Український визвольний рух у роки Другої світової війни.

ТЕМА: Український визвольний рух у роки Другої світової війни.

Український визвольний рух у роки Другої світової війни — це надзвичайно складна та багатогранна сторінка нашої історії. Це боротьба без власної держави, на два (а часом і більше) фронти, за ідею незалежної та соборної України.

Нижче наведено детальний огляд основних аспектів цього руху.

1. Ідеологічне та організаційне підґрунтя

Напередодні та під час війни ключовою силою руху була Організація українських націоналістів (ОУН). Через розбіжності у стратегії та методах роботи у 1940 році вона розкололася на дві частини:

• ОУН(М) — під проводом Андрія Мельника (більш консервативна, орієнтована на співпрацю з німцями на початковому етапі).

• ОУН(Б) — під проводом Степана Бандери (більш радикальна, націлена на створення власної підпільної мережі та формування незалежних збройних сил).

2. Створення УПА

Офіційною датою створення Української повстанської армії (УПА) вважається 14 жовтня 1942 року.

• Мета: Боротьба за створення Української Самостійної Соборної Держави.

• Стратегія: УПА діяла на принципах партизанської війни. Її керівництво (найвідоміший командир — Роман Шухевич) розуміло, що державу неможливо здобути шляхом підтримки нацистської Німеччини чи радянської влади, тому організація обрала шлях боротьби проти всіх окупантів.

• Склад: До УПА вступали не лише ідейні націоналісти, а й дезертири з Червоної Армії, колишні члени допоміжної поліції та місцеве населення.

3. Боротьба на три фронти

УПА вела збройну боротьбу в умовах надскладного геополітичного оточення:

1. Проти нацистської Німеччини: Після того, як німці продемонстрували відсутність намірів створювати незалежну Україну (арешти лідерів ОУН, масові розстріли, репресії), УПА перейшла до активного спротиву окупаційній адміністрації.

2. Проти радянських партизанів: Радянські партизанські загони мали завдання відновити радянську владу, що було прямою загрозою ідеї незалежності.

3. Проти польського руху опору (Армія Крайова): Це один із найтрагічніших епізодів війни — збройний конфлікт на Волині та Галичині, спричинений територіальними суперечками та політикою обох сторін щодо майбутнього повоєнного устрою регіонів.

4. Географія та методи діяльності

Хоча основною базою УПА були Волинь та Галичина, мережа ОУН та загони УПА діяли значно ширше:

• Підпілля: У кожному куточку України (включаючи Дніпропетровщину, Донбас і навіть Кубань) діяли підпільні осередки, які займалися пропагандою, збором розвідувальних даних та забезпеченням армії.

• Тактика: Використання лісів, глибока конспірація, рейди на східні та центральні землі для розширення бази підтримки.

• Повоєнний опір: Після того, як радянська влада повернулася в Україну, збройна боротьба УПА проти НКВС та каральних загонів тривала до початку 1950-х років (окремі осередки існували аж до середини 60-х).

5. Підсумки та спадщина

Український визвольний рух у той період мав характер загальнонаціонального спротиву. Попри те, що незалежну державу в 1945 році здобути не вдалося, діяльність ОУН та УПА:

• Довела ворожим режимам, що українці не змирилися з окупацією.

• Зберегла ідею незалежності та передала її наступним поколінням дисидентів, що стало одним із чинників відновлення незалежності у 1991 році.

Розкол ОУН у 1940 році став визначальною подією, яка сформувала два різні підходи до виборювання незалежності в умовах світового конфлікту. Це не був лише конфлікт особистостей (Мельника та Бандери), а передусім світоглядна прірва між «старою гвардією» та молодим поколінням підпільників.

Ось детальніший розбір цих гілок та ключових подій:

Порівняння ОУН(М) та ОУН(Б)

Ключові етапи розгортання руху

1. Акт відновлення Української Держави (30 червня 1941 р.)

Це був стратегічний крок ОУН(Б). У Львові, одразу після відступу радянських військ, було проголошено відновлення державності.

• Наслідок: Німці не визнали акт. Бандера, Стецько та сотні інших членів ОУН були заарештовані та відправлені до концтаборів (зокрема Заксенгаузен). Це стало моментом істини — стало зрозуміло, що Гітлер не бачить України як суб'єкта.

2. Похідні групи ОУН

Обидві фракції відправили на схід та південь України тисячі своїх активістів (Похідні групи).

• Мета: Створення місцевих адміністрацій, української поліції та просвітницьких осередків у містах (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Крим).

• Результат: Більшість учасників були розстріляні нацистами (як, наприклад, Олена Теліга та члени ОУН(М) у Бабиному Яру), але вони встигли закласти фундамент національного підпілля поза межами Галичини.

3. Формування єдиного фронту (УГВР)

У 1944 році, щоб надати руху легітимності та відійти від вузькопартійного іміджу, була створена Українська головна визвольна рада (УГВР) — підпільний парламент та уряд України. Це дозволило об'єднати зусилля різних політичних сил навколо УПА.

Ідеологічна еволюція

Важливо зазначити, що під час війни ідеологія ОУН(Б) зазнала суттєвої трансформації. Якщо у 1941 році панували гасла «Україна для українців», то на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН (1943 р.) було прийнято нову програму:

• Демократизація: відмова від вождизму.

• Соціальні гарантії: восьмигодинний робочий день, свобода слова та віросповідання.

• Гасло: «Воля народам! Воля людині!» — рух став звертатися до представників інших національностей (грузинів, азербайджанців, татар), які також потерпали від сталінізму та нацизму.

Формування Української повстанської армії — це унікальний приклад створення масштабної військової структури без підтримки жодної держави. Якщо ОУН була політичним «мозком», то УПА стала «м’язами» визвольного руху.

Розглянемо глибше, як функціонувала ця армія та які особливості її структури зробили її настільки живучою.

Організаційна структура: Військові округи

Армія не була хаотичним скупченням загонів. Вона мала чітку територіальну структуру, що дозволяло контролювати величезні масиви земель:

• УПА-Північ: Охоплювала Волинь та Полісся. Саме тут виникли перші великі загони та «повстанські республіки».

• УПА-Захід: Галичина, Буковина, Закарпаття та Закерзоння (сучасна Польща). Найбільш чисельна та структурована частина.

• УПА-Південь: Поділля та південні регіони (Вінниччина, Хмельниччина).

• УПА-Схід: Мала діяти на Київщині та Черкащині, проте через відкриту місцевість та сильний контроль НКВС тут діяли переважно малі підпільні групи, а не регулярні частини.

Командний склад та вишкіл

Оскільки УПА не мала державних складів зброї чи академій, вона створила власну систему підготовки:

1. Старшинські школи: Наприклад, школа «Олені», де готували офіцерів. Багато командирів були колишніми офіцерами польської, чехословацької чи радянської армій.

2. Роман Шухевич (Тарас Чупринка): Головнокомандувач з 1943 року. Він зумів об'єднати розрізнені загони (зокрема «Поліську Січ» Тараса Боровця-Бульби та мельниківські загони) в єдину структуру під егідою ОУН(Б).

Військовий побут та озброєння

• Озброєння: Майже повністю трофейне. Використовували німецькі карабіни Mauser, радянські ППШ, ручні кулемети ДП. Часто зброю здобували під час нападів на ешелони або роззброєння ворожих підрозділів.

• Криївки: Унікальна система підземних сховищ, яка дозволяла цілим підрозділам перебувати в тилу ворога місяцями. Там облаштовували друкарні, шпиталі та навіть штаби.

Багатонаціональний характер

Цікавий факт, який часто ігнорують: у складі УПА воювали не лише українці. Через ідеологічний злам 1943 року до армії почали масово долучатися представники інших народів СРСР:

• Були створені окремі національні курені: узбецькі, грузинські, азербайджанські та вірменські.

• У шпиталях УПА працювало багато лікарів-євреїв, які рятувалися від Голокосту під захистом повстанців.

Жіноцтво в УПА

Жінки відігравали критично важливу роль, особливо в системі зв'язку та медицини.

• Зв'язкові: Переносили накази через лінію фронту, часто ризикуючи життям більше, ніж бійці в окопах.

• Червоний Хрест УПА: Організація, що займалася лікуванням поранених та заготівлею медикаментів у надважких умовах.

Військова присяга

Кожен боєць складав урочисту присягу. Ось її фрагмент, що визначав суть боротьби:

"Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським... боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу."

Боротьба на три фронти — це те, що робить історію УПА унікальною та водночас трагічною. Повстанцям доводилося маневрувати між двома найпотужнішими тоталітарними машинами світу та локальними конфліктами, не маючи зовнішньої підтримки.

Ось детальніший розгляд кожного з цих протистоянь:

1. Антинацистський фронт (1942–1944)

Хоча радянська пропаганда тривалий час намагалася таврувати УПА як «пособників фашистів», архівні документи та звіти вермахту свідчать про зворотне.

• Методи боротьби: Напади на німецькі гарнізони, звільнення в’язнів, саботаж вивезення продовольства та остарбайтерів до Німеччини.

• Ключові зіткнення: Наприклад, бої в районі гори Лопата (1944), де повстанці протистояли об'єднаним силам німців та угорців.

• Результат: УПА вдалося створити цілі «парнізони» (визволені райони), куди німецька адміністрація боялася заходити. Найвідоміший приклад — Колківська республіка на Волині, яка проіснувала кілька місяців у 1943 році, маючи свою школу, лікарню та органи самоврядування.

2. Протистояння з радянським рухом

Це була війна за те, хто буде «господарем» у лісі та за лояльність місцевого селянства.

• Радянські партизани (загони Федорова, Сабурова, Ковпака): Вони розглядали УПА як перешкоду для своїх рейдів і як політичного конкурента. Конфлікт був неминучим, оскільки УПА блокувала спроби радянських загонів заготовляти харчі у селах.

• Червона Армія та НКВС: Коли фронт у 1944 році рушив на захід, УПА опинилася в тилу радянських військ. Почалися масштабні «чекістсько-військові операції» (облави).

• Бій під Гурбами (квітень 1944): Найбільша битва в історії УПА, де близько 5 тисяч повстанців протистояли 30-тисячному угрупованню військ НКВС із танками та літаками. Повстанцям вдалося прорвати оточення, хоча й з великими втратами.

3. Польсько-українське протистояння

Це конфлікт двох бездержавних народів за одну й ту саму територію (Волинь та Галичину).

• Суть конфлікту: Польський уряд у вигнанні та Армія Крайова (АК) прагнули відновити Польщу в кордонах до 1939 року. ОУН та УПА вважали ці землі виключно українськими.

• Трагедія Волині: У 1943 році конфлікт переріс у масові акції з обох сторін, що призвело до величезних жертв серед цивільного населення (як українців, так і поляків).

• Спроби замирення: Пізніше, у 1945–1946 роках, перед обличчям спільного ворога — сталінізму — УПА та залишки АК проводили спільні операції (наприклад, напад на місто Грубешів), але це вже не могло змінити загальної трагічної картини.

Порівняльна таблиця фронтів

Створення УГВР та ідеологічний розвороту 1943–1944 років — це, мабуть, найбільш "інтелектуальна" частина історії визвольного руху. Це був перехід від вузької націоналістичної організації до загальнонаціонального демократичного фронту, що мав на меті представити Україну на міжнародній арені.

Ось детальніший розбір цих процесів:

1. УГВР: Підпільна держава в лісах

Українська головна визвольна рада, створена у липні 1944 року поблизу Самбора, мала стати альтернативою радянському уряду в Києві.

• Навіщо це було потрібно? ОУН(Б) розуміла, що західні союзники не будуть розмовляти з "партійною структурою". Потрібен був орган, який би об'єднував і бандерівців, і мельниківців, і безпартійних фахівців, і представників Наддніпрянщини.

• Структура:

  • Президент: Кирило Осмак (уродженець Полтавщини, колишній член Центральної Ради). Його обрання було символічним актом єдності Заходу та Сходу України.

  • Генеральний секретаріат: Виконував роль уряду, очолюваний Романом Шухевичем.

• Легітимність: УГВР прийняла низку актів ("Універсал", "Платформа", "Устрій"), які фактично були тимчасовою конституцією підпільної України.

2. Ідеологічний злам 1943 року

Трансформація, що відбулася на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН, часто називається "демократичним поворотом". Рух відмовився від елементів тоталітарної ідеології, притаманних 30-м рокам.

Чому це сталося?

1. Зіткнення з реальністю Сходу: Члени "Похідних груп", дійшовши до Донбасу та Криму, побачили, що гасла "Україна для українців" не знаходять відгуку в населення, яке десятиліттями жило в умовах радянського інтернаціоналізму та соціальних обіцянок.

2. Потреба в союзниках: Щоб залучити на свій бік нацменшини СРСР та військовополонених, потрібно було запропонувати щось інше, ніж просто зміну одного диктатора на іншого.

Ключові програмні положення 1943 року:

• Рівність прав: Визнання прав усіх національних меншин, що проживають в Україні.

• Економіка: Замість колгоспів — право селян на власну землю; замість державної експлуатації — вільна праця та профспілки.

• Політика: Боротьба проти імперіалізму (як червоного московського, так і коричневого берлінського).

3. Гасло «Воля народам! Воля людині!»

Це гасло стало справжньою інформаційною зброєю. Воно було надруковане на тисячах листівок десятками мов.

• Конференція поневолених народів (1943 р.): У лісах Житомирщини відбулася таємна зустріч представників 13 народів (казахів, татар, вірмен та ін.). Саме там було закладено фундамент АБН (Антибільшовицького блоку народів), який продовжував діяти на Заході протягом всієї Холодної війни.

• Практичне значення: Це дозволило УПА нейтралізувати багато національних підрозділів у складі німецької армії та залучити їх на свій бік.

Історичне значення цих змін

Завдяки демократизації, визвольний рух перестав бути суто галицьким явищем. Він став зрозумілим для інтелігенції та селянства всієї України. Це також дало змогу українським дипломатам (наприклад, представникам УГВР за кордоном) вести переговори з представниками США та Великої Британії в повоєнний період.

Як ви вважаєте, чи зміг би визвольний рух протриматися так довго (до 1950-х років), якби він не змінив свою ідеологію на більш демократичну у 1943 році?

Географія діяльності УПА та ОУН руйнує міф про те, що цей рух був локальним явищем лише для Заходу України. Насправді підпільна мережа охоплювала практично всю територію сучасної України та навіть суміжні регіони.

Ось детальніший розгляд того, як працювала ця система:

1. "Похідні групи" та підпілля на Сході

ОУН розробила план проникнення на центральні та східні землі ще до початку війни. Було створено три основні похідні групи (Північна, Середня та Південна).

• Центр та Київ: У Києві діяла потужна мережа ОУН(М) (група Олени Теліги) та ОУН(Б). Вони намагалися налагодити видання газет та роботу культурних установ, поки не почалися масові арешти гестапо.

• Донбас та Кривий Ріг: У великих індустріальних центрах (Маріуполь, Донецьк (тоді Сталіно), Горлівка) діяли осередки, які складалися переважно з місцевої інтелігенції та робітників. Їхньою метою був саботаж німецької адміністрації та підготовка до відновлення української влади.

• Крим та Кубань: Навіть у Криму існували підпільні групи, які займалися переважно розвідкою та пропагандою серед кримських татар та місцевого українського населення.

2. Тактика партизанської війни

УПА не могла дозволити собі тримання постійної лінії фронту, тому використовувала тактику "вдарив — відступив".

• Рейди: Це були тривалі походи великих підрозділів (сотень чи куренів) на сотні кілометрів. Рейди на Схід мали на меті "розбурхати" населення, а рейди за кордон (наприклад, у Чехословаччину 1947-1948 років) — прорватися на Захід, щоб розповісти світу про боротьбу України.

• Конспірація та "зв'язок": Система зв'язкових (переважно жінок та підлітків) дозволяла передавати накази з Карпат до Києва за лічені дні. Кожен член підпілля мав псевдонім та розроблену легенду.

• Криївки: Це була вершина інженерної думки підпілля. Вони будувалися з вентиляцією, запасами їжі та друкарнями, іноді навіть під підлогою сільських хат або глибоко в лісових масивах.

3. Повоєнний період: Війна після війни

Коли фронт пішов на Захід, УПА опинилася віч-на-віч з репресивною машиною СРСР (НКВС–МДБ). Цей етап був найкривавішим.

• Блокада сіл: Радянська влада розміщувала гарнізони майже в кожному селі, щоб перекрити постачання їжі повстанцям.

• Виселення (Операція "Захід"): У 1947 році десятки тисяч родин, яких підозрювали у допомозі УПА, було депортовано до Сибіру. Це мало підірвати соціальну базу руху.

• Легендовані боївки: НКВС створювало фальшиві загони "УПА", які чинили звірства над цивільними, щоб дискредитувати справжніх повстанців у очах населення.

4. Останні з могікан

Масовий організований спротив згас після загибелі Романа Шухевича (1950) та арешту останнього Головного командира Василя Кука (1954). Проте окремі підпільники переховувалися десятиліттями:

• Останній бій підрозділу УПА з КДБ відбувся на Тернопільщині у квітні 1960 року.

• А останній повстанець, Ілля Оберишин, вийшов із підпілля лише у 1991 році, коли Україна проголосила незалежність.

Чому це важливо для розуміння сьогодні?

Масштаб географії (від Львова до Донбасу) доводить, що ідея незалежності була загальноукраїнським прагненням. Методи конспірації та витривалість повстанців у надлюдських умовах досі вивчаються військовими аналітиками.

1. Криївки: Інженерне диво підпілля

Криївка була не просто ямою в землі, а продуманою системою виживання. За роки війни було розроблено понад 10 000 таких споруд різних типів: від тимчасових сховків на одну особу до величезних госпіталів та друкарень.

• Маскування: Це було найважливішим. Вхід міг бути замаскований під піч у хаті, під колодязь, під купу гною або навіть під пеньок у лісі, який відкривався за допомогою спеціального механізму.

• Вентиляція: Головна проблема підземелля — брак кисню та накопичення вуглекислого газу від ламп. Повстанці використовували порожнисті дерева або маскували витяжки під сухі гілки.

• Життєзабезпечення: У великих криївках були двоярусні ліжка (нари), запаси сушеного м’яса та сухарів, бібліотеки, а іноді навіть генератори для освітлення та роботи радіостанцій.

2. Пропаганда: Війна за розум

Оскільки УПА не мала доступу до радіомовлення чи великих друкарень, вони створили потужну індустрію «підпільного слова». Головним завданням було розвіяти міфи ворожої пропаганди.

• Видання: ОУН випускала журнали (наприклад, «Ідея і Чин»), газети та брошури. Навіть у найважчі роки (1947–1950) підпілля продовжувало друкувати тисячі примірників літератури.

• Ніл Хасевич — «мистецький фронт»: Найвідоміший художник УПА. Переховуючись у криївках, він створював віртуозні дереворити (гравюри на дереві), які ставали основою для листівок та бофонів.

• Бофони (Бойові Фонди): Це були грошові квитанції з національною символікою та патріотичними малюнками. Люди давали повстанцям продукти чи одяг, а натомість отримували бофони — своєрідні «облігації» майбутньої української держави.

3. Боротьба в цифрах (орієнтовно)

Щоб масштаби були зрозумілішими, поглянемо на статистику, яку наводили органи НКВС у своїх звітах за період 1944–1953 років:

Коли ми говоримо про цей рух, важливо пам'ятати, що це була тотальна війна. Радянська влада використовувала не лише зброю, а й медицину (отруювали джерела води біля криївок), хімічні засоби (газ для викурювання з бункерів) та дезінформацію.

Попри це, досвід УПА став фундаментом для дисидентського руху 1960-х років. Багато колишніх вояків, пройшовши табори ГУЛАГу, стали вчителями та наставниками для нового покоління борців за незалежність.