Зв'язок пізнавальної та афективної сфер особистості

ЧИТАТИ

ЗВ'ЯЗОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ Й АФЕКТИВНОЇ СФЕР ОСОБИСТОСТІ

Проблема зв'язку інтелекту й афекту - то вічна психологічна тема. Що є рушійною силою нашого буття - пізнання, інтелектуальні процеси чи емоції й почуття? Емоції беруть участь у пізнанні чи вони супроводжують пізнавальні процеси? Чи існує пізнання без переживання? Емоції мають підкорятися знанням чи емоції керують пізнавальними процесами? Розвиток особистості пов'язаний з вільним виявленням емоцій і почуттів чи передбачає їх контроль, притиснення, придушення? Що головне в особистості - раціональне чи афективне? Де істина?

Усе наше життя - процес раціонального оволодіння знаннями, фактами, теоріями. Але ми прагнемо оточити себе речами й людьми, які нам подобаються, до яких ми прив'язані емоційно. Досвід підказує, що навчання через переживання нерідко буває ефективнішим, ніж засвоєння фактів. Ми не просто реагуємо на ті чи інші подразники середовища, ми пізнаємо їх через відчуття і сприймання, орієнтуючись на значення для нас цих подразників і відчуваючи при цьому задоволення чи незадоволення, яке спонукає до подальших дій. Уже в елементарних актах пізнання - відчуттях - проявляється афективна чутливість, так званий емоційний тон відчуттів (неприємний звук, приємний запах). Так, з перших днів після народження немовлята інтенсивно відвертаються від неприємного запаху. Афективні явища - це душевні явища, які хвилюють, рухають. Це потяги, емоції, почуття, воля.

Схожість впливу потягів і емоцій на інтелектуальні процеси, їх структурна подібність з боку фізіології та аналогічність впливу на психіку почуттів, пов'язаних з потягами і емоціями, лає підстави для об'єднання їх в один загальний термін - афективність. Розуміння волі як дії, яка впливає на потяги, гальмуючи одні й підсилюючи інші, що виявляється в мотивації, створює можливість виділити ці процеси в афективну сферу психіки, особливості якої визначають афективний простір особистості.

Ця сфера відрізняється від пізнавальної, бо в ній відображаються не предмети і явища об'єктивного світу, а внутрішній стан людини. Це психічні явища, які дані нам у переживаннях ставлення до предметів, до явищ об'єктивного світу, до інших людей і здійснюють вплив на них. Відмінність пізнавальної й афективної сфер безсумнівна. Насамперед вона визначається тим, що в пізнавальній сфері відображається зовнішній предметний світ, а в афективній - внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється в пізнавальній сфері в образах, а в афективній - через переживання. В образах відтворюється зміст об'єктивного світу, а в переживаннях - ставлення до цього світу. Ця відмінність дає підстави для їх окремого розгляду. Емоції забарвлюють відображувальний зміст, який нами відчувається, сприймається, мислиться. Розуміння пізнавальної та афективної сфер як проявів специфічних форм відображення підкреслює їх єдність.

Спектр поглядів на співвідношення пізнавальних і афективних процесів дуже широкий: від "панемоційних позицій", у межах яких афективністю наділялося будь-яке психічне явище, до, навпаки, дуже звуженого трактування емоцій у концепціях інтелектуалістичного спрямування - аж до цілковитого відкидання афективних процесів, оскільки вони надзвичайно інтимні, лабільні, невловимі, суб'єктивні, а тому недостовірні показники значення предметів.

Сутність розглядуваного співвідношення вичерпно розкрив відомий радянський психолог С. Л. Рубінштейн. Емоційність, афективність - лише одна, специфічна сторона пізнавальних процесів, що відображають дійсність у переживаннях. Емоційні процеси не можуть протиставлятися пізнавальним, вони не є взаємовиключними. Як в емоціях виявляється єдність емоційного й інтелектуального, так і пізнавальні процеси утворюють єдність інтелектуального й емоційного. Інтелектуальні й емоційні процеси є важливими компонентами конкретного життя людини, взаємозв'язків людини з дійсністю, через які формується особистість. Психічне відображення завжди якоюсь мірою включає єдність двох протилежних компонентів: знання і ставлення, інтелектуального й афективного.

Отже, цілісне афективне явище завжди становить єдність двох моментів: з одного боку - певного відображеного змісту, а з другого - емоційного переживання, тобто того специфічного забарвлення, з яким даний зміст відображається людиною. Так, один і той самий зміст за різних умов може викликати неоднакові переживання. Улюблена мелодія підсилює радість приємних хвилин, але може спричинити роздратування за інших умов. І навпаки, одне й те саме переживання може забарвлювати різні думки, уявлення: в інтелектуальному процесі завжди присутній момент емоційного. Постулювання єдності інтелектуального й афективного в процесі пізнання дійсності й пізнання особистістю себе самої як реальності знімає питання про первинність пізнання чи емоцій, афекту чи інтелекту (чи емоції виникають як результат пізнання, чи емоції спонукають до пізнання?). Повинно йтися про ті або інші умови взаємовідносин людини з середовищем, про єдність зовнішніх І внутрішніх умов розвитку психіки як процесу взаємодії людини з навколишнім світом. У цій взаємодії виникають знання й емоції, які ми умовно відносимо до пізнавальної та афективної сфер, розглядаючи їх як складові процесу взаємодії. В емоціях через переживання пізнається значущість (недоліки чи переваги) предметів довкілля. Всі судження про значення цих предметів формуються на основі емоцій. Звідки ми знаємо, що Пушкін і Шевченко великі поети, а Рафаель чудовий живописець? Ці судження сформувалися завдяки почуттям гармонії й краси, які охоплюють нас при спогляданні шедеврів цих геніїв. Так уважав М. Я. Грот, російський психолог кінця XIX ст.

Отже, емоції не менш значущі, ніж відбуття, сприймання, мислення, уява та пам'ять.

З єдності інтелекту й афекту випливає, що думка не породжується іншою думкою, вона є продуктом, як зазначав Л. С. Виготський, мотивуючої сфери нашого пізнання, яка охоплює наші потяги й потреби, спонуки, емоції й почуття. Тому розгляд афективної сфери особистості доцільно починати з розвитку афективної чутливості, розрізнення вражень і виникнення потягів та емоцій.

Людина відчуває потяги, переживає емоції та почуття, здійснює свою волю. Це різні рівні прояву афективної сфери психіки, кожний з яких має свої особливості, характеристики, властивості. Афективний простір особистості не обмежується потягами й емоціями. До нього входять і складніші афективні утворення - почуття.

Почуття – це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Емоції – це безпосередня форма вираження почуттів.

Порівняно з емоціями почуття – більш стійкі і тривалі психічні явища, які мають чітко виражений предметний характер. Людина не може переживати почуття взагалі, воно завжди прив’язано до кого-небудь або чого-небудь і виражає стійке ставлення цієї людини до певних об’єктів, реальних чи уявних. В процесі життєдіяльності почуття виявляються пізніше, ніж ситуативні емоції, і більшою мірою залежать від тих виховних впливів, які здійснюють на людину сім’я, школа, суспільство в цілому.

Як психічні процеси почуття і емоції мають свої особливості:

§ мають суб’єктивний характер;

§ викликають задоволення або незадоволення;

§ відображають характер взаємодії організму з середовищем;

§ вирізняються значним різномаїттям;

§ викликають заспокоєння або збудження.

Емоції та почуття характеризуються: якістю, полярністю, активністю, інтенсивністю, тривалістю.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну і регулювальну функції, спонукують людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Класифікація емоцій і почуттів:

1) за впливом на діяльність:

· стенічні – ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності;

· астенічні – ті, що пригнічують людину, послабляють її активність, демобілізують.

2) за формою перебігу, силою і тривалістю:

· чуттєвий тон – безпосередні переживання, які супроводжують окремі відчуття (наприклад, температурні, слухові, смакові) та спонукають суб’єкта до їх збереження або усунення.

· настрій – це слабо виражені емоційні переживання, які вирізняються значною тривалістю і слабким усвідомленням причин і факторів, що їх викликають.

· афекти – це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.

· стрес – емоційний стан, який виникає у відповідь на найрізноманітніші екстремальні дії (стресори) – загрозу, небезпеку, образу тощо. Де в чому нагадує афект.

· фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи.

· пристрасті – це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

3) за складністю, змістом і спрямованістю:

· нижчі (емоцій, прості почуття) – переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю, властиві і людинам і тваринам.

· вищі (складні почуття) – виникають в результаті усвідомлення об’єкта, який викликав їх – переживання задоволення від сприймання музики, пейзажу:

ü Інтелектуальні почуття – почуття, які пов’язані з пізнавальною діяльністю людини.

ü Моральні почуття – почуття, в яких відображається ставлення людини до вимог суспільної моралі. Вони пов’язані з світоглядом людини, її думками, ідеями, принципами і традиціями.

ü Естетичні почуття – це почуття, які виникають у людини в зв’язку із задоволенням або незадоволенням її естетичних потреб.

Емоційність є вродженою, але афекти, і тим більше, почуття розвиваються у перебігу життя, що визначає особистісний розвиток людини.

Воля – свідоме регулювання людиною своєю поведінкою, діяльністю, спілкуванням, яке пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Це здатність людини, яка виявляється у самодетермінації та саморегуляції поведінкою і психічних явищ.

Основні ознаки вольової дії:

1. Докладання зусиль для виконання вольового акту.

2. Наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту.

3. Підсилена увага до вольової дії і відсутність безпосереднього задоволення, яке отримується в процесі і в результаті її виконання.

4. Зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе.

Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія виступає як свідома, цілеспрямована дія людини, яка спрямована на подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль.

На рівні особистості виявлення волі знаходить своє вираження у первинних (базових) якостях:

ü Сила волі – міра необхідного вольового зусилля для досягнення мети;

ü Наполегливість – уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалого подолання труднощів;

ü Витримка – уміння гальмувати дії, почуття, думки, які заважають здійсненю прийнятого рішення;

ü Енергійність.

У вторинних вольових якостях, які розвиваються в онтогенезі пізніше, ніж первинні, і які необхідно розглядати як характерологічні:

ü Рішучість – уміння приймати і застосовувати у житті швидкі, обгрунтованні і тверді рішення;

ü Сміливість – уміння подолати страх та йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не зважаючи на небезпеку для власного добробуту;

ü Самовитримка – уміння контролювати чуттєвий бік своєї психіки і підкоряти свою поведінку розв’язанню свідомо визначених завдань;

ü Впевненість у собі.

До третинних належать вольові якості, які найтіснішим чином пов’язані з моральними і формуються лише в підлітковому віці:

ü Відповідальність – якість, яка характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог;

ü Дисциплінованість – свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, встановленому порядку;

ü Принциповість – дотримання певної ідеї у переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поведінці;

ü Зобов’язаність – уміння добровільно взяти на себе обов’язки і виконати їх;

ü Ініціативність – уміння працювати творчо;

ü Організованість – розумне планування та упорядкування своєї праці;

ü Ретельність – старанність, виконання в зазначений термін доручень і своїх обов’язків.

Вольові дії являють собою простий або складний вольовий акт, який має свою структуру і особливості. В простому вольовому акті спонукання до дії (мотив) переходить у саму дію майже автоматично.

У структурі складного вольвого акту виділяють наступні етапи:

1. Спонукання до здійснення вольової дії.

2. Уявлення і осмислення мети дії.

3. Уявлення засобів, необхідних для досягнення зазначеної мети.

4. Намір здійснити дану дію.

5. Виконання прийнятого рішення.

Розвиток волі у людини пов’язаний:

ü з перебудовою мимовільних психічних процесів у довільні;

ü з набуттям людиною контролю над своєю поведінкою;

ü з розвитком вольових якостей особистості;

ü з тим, що людина свідомо формулює для себе все більш складні завдання і більш далекі цілі, які вимагають значних вольових зусиль протягом тривалого часу.

https://www.youtube.com/watch?v=BasKOpvkjrI

Прикріпіть написаний вами стислий конспект лекції