Індивідуальні властивості особистості. Психологічний портрет літературного героя.

Опис документу:
Інтегрований урок психології та зарубіжної літератури. Мета уроку: навчити учнів на практиці визначати психологічні властивості особистості, використовуючи методи вивчення індивідуально – психологічних особливостей особистості, проаналізувати образи героїв роману А.Камю «Чума»; розвивати навички психологічного аналізу літературного твору; виховувати толерантне ставлення до людей.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Інтегрований урок психології та зарубіжної літератури

Індивідуальні властивості особистості. Психологічний портрет літературного героя.

Мета уроку: навчити учнів на практиці визначати психологічні властивості особистості, використовуючи методи вивчення індивідуально – психологічних особливостей особистості, проаналізувати образи героїв роману А.Камю «Чума»; розвивати навички психологічного аналізу літературного твору; виховувати толерантне ставлення до людей.

Тип уроку: урок – практикум.

Кожна людина – індивідуальність, навіть якщо вона не особистість.
Ілля Шевельов, професор філології

Книги можуть розповісти про людей набагато більше, ніж люди іноді можуть розповісти про книжки.

Луї Блан, французький історик, журналіст

Епіграфи до уроку:

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Ми всі живемо серед людей. З кимось спілкуємося, дружимо, співпрацюємо, з іншими не можемо знайти спільної мови, когось взагалі обходимо «десятою дорогою». Чому? Відповіді на ці питання дає психологія. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо давати психологічні характеристики людям. Уявіть ситуацію: Ви – головний лікар провідної української клініки (або менеджер в освіті, директор підприємства), є одне місце провідного спеціаліста, на посаду претендують 3-є, перед вами документи, характеристики цих людей ( з попереднього місця роботи, з місця навчання…). Професійно проаналізувавши їх, ви зможете прийняти виважене справедливе рішення щодо кожної кандидатури. Як це зробити?

Оголошення теми уроку, епіграфів.

Спробуємо скласти психологічний портрет літературного героя.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

На уроках психології ми завжди користуємося опорними конспектами. І зараз продовжимо цю практику. Перед вами узагальнюючий опорний конспект.

  • На які властивості особистості ми звертаємо увагу, коли характеризуємо людину? (темперамент,характер, здібності, спрямованість). Коментар психолога щодо схеми вивчення особистості.

Практична вправа

На прикладі цитатної характеристики образу Жульєна Сореля (роман Стендаля «Червоне і чорне») вчитель і психолог демонструють визначення індивідуальних властивостей особистості (здібностей). Відео, уривок з фільму «Червоне і чорне»

  1. «надзвичайна пам'ять» - загальні природні здібності

  2. «працював гувернером…діти його надзвичайно полюбили» - педагогічні здібності

  3. «був кращим семінаристом», «міркував, судив, а не підкорявся авторитетам» - академічні здібності

  4. «красномовство», «на іспиті відповідав блискуче» - ораторські здібності

  5. «в семінарії спілкувався з абатом Піраром, який склав йому протекцію…служити секретарем у маркіза де Ла – Моля… спілкується з аристократами, здобуває пошану – комунікативні здібності

  6. «його улюблене місце в будинку графа де Ла – Моля – бібліотека, де він проводив більшість часу…багато читав» - загальні інтелектуальні здібності

Завдання для учнів

  • Самостійно визначити характер Гобсека за цитатами з твору Оноре де Бальзака «Гобсек». Відео, уривок з фільму «Гобсек». Додаток 1.

  • Довести, користуючись цитатною характеристикою що Анна Кареніна (однойменний роман Л.Толстого) має холеричний темперамент. Відео, уривок з фільму «Анна Кареніна». Додаток 2.

ІІІ. Основна частина уроку.

Робота в групах.

На уроках зарубіжної літератури зараз учні за програмою вивчають роман Альбера Камю «Чума», тому ми будемо визначати індивідуальні властивості особистості літературних героїв названого роману (лікар Бернар Ріє, журналіст Раймон Рамбер, священик Панлю, статист Жозеф Гран).

Використовуючи методи вивчення індивідуально – психологічних особливостей особистості, а саме:

  • спостереження

  • аналіз результатів

  • аналіз документів

  • узагальнення характеристик
    треба дати характеристику психологічного портрету літературного героя.

Кожна група отримала цитатну характеристику одного героя роману. За визначеним раніше алгоритмом учні створюють психологічний портрет героя.

  • лікар Бернар Ріє – цитатна характеристика (додаток 3). Відео, уривок з фільму «Чума».

  • журналіст Раймон Рамбер - цитатна характеристика (додаток 4). Слайд «Раймон Рамбер».

  • священик Панлю - цитатна характеристика (додаток 5). Відео, уривок з фільму «Чума».

  • статист Жозеф Гран - цитатна характеристика (додаток 6). Відео, уривок з фільму «Чума».

ІV. Узагальнення матеріалу.

Підбиття підсумків уроку

Сьогодні ви спробували характеризувати людей крізь призму літературного твору; ми використали авторські портретні характеристики, але більш повною вона (характеристика) може бути, якщо ви будете звертати увагу на деталі побуту, одягу героя, внутрішні монологи, діалоги, щоденникові записи, «потік свідомості» героя, сни, спогади, особливості мови, описи природи.

Життя більше, ніж література.

Сьогодні у вас була «дегустація» - я як психолог.

Ви спробували. Розвивайте ці вміння й навички у подальшому дорослому житті, успішність якого залежить і від вашого вміння робити правильну, науково обґрунтовану психологічну характеристику людей, щоб розуміти, як будувати відносини, щоб мати неупереджене ставлення до тієї чи іншої людини.

Додатково. Звернути увагу учнів на афоризми.

Кожен бачить, яким ти здаєшся, мало хто відчуває, яким ти є

Макіавеллі

Кожна людина – відбиття свого внутрішнього світу. Як людина мислить, такою вона і є Марк Тулій Цицерон

Кожен письменник, до певної міри, зображує у своїх творах самого себе, часто навіть всупереч своїй волі

В.Гете

V. Оцінювання учнів.

VІ. Д/з Психологічний портрет старого Сантьяго. Е. Хемінгуей «Старий і море»

Додатки

Додаток 1 Цитатна характеристика Гобсека з роману О. Бальзака

Герой Бальзака Гобсек є особистістю внутрішньо суперечливою. Автор виділяє, в основному, його негативні риси – підлість, жадібність і черствість.

«Якщо людяність, спілкування між людьми вважати свого роду релігією, то Гобсека можна було назвати атеїстом».

Надаючи в борг грошові кошти під великі відсотки, лихвар Гобсек фактично грабує своїх клієнтів, користуючись їх крайньою потребою і повною залежністю від нього. Недарма у французькій мові «Гобсек» (Gobseck) означає «Живоглот», «людина-автомат», «золотий істукан», «людина-вексель» – ось як автор характеризує цю людину.

Його хижа натура, жорстокість і дріб’язковість підкреслює навіть опис портрета героя: «очі, як у тхора».

Однак, слід зауважити, що в повісті також відображені і позитивні характеристики Гобсека. Так, Бальзак кілька разів підкреслює його величезну енергію: «Це був якийсь чоловік-автомат, якого заводили щодня».

Гобсек в повісті представлений сильною людиною, виключною і піднесеною натурою, геніальним філософом. Про минуле Гобсека практично нічого невідомо, проте очевидно, що протягом свого життя він багато чого бачив і пережив. «Мати влаштувала його юнгою на корабель, і в десятирічному віці він відплив в голландські володіння Ост-Індії, де і поневірявся двадцять років. Зморшки його жовтуватого чола зберігали таємницю страшних випробувань, раптових жахливих подій, несподіваних вдач, романтичних мінливостей, безмірних радощів, голодних днів, потоптаної любові, багатства, розорення і знову нажитого багатства, смертельних небезпек, коли життя, що висіло на волосині, рятували миті і, можливо, жорстокі дії, виправдані необхідністю».

Сам Гобсек впевнений, що через життєві труднощі та прикрощі можна виховати міцну людину, нечутливу до нових проблем: «Коли людина дізнається життя, випробувавши його прикрості, фібри серця у неї загартуються, зміцніють, а це дозволяє їй управляти своєю чутливістю».

У характері Гобсека можна виділити також могутній розум, смак до життя, мужню холодність. Дана характеристика може бути доповнена також і мовою Гобсека: мізерний набір стандартних сухих слів у поводженні з клієнтами показує його презирство до людей. «Завжди, навіть у хвилини найбільшої радості, казав він односкладово і зберігав стриманість».

Будучи лихварем, людиною, що накопичує грощі, Гобсек в той же час не відчуває ні найменшої жалості до багатих представників аристократії. «Плати за всю цю розкіш, плати за свій титул, плати за своє щастя, за всі виключні переваги, якими ти користуєшся, – подумки говорить Гобсек графині де Ресто. – Для охорони свого добра багатії винайшли трибунали, суддів, гільйотину, до якої, як метелики на згубний вогонь, самі спрямовуються дурні. Але для вас, для людей, які сплять на шовку і шовком укриваються, існує дещо інше: докори сумління, скрегіт зубовний, приховуваний усмішкою, химери з левовою пащею, який встромляє ікла вам у серце».

Гобсек перебуває у впевненості, що людина людині є ворогом, у цьому зв’язку його кредо можна представити у вигляді такої цитати: «… краще самому тиснути, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули». Всемогутній старий дід з його жахливою владою над людьми з різних верств суспільства по суті персоніфікує владу грошей там, де все продається і купується.

До кінця життя скупість Гобсека перетворилася на справжню одержимість – він нічого не продавав, боячись продешевити: «… кожен предмет угоди служив йому приводом для нескінченних суперечок – безсумнівна ознака, що він уже впав у дитинство і виявляв ту дику упертість, що розвивається у всіх строків, одержимих якоюсь пристрастю, яка пережила у них розум».

Через свого героя Бальзак хоче підкреслити трагічність життя в суспільстві, де людина змушена з метою самозбереження придушити в собі всі людські якості і стати накопичувачем і обдиралою.

Додаток 2 Цитатна характеристика Анни Кареніної

Анна про себе:

«В этот первый период свого освобождения и быстрого выздоровления чувствовала себя непростительно счастливою и полною радости жизни»;

«Я ничего не хочу доказывать, я просто хочу жить; никому не делать зла, кроме себя»;

«Только бы он был тут, а когда он тут, он не может, не смеет не любить меня!»;

«…я желаю ей никогда не прощать меня. Чтобы простить, надо пережить то, что я пережила, а от этого избави ее бог!»;

«Я хочу любви, а ее нет. Стало быть, всекончено»;

«Умереть! Он будет раскаиваться, будет жалеть меня, будет любить, будет страдать без меня!»;

«Моя любовь делается все страстнее и себялюбивее, а его все гаснет и гаснет»;

«Если бы я могла быть чем-нибудь, кроме любовницы, но я не могу и не хочу быть ничем другим»;

«Отчего же не потушить свечу, когда смотреть больше не на что, когда гадко смотреть на все это?».

«Туда! – говорила она себе, глядя в тень вагона, на смешанный с углем песок….. – туда, на самую середину, и я накажу его и избавлюсь от всех и от себя».

Анна о любви к Вронскому:

«… Я как голодный человек, которому дали есть. Может быть, ему холодно, и платье разорвано, и стыдно ему, но он не несчастлив. Я несчастлива? Нет, вот моё счастье…»

Анна о себе и муже:

«Я дурная женщина, я погибшая женщина,…. – но я не люблю лгать, я не переношу лжи, а его (мужа) пища – это ложь. Он все знает, все видит; что же он чувствует….У бей он меня, убей он Вронского, я бы уважала его. Но нет, ему нужны только ложь и приличие»

Анна о сыне:

«Она вспомнила ту, отчасти искреннюю….роль матери, живущей для сына, которую она взяла на себя в последние годы….в ней есть держава, независимая от положения в которое она станет к мужу и Вронскому. Эта держава – был сын….она не может покинуть сына.»

Інші про Анну:

«Женщины с тенью обычно дурно кончают»;

«Большинство молодых женщин… приготавливали уже те комки грязи, которые они бросят в нее»;

«Простить не могу, не хочу и считаю несправедливым. Она затоптала все в грязь»;

«Кроме ума, грации, красоты, в ней была правдивость… Какая
удивительная, милая и жалкая женщина»;

«Все было так просто, спокойно и достойно и в позе, и в одежде, и в движениях, что ничего не могло быть естествен-ней»;

«Она просит об одном — вывести ее из того невозможного положения, в котором она находиться»;

«Все такая же и так же привлекательна… Но что-то жалкое есть в ней!»;

«Она кончила, как и должна была кончить такая женщина. Даже смерть она выбрала подлую, низкую… Себя погубила и двух прекрасных людей — своего мужа и моего несчастного сына».

Кити об Анне:

«…Анна была совершенно проста и ничего не скрывала, но что в ней был другой какой-то, высший мир недоступных для неё интересов, сложных и поэтических»

Каренин об Анне:

«Без чести, без сердца, без религии, испорченная женщина! Это я всегда знал и видел, хотя и старался, жалея её, обманывать себя……. Виноват не я, но она. Но мне нет дела до неё. Она не существует для меня…»

Бетси об Анне:

«В меня кинут камень, я знаю,… но я приеду к Анне; да я непременно приеду».

Перший опис Анни Кареніної:

«… решительным легким шагом вышла из вагона. И, как только брат подошел к ней, она движением, поразившим Вронского своею решительностью и грацией, обхватила брата левою рукой за шею, быстро притянула к себе и крепко поцеловала.», « — Прощайте, мой дружок, — отвечала графиня. — Дайте поцеловать ваше хорошенькое личико. Я просто, по-старушечьи, прямо говорю, что полюбила вас.
Как ни казенна была эта фраза, Каренина, видимо, от души поверила и порадовалась этому. Она покраснела, слегка нагнулась, подставила свое лицо губам графини, опять выпрямилась и с тою же улыбкой, волновавшеюся между губами и глазами, подала руку Вронскому. Он пожал маленькую ему поданную руку и, как чему-то особенному, обрадовался тому энергическому пожатию, с которым она крепко и смело тряхнула его руку. Она вышла быстрою походкой, так странно легко носившего ее довольно полное тело.» (т. 1 ч. 1 гл. 18)

«Она была прелестна в своем простом черном платье, прелестны были ее полные руки с браслетами, прелестна твердая шея с ниткой жемчуга, прелестны вьющиеся волосы расстроившейся прически, прелестны грациозные легкие движения маленьких ног и рук, прелестно это красивое лицо в своем оживлении; но было что-то ужасное и жестокое в ее прелести.»
«Ей неприятно было читать, то есть следить за отражением жизни других людей. Ей слишком самой хотелось жить. Читала ли она, как героиня романа ухаживала за больным, ей хотелось ходить неслышными шагами по комнате больного; читала ли она о том, как член парламента говорил речь, ей хотелось говорить эту речь; читала ли она о том, как леди Мери ехала верхом за стаей и дразнила невестку и удивляла всех своею смелостью, ей хотелось это делать самой.»

“Анна Аркадьевна Каренина имела друзей и тесные связи в трех различных кругах. Один круг был служебный, официальный круг ее мужа, состоявший из его сослуживцев и подчиненных, самым разнообразным и прихотливым образом связанных и разъединенных в общественных условиях. Анна теперь с трудом могла вспомнить то чувство почти набожного уважения, которое она в первое время имела к этим лицам. Теперь она знала всех их, как знают друг друга в уездном городе; знала, у кого какие привычки и слабости, у кого какой сапог жмет ногу; знала их отношения друг к другу и к главному центру; знала, кто за кого и как и чем держится и кто с кем и в чем сходятся и расходятся; но этот круг правительственных, мужских интересов никогда, несмотря на внушения графини Лидии Ивановны, не мог интересовать ее, она избегала его.

Другой близкий Анне кружок – это был тот, через который Алексей Александрович сделал свою карьеру. Центром этого кружка была графиня Лидия Ивановна. Это был кружок старых, некрасивых, добродетельных и набожных женщин и умных, ученых, честолюбивых мужчин. Один из умных людей, принадлежащих к этому кружку, называл его “совестью петербургского общества”. Алексей Александрович очень дорожил этим кружком, и Анна, так умевшая сживаться со всеми, нашла себе в первое время своей петербургской жизни друзей и в этом круге. Теперь же, по возвращении из Москвы, кружок этот ей стал невыносим. Ей показалось, что и она и все они притворяются, и ей стало так скучно и неловко в этом обществе, что она сколько возможно менее ездила к графине Лидии Ивановне.

Третий круг, наконец, где она имела связи, был собственно свет, – свет балов, обедов, блестящих туалетов, свет, державшийся одною рукой за двор, чтобы не спуститься до полусвета, который члены этого круга думали, что презирали, но с которым вкусы у него были не только сходные, но одни и те же. Связь ее с этим кругом держалась чрез княгиню Бетси Тверскую, жену ее двоюродного брата, у которой было сто двадцать тысяч дохода и которая с самого появления Анны в свет особенно полюбила ее, ухаживала за ней и втягивала в свой круг, смеясь над кругом графини Лидии Ивановны.”

“Анна непохожа была на светскую даму или на мать восьмилетнего сына, но скорее походила бы на двадцатилетнюю девушку по гибкости движений, свежести и установившемуся на ее лице оживлению, выбивавшему то в улыбку, то во взгляд, если бы не серьезное, иногда грустное выражение ее глаз, которое поражало и притягивало к себе Кити. Кити чувствовала, что Анна была совершенно проста и ничего не скрывала, но что в ней был другой какой-то, высший мир недоступных для нее интересов, сложных и поэтических.”

” Она была прелестна в своем простом черном платье, прелестны были ее полные руки с браслетами, прелестна твердая шея с ниткой жемчуга, прелестны вьющиеся волосы расстроившейся прически, прелестны грациозные легкие движения маленьких ног и рук, прелестно это красивое лицо в своем оживлении; но было что-то ужасное и жестокое в ее прелести.”

Додаток 3 Бернар Ріє Оповідач, 35 років, за фахом - лікар, корінний оранець, з бідної сім’ї, усього досяг сам, одружений (дружина смертельно хвора), живе з матір’ю; організатор боротьби з хворобою. Син робітника, з дитинства пройшов школу злиднів, присвятив себе служінню людям. Часто бачить смерть, але не ховається, а діє: «Потрібно бути безумцем, сліпим чи негідником, щоб примиритися із чумою». Чума мало що змінює в думках і способі життя Ріє — він як завше обходить хворих, страждає, коли помирають пацієнти. Лікар стійко й послідовно організовує лікарні, налагоджує карантин, керує санітарними дружинами. Ріє дуже скромний, його дратують похвали на свою адресу в пресі, по радіо: «У всій цій історії мова йде не про героїзм... Мова йде про чесність... У моєму випадку вона полягає в тому, щоб займатися моїм ремеслом»; «Я не знаю, що мене чекає, що буде по всьому цьому. Зараз є хворі, і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе».

Отець Панлю пропонує Ріє змиритися й «полюбити» те, «чого не можна осягнути розумом». Але у лікаря інша моральна позиція: «У мене особисто інше уявлення про любов. І навіть на смертній постелі я не прийму світ Божий, де мордують дітей». Автор звеличує щоденну, виснажливу, непоказну, негероїчну, скоріше, буденну боротьбу лікаря із чумою. Але в цій щоденній праці — боротьбі за кожну людину — справжній трагічний стоїцизм та героїзм. Це — Сізіф, який крок за кроком веде нескінченну боротьбу з хворобою, долаючи поразку за поразкою, здобуваючи перемогу лише в усвідомленні нескінченної поразки, і ні на мить не забуваючи, що ця боротьба — вічна, бо незнищенні бацили чуми, і вона може в будь- який час спалахнути знов.

«На вигляд років тридцяти п’яти. Зріст середній. Плечистий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці випнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеться дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, мало не завше стиснені. Скидається чимось на сіцілійського селянина і до того ж ходить завжди в темному, а втім, йому це пасує. Хода прудка. Переходить вулицю, не сповільнюючи кроку. Машину водить неуважно і дуже часто забуває виключити стрілку повороту. Вигляд людини, що добре знає свою справу». Ріє першим звернув увагу на моровицю щурів, першим почав бити на сполох. «Ріє домігся від префектури згоди на скликання санітарної комісії». Він одним з перших усвідомив, що діяти потрібно негайно. "Бацила якась химерна ..." "Зрештою він (Ріє) мусив признатися, що йому страшно". «Натуру він мав міцну й непохитну. Він і справді ще не встиг утомитися. Але відвідувати пацієнтів, йому стало несила». «Ріє збагнув, що його чекає та сама низка однакових сцен, які повторювались знов і знов… його поступово причавлює свинцева байдужість». «… зрозумівши, як поступово замикається в самому собі його серце, лікар уперше спізнав полегкість… Щоб боротись з абстракцією, треба хоч трошки бути з нею спорідненим». «Єдина зброя проти чуми – це чесність… Що вона таке взагалі, я й сам не знаю. Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу». «Саме цей вияв слабкості показував Ріє, наскільки він зморився. Почуття не слухались його. Надійним захистом було сховатися за бронею зачерствілості й тугіше затягти цей вузол, що муляв десь усередині. Він добре знав: тільки так можна витримати. Тепер його функцією стала діагностика. Він приходив до хворого не на те, щоб рятувати йому життя, а щоб ізолювати. І ненависть, яку він читав на обличчях, нічого не могла змінити. «Ви безсердечний!» - якось сказали йому. Та ні ж бо, серце якраз він мав. І билося воно для того, щоб допомагати йому протягом двадцяти годин на добу бачити, як умирають люди, створені для життя, і назавтра починати все знову». «… я почуваю себе радше з переможеними, а не з святими. Гадаю, я просто позбавлений смаку до геройства і до святості. Єдине, що мені важливо, - це бути людиною».

«… доктор Ріє і задумав написати цю історію, написати для того, щоб сказати, чого навчає тебе лиха година. Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу». «… треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» (Ріє в розмові з Тарру) «Чи знаєте ви, що є люди, які не бажають умирати?.. Я так і не зміг звикнути до видовиська смерті…» «Зрештою, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить». (Атеїзм Ріє) Тарру: «… що ж тоді для вас ця чума…» Ріє: «… Нескінчена поразка». «Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, залежить від отого найменшого поруху. Головне – добре робити свою справу».

Додаток 4 Раймон Рамбер Парижанин, молода людина, журналіст, опинився в Орані у ситуації вимушеного в’язня, був учасником інтернаціональних бригад в Іспанії, головна мета – жити поруч з коханою жінкою, відчайдушно шукає можливості покинути зачумлене місто, відмовляється від від’їзду, допомагає санітарній дружині Паризький репортер Рамбер, який мав за плечима багато пережитого, включаючи громадянську війну в Іспанії, опинився в епіцентрі чуми випадково. З Ораном його нічого не пов’язувало, десь далеко за морем на нього чекала кохана жінка, спокій, ніжність. "Людина здатна на великі подвиги. Але якщо вона не здатна на великі почуття, то для мене не існує". «Вибратися будь-що, вибратися із цих чужих стін, із цієї пастки, поставленої долею», — розмірковує Рамбер, одержимий думкою тікати, незважаючи на карантин. Хоч лікар Ріє і розуміє Рамбера, говорячи, що «немає на світі таких речей, заради яких варто було б відвернутися від того, кого любиш», але не допомагає йому. Коли Рамбер усе-таки знаходить можливість вибратися з міста, він раптово відмовляється від наміру втекти й приєднується до роботи санітарних дружин, бо «соромно бути щасливому одному». «Я колись думав, що чужий у цьому місті і що мені у вас нічого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх», — зізнається Рамбер наприкінці твору.

Автор підводить нас до висновку, що людина відповідальна за все, що відбувається навкруги, навіть якщо безпосередньо її це не стосується. Цитати для характеристики Раймона Рамбера «… журналіст Рамбер … всі муки відірваності нашої від світу посилювалися ще й тим», що він, мандрівник, заскочений зненацька чумою й силоміць затриманий в місті, був далеко від близьких, з якими не міг воз’єднатися, і від країни, яка була його рідною країною (Приклад Рамбера – це приклад усіх чужинців, що опинились у чумному карантині). «Рамбер… нервував… В Парижі у нього залишилася дружина. Коли місто оголосили закритим, він їй зателефонував», потім писав листи, надсилав телеграми. Рамбер вирішив будь-що поїхати з міста: «Я ж нетутешній». «Я народився на світ не для того, щоб писати репортажі. Може я народився на світ, щоб кохати жінку». «Все одно… я з міста поїду».

«Наступний період був для Рамбера заразом і найлегший, і найважчий. Це був період заціпеніння. Він почав вештатись по кав’ярнях… Цілі години Рамбер проводив також і на вокзалі… З усіх зримих спогадів найболісніші були для нього картини Парижа. Париж переслідував його як мана…» «Рамбер боровся, не бажаючи, щоб чума захлюпнула його з головою. Переконавшись, що законним шляхом з міста йому не вибратись, він зібрався, як сказав докторові Ріє, скористатися з інших каналів…» «Гадаю, я не боягуз. Я мав досить випадків перевірити це. Тільки мене опадають нестерпні думки. Мені несила знести думку, що все це затягується ,а вона тим часом старіє. У тридцять років людина вже починає старіти; і тому треба користатися з кожної хвилини…» «Чума – це означає починати все наново» (Рамбер в розмові з Тарру) «… думаю, я залюбки ризикнув би своєю шкурою, - адже я в Іспанії воював… На боці переможених. Але відтоді я багато розмірковував. Тепер знаю, людина здатна на великі подвиги. Але якщо при цьому вона не здатна на великі почуття, її для мене не існує».

«… з мене годі вже людей ,які гинуть за ідею. Я не вірю в геройство, знаю, що бути героєм легко, і знаю тепер, що це геройство згубне. Єдине, що для мене цінне – це вмерти або жити тим, що любиш». (Ключ до розуміння образу) «… я не знаю, в чому полягає моя справа, - сказав з серцем Рамбер. – Можливо, я помилився, обравши любов». Дізнавшись, що дружина Ріє знаходиться за кілька сот кілометрів від міста, Рамбер, який шукав можливість таємно покинути Оран, зателефонував лікареві: «Ви не проти, щоб я працював з вами, аж поки мені трапиться нагода вибратися з міста?» «У перший вересневий тиждень Рамбер добре запрігся в роботу й допомагав Ріє» «… протягом тих двох тижнів (впродовж яких він чекав звістки про від’їзд) Рамбер працював, не шкодуючи сил, як проклятий, від зорі до зорі, закривши на все очі». «Рамбер вибрав щастя» (Моральне питання: чи можна бути щасливим, коли навколо стільки нещастя?) Коли контрабандисти готові були переправити Рамбера, він сказав Ріє: «Докторе… я не їду, я хочу зостатися тут, із вами»… «Рамбер відповів, що він знов і знов думав, що він і досі вірить у те, що вірив, але, якщо він поїде, йому буде соромно. Ну, коротше, це завадить йому любити ту, яку він залишив…» «Я колись думав, що я чужий у цьому місті і що мені тут у вас нема чого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу». «Йому хотілося знову стати таким, яким він був на початку епідемії коханої. Але він знав, що це вже неможливо. Він змінився, чума засіяла в ньому відчуженість. І даремно він намагався заперечити це всіма своїми силами ,але почуття відчуженості й досі жило в ньому

Додаток 5 Образ священика Панлю Учений-єзуїт отець Панлю постає в романі не просто служителем церкви, а й утіленням християнського світорозуміння. Для нього Творець воістину всевидящий та всеблагий, і, якщо він допустив чумну біду, то на те була Його воля. Спочатку він пояснює чуму як "бич Божий", як кару Бога людям за їхні гріхи. Його перша проповідь сповнена непримиримого християнського гніву, він віщає з високої кафедри, на певну мить відчувши себе самого на місці Бога. Його слова лякають людей, сіють в їхніх душах страх. Він закликає заблудлих овець Господніх покаятися: чуму наслано на нечестивий град, що потонув у гріхах, це покарання, що очищає, перст, що вказує шлях до порятунку. «Божий перст відокремить чистих від нечистих, праведних від винних, він — зло, що веде в царство доброти. Від нього не захистить мирська медицина, обранцям слід довіритися провидінню». Отець Панлю закликає покірно прийняти лихо, не покладаючись ні на медицину, ні на лікарів, а цілком довіритися Господній волі.

Але чума ніби знущається з його тлумачень. Вона милує порочних і вражає безгрішних. Ідея покарання у світогляді отця Панлю дає тріщину, коли він, приймаючи з холодною стійкістю сотні смертей, ставши одним із найактивніших членів санітарної дружини, самовіддано виконує найнебезпечніші доручення, стає свідком смерті безневинного хлопчика, сина слідчого Отона. Отец Панлю просить Бога врятувати цю дитину, але дитя вмирає. І тоді панотець сумнівається у справедливості й всесильності Господа. Його друга промова милосердніша й людяніша, він майже дійшов до єресі, характеризуючи масштаби зла, принесеного чумою. Він переконує і себе, і своїх парафіян, що «страждання дитини — гіркий хліб наш, але без цього хліба наші душі загинули б від духовного голоду». Автор віддає отця Панлю чумі, тому що він не дійшов згоди із самим собою у розумінні єдності любові до Господа і до окремої живої людини. Він вибрав Бога і вмер з розп'яттям у руках, мужньо перенісши страждання. Цитати для характеристики образу священика Панлю «… кінець першого місяця чуми затьмарився дальшим спалахом пошесті і палким казанням отця Панлю, єзуїта. Панлю у своїх лекціях виступив ревним поборником непримиренного християнства, він не оберігав своїх слухачів від прикрих істин…» Під час тижня молебнів, оголошених церковниками, «вступив на кафедру отець Панлю…»

«Отець Панлю був невисокого зросту, проте кремезний. Коли він ухопився своїми великими руками за край кафедри, присутнім було видно тільки щось чорне й широке, а вище дві червоні плями його щік, а ще вище над ними – окуляри в металевій оправі. Голос у нього був дужий, палкий, чутний далеко; і коли панотець кинув молільникам свою першу фразу, палку й карбовану: «Братове мої, вас(?) спостигла біда, ви (?) самі накликали її на себе, братове», немов іскра пробігла рядами аж до паперті. Отець Панлю пояснював чуму як кару Божу людям за гріхи, він змальовував «жахливий образ бича Божого». «Велебний отець оголосив, що довівши Божественне походження чуми і каральну місію бича Божого, він більш не вернеться до цієї теми. Отець Панлю наважився твердити, що саме тепер кожній людині дарована Божа поміч та одвічна християнська надія. Він сподівається, що … наші співгромадяни звернуть до небес те єдине слово, слово християнина, яке і є сама любов. А решту довершить Господь». Після промови отця Панлю люди «гостріше відчули те, що досі бачилось їм якось невиразно, що їх приречено, невідомо за які злочини, на ув’язнення, яке годі собі уявити… чи то був простий збіг, - але тільки після цієї згаданої неділі в нашому місті оселився ляк… наші співгромадяни почали усвідомлювати своє становище». На пропозицію Тарру увійти до складу санітарної дружини отець Панлю «спершу подумав, а потім погодився». Панлю пояснював смерть від чуми як кару Божу за гріхи. Перелом в його свідомості стався, коли помер син слідчого Отона. «Отец Панлю подивився на цей смажний від хвороби рот, з якого рвався крик. Він уклякнув, і ніхто не здивувався, почувши, як він вимовив чітко, але здавленим голосом: «Боже, врятуй це дитя!» Ріє кинув в обличчя священнику: «Адже цей принаймні гріхів не мав – ви самі добре знаєте!..» Панлю: «…Це справді викликає протест, бо перевищує всі наші людські мірки. Але, може, нам треба любити те, чого не можемо осягнути розумом…» Ріє відповів йому з усією пристрастю, на яку був здатен: - Ні, панотче. У мене особисто інше уявлення про любов. І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей». «Лице Панлю болісно зціпилося, ніби по ньому пробігла тінь. - Тепер, докторе, - мовив він, - я зрозумів, що зветься благодаттю».

«Від того самого дня, як отець Панлю вступив до санітарної дружини, він не вилазив із лазаретів і вражених чумою кварталів. Серед членів дружини він посів місце, яке… йому найбільше личило за рангом, тобто перше. На що-що, а на смерть він надивився. І хоча теоретично він був захищений від зараження запобіжними щепленнями, думка про власну смерть не була йому чужою. Зовні він за будь-яких обставин зберігав спокій. Але від того дня, щось у ньому надломилося. На обличчі все виразніше читалася внутрішня напруга» (Він навіть почав писати трактат на тему «Чи повинен священнослужитель звертатись до лікаря?») Друга проповідь отця Панлю: «Заговорив він лагіднішим і задумливим тоном, ніж першого разу. І ще одна цікава деталь: тепер він говорив не «ви», а «ми».

Говорячи про добро і зло, він вважав цілком справедливим, коли розпусника покарано Божою десницею, то важко зрозуміти страждання дитини… нема на світі нічого важливішого над страждання дитини, і жахіття, яке тягне за собою це страждання, і причини цього страждання, що їх треба знайти». «У Ріє на мить майнула думка, що панотець договорився до прямої єресі… Але тут речник заходився із новим завзяттям доводити, що «сьогодні Бог сподобляє ласки своєї створіння, насилаючи на них нечувані нещастя, аби могли вони віднайти і взяти на плечі свої найвищу чесноту, яка є Все або Ніщо». «Якщо священнослужитель звертається по допомогу до лікаря, тут явна суперечність» (Старий священик молодому про головну ідею проповіді Панлю). «Панлю не бажає втратити віри, він піде до кінця». (Тарру по проповідь отця Панлю. Це головний ключ до розуміння образу). «Отець Панлю перебрався на нове житло з почуттям дедалі дужчої втоми і страху». Хвороба отця Панлю: «… він не вставав після безсонної ночі. Він важко дихав ,і лице в нього було ще багровіше, ніж звично»… пропозицію квартирної хазяйки викликати лікаря «було відкинуто з прикрою різкістю». «Панотець знову відмовився викликати лікаря, бо це мовляв, суперечить його принципам». «гарячкове збудження … не покидало панотця…» «панотець підвівся на ліжку і, хоча задихався, цілком виразно промовив, що не бажає показуватись лікарям». Вранці: «Панотець лежав без руху. Вчорашня багровість шкіри змінилася мертвотною блідістю. Хворий невідривно дивився на люстру… І відповів він з тією самою дивною байдужістю, що так вразила господиню: він почуває себе погано, але викликати лікаря не треба і хай його просто відправлять до лазарету, згідно з усіма приписами». Ріє «панотець зустрів так само байдуже»… «Ріє оглянув хворого і, на превеликий подив, не виявив жодних характерних ознак бубонної або легеневої чуми, окрім ядухи і стиснення в грудях. Так чи інакше, загальний стан був такий загрозливий, що надії майже не лишалось». «… священнослужителі не мають друзів. Усі свої почуття вони вкладають у свою віру.» (Панлю Ріє) «Він попросив дати йому розп’яття… відвернувся, і почав дивитись на розп’яття. В лазареті отець Панлю і рота не розкрив. Наче бездушний предмет, він скорився всім приписаним процедурам, але розп’яття з рук уже не випускав. Одначе випадок його був неясний. Ріє мучився сумнівами. То була чума, і то не було чумою. Але у випадку отця Панлю, як з'ясувалося згодом, ця невизначеність особливої ваги не мала. Температура підскочила. Кашель став ще хрипкішим і мучив хворого цілий день. Хоч як лютувала лихоманка, отець Панлю так само байдуже дивився довкола, і, коли назавтра санітари

Додаток 6  Жозеф Гран 50 років, оранець, був одружений, від нього пішла дружина, дрібний службовець мерії, «маленька людина», мріє написати книгу Грана постійно переслідують невдачі, він до них уже звик. Він, коли це потрібно, береться до справи: «Чума тут, треба захищатися». Гран добровільно береться вести статистику епідемії і старанно виконує цю нескладну справу, оскільки за віком уже не був здатен на щось важче. І як не дивно, «Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, утілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці»; «Гран — і справді особа не геройська — став у ці дні ніби адміністративним серцем дружини». Гран — недорікуватий дивак: не вміє скласти прохання, щоб просунутися по службі; не знаходить слів, щоб утримати дружину, і вона йде від нього, утомившись від убогого життя. Гран пробує себе в царині художньої творчості, але витрачає декілька місяців на те, щоб удосконалити одну-єдину, першу фразу рукопису. Позаштатний працівник мерії Гран уособлює образ «маленької людини» — дивакуватої, але чесної, що самовіддано виконує свою справу.

Цитати для характеристики Жозефа Грана

«… службовець мерії… Вузькоплечий, сухорлявий, довгий, з тонкими руками й ногами, прокуреними жовтими вусами, він здавався старшим як на свої п’ятдесят років». «Службовець мерії жив у двокімнатній, досить убого обставленій квартирі. В очі впадала лише дерев’яна нефарбована поличка з двома чи трьома словниками, та грифельна таблиця на стіні». «На перший погляд Жозеф Гран був найтиповіший дрібний службовець. Довгий, сухорлявий, у заширокому одязі… Якщо додати до цього портрета ходу семінариста, неперевершене вміння непомітно прослизати у двері та ще застарілий дух підвалу і тютюнового диму – всі якості особистості незначної… Навіть найнеупередженіший спостерігач вирішив би, що й народився він лише для того, щоб виконувати скромну, але дуже корисну роботу службовця мерії за шістдесят два франки тридцять су на день…»

«Вже довгі роки тривало це невизначене становище, життя подорожчало непомірно, а Гранова платня й досі мізерна… Гран належав до людей рідкісних у нашому місті, які мають відвагу віддаватися своїм добрим почуттям. Не соромився сказати, що любить своїх небожів і сестру, єдину родичку, і кожні два роки їздить до Франції побачитися з нею. Він не приховував, що й досі на згадку про батьків, померлих тоді, як він був іще малим, його бере живий жаль…» «Того вечора, дивлячись услід службовцеві, лікар раптом збагнув, що Гран мав на увазі: безперечно, він пише книгу абощо».

«Хоча Гран служив у мерії й займався там усякими справами, нині він провадив підрахунок смертних випадків». «Він (Гран) із тих, кого чума милує» (Думки Ріє) «Гран вечорами поспішав додому до своєї таємничої праці» (роман про амазонку). «Яке щастя, - повторював Гран. – Яке щастя, що в мене є моя робота». «Коли мій рукопис попаде до рук видавця, видавець, прочитавши його, підвівся з місця і сказав своїм співробітникам: «Панове, шапки геть!» «… твір нараховує сотні сторінок і щонайважче для автора це досягти досконалості…» «… я повинен досягти досконалості…» (Ключ до розуміння образу) «… Гран - … особа не геройська – став у ці дні ніби адміністративним серцем дружини…» Все… вимагало статистичного обліку, що його взяв на себе Гран». «Це ж бо не найважче. Зараз чума, ну ясно, треба з нею боротися. Гай-гай! Коли б усе на світі було таке просте!»

Гран шукає порятунку у постійному пошуці потрібних слів до поки що єдиної фрази свого творіння: «Я справді зробився неуважний і не знаю, як закінчити фразу. …Грана стомили, запаморочили ті пошуки потрібного слова, а все ж він не кидав підбивати й збирати статистичні дані, потрібні санітарним дружинам. «Ріє … здалеку примітив Грана, який мало не втиснувся у вітрину крамниці, де були виставлені грубо вирізьблені з дерева іграшки. По обличчю старого службовця текли без упину сльози… Ріє знав, про що думає цей заплаканий чоловік, і він теж подумав, що наш світ без любові – це мертвий світ, і неминуче приходить година, коли, стомившись від тюрем, роботи й мужності, прагнеш викликати в пам’яті рідне обличчя, хочеш, щоб серце розчулилося від ніжності». (Ключ до розуміння образу) «Коли Грана вклали в ліжко, він почав задихатися: очевидно легені йому заклало». «Він (Гран) надсилу моргнув лікареві: «Якщо я видужав, шапки геть, докторе!» «Рукопис був коротенький, усього сторінок 50… кожен аркуш списаний однією й тією самою фразою, нескінченними її варіантами… Але наприкінці останньої сторінки було старанно виведено всього кілька слів…: «Люба моя Жанно, сьогодні Різдво…»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
1
міс.
2
2
дн.
0
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!