і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Формування позитивної мотивації до навчання через співпрацю педагога та сім’ї

Формування позитивної мотивації до навчання через співпрацю педагога та сім’ї

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1200 грн
360 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №HF381738
За публікацію цієї методичної розробки Артьомова Олена Миколаївна отримав(ла) свідоцтво №HF381738
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Бібліотека
матеріалів
Отримати код

Формування позитивної мотивації до навчання через співпрацю педагога та сім’ї

«У процесі виховання людської особистості

діє багато сил: по-перше, сім’я,

а в сім’ї найтоншим і наймудрішим скульптором

є мати; по-друге, особа педагога

з усіма його духовними багатствами й цінностями,

з його знаннями, уміннями, захопленнями,

життєвим досвідом, інтелектуальними,

естетичними, творчими потребами,

інтересами, прагненнями; по-третє, колектив

(дитячий, підлітковий, юнацький)

з усією його могутньою силою виховною

впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа

виховання, тобто її самовиховання;

по-п’яте, духовне життя вихованця

у світі інтелектуальних, естетичних

і моральних цінностей – я маю на увазі передусім

книжку; по-шосте, зовсім непередбачені скульптури».

В.Сухомлинський

В.Сухомлинський ставить учителів лише на друге місце після батьків. Тобто з цього можна зробити висновок, що основну роль у вихованні дітей відіграють саме батьки.

Важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися. У чому ж полягає вплив сім’ї і школи на успішне навчання дитини? Можна сказати так: школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності. Родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан. Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше.

Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня у значній мірі визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують її батьків – підтримка престижу (вдома задаються питання: «А хто ще отримав відмінну оцінку?»), слухняність («Тебе сьогодні не карали?) тощо.

Батьки задають і вихідний рівень прагнень дитини – те, на що претендує у навчальній діяльності та стосунках. Діти з високим рівнем прагнень, підвищеною самооцінкою та престижною мотивацією розраховують лише на успіх. Їхні уявлення про майбутнє такі ж оптимістичні.

Діти з низьким рівнем прагнень та низькою самооцінкою не претендують на багато ані в майбутньому, ані в теперішньому. Вони не ставлять перед собою високі цілі та постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко упокорюються тому рівню успішності, який виникає на початку навчання.

Особистісною особливістю у дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред’являють високі, нереальні вимоги.

Через зростання тривожності та пов’язану з нею низьку самооцінку знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Невпевненість у собі призводить до ряду інших особливостей – бажанню бездумно дотримувати вказівки дорослого, діяти лише за зразками та шаблонами, остраху виявити ініціативу, формальному засвоєнню знань та способів дій.

Дорослі, незадоволені спадаючою продуктивністю навчальної роботи дитини, все більше й більше зосереджуються на цих питаннях у спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

І батьки, і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу у школярів. Перш за все, треба створити позитивне ставлення до діяльності, розкрити її смисл, потім залучити дітей у розв’язання практичних та пізнавальних завдань; в ході роботи необхідно підкреслювати досягнення дітей, підбадьорювати їх та підтримувати їх інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань.

Якщо ви (батьки) виявляєте, що ваші діти не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу треба з’ясувати, чим іншим цікавляться ваші син чи донька. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку інтересів.

Звичайно ці причини полягають у наступному:

  • Не сформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто непідготовлені передумови виховання інтересу до навчання;

  • Неправильно організована в сім’ї чи в школі навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, не налагоджене життя в сім’ї, відсутність робочого місця.

Багато дітей не встигають у навчанні, їм не подобаються вчитися тому, що батьки не виявляють інтересу до їхніх навчальних занять, не перевіряють, як вони виконують домашні завдання, чим займаються у вільний час.

Сім’я, як і все суспільство, зазнала значних змін. Через ті чи інші причини вона іноді недостатньо виконує свою виховну функцію. І, як результат, зростає число неблагополучних сімей, у яких батьки неспроможні або не бажають повною мірою займатися вихованням своїх дітей. Тому знижується рівень навчально-виховного процесу.

Існують крайнощі виховного процесу, які створюють високий ризик виникнення неадекватної поведінки дитини і невстигання її у школі. Більшість досліджень, які присвячені дитячо-батьківським стосункам, спираються на таку типологію основних стилів сімейного виховання: авторитарний, опікувальний, потуральник, хаотичний, демократичний. Розглянемо, як впливає стиль сімейного виховання на навчання дитини у школі.

Авторитарний стиль виховання. Батьки змалку виховують у дитини почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Але негативним є надмірно високі вимоги до дитини, виконання яких потребує максимальної мобілізації всіх розумових та фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху у різних сферах, що стає для неї самоціллю, і через це страждає її духовна сфера.

Опікувальний стиль виховання. Здатність дитини до самоствердження різко знижується. Очікування невдачі стає постійним.

Потуральний стиль виховання. Внаслідок психотравмуючої ситуації в сім’ї у дитини можуть порушитися процеси запам’ятовування. У більшості випадків дітям із сімей з потуральник стилем виховання характерне негативне ставлення до навчання, низький рівень навчальної мотивації.

Хаотичний стиль виховання. Непрогнозованість батьківських емоційних реакцій провокує підвищену тривожність, невпевненість у собі, неадекватну самооцінку, а в складних ситуаціях – шкільну і соціальну дезадаптацію.

Демократичний стиль виховання. Демократичний стиль вважається оптимальним для сімейного виховання, оскільки в цьому випадку батьки вірять в успішну самостійну діяльність дитини, здійснюють адекватний контроль. В школі діти мають високий рівень адаптації.

Отже, усе вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що основну роль у вихованні дітей відіграють саме батьки.

У нашій школі на протязі останнього тижня проводилося анонімне анкетування «Моє навчання» серед учнів 7 – 11 класів. Всього 75 учнів взяло участь у опитуванні.

1.На запитання «Для чого ви ходите до школи?»:

  • 46 учнів відповіли «щоб здобути освіту»;

  • 14 учнів ходять вчитися;

  • 3 учнів відповіли, що «так сказали батьки»;

  • 3 «щоб дізнатись нове»;

  • 3 «щоб мати знання»;

  • 2 хочуть побачити друзів;

  • 2 ходять в школу, «щоб одержати високі бали»;

  • 1 учень «щоб радувати ближніх»;

  • 1 учень взагалі не дав відповіді на це запитання.

2. На запитання «Чи подобається вам вчитися?»:

  • «так» відповів 31 учень;

  • «важко відповісти» - 18 учнів;

  • «можливо» 17 учнів;

  • «ні» - 5 учнів;

  • «інколи» - 3 учнів;

  • Не відповів на питання 1 учень.

3. На запитання «Чи знаєте ви для чого треба вчитися?»:

  • 64 учні відповіли «так»:

  • 7 учнів «можливо»;

  • 2 учням «важко відповісти»;

  • 1 учень відповів «ні»;

  • 1 учень не відповів.

4. На запитання «Чим є для вас навчання в школі?»:

  • «обов’язком» відповіло 63 учні;

  • «радістю» є навчання для 6 учнів;

  • «примусом» для 5 учнів;

  • 1 учень не знав, що відповісти.

5. На запитання «Що вам заважає вчитися?»:

  • «терпіння» не вистачає 22 учням;

  • «часу» - для 14 учнів;

  • «умов для роботи» немає у 11 учнів;

  • «нічого» не заважає вчитися 10 учням;

  • «лінь» - 7 учням;

  • «шум» - 3 учням;

  • «відсутність практичних завдань» - 3 учням;

  • «однокласники» заважають вчитися 2 учням;

  • «відсутність книг» - 2 учням;

  • «комп’ютер» 1 учню.

6. На запитання «Що вам подобається в школі?»:

- «спортивні змагання» відповіли 22 учні;

- «свята» подобаються 17 учням;

- «навчання» - 15 учням;

- «туристичні походи» полюбляють 5 учнів;

- «години спілкування» подобаються 4 учням;

- «важко відповісти» було 3 учням;

- «нічого» не подобається 2 учням;

- «спортивні секції» подобаються 2 учням;

- «все» подобається 1 учню;

- «участь в олімпіадах» - 1 учню;

- «Євроклуб» - 1 учню;

- «перерва» - 1 учню.

7. На запитання «Щопонеділка ви прокидаєтесь з думкою»:

- «якби я захворів і не пішов до школи» відповіли 28 учнів;

- «не хочу йти до школи» - 10 учнів;

- «я забув приготувати уроки» - 9 учнів;

- «невже понеділок, знову до школи» - 7 учнів;

- «пора вставати» - 6 учнів;

- «скоріше б вихідні» - 5 учнів;

- нічого не відповіли 5 учнів;

- «подовше поспати» бажають 2 учні;

- «Ура! Я сьогодні йду в школу» відповіли 2 учні;

- «головне, щоб не спізнитись» - 1 учень.

8. На запитання «Чи перевіряють батьки у вас домашнє завдання?»:

- «так» відповіли 49 учнів;

- «ні» - 18 учнів;

- «інколи» - 8 учнів.

9. На запитання «Як правило, ви готуєте домашнє завдання»:

- 32 учні відповіли, що «готують самостійно і кожного дня»;

- 18 учнів «виконують інколи»;

- 15 учнів «виконують інколи самі, а інколи з батьками»;

- 5 «під контролем батьків»;

- 3 учнів не відповіли на запитання;

- 2 учнів «взагалі не виконують домашнього завдання».

10. На запитання «Для того, щоб добре вчитись треба…»:

- «уважно слухати вчителя, виконувати домашнє завдання» відповіло 57 учнів;

- «вміти списувати» відповіло 7 учнів;

- не відповіли запитання 7 учнів;

- «мати хороші стосунки з вчителем» відповіли 4 учня.

11. На запитання «Ви вважаєте, що успіх у навчанні – це»:

- «гарні оцінки» відповіло 36 учнів;

- «похвала» - 19 учнів;

- «радість від виконаного завдання» - 14 учнів;

- не відповіли на запитання 6 учнів.

12. На запитання «чи читаєте ви у вільний час художні книги?»:

- 41 учень відповів «ні»;

- 18 учнів «так»;

- 16 учнів «інколи».

Байдужість до навчання – проблема дитини чи дорослих?

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В юності ж розумова активність набуває дещо дуже характерних рис.

У початковій школі навчальна діяльність всіх учнів підтримується переважно за рахунок самозадоволення, зростання самооцінки, самоповаги, усвідомлення необхідності навчання. Стимулом для цього є похвала, хороша оцінка. У старших класах цього вже іноді недостатньо.

Одна з особливостей пізнавальної сфери підлітків – теоретичність їхньої розумової діяльності. У цьому віці виявляється живий інтерес вже не тільки і не стільки до самих фактів, скільки до їх аналізу, обговоренню і розмірковуванню над ними. Підлітка цікавлять дуже абстрактні запитання: «Що таке випадковість? Що знаходиться поза Всесвітом?».

Уже набагато менше уваги привертають наочний навчальний матеріал, самі по собі конкретні факти, повідомлені вчителем або книгою. Навіть демонстрація ефектних дослідів не справляє на підлітків такого враження, яке вона справляє на трохи молодших школярів. У цьому віці цікаво узагальнювати факти, шукати теорії, що пояснюють той чи інший фізичний або хімічний ефект. Хочеться слухати про це, сперечатись, розмірковувати.

Психологи досліджували розвиток допитливості у школярів. Вони дійшли висновку, що існує доволі поширене явище: байдужість школярів до навчальних дисциплін. Байдужість – одне з уособлень того сумного явища, назва якому формалізм знання. Учень втрачає сенс найважливіших понять матеріалу, який вивчає, і навіть не намагається подолати перепону. Він слухає пояснення вчителя, читає підручник, художні твори, рекомендовані програмою, але не вникає, та й не намагається вникнути у незрозуміле.

Ліниві і недопитливі…а хто винен у цьому? Учні? Або всі ми: родина, школа? Будьмо відверті: і все добре, і все погане, що є в дітях, - результат впливу дорослих. Будь-який недолік у роботі школярів – так чи інакше є відображенням наших промахів.

Основна книга, з якою працює школяр усі роки навчання, - підручник. Як же складаються відносини між школярем і підручником? Матеріал книги може бути далеким від інтересів учня. Підручник може бути нецікавим і тому, що для одних школярів він занадто складний, а для інших – занадто простий. До того ж підлітки часто не озброєні навичками самостійно працювати з книгою, а механічне заучування викликає у них лише втому та нудьгу. Окрім цих особистих причин відчуження дитини від підручника, є одна спільна: позиція школяра по відношенню до навчання. Дійсно, яку задачу ставимо ми, дорослі, перед школярем, коли він береться до навчання? Дуже просту: вивчи та дай відповідь. Вивчи, тобто запам’ятай і перекажи. А переказати треба, за думкою дорослих, якомога ближче до тексту. Чим ближче – тим краще. А між тим , саме дослівний переказ, зазвичай, свідчить про нерозуміння тексту і про те, що дитина не ставила перед собою завдання зрозуміти інформацію, яку вивчила. Пасивний розумовий труд набагато менш ефективний, ніж активний, творчий.

Відкинувши пасивний метод навчання, батьки мають викликати у дитини прагнення самостійно здобувати знання. Не запам’ятовувати, а перед усім аналізувати, осмислювати, розуміти матеріал, виявляти особисту розумову активність у засвоєнні навчального матеріалу – ось до чого слід привчати підлітків. Тоді і запам’ятовування стане більш легким і ґрунтовним. Треба навчити дитину не запам’ятовувати все підряд, а вилучати головне, встановлювати в тексті смислові зв’язки і відношення, співвідносити нові знання з тими, що були засвоєні раніше, при цьому контролювати себе, самостійно ставити запитання до тексту, і ще багато чого іншого.

Треба навчити підлітка зупиняти увагу на тому, чого він не знає або не розуміє. Іноді школярі не розуміють не лише окремих слів або висловлювань: вони, читаючи підручник, зустрічають і незрозумілі думки. Чи звертають вони увагу на ці думки? Чи намагаються їх «розшифрувати»? Чи завжди встановлюють для себе такий факт: в тексті є незрозуміла думка?

Часто дорослі не переймаються проблемою нерозуміння їхніми дітьми нового матеріалу. Ми не лише не виховуємо у дітей прагнення знайти відповідь, подолати бар’єр цього нерозуміння, але іноді навіть перешкоджаємо. Зазвичай і в родинах, і в школі складається неправильне ставлення до того, що учень не розуміє чогось: це вважається йому за провину, може викликати докір, осудження або навіть глузування.

Як слід чинити у цьому випадку? Ставлення дорослих до підлітка має бути доброзичливим, уважним, заохочувальним. Бо інакше дитина, зіткнувшись з глухою стіною байдужості, втратить бажання пізнати цей світ, відкрити для себе його таємниці. Батьки мають дати зрозуміти школяреві, що дійти суті незрозумілого – важлива і необхідна справа. Це розуміння – перша сходинка активної обробки нових знань. Подивитись у вічі своєму незнанню або нерозумінню – це перший поштовх до того, щоб забажати дізнатись і зрозуміти, а не просто вивчити.

Причини низької зацікавленості підлітків до навчання, головною мірою, пов’язані із тим, що способи засвоєння матеріалу відстають від зростаючих інтелектуальних потреб і можливостей учнів. Не люблять вони механічного заучування. Звідси і набридлива одноманітність. Не відчуваючи задоволення, радості від навчання, не вміючи самостійно, вільно користуватись різними засобами навчальної роботи, багато хто зі школярів починає обтяжуватись навчанням.

Ось чому так важливо підлітку навчатися самостійно здобувати знання і вміти їх обробляти, обирати потрібні відомості, добре запам’ятовувати їх, пов’язувати з іншими, бути на рівні сучасних досягнень науки. Тільки так може з’явитися справжній інтерес до пізнання, тільки у цьому випадку він буде стійким, таким, що спонукає діяти. І якщо ми, батьки і вчителі, нині допоможемо юній людині розвинути потребу в знаннях, уміння набувати їх, то ці важливі якості залишаться з нею і після закінчення школи.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
виступ
  • Додано
    25.02.2018
  • Розділ
    Педагогіка
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    2587
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    HF381738
  • Вподобань
    0
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти