Зростає інтерес до проблеми допомоги дітям з обмеженими можливостями здоров'я, а саме їх соціалізації в сучасному світі через прищеплення їм норм соціально-адекватного поведінки, розвитку навичок самообслуговування, привчання до елементарних форм праці, підвищення рівня комунікативної компетентності. Але при реалізації цих завдань педагоги часто стикаються з важкими проблемами: недостатня сформованість навичок міжособистісного спілкування, відсутність потреби в такому спілкуванні, обумовлене вузькістю соціальних контактів, заниженою або завищеною самооцінкою, неадекватним сприйняттям інших людей, а також часто грубим системним недорозвиненням мови.
Для дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю характерний ряд особливостей - відсутність мотивації до спілкування, розладнаність в поведінці, негнучкість в контактах, підвищена емоційна виснаженість, грубе недорозвинення мови і всіх її функцій: комунікативної, пізнавальної, регулюючої. У багатьох дітей з важкими і множинними порушеннями розвитку усне мовлення відсутнє або порушене настільки, що розуміння її оточуючими сильно утруднене або неможливе.
