До прийняття християнства східні слов’яни сповідували язичництво, що ґрунтувалося на обожнюванні сил природи — сонця, води, вогню, землі, дерев, тварин. Вони вірили у багатьох богів, серед яких головними були: – Перун — бог грому і війни – Дажбог — бог сонця і добробуту – Сварог — бог неба і вогню – Велес (Волос) — покровитель худоби, торгівлі, мистецтва – Мокош — богиня родючості, води, жіночої праці
Святилища (капища) розташовувалися в гаях, біля річок, на пагорбах. Ідолів виготовляли з дерева або каменю, а жертвоприношення включали їжу, тканини, іноді тварин. Слов’яни вірили в духів природи — лісовиків, водяників, русалок, берегинь — і в життя після смерті, уявляючи потойбічний світ як «вирій».
Звичаї були тісно пов’язані з календарними святами: – Коляда — зимове свято народження сонця – Масляна — проводи зими – Купала — літнє свято води, вогню і кохання – Обжинки — завершення жнив
Обряди включали співи, танці, ворожіння, хороводи, очищення вогнем і водою, що мали магічне значення. Вірування і звичаї слов’ян формували їхній світогляд, моральні норми та зв’язок із природою.
