Художньо-естетичний розвиток молодших школярів

Опис документу:
У статті висвітлено питання щодо забезпечення розвитку молодшого школяра в умовах навчання в загальноосвітньому закладі засобами образотворчого мистецтва. Мета статті. Дослідження форм і методів художньо-естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання і виховання. На основі вивченої літератури визначити сутність, структуру, зміст, шляхи художньо-естетичного виховання молодших школярів; довести практично теоретичний матеріал.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Степанюк Юлія Анатоліївна

Вчитель початкових класів та образотворчого мистецтва

Боришковецької ЗОШ І-ІІ ступенів

Художньо-естетичний розвиток молодших школярів

Анотація. У статті висвітлено питання щодо забезпечення розвитку молодшого школяра в умовах навчання в загальноосвітньому закладі засобами образотворчого мистецтва.

Ключові слова: естетичне виховання, розвиток молодших школярів.

Постановка проблеми. Актуальними питаннями сьогодення є питання художньо-естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до художньо-естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою художньо-естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань художньо-естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема розвитку особистості, її творчих здібностей завжди була в полі зору вчених. Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю. Борева, І. Гончарова, М. Киященка, В. Ядова. Психологічні основи естетичного виховання розкрили Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, Б. Теплов та інші. Значний внесок у розробку теорії естетичного виховання зробили видатні вчені і педагоги В.Сухомлинський, В. Вансаалов,Ю. Борев, О. Буров, Л. Волович, , М. Каган, Л. Коган, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, І. Долецька М. Лайзеров, А. Макаренко, В. Розумний, О. Семашко, В. Шестакова. Вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання. Л. Коваль, В. Передерій, Ю. Фохт-Бабушкіна, Т. Цвілих, Г. Шевченко, А. Щербо в своїх працях висвітлювали важливі питання теорії і методики естетичного виховання підростаючого покоління. Багато праць опубліковано за останні роки, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні молодших школярів; закономірності взаємозв’язку творчої діяльності з відтвореною дійсністю; сформульовані основні принципи формування творчої особистості; розкриваються механізми творчості (Ф. Говорун, Б. Коротяєв, В. Лєвін, В. Моляко, Ю. Петров, П. Підкасистий, Я. Пономарьов, В. Романець, В. Цапок). У розв’язання проблеми розвитку естетичної культури значний внесок зробили зарубіжні вітчизняні вчені М. Аріарський, Д. Генкін, Г. Єскіна, Г. Загадарчук, В. Кірсанов, О. Миронюк, І. Петрова, Ф. Соломонік. Вони розглядають процес естетичного виховання як цілеспрямоване формування якостей всебічно розвиненої особистості, що дає можливість їй сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси.

Багато авторів вважають естетичне виховання одним із провідних у формуванні особистості школяра. С.О. Герасімов пояснює означену позицію таким чином: „Функцією естетичного виховання і художньо-естетичної діяльності дітей є розвиток у них образного мислення, відмінного від понятійного". У художньому образі як формі мислення зосереджено великий обсяг інформації про природу, суспільство, відносини, історію, наукові знання. За допомогою образів-уявлень здійснюється не лише мислення, але й зберігання інформації. Розвиток образного мислення може йти „від сприйняття цілісного образу як поодинокого явища до розуміння образів-узагальнень, які знаходяться у ньому до розкриття їх внутрішнього, глибинного сенсу" [3, с. 12]. Це дає підстави стверджувати, що естетичне виховання має загальний характер, і ця загальність та обов'язковість є найважливішими з принципів формування особистості у дитячому віці. Художньо-естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

Вказуючи на все вищезазначене, я вважаю доречним досліджувати тему “Художньо-естетичне виховання молодших школярів”.

Мета статті. Дослідження форм і методів художньо-естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання і виховання. На основі вивченої літератури визначити сутність, структуру, зміст, шляхи художньо-естетичного виховання молодших школярів; довести практично теоретичний матеріал.

Виклад основного матеріалу. Молодший шкільний вік є періодом інтенсивного креативного становлення (Л. Божович, О.Леонтьєв, Л.Виготський) і характеризується сенситивністю до творчої діяльності (Я.Коменський, В.Сухомлинський) та оптимальним для особистісного розвитку новоутворенням – рефлексією.

Питання розвитку творчості у дітей, значення творчої роботи для загального розвитку та створення такого середовища, яке б сприяло розвитку дитини – одне з найважливіших питань дитячої психології та педагогіки.

Не визначено єдиного психологічного критерію творчої діяльності і до сьогоднішнього часу. Один з найбільш поширених критеріїв повязує творчу діяльність з появою психічних новоутворень: що властиво всім продуктивним процесам (перцептивних образів –а В.П.Зінченко, знань – за В.В.Давидовим, цілей і мотивів – за О.М.Леонтьєвим і О.К.Тихоновим, способів дій – за Я.О.Пономарьовим, пізнавальної мотивації – за О.М.Матюшкіним). Інші дослідники розглядають творчість як особистісний інтегративний показник, виділяючи при цьому різні підстави: емоції як основу для породження нових ідей (В.Д.Щадріков); інтелектуальну активність, пов’язану з виходом за межі заданого (Д.Б.Богоявленська); естетичне ставлення до світу (О.О.Мелік-Пашаєв), тощо.

Творче ставлення може бути властиве будь-якій формі діяльності, але в сфері естетичної діяльності творчість є засобом досягнення поставленої мети. Успіху в творчій діяльності сприяє талант – художня обдарованість, здібності.

Творча художня діяльність – відмова від стереотипів сприйняття та відображення, відкриття нових сторін уже засвоєного матеріалу, це постійний пошук тем, ідей, аспектів, засобів їх реалізації в мистецтві. Творча діяльність має ряд компонентів: мету, засіб реалізації мети та результат.

У загальному вигляді мету творчості можна визначити як прагнення до реалізації потреби самовираження та до естетичного засвоєння світу. Потреба самовираження властива кожній людині. Засіб самовираження зумовлений рівнем загальнокультурного розвитку, ступенем обдарованості, розвитком емоційної та інтелектуальної потенцій. Художня творчість містить в собі діяльність, що повязана з образним осмисленням та створенням світу та відбувається на двох рівнях: професіональному та не професіональному.

Уміння бачити, чути, відчувати прекрасне, насолоджуватися ним, здібність перетворюватися під його впливом не є природженими людськими якостями. Закладені природою потенційні здібності до сприйняття прекрасного потребують розвитку, постійного цілеспрямованого удосконалення, що базується на внутрішній потребі.

Творча діяльність людини зумовлюється специфічною здібністю, яка має назву – креативність. Креативність – це інтегративна, динамічна особистісна характеристика, що визначає здатність до творчості і є однією з умов самореалізації особистості. Основним її процесом є дивергентне мислення.

Велика кількість чинників здійснює вплив на розвиток творчих здібностей, що по різному представлені в кожному конкретному випадку. Аналіз цих чинників дуже важливий для визначення шляхів розвитку та формування творчих здібностей. Особлива увага надається мистецтву як способу розвитку особистості.

Мистецтво – вид людської діяльності, що створює цілісну картитну світу, створює її в єдності думки та почуття, в системі емоційних образів, а не логічних законів. Відомо, що шкільна освіта дуже велику увагу приділяє засвоєнню абстрактних понять, схем, умовних знаків, числових відношень, тобто розвитку логічного мислення. Але слід пам’ятати, що однобічний розвиток надто збіднює сенсорну сферу дитини, її безпосередній зв'язок з навколишнім світом, чутливість та сприйнятливість до нього. Саме заняття мистецтвом, художньою творчістю грунтуються на всебічному чуттєвому досвіді дитини, на його інтересі до предмету. Таким чином, багатий художній досвід може зберегти цілісність психічного розвитку дитини.

Потреба у творчості – невідємна характеристика людини, що нормально розвивається. Відсутність у дитини позитивного досвіду вільної творчості перекручує нормальний процес становлення особистості. Але саме в області мистецтва дитина може надбати ранній, успішний, повноцінний досвід творчості, досвід, що незамінний для становлення самосвідомості, самовідчуття людини в світі і який допоможе їй в майбутньому стати креативним в будь-якій сфері діяльності. Розвиток креативності дитини – є важливою задачею сучасної освіти.

Заняття різними видами художньої творчості активізують інтелектуальну діяльність дітей та юнаків, позитивно впливають на досягнення з загальноосвітніх предметів, підвищують загальну креативність людини, розвивають уяву, сприяють особистісному зростанню дітей.

Серйозне місце мали погляди А.Макаренка на проблеми художньо-естетичного виховання школярів. А. Макаренко вважав, що реалізувати мету виховання у будь-якому суспільстві можна лише тоді, коли особистість буде виховуватися не за частинами, а цілісно. У цій цілісності особливого звучання набуває формування у підростаючої людини потреби до прекрасного, до організації естетичного середовища, в якому перебувають школярі. У А. Макаренка ми знаходимо свіжий погляд на необхідність виховувати людину в красі, через красу і вести до найвищих осягнень краси світу, естетичного образу світу. Традиції виховання, які були започатковані А. Макаренком, мають яскраво виражену естетичну спрямованість (Свято першого снопа, День іменинника тощо). Спостерігається акцентування уваги на розвиток естетичного почуття, культури почуттів, на органічну єдність морального й естетичного у вихованні.

У педагогічних поглядах В. Сухомлинського естетичне виховання посідає особливе місце. Ідеалом виховання було виховання справжньої людини, високодуховної, з витонченим внутрішнім духовним світом. В. Сухомлинський віддавав перевагу вихованню емоційно - естетичної сприйнятливості оточуючої дійсності, сприйманню краси природи, краси неперевершених шедеврів мистецтва, краси людського подвигу, людських стосунків. Естетичне у В. Сухомлинського охоплює всі елементи духового життя особистості. Воно пронизує всі компоненти навчально-виховного процесу. Краса – це ознака людськості, ознака духовності, ознака громадянськості кожної особистості.

В. Сухомлинський зробив значний внесок у розвиток естетичної теорії. Ним значно переосмислені і по-новому розглянуті проблеми естетичної свідомості, естетичного ставлення до дійсності, естетичного ідеалу, естетичного смаку, естетичних оцінок, естетики поведінки. Особливо значущості для осмислення сучасної теорії естетичного виховання особистості має його погляд на культуру почуттів, на розвиток емоційної сфери особистості. «Емоційно товстокора» людина небезпечна у суспільстві. Заслуговують на увагу розроблені ним не тільки теоретичні, а й методичні прийоми і механізми естетичного впливу на особистість (спілкування з природою, мистецтвом, красивими людьми, різнобічна творча художньо-естетична діяльність школярів, яка виконувала функцію фактора формування естетичного ставлення до світу, до людей і закріплення цього ставлення в естетиці поведінки). Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють філософську множинність поглядів щодо функціонування мистецтва в соціумі, можна перерахувати такі основні функції: естетична, інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча, аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці духовно-творчу функцію, яка тісно пов'язана з світоглядно-виховною.

Принципи художньо-естетичного виховання:

1) органічне поєднання універсального(загальнолюдського, полікультурного), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що забезпечує формування в учнів патріотичних почуттів, громадянської свідомості;

2) синергетичний підхід, що зумовлює націленість освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із самовихованням, на їх безперервність і відкритість до змін;

3) природовідповідність (врахування вікових особливостей та індивідуальних здібностей учнів) та культуровідповідність (розгляд системи художньо-естетичної освіти та виховання школярів як соціокультурного феномену, забезпечення культурної спадкоємності поколінь);

4) гуманітаризація і гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості, "олюднення" знань, побудова навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва, толерантності взаємин і спілкування);

5) цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію відображених у змісті освіти та виховання основних компонентів соціального досвіду - художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь, творчості;

6) поліхудожність, інтегральність, діалогічність (відображення в змісті художньо-естетичної освіти та виховання об'єктивно існуючих зв'язків між видами мистецтв, діалогу культур);

7) варіативність на основі індивідуалізації, широкої диференціації та допрофесійної спеціалізації;

8) взаємозв'язок художньо-естетичного виховання з соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних впливів).

Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури молодших школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати прекрасне в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.

Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об’єктивних законів розвитку краси. Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як – визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить образотворчому мистецтву. Воно відіграє значущу роль в художньо-естетичному розвитку дітей молодшого шкільного віку. Дозволяє не тільки знайомити школярів зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати учнів у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості. Практична діяльність поєднує традиційну роботу на площині (малювання) з навичками об’ємно-просторового зображення і художньої орієнтації середовища (ліплення, художнє конструювання, архітектура).

Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва деякі дослідники вважають необхідним етапом підготовки дитини до образотворчої діяльності. У своїх наукових статтях вони стверджують, що діти здатні тонко відчувати настрій художніх картин. Мета занять з образотворчого мистецтва, за їхнім поясненням, має полягати в тому, щоб навчити дітей милуватися творами живопису, а також розкривати перед ними закони побудови зображення предметів і явищ. Наприклад, такий учений, педагог, як М.Ф. Даденков підкреслював доцільність використання в навчально-виховному процесі пейзажів, які передають красу природи рідного краю тощо. Ф.І. Шміт підкреслював, що «малювання – це якась притаманна всім дітям потреба», тому вчити малювати на його думку необхідно не тільки обдарованих дітей, «які в подальшому можуть стати професійними художниками», а по можливості, усіх.

Показником рівня розумового розвитку дитини є його мова та образотворча діяльність. Малювання, яке є природною і приємною діяльністю для дитини, формується разом з розвитком психіки людини. Для виявлення загального рівня розвитку дитини, можна користуватися тестом, який приділяє увагу не тільки художнім засобам виразності зображення людини, скільки точності, конкретності, деталізуючи її форми.

Людина є мірою всіх речей” – так висловлювався давній мудрець. Ця думка була гаслом як в античні часи, епоху Відродження, Нового часу, так є актуальною і нині . вона не тільки визначає особливу роль людини у світі, її призначення, а й визнає людину критерієм розвитку змісту малюнка в творчій художній діяльності дітей. Відразу до зображувальної стадії каракулів дитина починає малювати людину, яка стає найулюбленішим предметом зображення. Цю особливість вчені помітили вже давно. Так, італійський дослідник дитячого малюнка Д. Річчі дотепно зауважив, що біблійне створення світу закінчилося творінням людини, а дитина починає творити в зворотньому порядку - з людини. Англійський дослідник Д. Селлі додає, що при цьому діти починають саме з голови – значущої частини “вінця творіння”. Російська дослідниця Ю.Н. Болдирєва, аналізучи дитячі малюнки показала, що переважаючою темою в малюванні дітей є образ людини (в порівнянні з іншими темами – 80%). Сучасні дослідники також вважають, що образ людини є домінуючим зображенням дитини. В.В. Селівачов, порівнюючи зображення первісної людини і дитини дошкільного віку, зауважує, що для першої – головним об‘єктом зображення є промислова тварина, від якої залежить існування самої людини; для дитини – головним об‘єктом зображення є людина. А.М. Шуберт при вивченні малюнків дітей Півдня, підтвердила, що для людей примітивної культури є тваринна тематика.

А. С. Мухіна пояснює факт домінування образу людини не стільки тим, що дитина орієнтується на собі подібних, а на тому, що дорослі майже всіх цивілізованих країн знайомлять дитину насамперед із зображенням людини. Як доказ, вони наводять те, що діти відвідують дитячі навчальні заклади і вчаться малювати згідно з навчальними програмами, зображують спочатку стрічки, доріжки, драбинки, кульки, квітки тощо.

Але як би там не було, а цікавість дитини до зображення людини залишається стійкою.

В період молодшого шкільного віку провідною виступає навчально-художня форма діяльності, вона забезпечує повноцінний естетичний розвиток на цьому етапі. За цільовою спрямованістю навчально-художня діяльність орієнтована на створення умов для переходу дитини від ігрового ставлення до мистецтва та наївно-реалістичного сприйняття до власно-художнього. При цьому в якості основної, змістовної домінанти навчально-виховного процесу виступає формування у дитини художньо-естетичної позиції по відношенню до мистецтва та дійсності.

В.С.Собкін та В.О.Левин визначили зміст роботи в початковій школі за такими напрямками:

1. Диференціація мистецтва як особливої сфери життя.

2. Диференціація власної емоційної сфери дитини (виділення художніх переживань як переживань особливого типу).

3. Рефлексія умов походження художніх переживань. Засвоєння художніх засобів як засобів художньої виразності, що дозволяють розгорнути особистісно-змістовну художню комунікацію. Особливу увагу слід приділити розвитку мотивації включення власного життєвого контексту в зміст художнього спілкування.

4. Завдання вихідної орієнтувальної основи в головних видах художньої діяльності. В образотворчій діяльності – це зображення, прикрашання, конструювання.

Будучи органічною складовою формування особистості, естетичне виховання забезпечує діалектичну єдність психічного, морального, фізичного і соціального становлення дитини. Значною мірою визначає й активізує розумову, емоційну, духовну діяльність дітей, сприяє суттєвим змінам у переконаннях, розширенню досвіду, а також комплексному розвитку особистості школяра.

Ставлення до дійсності формується в міру збагачення естетичних почуттів, кількісних змін у сприйманні, ускладнення естетичних потреб, суджень, набуття умінь емоційно-образної оцінки предметів, вироблення ідеалу. Тому естетичний розвиток вимагає наявності спеціально організованого педагогічного впливу на почуття і свідомість особистості через провідні види її спілкування і діяльності.

Під естетичним розвитком розуміють процес постійних якісних, усе більш ускладнених змін у ставленні до дійсності й мистецтва як результат цілеспрямованих педагогічних впливів школи, сім’ї та інших соціальних інститутів на молодшого школяра, що здійснюється в єдності навчання, виховання і самовиховання.

Саме тому, в освітній системі, а саме в загальноосвітній школі зростає потреба соціалізації особистості, значущості особистості як суб’єкта cоціальних відносин у сучасному світі надто складному за своїм упорядкуванням і надто потужним за своїми можливостями.

Висновки Уроки образотворчого мистецтва мають важливе естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більшу уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в навчальну програму поширені уроки з образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і естетично обізнаним.

Мистецтво естетики неодмінно зацікавить дітей.

Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом.

Перелік літератури

  1. Мелик-Пашаев А.А. О состоянии и возможностях художественного образования [Электронный ресурс]: аналитическая записка, представленная в Министерство образования и науки /Мелик-Пашаев А.А.// Искусство в школе – 2008.- №1.

  2. Мелик-Пашаев А.А. Педагогика искусства и творческие способности / А.А. Мелик-Пашаев. – М.: Знание, 1981. – 96 с.

  3. Собкин В.С. Художественное образование и эстетическое воспитание / В.С.Собкин, В.А.Левин // Вопросы психологии – 1989. - №1 – с. 24-32.

  4. Щербо А.Б. Естетичне виховання учнів у початкових класах / А.Б.Щербо, Д.М. Джола. – К. : Радянська школа, 1969. – с. 205-228.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Всеосвіта дарує

Три iPhone 12

+20 крутих призів з нашого фірмового магазину

до закінчення залишилось
00
00
00
00