Консультація для педагогів
Як організувати профілактику емоційного вигорання педагогів
Професія педагога належить до стресогенних, найнапруженіших психологічно. Специфіка роботи людей даної професії полягає в тому, що кожного дня виникає багато різноманітних ситуацій із високою емоційною напругою, інтенсивністю міжособистісного спілкування, необхідністю розв’язання конфліктних ситуацій. Тому педагогічні працівники витрачають багато зусиль та енергії, щоб встановити довірливі стосунки з дітьми, колегами по роботі, керівництвом закладу освіти, батьками здобувачів освіти, а також щоб зберігати спокій та управляти власними емоціями у діловому спілкуванні. Педагог має вміти мінімізувати й долати емоційні труднощі своєї професії.
Зважаючи на це, проблема профілактики і подолання емоційного вигорання у педагогічних працівників завжди актуальна. Синдром емоційного вигорання – це фізичне, емоційне чи мотиваційне виснаження. Це явище, зазвичай, розцінюється як стрес-реакція у відповідь на виробничі й емоційні вимоги, при цьому людина надто віддана професійній діяльності та водночас зневажає сімейне життя чи відпочинок. Таке тривале порушення рівноваги неминуче призводить до синдрому емоційного вигорання, отже, є наслідком стресу, яким людина не здатна керувати. Цьому передує стан, коли людина підсвідомо накопичує негативні емоції, а не звільняється від них.
Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання важлива як для досвідчених педагогів так і для молодих спеціалістів. Адже більшість педагогів-початківців відчуває брак практичного досвіду роботи і, як наслідок, у них виникає відчуття некомпетентності.
Коли діагностується синдром емоційного вигорання, перше, що необхідно зробити, – це сповільнитися. Не витрачати на виконання роботище більше часу, а робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого лежить душа.
З метою психологічної профілактики синдрому емоційного вигорання варто організувати обов’язковий вихідний раз на тиждень, упродовж якого слід робити тільки те, що хочеться. Слід навчитися позбавлятися від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесідіз уважним слухачем) та 15 розставляти пріоритети: в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а потім переходити до інших. Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, коли втрачений сенс життя або життєва енергія, потрібно визнати це і почати все спочатку, знати новий стимул, нові джерела і сили.
Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, – це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання. Навіть якщо навколо зовнішні обставини й умови, на які майже неможливо вплинути, сприяють стресу та виникненню емоційного вигорання, позитивного ефекту можна досягти, якщо проводити роботу з власними індивідуальнопсихологічними можливостями, розвивати необхідні якості та вміння, а також дотримуватися правил психологічної безпеки з метою формування особистісного ресурсу.
Існують різні способи профілактики вигорання у педагогів. Розглянемо деякі з них.
Безперервна освіта, підвищення кваліфікації
Знання, які педагог отримав під час навчання у ВНЗ, швидко стають застарілими. Американські дослідники ввели в науковий обіг спеціальний термін, який означає проміжок часу після завершення навчання, протягом якого знання фахівця стають застарілими і, відповідно, його компетентність знижується на 50%. Тож фахівець має постійно поповнювати свій запас знань, розширювати професійну компетентність.
Для випускника XXI століття знання застарівають вже через 2—3 роки.
Виділяють два підходи до безперервного психолого-педагогічного навчання:
принцип Роджерса (Carl Ransom Rogers), або «свобода навчатися» — тільки вибір людини приносить їй радість і завдає прикростей; лише за самостійний вибір людина несе відповідальність перед собою та іншими людьми;
принцип Дистервега (Friedrich Adolph Wilhelm Diesterweg) — жодна людина не може отримати розвиток і освіту просто так. Кожен, хто бажає, має досягнути їх власними силами, власним напруженням. Зовні людина може отримати лише збудження, яке поступово переростає у бажання самовдосконалюватися, а відтак — творити.
Психологічна саморегуляція
Психологічна саморегуляція — комплекс методів і прийомів, які дають змогу керувати власним станом за допомогою адекватних внутрішніх засобів діяльності. Психологічна саморегуляція — це своєрідна техніка безпеки для фахівців, зокрема і педагогів, які під час професійної діяльності часто контактують із людьми.
Потреба в саморегуляції виникає у педагога тоді, коли він:
стикається з новою, незвичайною і складною для нього проблемою, яка має декілька альтернативних варіантів розв’язання;
перебуває у стані підвищеного емоційного і фізичного напруження, що спонукає його до імпульсивних дій;
відчуває оцінне ставлення до себе дітей, колег та оточення.
Якщо педагог знає свої потреби і способи їх задовольнити, він ефективно й раціонально розподіляє сили протягом дня і навчального року.
Можна створити банк природних прийомів саморегуляції:
• усміхатися, жартувати;
• згадувати приємні ситуації, які дарували яскраві емоції. Відтак «зберігати» емоційний стан;
• розслабляти м’язи — потягуватися, змінювати ритм кроків, робити глибокий вдих;
• переводити на хвилину погляд зі співрозмовника на пейзаж за вікном, картину, візерунок на шпалерах;
• подумки звертатися до вищих сил — Бога, Всесвіту, великої ідеї;
• реально або уявно «купатися» в сонячному промінні;
• хвалити співрозмовника чи робити йому компліменти.
Аутогенне тренування
Педагогічна робота пов’язана з інтенсивним спілкуванням з дітьми та їхніми батьками й потребує від фахівця емоційно-вольової регуляції. Зняти підвищене емоційне напруження та контролювати емоційний стан дає змогу аутогенне тренування, або аутотренінг.
Аутогенне тренування ліпше використовувати під час тих видів діяльності, які зумовлюють у педагога підвищене емоційне напруження.
Аутотренінг — самонавіювання, занурення в релаксивний стан, що дає змогу оволодіти навичками заспокоєння і розслаблення. Завдяки прийомам аутотренінгу можна цілеспрямовано змінити настрій і самопочуття і, відповідно, поліпшити працездатність та стан здоров’я.
У сучасній науковій літературі існує багато методів гармонізації психофізичного стану: працетерапія, імітаційні ігри, метод повної раціоналізації майбутньої події, метод вибіркової позитивної ретроспекції, вміння переоцінювати те, чого не зміг досягнути, об’єктивація стресів, навички до розслаблення, дискретне спілкування, гумор, навіювання, самонавіювання, психорегулююче тренування, театротерапія, книготерапія, арт-терапія, музикотерапія, природотерапія, лікування сном, гештальт-терапія, групи психодрами та інше.
Універсального рецепту, як уберегтися від «емоційного вигорання», на жаль, немає. Протікання процесу та способи виходу з ситуації, що склалася, залежать від структури і психологічних особливостей кожної людини. Тому треба знати себе, знати свою природу, розуміти, що викликає певні стани, і як ними можна управляти. Людський організм володіє від природи колосальним потенціалом і механізмами саморегуляції та відновлення сил. Можливо, правильніше буде сказати, що наше завдання – не заважати тому природному розуму, яким із надлишком наділяє нас життя. І для цього нам потрібно вчитися слухати себе і піклуватися про себе, правильно координувати свої емоції та почуття, отримувати задоволення і будувати відносини. Адже якщо проявляти увагу до самих себе, то життя у всіх його проявах (робота, сім'я, друзі, відпочинок) приноситиме радість і сили, щоб жити, не згасати.
Важливо продовжувати освіту, самоосвіту, розвивати професійні навички. Потрібні добрі та дружні стосунки з колегами. У процесі отримання нових знань, будучи в оточенні інших професіоналів, особистість отримує можливість обговорювати з іншими професійні проблеми. І, звичайно, менша ймовірність виникнення емоційного вигоряння, якщо є психологічна підтримка, можливість чи перспектива професійного зростання. Загальні для всіх рекомендації – це регулярні фізичні вправи, достатній сон, хороше харчування. Елементарні умови психологічної підтримки можуть бути безпосередньо на робочому місці: 18 наприклад, розуміє колега, з яким завжди можна обговорити свої переживання. Корисним може бути також звернення до професійного психолога, з яким можна не тільки обговорити свій стан, свої переживання, проблеми, знайти якийсь прийнятний вихід, а й вивчити методи саморегуляції та самодопомоги, які можна буде потім використовувати самостійно. Крім того, люди, які гостро потребують допомоги, у зв'язку з тим, що переживають кризу, можуть отримати допомогу, відчути турботу про себе.
