Наші спостереження і бесіди із київськими підлітками дають змогу підтвердити наявність більшості описаних типів поведінки, які узагальнюються поняттям кібер-буллінгу, в їхньому досвіді чи уявленнях (школярі не стикались з кібер-переслідуванням, але мають про нього уявлення). Навіть останній вид поведінки - хеппіслепінг, який додався до переліку зовсім нещодавно, теж присутній в досвіді, хоча і рідко називається цим терміном. Нажаль, детальних систематичних всеукраїнських досліджень, які дали б змогу кількісно оцінити масштаби явища і потенційну небезпеку кібер-буллінгу в Україні досі немає. Проте точно відомо, що Інтернет-бум набирає обертів.
Проте, можна виділити імовірні особистісні стратегії залучення до кібер-буллінгу. По-перше, це стратегія реваншу – діти, що зазнали нападок в реальному житті, можуть спробувати бути буллерами у віртуальному середовищі. По-друге, – втеча від нудьги, розваги без усвідомлення можливих трагічних наслідків розвитку подій, спровокованих кібер-буллінгом. По-третє, - посилення реального буллінгу інформаційно-комунікаційними технологіями, що створює феномен комплексного мультимодального буллінгу. В межах цієї останньої стратегії особистісний профіль агресора-переслідувача може бути перенесений із багаторічних досліджень традиційного буллінгу.
