Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.
З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
Коли міняли честь неначе крам,
А правду – совість кидали за грати, -
В серцях людей Ви спорудили храм,
Якому там повік-віків стояти.
Коли брехня сідала на престол,
Мовчало все від заходу до сходу, -
Ви осінили праведним хрестом
Безсмертне слово рідного народу.
Вогонь запалений Тарасом,
У нашім серці не погас –
Він став над простором і часом
Він будить нас, він кличе нас!
