Стилістика ділового мовлення.Вступ.

Тема 1

Предмет і завдання курсу «Стилістика ділової мови»

План

1.      Зміст  обсяг поняття  “стилістика”.

2.      Етапи становлення стилістики як особливої наукової дисципліни.

3.      Предмет і структура цієї науки.

4.      Методи і прийоми досліджень.

5.      Зв”язок стилістики з іншими лінгвістичними і нелінгвістичними дисциплінами

ЛІТЕРАТУРА

1.Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика украінськоі мови: Підручник. – К.: Вища шк. , 2003

2.Кожина М.  Стилистика русского языка – М.: Просвещение, 1983

3.Єрмоленко С. Нариси з української словесності: Стилістика і культура мови. – К.: Довіра, 1999

4.Сучасна українська літературна мова: Стилістика. – К.: Наукова думка, 1973

5.Чередниченко І.Г. Нариси з загальноі стилістики сучасної української мови. – К.: Рад. шк., 1962

6.Культура мови вчителя: Курс лекцій / за заг. ред. О.Г. Муромцевої. - Харків: Гриф, 1998

7.Пономорів О.Д. Стилістика  української мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан, 2000

1. З”явившись у середині ХІХ ст. термін “стилістика”  трактувався лінгвістами по-різному. Неоднаково тлумачилися предмет, завдання, характер, обсяг і зміст цієї галузі мовознавства, її взаємовідношення з іншими філологічними науками. Саме тому довгий час у лінгвістиці не було єдиного визначення стилістики( далі – С). Більш-менш  прийнятне тлумачення  з”являється лише у другій половині ХІХ ст.

Так, деякими вченими С визначалася  виключно як наука про виражальні засоби. Зокрема відомий учений Шарль Баллі у своїй праці “Французская стилистика ” предметом вивчення  цієї  галузі вважав “ емоціональну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовленнєвих фактів, які сприяють формуванню системи виражальних засобів тієї чи іншої мови”(Балли Ш. Французская стилистика, с.17). Він зауважував, що знаходження емоційних елементів мовленнєвого факту шляхом зіставлення із його логічним еквівалентом дає можливість виявити стилістичне забарвлення цього факту. Отже, на долю стилістики випадає те, що залишається в мовних фактах після відмежування їх логічного , смислового змісту.

Цей погляд одержав підтримку і в інших учених. Так, іспанський лексикограф Х. Касарес вважає, що метою С є аналіз і оцінка елементів, які супроводжують у мовленні логічно нейтральне повідомлення (Касарес Х. Введение в современную лексикографию. – М.,1958. – С.116).

У цьому ж плані розглядає предмет С і російська дослідниця О.Ахманова. Вона твердить, що  “... Визначення стилістики як науки про ті елементи мови, які прєднуються до власне вираження думки, супроводжують власний семантичний зміст висловлювання, тобто науки про експресивно – емоційно- оцінні моменти в мові, є правильним”(Ахманова О.С. О стилистической дифференциации слов// Сборник по языкознанию. –М., 1958.- С.28).

Проте такі погляди, як слушно підкреслює також рос. мовознавець М.Кожина, не зовсім правильні, оскільки при такому розумінні ігнорується функціональний аспект С, а її предмет обмежуєтьмя лише стилістично забарвленими мовними одиницями.

З іншого боку, відомі визначення С як науки лише про функціональні стилі. Так, чеські лінгвісти, представники Празької школи, об”єктом стилістики вважали    “слог”, що є синонімом до поняття “стиль”. Хоч варто зауважити, що цінні думки про функціональні стилі таких учених як: Т.Гавранек, Ф.Травнічка,Г.Данеш – свого часу застосовано у роботі над побудовою курсу стилістики української мови.

Однак визначення С виключно як науки про функціональні стилі є недостатнім, оскільки історично у лоні стилістики розвивається традиційний напрямок, що вивчає стилістичні ресурси мови ( забарвлення тощо). Крім того, у формуванні функціональних стилів беруть участь різоманітні виражальні засоби, і вивчення їх  складу логічно включати в стилістику.

Отже, слід об”єднувати ці завдання. Саме це і становить основну мету  сучасної стилістики.

Наведемо кілька визначень цієї науки, які подано у сучасних працях зі стилістики.

У курсі “Сучасна українська літературна мова:Стилістика” за заг. ред. акад. І.Білодіда зміст і обсяг цього поняття тлумачиться так:

“ ... стилістика як галузь мовознавства є наука про стилістичну систему національної мови, про її зміст, сутність, тобто про те, що є стилістичним у засобах усіх інших систем (рівнів) цієї мови; це наука про інтелектуальні(смислові) і експресивні відтінки співвідносних, паралельних чи синонімічних виразів мови; предметом стилістики є також вивчення різновидів(типів) літературної мови, засобів і шляхів організації і використання виразових, зображувальних засобів мови в різних стилях літературної мови і літературного мовлення”( с.22).

У російському мовознавстві, як зазначає у своїй праці М.Кожина, “у найбільш загальному значенні стилістику можна визначити як лінгвістичну науку про засоби мовленнєвої виразності і про деякі закономірності функціонування мови, які зумовлені найбільш доцільним використанням мовних одиниць залежно від змісту висловлювання, мети,ситуації і сфери спілкування”(с.23).

У підручнику “Стилістика сучасної української мови” (2000р.) О.Пономарів наводить таке тлумачення: “Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного – емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення”(с.5).

Професор С.Єрмоленко у праці “Нариси з української словесності...”(1999р.) обсяг і зміст поняття стилістики визначає так:

“Стилістика (лінгвостилістика) – розділ мовознавства, що вивчає:

а) закономірності існування й сруктурну будову суспільно зумовлених різновидів мови - функціональних стилів;

б) мовні одиниці щодо їх додаткового експресивно-стильового забарвлення;

в) взаємодію  різних рівнів словесно-виразових засобів у конкретному тексті, зв”язок їх із позамовними чинниками;

г) типологію стильової специфіки текстів”(с.260).

2. Якими ж є етапи становлення української стилістики? Наведений в академічному виданні стилістики  погляд про два періди її розвитку (дореволюційний і радянськиий) із сучасних       міркувань звичайно ж не є   достовірним. Видається доцільним у науковій та практичній розробці питань стилістики на теренах України виділяти  чотири етапи. Охарактеризуємо йх детальніше.

Перший етап – початковий(середина ХІХ ст. – поч. ХХ ст.)

В умовах переслідування царизмом української  мови, самобутність якої відстоювали в середині ХІХ ст. М.Максимович, Л.Лавровський, І.Срезневський, пізніше – О.Потебня, П.Житецький, у Галичині й Закарп. Україні – І.Вагилевич, О.Левицький, Я.Головацький, О.Огоновський та ін., праці з мовознавства разом із художньою літературою зміцнювали підвалини  єдиної української літературної мови. Від лінгвістики цього періоду успадковано низку праць окремих письменників, а також узагальнюючих робіт про словесну майстерність, про значення стилістики для виховання мовного чуття та почуття любові до рідної мови. Лінгвістична наука широко висвітлювала й глибоко теоретично узагальнювала висловлювання про мову Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, Л.Українки, П.Мирного та ін.

Зокрема з історичних джерел у цій галузі слід назвати працю Ф.Буслаєва “ О преподавании отечественного языка”, яка заклала основи теоретичного розуміння предмета С і високо піднесла її значення у навчанні та вихованні.

Теоретичні питання С у загальномовознавчому плані, а також у плані психології художньої творчості, глибоке розуміння ролі мови в усіх процесах розвитку естетики і мистецтва викладено у роботах мовознавця-філософа О.Потебні, зокрема в таких: “Из записок по теории словесности”(Харків,1905р.), “З лекцій теорії словесності”(1-ше вид. рос. мовою – Харків, 1894, 1-ше вид. укр. мовою – Харків,1930р.), у деяких розділах  праці “Мысль и язык”(Харків,1862р.).

Цих же проблем торкався й І.Франко у роботі “Із секретів поетичної творчості”(Львів, 1898р.). Тут сформульовано низку понять стилістики й поетики на матеріалі творчості українських письменників.

Другий період – етап становлення(20–ті – 50-ті роки ХХ ст.)

Після падіння Російської імперії(1917) і початку нац. відродження  Україні у   20-ті – 30-ті роки ХХ ст. внаслідок політики українізації починається активний розвиток вітчизняного мовознавства. У системі ВУАН створюється Інститут українськоі наукової мови(1921), організовуються уафедри української мови у вищих навчальних закладах, видаються словники, посібники з сучасної української мови, інтенсивно виробляється наукова термінологія тощо. У цей час стилістика виокремлюється як наймолодша лінгвістична наука, набуває системи впорядкованих і взаємопов”язаних понять, проектуючись на галузь загального, теоретичного мовознавства, на сферу практичного володіння мовою.

Спочатку вона сформувалась як наука про мову художньої літератури і розвинулася поряд зі створенням наукової дисципліни – історії літературної мови, яка в багатьох випадках послуговується результатами досліджень стилістики.

Наука про мову художньої літератури (за терміном акад. Л.Булаховського) цього періоду представлена працями видатних російських та українських учених Л.Щерби, В.Виноградова, Г.Винокура, Л.Булаховського та ін. Саме Л.Булаховський був основоположником і одним із фундаторів лінгвостилістики на Україні. Ще в перший український курс під назвою “Лекції з основ мовознавства”(1931-1932рр.) ним уведено лекції про стилістичні засоби, про ритмомелодику. Велику увагу приділено стилістичному аспекту при дослідженні історії літературних мов у його праці      “Виникнення і розвиток літературних мов”. Автор широко висвітлив питання естетичних вимог при виборі засобів мови; подав стилістичну характеристику фрази у художній і науковій мові, окреслив поняття гнучкості, ясності вислову тощо.

У цей період під керівництвом Л.Булаховського здійснено першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови. Це був “Нарис української стилістики”(5 лекцій) Бориса Ткаченка, молодого тридцятилітнього мовознавця, ст. наук. співробітника Харківського філіалу Ін-ту мовознавства, незаконно репресованого і розстріляного у 1937 році. І хоч у теоретичній частині цієї праці,  виданої в 1929 році у Харкові, простежується використання положень “Французької стилістики” Ш.Баллі, проте цінність її полягала у висвітленні стилістичних явищ української мови, залученні широкого матеріалу з художньої літератури, фольклору, народно-розмовної мови тощо.

У російському мовознавстві цього періоду активно досліджується мова художніх творів. Так, після своїх відомих робіт про мову і стиль творів О. Пушкіна, Л.Толстого, М.Лермонтова, М.Гоголя та інших письменників академік В. Виноградов сторив такі узагальнюючі праці “О языке художественной литературы”, “Стилистика. Теория  поэтической речи.Поэтика “. Ці роботи окреслювали основні теоретичні принципи вивчення мови художньої літератури.

Українська лінгвостилістика плідно розвивається  у повоєнні роки. З”являється низка монографій, статей, узагальнюючих праць про мову українських письменників. Так, мові творів Т.Г.Шевченка присвячені збірники та монографії В.Ващенка “Мова творів Т.Г.Шевченка”, І.Білодіда “Т.Г.Шевченко в історії української літературної мови”. Мова творів М.Коцюбинського досліджується у монографії Л.Паламарчука “Лексична синоніміка художніх творів М.М.Коцюбинського” та ін. Особливості мови художньої літератури висвітлено в узагальнюючій монографії І.Білодіда “Мова української радянської прози”, а також у працях ученого про мову Ю.Яновського, О.Довженка, М.Рильського та ін.

Третій етап – вищий період розвитку(60-ті – 80-ті рр.)

Після наступу на українізацію внаслідок репресивної політики ВКП(б)-КПРС на початку 50-тих років покладено край твердженням про класовий характер мови. Історія української лінгвістики позначена прагненням оновити теорію мовознавства, увагою до розвитку граматичних досліджень, лексикографії. Саме в кінці 50-х та у 60-ті одним із основних напрямків у науково-дослідній роботі українських мовознавців стає лінгвостилістика.  Диференціювавшись і відокремившись від історії літературної мови, лінгвостилістика, залишаючись наукою про мову художньої літератури переросла в науку про стилістичну систему національної мови в цілому, в усіх її виявах, різновидах і стилях – як писемної, так і усної форми.

Предметом дослідження стають нехудожні стилі української літературної мови, зокрема історія становлення української публіцистики й науки, усного різновиду літературної мови. Це праці “Мова української преси”(1963), “Мова української періодичної преси”(1970) М.Жовтобрюха, “Науковий стиль сучасної української літературної мови” А.Коваль(1970), “Закономірності розвитку українського усного літературного  мовлення” (1965) .

Настав вищий етап у розвитку стилістичних досліджень. Стало нагальним питання про побудову монографічних курсів стилістики, описів стилістичної системи національної мови.

Серйозною спробою такого курсу стилістики російської мови стала книга О.М.Гвоздєва “Очерки по стилистике русского языка “(М.,1952). Грунтовному висвітленню питань функціональної стилістики, а в зв”язку з цим і специфіці мовлення у порівнянні з системою мови присвячені праці М.Кожиної “О специфике художественной и научной речи в аспекте функциональной стилистики”(Пермь,1966), “К основаниям функциональной стилистики”(Пермь,1968), а пізніше її підручник для студентів педінститутів “Стилистика русского языка”(М.,1983).

Як уже зазначалося, основоположником лінгвостилістики на Україні вважається акад. Л.Булаховський. Його праці про мову творів Т.Шевченка, М.Рильського та ін., а також теоретичні положення, висвітлені у “Нарисах з загального мовознавства”(К.,1955) – розділи “Стилістичні особливості лексичного складу мови” і “Зауваження про мовний стиль”- мали велике значення для розвитку української лінгвостилістики.

У цей час на Україні з”являються праці, які становлять спроби побудови систематичного курсу силістики української мови. Це книги В.Ващенка “Стилістичні явища в українській мові”(Харків,1958) і  І.Чередниченка “Нариси з загальної стилістики сучасної української мови”(К.,1962). Вони є певним етапом у побудові наукової стилістики української мови і на сьогодні мають велике значення у системі підготовки філологів.

У праці В.Ващенка не викладено загальнотеоретичних стилістичних понять (стиль, обсяг стилістики і под.), це фактично курс граматичної стилістики української мови.

“Нариси з загальної стилістики “ І.Чередниченка – фундаментальна праця, яка дає уявлення майже про всі грані стилістичної системи української мови. У ній поєднуються теоретична і практична частини – застосування стилістичних засобів у масовій мовній комунікації, мові преси, художньої і наукової літератури. Найменш розроблено стилістику українського усного мовлення. У роботі подано стилістичну характеристику різних рівнів мови: і фоностилістика, і лексична стилістика, і стилістичний синтаксис тощо. Цікавим у праці є те, що автор частково використовує статистичний метод дослідження.

У шістдесятих роках виходить також книга А.Коваль “Практична стилістика сучасної української мови”, створена як підручник для студентів-філологів. Крім основних теоретичних положень про понятя й одиниці стилістики, про риси функціональних стилів, у праці вміщено також вправи зі стилістики. Близькою до цього видання є ще одна монографія А.Коваль “Культура української мови”(К.,1964, 1966). Пізніше вийшла друком також її праця “Культура ділового мовлення”.

У 1973 році  видано п”яту книгу курсу “Сучасна українська літературна мова: Стилістика”, присвячену аналізу стилістичної системи сучасної української літературної в її писемній і усній формах. У ній викладаються теоретичні питаня С як наукової дисципліни, визначаються її зв”язки з іншими науками, подається характеристика функціональних стилів.

Четвертий, сучасний етап (початок 90-х років – до сьогодні)

Проголошення України незалежною державою дало поштовх для розвитку всього життя країни, в тому числі й наукового. Багато питань, пов”язаних із національною специфікою мови, що з відомих причин не були предметом дослідження у радянський період, активно розглядаються сучасними вченими. З 1991 року діє Інститут української мови НАН. Українська мова нарешті почала повноцінно функціонувати у всіх своїх стилістичних рідновидах, особливо – науковому й офіційно-діловому.

Сьогодні проблемами стилістики займаються такі українські вчені, як: О. Пономарів, С.Єрмоленко, Л.Мацько, О.Сербенська,М.Пентилюк, М.Пилинський та ін. 

Після 90-го року ми маємо змогу відкривати для себе українських науковців діаспори,  зокрема праці професора кафедри слов”янської філології університетів Люнду, Гарварду, Колумбії(Нью-Йорк), Українського вільного ун-ту(Мюнхен) та ін. ун-тів США, Канади та Європи Юрія Шевельова (Юрія Шереха), присвячені мові та стилю Г.Сковороди, І.Котляревського та ін. письменників, а також деяким іншим питанням стилістики української мови. 

ПРЕДМЕТ СТИЛІСТИКИ, ЇЇ СТРУКТУРА

Як уже зазначалося, питання про предмет С складне і вирішувалося воно у різні періоди мовознавчої науки неоднаково. У наведених вище визначеннях стилістики як науки, і на думку М.Кожиної “Предметом стилістики є виражальні можливості і засоби різних рівнів мовної системи, їх стилістичні значення й відтінки(конотації), а також закономірності використання мови у різних сферах і ситуаціях спілкування і своєрідна організація мовлення, специфічна для кожної сфери”(Кожина, с.19).

Твердження “Стилістика вивчає стилістичну систему мови “ часто викликає запитання: чи існує стилістична система мови? Іншими словами, чи існують одиниці, подібні до одиниць мовних рівнів – фонем, морфем, лексем тощо? А у зв”язку із цим – чи можна розглядати С як самостійний рівень у мовній структурі? Із цього приводу М.Кожина зазначає, що особливого рівня(в загальновизнаному мовознавчому значенні) стилістичні прийоми не утворюють, бо складають якісно неоднорідні одиниці і явища(Кожина,с.19).

Отже, стилістичне в мові не утворює особливого рівня, воно пронизує усі рівні по вертикалі, є у кожному з них. Саме тому у загальному для всього мовознавства (і стилістики у тому числі) об”єкті – мові предмет стилістики складає особливий кут зору, аспект вивчення мови. Російський учений Г.Винокур так говорив про це: “... стилістика має таку властивість, що вивчає мову у всьому розрізі її структури відразу, тобто і звуки, і форми ... , але     з особливого погляду. Цей особливий погляд і створює для стилістики у чужому матеріалі її власний предмет”(Винокур Г.О. Избр. работы по русскому языку. – М., 1959, с.223).

Ще Шарль Баллі писав свого часу про “силістику” загальну, часткову (С конкретної національної мови) й індивідуальну. У 60-х роках ХХ ст. В.Виноградов виділяв у С три кола досліджень: 1) стилістику мови; 1) стилістику мовлення; 3) стилістику художньої літератури. То якою ж є структура цієї науки сьогодні?

Більшість сучасних учених виділяють теоретичну і практичну стилістику. Теоретична в свою чергу поділяється на: 1)загальну ( стилістику ресурсів – фоностилістику, лексичну стилістику, граматичну стилістику тощо; функціональну стилістику); 2) стилістику художнього мовлення( у складі функціональної стилістики). Іноді виділяють ще й  зіставну, порівняльну стилістику(зовнішню), історичну, діалектну стилістику, стилістику тексту. 

МЕТОДИ І ПРИЙОМИ СТИЛІСТИКИ

• Семантико-стилістичний – основний метод стилістичних досліджень, оскільки завданням стилістики є встановлення різноманітних відтінків смислу – стилістичних значень.

• Порівняльний аналіз (стилістичне забарвлення функціональних стилів базується на симантико-стилістичних звязках мовних одиниць різних рівнів і яскраво простежується під час порівняння цих стилів).

• Метод зіставлення (наприклад, шляхом зіставлення різних варіантів одного і того ж твору автора зясовуємо стилістичний потенціал тих мовних одиниць, до заміни яких вдався письменник).

• Метод “слово – образ (мікрообраз)” дозволяє виявити той комплекс мовних засобів різних рівнів зі всіма стилістичними нюансами, що слугує для створення даного мікрообразу в системі образної думки письменника.

• Стилістико-статистичні методи (іноді їх називають ще структурно-статистичні). В українському мовознавстві використав ще І. Білодід під час аналізу синтаксису роману Ю.Яновського “Вершники”. На основі його застосування укладаються також словники частотності слововживання окремих авторів.

        Метод стилістичного експерименту полягає у творенні тексту із певною стилістичною настановою шляхом заміни мовних одиниць, спроб підставити інші одиниці на місце вжитих автором. Великого значення цьому методу надавали Л.Щерба, Л.Булаховський, І.Чередниченко.

Підсумовуючи, зауважимо, що значення  стилістики важко переоцінити. Як завершальна дисципліна  у циклі лінгвістичних наук вона узагальнює і підсумовує знання про весь курс сучасної української літературної мови. І що найважливіше – про її функціональний аспект. Вона допомагає глибше пізнати природу і сутність мови, її художньо-естетичну цінність, утверджує норми літературної мови, підносить культуру мовлення в різних сферах  діяльності людини.       

 Цикл мовознавчих дисциплін, що в комплексі з літературознавчими, суспільними та іншими гуманітарними науками забезпечує вищу філологічну освіту, передбачає глибоке і всебічне вивчення системи і структури національної мови, аналіз і відносно повний опис лінгвістичних одиниць усіх рівнів. Оскільки «поряд із проблемою мовної будови існує ще проблема мовного вживання» і мова «є тільки тоді, коли вживається», то цикл мовознавчих дисциплін не може бути повним без навчального курсу стилістики.

       Якщо в попередніх мовознавчих дисциплінах увага зосереджувалася на природі й сутності мовних одиниць, семантичних і формально-граматичних ознаках їх, то в стилістиці вивчаються ті самі мовні одиниці, але з погляду їх виражальних функцій у процесі мовлення залежно від мети, призначення, умов і сфери спілкування. Відомий французький стиліст Шарль Баллі визначив стилістику як науку, що «вивчає експресивні факти мовної системи з точки зору їх емоційного змісту, тобто вираження в мовленні явищ із сфери почуттів і дії мовленнєвих факторів на почуття», підкресливши таким чином, що предметом стилістики є емоційно-експресивне в мові і мовленні. У сучасній лінгвістиці предмет стилістики розуміється значно ширше, складніше і не так однозначно, Предметом стилістики національної мови є і її стилістична система, і наука про неї. Насамперед предмет стилістики пов”язується з розумінням мовного стилю як типового способу виразної передачі інформації. Стиль, за словами І. К. Білодіда, — «це не тільки лад слів, а й певний лад думок».
        Лінгвістична стилістика вивчає мовні засоби вираження не лише емоційно-експресивного, а й інтелектуального (логічного) та художньо-естетичного змісту мовлення. Мовні засоби експресивного вираження інтелектуального, емоційно-вольового, естетичного в процесі спілкування — це ті самі мовні одиниці відповідних рівнів, що вивчаються в лексикології і граматиці, але стилістика розглядає їх з погляду необхідності чи доцільності використання в певних типах мовлення, з погляду відбору з-поміж низки однотипних одиниць. Кожний акт мовлення (усного чи писемного) спрямований на досягнення мети спілкування, він завжди відбувається або зафіксований у якійсь типовій ситуації. Лінгвістична стилістика має визначити, якими мовними засобами успішно досягається мета, чому саме цими, а не іншими обраними засобами для даного типу спілкування, за якими критеріями здійснюється добір мовних засобів і вибір серед них. Стилістика пронизує всі рівні мовної системи.

З мовних одиниць кожного рівня виділяють:

• одиниці, що мають стилістичні ознаки (конотації, забарвлення), що зумовлені їх лексико-граматичною природою (Батьківщина, рідний край, гарний, поганий, добро, зло, щастя, козаченько, матусенька, дівчинонька, личенько, гарнесенький, кохати, ненавидіти, роззява, хуліган тощо);
• стилістичні ознаки яких виникають на реалізації їх валентностей (золота осінь, золота людина, золоті руки, чорне золото, золото спартакіади; книга життя, полудень віку; волосся білявими житніми колосками);
• що перебувають у якісно-експресивних опозиціях (крокувати — швендяти, плечі — рамена, губи — уста, обличчя -— пика, голос — глас, чоло — лоб, ворота — врата);
• що виникають оказіонально шляхом семантичних зміщень, лексико-граматичних перетворень (прихватизація, фірмач, совок, хрущоба, прокол, шлангувати, приводнитися, розвішатися, туалетитись, фараону дати).

        Стилістика вивчає не тільки стилістичний інвентар (мовні одиниці), а й засоби його організації в певних типах мовлення, способи добору, поєднання і використання мовних одиниць для створення образу типового стилю чи певного стилістичного ефекту, колориту. Цілі ряди мовних одиниць можуть набувати стилістичних ознак тільки у поєднанні, зіставленні з іншими рядами (наприклад, лексичні шари за походженням, емоційним забарвленням, функціональним призначенням). Добір та організація мовних засобів відбувається з урахуванням мети, завдань, умов і ситуації спілкування, рольових і соціальних ознак його учасників, що в комплексі формує тип мовного спілкування. Тому стилістика вивчає виражальні мовні засоби відповідно до типу мовного спілкування, а також і самі типи мовлення. Стилістика сучасної української мови розглядає виражальні засоби мови з позиції функціональної природи мови, у зв'язку з суспільно-соціальними потребами і завданнями спілкування. Вона досліджує закономірності використання мови у різних сферах суспільного життя, тобто її функціональні стилі і їх мовленнєву системність.

       Отже, у предмет лінгвостилістики української мови як навчальної дисципліни входять:

• засвоєння теоретичних засад курсу, опанування основними поняттями і категоріями лінгвостилістики;

• вивчення стилістичних ознак (значень, забарвлень) мовних одиниць усіх рівнів, як реальних, так і потенційних стилістичних ресурсів мови;
• використання стилістичних засобів для експресивного вираження інтелектуального, емоційно-вольового й естетичного змісту мовлення, для ефективності мовлення;

• розкриття закономірностей функціонування української мови у різних сферах суспільного життя, в ситуаціях спілкування;

• характеристика стилів української літературної мови і функціональних стилів мовлення, визначення їх мовленнєвої системності, яка утворюється в процесі мовленнєвої діяльності з мовного матеріалу під дією позамовних чинників;
• формування мовного чуття та естетичного смаку мовців;
• піднесення рівня культури мовного спілкування.

ТУТ закріплюєте фото вашого опорного конспекту за темою, будь ласка