Тема 4 Галицько-Волинське князівство

Правління Ярославичів. (1054-1073 рр.) Співправління трьох осіб (тріумвірат) — Ізяслава, Святослава і Всеволода:

• усунення від участі в державному житті молодших братів, а після їх смерті — привласнення володінь;

• 1068 р. їхні війська зазнали поразки на річці Альті від половців, (з’явилися біля південних кордонів після розгрому печенігів) що викликало повстання киян, які звільнили ув’язненого полоцького князя Всеслава й оголосили київським володарем. Його княжіння тривало трохи більше семи місяців. З допомогою польських військ Ізяслав 1069 р. повернувся на престол;

• у 1072 р. відбулася нарада трьох братів у Вишгороді, де була схвалена «Правда Ярославичів», що разом зі статтями Ярослава Мудрого становила «Руську правду».

Наслідки правління Ярославичів

• Розпочався поступовий розпад Русі-України і занепад влади великого київського князя.

• Набіги нових кочових племен негативно впливали на розвиток Русі-України.

• Прийняття нового принципу престолонаслідування.

Любецький з'їзд 1097 р. прийняв такі рішення: 1) про припинення міжусобиць, щоб вони не послаблювали країну; 2) про наслідування князями своїх вотчин; 3) спільна боротьба проти половців.

Уділ (удільне князівство) – адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь, залежний від Великого Князя Київського.

Вотчина (отчина) – право приватної власності на землю, яка передавалась по спадковості, від батька до сина.

За ініціативи Володимира Мономаха, переяславського князя, були організовані походи проти половців. Після смерті Святополка Ізяславича саме Володимир Мономах став київським князем.

Основні заходи правління Володимира Мономаха: (1113-1125 рр.)

1. Ухвалив нове зведення законів «Устав», який доповнював «Руську правду»

2. Об'єднав під своєю владою більшу частину Русі-України;

3. Завершив розгром половців і відігнав їх від кордонів Русі-України. Проведено 83 великі воєнні походи.

4. Спорудив дерев'яний міст через Дніпро біля Вишгорода

5. Автор «Повчання дітям» — рекомендацій власним дітям з управління державою придушував князівські усобиці; любов до рідної землі, батьків, ближніх;

6. Підтримував династичні зв'язки з різними правителями Європи

Після смерті Володимира Мономаха гідно правив його син Мстислав, прозваний Великим (1125-1132 рр.).

• Продовжував політику батька князя Володимира Мономаха — збереження єдності Русі- України.

• Зміцнював великокнязівську київську владу, тримаючи в покорі войовничих родичів. Здійснив успішні походи проти половців.

• Водив воєнні походи на Литву.

• Підтримував династичні зв'язки зі Швецією, Норвегією, Польщею, Чехією, Візантією.

• Мстислав Володимирович — останній князь єдиної Русі-України. Після смерті князя Русь-Україна остаточно розпалась на окремі політично незалежні князівства.

Причини та сутність політичної роздробленості Київської Русі:

• розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми, посилення боярства;

• великі розміри території держави, їхній різний етнічний склад;

• розвиток і піднесення удільних земель, князівські міжусобиці;

• відсутність сталого порядку престолонаслідування тощо;

• Київську Русь цих часів дослідники називають федеративною монархією. Форму правління визначають як колективний сюзеренітет: замість одного великого князя владу здійснює об’єднання найвпливовіших князів.

На українських землях сформувалося 5 князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, згодом утворилося Галицько-Волинське.

Розвиток Київського князівства:

• Київ залишався в XII—XIII ст. одним з найбільших і найбагатших європейських міст, близько 50 тис. мешканців, резиденція митрополитів, найбільш заселене князівство Київської Русі;

• значні території, вигідне розміщення, розвинене господарство (розвиток ремесла і торгівлі — через Київщину проходили грецький, соляний і залозний торговельні шляхи);

• не був спадковою вотчиною якоїсь князівської лінії, за 100 років після Мстислава Великого правителі змінювалися майже 50 разів, жоден з них не мав спокійного князювання, змушений відбиватися від збройних домагань інших претендентів;

• «згасання політичного авторитету Києва у першій половині XIII ст., подрібнення Київської землі на значну кількість уділів.

Розвиток Чернігівського князівства:

• Чернігів поступався розмірами лише Києву. Князі ревно дбали про розбудову міста. Значну роль у розвитку князівства відіграв Святослав Ярославич, його сини Олег і Давид та їхні нащадки — Ольговичі й Давидовичі; деяким чернігівським князям поталанило правити в Києві;

• рішенням Любецького з’їзду створено Новгород-Сіверське князівство, яке формально підпорядковувалося Чернігову, з ним пов’язана подія, що її увічнено в найвизначнішому творі давньої української літератури — поемі «Слово о полку Ігоревім».

Розвиток Переяславського князівства:

• Переяславське князівство було порівняно невеликим. На сході та півдні його землі межували безпосередньо зі Степом. Ця земля служила щитом для Києва та інших руських територій, потребувала захисту київського князя і продовольчої допомоги;

• 20 років у Переяславі князював Володимир Мономах, прославився успішними походами проти половців;

• у розповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187 р. літописець ужив назву «Україна». Це найдавніша згадка назви «Україна» в джерелах.

Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів, які отримали у володіння Перемишль, Звенигород і Теребовль. Об’єднати їх вдалося Володимиркові, який 1141 р. переніс свою резиденцію до Галича. Ще успішнішим було правління його сина Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.):

• розширення кордонів Галицького князівства аж до гирла Дністра;

• боротьба з нападами половців, укладення союзницьких угод з Польщею й Угорщиною, підтримання дружніх стосунків з імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою, угода з Візантією;

• боротьба зі спробами бояр втручатися в державні справи, зміцнення князівської влади;

• здобуття значного авторитету на Русі, «підпер гори Угорські своїми військами», «зачинив ворота Дунаю».

Утворення Галицько-волинської держави

Передумови утворення Галицько-Волинської держави

• Свавілля бояр у Галицькому князівстві, що протидіяли владі князя. Втручання іноземців у внутрішні справи Галицького князівства.

• Незадоволення боярським свавіллям значної частини населення Галицького князівства (насамперед міщан).

• Існування сильної князівської влади у Волинському князівстві.

Поштовхом до утворення держави став похід у 1199 р. волинського князя Романа Мстиславовича на Галич і об'єднання Волинського і Галицького князівств. Саме цим роком датують заснування Галицько-Волинської держави, яка стає центром об'єднання південно-західних земель Русі-України. (Столиця – м. Галич)

Політика Романа Мстиславича: (1199-1205 рр.)

• Заснування династії Романовичів.

• Зміцнення князівської влади. Боротьба з боярською опозицією.

• Ініціатор заходів «доброго порядку» — припинення дроблення руських земель на окремі частини.

• 1203 р. — утвердження влади у Києві.

• Успішні воєнні походи на половців і литовських князів.

• Встановлення добрих і рівноправних відносин з Візантією і Священною Римською імперією.

• Раптова загибель князя Романа Мстиславовича в бою біля м. Завихвост у Польщі у 1205 р.

Загибель князя Романа загальмувала формування держави, але в 1238 р. його син Данило Романович оволодів Галичем і зміцнив князівство. Данило правив (1238-1264 рр.) у згоді зі своїм братом Васильком, разом вони відновили могутню батькову державу.

Монгольська навала на південно-західні землі Русі:

• у 1223 р. на наших землях вперше з’явилися монголи, які на р. Калці здобули перемогу над об’єднаними силами деяких руських князів (у тому числі Данила Романовича) і половців, але далі не пішли;

• навесні 1239 р. вони знову рушили на українські землі. Першим на шляху навали орд хана Батия стояв Переяслав, зруйнований монголами, у тому ж році така доля спіткала Чернігів;

• У грудні 1240 р. ординці захопили Київ, перетворивши його на руїни;

• наступного року монголи пройшли вогненним смерчем через Галицько-Волинське князівство.

Навала Батия зруйнувала всі українські князівства, які потрапили в залежність від монгольської держави Золотої Орди. Особливо у важкому становищі опинилися Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.

Залежність українських князівств від Золотої Орди:

• запровадження системи податків і повинностей (данина, мито);

• затвердження золотоординськими ханами руських князів і видача ними ярликів на управління землями;

• обов’язок руських князів направляти воїнів до монгольського війська, брати участь у походах.

Наслідки золотоординського панування:

• розподіл українських земель між кількома державами;

• руйнація та падіння ролі міст, занепад ремесла і торгівлі;

• демографічні втрати; знищення значної частини феодальної еліти.

Встановлення золотоординського ярма на Русі мало свої особливості:

• руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

• на території Русі не було створено постійного адміністративного апарату загарбників;

• толерантне ставлення ординців до християнства та православного духовенства.

Саме ці особливості панування монголів значною мірою дали змогу русичам не тільки зберегти власну самобутність, а й нагромадити державотворчі сили.

Золотоординське ярмо (іго) – залежність руських земель від монголів. Русичі повинні були платити монголам данину, брати участь у військових походах монголів, а руські князі змушені були їздити в Золоту Орду за ярликом.

Ярлик – грамота на князювання, яку видавав монгольський хан руським князям.

Баскак – намісник монгольського хана, який збирав податки з підлеглого населення.

Ясак – данина, яку сплачувало населення руських князівств хану Золотої Орди.

Князювання Данила Романовича, його внутрішня та зовнішня політика:

• відновлення єдності Галицько-Волинської держави, приєднання в 1238 р. Галицького князівства;

• розгром тевтонських лицарів під Дорогичином у 1238 р., зупинка їхнього просування на українські землі;

• підпорядкування Києва в 1239 р., доручення правити ним воєводі Дмитрові Єйковичу;

• розгром під Ярославом (1245 р.) угорсько-польського війська, остаточна ліквідація боярської опозиції;

• поїздка до Золотої Орди наприкінці 1245 р., підтвердження ханом Батиєм прав на князювання;

• активна зовнішня політика, війни з литовськими племенами, Польщею, угоди з Угорщиною та Польщею;

• зусилля для створення антимонгольської коаліції, коронація в 1253 р. у Дорогичині з метою отримати допомогу від Папи Римського;

• успішна боротьба з монгольськими загонами темника Куремси, поразка у боях з ордою Бурундая, руйнація найміцніших фортець князівства — Крем’янця, Луцька, Данилова та інших;

• сприяння розбудові старих і зведення нових (Холм, що став столицею, Львів) міст.

Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Романовича:

• після смерті Данила в 1264 р. його королівство розпалося.

Правління нащадків Данила Романовича (Галицького)

Смерть Юрія II Болеслава стала приводом до боротьби Польщі, Угорщини і Литви за землі Галицько-Волинської держави.

На землях Волині став княжити литовський князь Любарт Гедимінович, якого запросили на правління місцеві бояри. Князь переходить у православну віру, розбудовує Луцьк, зводить у місті замок-резиденцію.

Галичина підпорядковувалася князю Любарту лише формально, а фактично там правили бояри на чолі з Дмитром Дедьком. У 1349 р. на Галичину напав польський король Казимир III, і з цього часу розпочалася боротьба Польщі та Литви за галицько- волинську спадщину.

Дати:

Проаналізуй карту