Слов`яни

Хто такі слов’яни?

Коли тривало велике розселення слов’ян?

Походження та розселення слов’ян

Сьогодні слов’янами називають групу споріднених індоєвропейських народів, які живуть у Центральній, Південній і Східній Європі. За сучасними уявленнями, територія первісного проживання (прабатьківщина) слов’ян – це смуга уздовж лісової та лісостепової природних зон між Віслою на заході та Дніпро-Донським міжріччям на сході. У межах цього регіону наприкінці І тис. до н. е. сформувалися низка пов’язаних між собою археологічних культур, які належали до слов’ян чи їх попередників. Тобто на цих землях склалися умови для етногенезу (процесу виникнення, становлення і розвитку народу) слов’ян. Версії щодо інших «прабатьківщин» (вісло-одерська, карпато-дунайська) сьогодні заперечені.

Уже в IV ст. гуни завдали потужного удару слов’янам та германським народам. Частково поневолені, вони змушені були переселятися разом із завойовниками на захід, ближче до кордонів Римської імперії. Пізніше, у VI—VII ст., слов’яни й собі вдалися до наступальних дій, унаслідок чого зайняли території Греції і Балканського півострова на півдні, німецьких земель на заході, узбережжя Балтійського моря на півночі та теперішніх Польщі, України і Білорусі на сході. Слов’яни досить швидко запанували на нових землях, оскільки ці терени були малозаселеними. Місцева людність (насамперед Германська), охоплена виром Великого переселення народів, зміщувалася на захід та південний захід. Традиційно слов’ян поділяють на західних (поляки, чехи, словаки, лужицькі серби), східних (українці, білоруси, частина росіян), південних (болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, боснійці, чорногорці).

Слов’янські племена і племінні союзи на теренах України

Самоназву «слов’яни» (чи «склавини», як про них писали візантійські автори) вперше записав Прокопій Кесарійський (жив у середині VI ст.) в оповіді про події 512 року. У цьому джерелі та інших записах слов’яни постають як сформована спільнота з відчутною військовою силою, на яку варто було зважати. Поруч зі склавинами в джерелах згадані «анти», які за мовою, віруваннями та побутом не відрізнялися від склавинів і походили з ними «від одного кореня». Дослідники увідповіднюють антів із носіями пеньківської культури, а склавинів ― празької культури. Склавини та анти були великими племінними союзами — об’єднаннями кількох споріднених племен. Історик Михайло Грушевський вважав антів предками сучасних українців. Із літописних джерел (від IX ст.) відомо про розселення на території України таких племінних союзів: поляни, сіверяни, древляни, хорвати (або білі хорвати), уличі, тиверці, волиняни. Чи не усі вони, очевидно, походили від антів.

Історичні джерела про життя давніх слов’ян

Розселення теренами Європи сприяло розвитку суспільного життя слов’ян. Ще до початку VI ст. вони загалом залишалися осторонь впливів середземноморської цивілізації. Із розвитком контактів з іншими державами та народами ситуація змінилася. Значно зріс вплив князів, які керували військом з усіх вільних чоловіків племені. Князі отримали право збирати данину з населення, що разом із військовою здобиччю додало їм впливу. Завдяки цьому вони забезпечували загін із найбільш вправних і досвідчених воїнів ― князівську дружину. Водночас суспільні питання часто вирішувалися на загальних зборах, які називали віче. Відголоски цієї традиції існували навіть у XIІ ст. Певний вплив мали також жерці. Спочатку слов’янське населення вірило в багатьох богів, тобто було язичницьким. Поклонялися силам природи та божествам, що уособлювали господарські заняття. Особливим був культ Перуна, бога грому. Його ідоли стояли в Києві до другої половини X ст. Більшість слов’янського населення становили ремісники і землероби, однак були також раби, насамперед військовополонені. Теслі та столярі займалися обробкою дерева, ковалі працювали над виробами з металу, гончарі виготовляли глиняний посуд. Слов’яни займалися землеробством, вирощували зернові культури (пшеницю, жито, ячмінь, пшоно), городину (цибулю, часник, ріпу), рибалили, утримували домашню худобу (корів, свиней, овець). Важливим стало бортництво (бджільництво), завдяки чому добували мед та віск. Полювання приносило слов’янам шкіри звірів і хутро, яке дуже цінувалося в Константинополі, куди його продавали завдяки налагодженій торгівлі. Загалом природні багатства та клімат тогочасних українських земель сприяли розвитку місцевих племен.

Охарактеризуйте культ Перуна та інших богів. Яку роль виконували жерці в релігійному житті?

Переглядаємо відеоурок

Виконай інтерактивну вправу

Виконати тест