Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер (1759–1805). «До радості». Просвітницька ідея об’єднання людства в оді «До радості» Ф. Шиллера.

https://youtube.com/shorts/uf2dZs2KLe4

або

Творчість Фрідріха Шиллера відома в усьому світі. Ще наприкінці XIX століття шиллерівські поезії з’являються в Україні у перекладах Й.Левицького. Згодом його твори перекладають Ю.Федькович та І.Франко, П.Куліш та Б.Грінченко. Почесне місце у репертуарі українських театрів займають кращі п’єси драматурга – «Підступність і кохання», «Вільгельм Телль».

Одного разу Адальберт фон Шаміссо послав навздогін Шиллеру такі слова: «Перед тобою повинне схилятися захоплене серце». І сьогодні читачі і глядачі, всі, хто любить високе і правдиве мистецтво, схиляють свої голови перед талантом німецького митця.

Той, кому судилося стати одним з найуславленіших письменників Німеччини, народився 10 листопада 1759 року в місті Марбах. Його батько, Каспер Шиллер, походив з селянської родини, мати – Доротея Кодвес – була дочкою пекаря. Батько майже все своє життя служив у армії і відзначався суворістю вдачі. Він був цирульником і хірургом, брав участь у військових походах, вербував солдатів для герцога Карла-Євгена, а потім став управителем замкових парків – «зробив кар’єру».

Звикнувши до жорстокої паличної дисципліни, беззастережного виконання наказів зверхників, він встановив тверду дисципліну і у власній сім’ї, не гребуючи побоями. Та водночас батько Фрідріха був людиною доволі освіченою. Він зумів прищепити синові інтерес до літератури, охоче читав уголос дружині й дітям, захоплено розповідав про свої численні пригоди, що їх пережив у походах.

Від своєї матері – жінки тихої, хворовитої, ласкавої й покірливої – хлопець успадкував душевну тонкість і мрійливість, особливу любов до незвичайних історій.

Родині Шиллерів жилось кепсько. Інколи доводилось і голодувати: герцог нерегулярно платив своїм солдатам. Коли Фрідріху виповнилось 13 років, за наказом герцога його забрали з сім’ї і віддали на навчання у так званий «військовий розсадник», котрий знаходився у замку Солітюд. Тут дітей було ізольовано від усього світу на цілих 8 років. Щоденна сувора муштра, фізичні покарання за найменшу провину, стеження вдень і вночі за кожним кроком вихованця – ось життя, в яке занурився юний Шиллер. Але навіть у таких умовах він знаходив можливість читати твори Гете, Лессінга, Шекспіра.

Коли у герцогській школі було відкрито медичний факультет, Шиллер переходить на нього і захоплюється природничими науками. У Вюртембергу майбутній військовий лікар пізнає глибини соціальних та міжлюдських відносин. Ідеї народовладдя, республіканського правління знаходять в душі вихованця «Академії» живий відгук. Цей худий високий юнак з великим орлиним носом і меланхолійними очима, вічно замислений і замріяний, визначався глибоким і багатогранним розумом вченого-мислителя і чутливістю справжнього поета. Все в його вдачі протестувало проти нав’язаної йому долі, вбогого рабського існування. Розриваючи духовні пута, все в ньому прагнуло творчої і людської самореалізації. Поезія рвалася з душі.

Перший літературний твір Шиллера був надрукований у 1776 році. Цей ліричний вірш мав назву «Вечір». За рік з’явилася друком нова поезія – «Завойовник».

Драматургія Шиллера

«Розбійники» проклали Шиллеру шлях до слави. І досі саме цей юнацький твір вабить молодих людей до літератури і нерідко спонукає до власної творчості. Після першої постановки п’єси в 1782 році у Мангеймі у фойє і на ярусах відбувався кінець світу. Один свідок змалював таку картину: «Незнайомі люди ридаючи кидалися один одному в обійми, жінки ледь не непритомніли. Панувала загальна розгубленість, з якої, як із туману хаосу, мало народитися нове творіння». Так на літературному небосхилі раптово спалахнула нова зірка. Так раптово народився бунтар, чий несамовитий протест проти «тяжкого бича деспотизму» захоплював сучасників не менше, ніж пафос його балад і драм.

Від початку із Шиллером пов’язували великі надії: «Якщо вже шукати німецького Шекспіра, то ним неодмінно буде він». Ким його тільки не вважали: «великим і геніальним поетом» (так сказав про нього поет Гельдерлін), «найпліднішим розумом із тих, що взагалі існують» (Вільгельм фон Гумбольдт), людиною «істинного, доброго, прекрасного» (Гете), «апофеозом мистецтва» (Томас Манн). Ранній успіх Шиллера збудив цікавість і заздрість навіть серед сучасників.

За короткий строк – усього сім місяців – він завершує почату раніше п’єсу «Заколот Фієско»(1783), створює «міщанську трагедію» «Луїза Міллер»(1784), яка пізніше завоювала світове визнання під назвою «Підступність і кохання», розробляє деякі сцени драми «Дон Карлос», нарешті, накреслює первинний план «Марії Стюарт».

Починався новий етап в житті й світосприйнятті письменника. Наступні роки, кінець 80-х і початок 90-х рр., так званий веймарсько-ієнський період, були в творчості поета складними і ідейно, і художньо.

Новою, після перерви в праці драматурга, була п’єса «Дон Карлос» (1787). Це драматична поема, яку можна ще визначити і як трагедію ідеалізму в політиці. А потім Шиллер майже 10 років не пише нічого для театру. Лише наприкінці 90-х з’являються такі сценічні твори, як трилогія «Валленштейн» (1797 – 1799), «Марія Стюарт» (1800) і «Орлеанська діва» (1801), потім – неоцінена публікою «Месинська наречена» (1803) і останній визначний театральний тріумф – «Вільгельм Телль», кожний з яких розкриває якусь нову грань драматургічного таланту майстра, його новаторство.

Так у трилогії «Валленштейн» Шиллер вивів на сцену не лише багаті на психологічні нюанси постаті видатних діячів німецької історії, а й змалював народ як могутню єдність розмаїтих і яскравих індивідуальностей. Він першим в історії літератури намалював сцену, в якій головне не розвиток подій, а показ щоденного буття рухливої, емоційної маси людей, її розмов, дрібних сутичок, спорів тощо. Та частина трилогії, що має назву «Табір Валленштейна», стала взірцем для подібного зображення народної маси не лише в драматичних творах, а й в романтичній прозі. Новаторство Шиллера знайшло відгомін і в англійського письменника Вальтера Скотта, і у росіянина Пушкіна, і в українця Куліша, і в угорця Етвеша, і у французів Гюго та Роллана і у багатьох інших.

Композитори XIX ст. охоче писали на сюжети Шиллерових драм опери («Вільгельм Телль» Дж.Россіні, «Дон Карлос» Дж.Верді та ін.).

Шиллер і Гете. Естетичні погляди Ф.Шиллера

Особисті долі цих літературних геніїв Німеччини є досить типовими для доби Просвітництва в Європі взагалі й у Німеччині зокрема. Це була співдружність рівних.

Спільні пошуки, спільна любов до античності і визнання великої активної ролі мистецтва зблизили двох геніїв німецької літератури. З 1794 р. вони разом видають журнал, діляться задумами і планами, щоденно переписуються. Шиллер часто гостював у веймарському будинку Гете, а потім переїхав у Веймар.

Останні 10 років життя Шиллера (1795 – 1805) були надзвичайно плідними. Таке піднесення у його творчості пов’язують із тісною дружбою з Гете, у спілкуванні з яким народжувалися задуми, сюжети, обмірковувалися характери героїв. Причому творче піднесення пережив не тільки Шиллер, а й Гете. У своїму листі до Шиллера він писав: «Ви подарували мені другу молодість і знову зробили мене письменником, яким я, по суті, й перестав уже бути». Під впливом Шиллера поет знову береться за «Фауста».

У добу Просвітництва в літераторів прокинувся надзвичайний інтерес до народу, його життя, традицій і фольклору. Стали популярними балади. Неперевершені майстри цього жанру – Шиллер і Гете.

У своїх баладах Шиллер торкається проблем, що актуальні для будь-якої епохи: 1) невідворотність розплати за скоєний злочин; 2) самовідданість у дружбі і самозречення у коханні; 3) цінність людського життя; 4) неприпустимість випробування долі.

У 90-х роках він займається ґрунтовним вивченням і розробкою проблем естетики, друкує теоретичні праці: «Листи про естетичне виховання людини», трактат «Про наївну та сентиментальну поезію». В цей час він створює поезії в жанрі філософської лірики. Його ода «До радості» знайшла відгук не пише у душах читачів. На її слова Бетховен написав фінальний хор IX симфонії.

Письменник вважав, що головним рушієм зміни світу на краще є естетичне виховання людини, тобто вдосконалення її почуття прекрасного. «Краса мусить спрямувати людей на шлях істини», - писав він. Свої естетичні погляди просвітник виклав у праці «Естетика».

Останні роки життя. Шиллер у спогадах великих людей

За рік до смерті Шиллер з’їздив у Берлін. Він провів там більше ніж три тижні, його носили на руках. Багато його п’єс було зіграно на його честь, його засипали квітами і пропозиціями. Разом із ним приїхала і сім’я: діти стали свідками тріумфу батька.

Шиллера умовляли лишитися в Берліні, але він повернувся до близького серцю Веймара. Ймовірно, він відчував, що з його недугами жити йому залишилося зовсім недовго. Він страждав на сильний туберкульоз, серцевий м’яз був ослаблений, до всього цього додалося гостре запалення легенів. Шиллер помер 1805 р., не проживши і 46 років. «Найщасливішою подією свого життя» він назвав перед смертю не одруження, а дружбу з Гете. Останній, старший за Шиллера на 10 років, пережив його майже на три десятиліття. «Ніщо його не обмежує, ніщо не звужує й не принижує лету його думок. Великі ідеї, що ними він жив, він завжди висловлював з певною свободою, без усякої остороги й сумніву», - так Гете скаже про Шиллера вже після смерті свого молодшого сучасника. Прах двох великих поетів спочиває в спільній гробниці у Веймарі, а перед Німецьким Національним театром стоїть пам’ятник обом митцям.

«Він росте у міру знайомства з ним, з далекого стаючи близьким», - так сказав про Шиллера у XX сторіччі швейцарський драматург Фрідріх Дюрренматт.

Німецький письменник XX ст. Томас Манн назвав Шиллера «генієм, який легкими кроками ступає по стежині світла», якого наділено «волею до краси, до істини і добра, до моральної чистоти, до внутрішньої свободи, до мистецтва, до любові, до світу, до рятівного усвідомлення власної гідності». Високо цінував німецького драматурга І.Франко.

1. Яка роль Гете у формуванні світогляду Шиллера?

2. Розкажіть про творчу дружбу митців. В яких творах вона знайшла своє втілення?

3. Яких тем, ідей Просвітництва торкається поет у своїй творчості?

4. Якими були естетичні погляди Ф.Шиллера?

5. Наведіть приклади величних думок великих людей про Ф.Шиллера. Поясніть, чому він названий «німецьким Шекспіром».

«До радості» було написано у Лейпцігу в 1785 році, коли скінчився період безпритульних поневірянь поета. Друзі оселили його в затишній хатині, оточили турботою і ласкою.

  Шиллер вважав, що цивілізація не лише дала людині нові переваги – такі, як наука, техніка, закони, а й погіршила життя. Людина відірвалася від природи і втратила простоту поведінки, щирість почуттів, поетичність уяви, віру й оптимізм. А в суспільстві панує «мода», тобто станові розбіжності, негуманні умови життя. Мода позбавляє людини природності, невимушеності.

  На думку письменника, лише мистецтво може повернути людину до стану первісної гармонії. На думку поета, головним рушієм для зміни світу на краще є естетичне виховання людини, тобто вдосконалення її чуття прекрасного.

  Підтвердженням цієї теорії є ода «До радості».

Словникова робота

Ода — урочистий твір уславлення, писаний на честь якоїсь видатної особи чи події, виражаються почуття поваги, захоплення.

Юдоля (застар.) — долина; у наш час використовують як поетичний та релігійний символ, що означає труднощі життєвого шляху людини.

Хоругва — прапор.

Херувим — янгол.

1. Які естетичні принципи життя стверджує поет у оді «до Радості»?

2. Які загальнолюдські настрої та сподівання відбилися у ній?

3. Чому саме ці обрані строфи стали гімном Євросоюзу?

4. Які рядки є провідними й найповніше відображають тему та головну думку?

Фразеологізм «іскра Божа» з оди «До Радості» увійшов до української літературної мови, а заповіт Шиллера: «Тільки на різних шляхах правду знайдете ви» - залишається естетичним дороговказом для сучасних митців.

Д\з. Вивчити  напам’ять уривок з оди, який є гімном ЄС.