Робота обласного етапу есе "Війна за свій шлях"
Війна…це слово увірвалось в моє життя 24 лютого 2022 року. Я досі чітко пам’ятаю мамині сльози і татову стурбованість. В той момент я усвідомлював увесь їх розпач. Згодом, приблизно через два дні вони вирушили до Харкова евакуйовувати родичів, ще через день мій дядько, зовсім юний, йому лише 27 років, вступив до лав ЗСУ. Були моменти, мені здавалось, що це якийсь страшний сон, я не міг уявити, як це немає хліба, ковбаси, цукру та навіть мила і прального порошку.
Йшов час і ми почали звикати до жорстокої реальності, мама досі час від часу плакала, але вже так, щоб ніхто цього не бачив, а я не міг зрозуміти, чому?. Пізніше я дізнався, що підрозділ мого дядька на передовій і дуже часто з ним немає зв’язку.
