Середньовічна філософія.

Як впливав християнський світогляд на щоденне життя середньовічної людини?

Особливості розвитку європейської філософії

Тогочасні науки опиралися передусім на теологію (богослов’я) та філософію. А вони, своєю чергою, формували уявлення про світ, про сенс людського життя. Сьогодні чи не найславетнішим середньовічним богословом і любомудром уважають француза П’єра Абеляра (1079—1142). Свої думки він висловив у творах «Християнська теологія», «Так і ні», «Пізнай самого себе», «Історія моїх нещасть». У них учений переконував, що всі релігійні тексти (окрім Біблії) потребують ретельного дослідження, адже туди могли вкрастися помилки

Також П’єр Абеляр стверджував, що християнські заповіді можливо обґрунтувати за допомогою розуму та логіки; закликав до віротерпимості; розповідав, що Бог відкривав язичникам Ісуса Христа різними способами. За такі погляди вільнодумця двічі засуджували на церковних соборах. Окрім того, він зазнав нещасливого кохання, таємно обвінчавшись зі своєю ученицею Елоїзою, талановитою і мудрою дівчиною. Її знатні родичі постали проти шлюбу. Закохані розлучилися і вимушено прийняли чернецтво. До наших днів збереглося їхнє листування — скарб літератури Середньовіччя.

П’єр Абеляр та Елоїза, мініатюра, XIV ст.

Любов стала головним задумом французького богослова Бернарда Клервоського (1090-1153). Він вважав, що людина має прагнути возз’єднати свою волю з божественною, що породить любов (лат. caritas) і причетність до Божої любові. Таке сприйняття, викладене в трактаті «Про любов до Бога» та в циклі проповідей, стало основою релігійного містицизму (ідеї об’єднання душ).

Із XIII ст. європейські мислителі активно цікавилися здебільшого арабськими та античними науками. Це спонукало їх сумніватися в обстоюваних духівництвом застарілих забобонах. Англійський філософ, професор, викладач Оксфордського та Паризького університетів Роджер Бекон (1214-1292) доводив, що підґрунтям теорії є досвід — справжнє джерело знань. Зовнішній досвід, що його людина набуває завдяки органам чуття, допомагає пізнавати предмети, а внутрішній — це Боже осяяння, інтуїція. А ще він витлумачував, що факти треба завжди перевіряти. Для цього найкраще годиться математика — найлегша і доступна наука кожному, хто сумнівається в достовірності інформації. Ідеї Роджера Бекона рухали світову науку шляхом від «сліпої віри» до практичних досліджень.

Зацікавлення античними творами сприяло відродженню філософії. Видатним її представником є Тома Аквінський (1225-1274). Він досліджував праці Арістотеля, на основі яких висловив оригінальні думки про будову Всесвіту та роль людини в ньому, намагався, щоб розум підтримував віру, щоб наука слугувала церкві. До прикладу, він доводив, що духовна влада важливіша за світську. Монархію вважав справедливою формою правління, адже це Бог установив порядок на Землі. Так само, по-божому, королі мусили дбати про лад у своїх країнах. Водночас Тома Аквінський не вірив в абсолютну монархію, переконуючи, що всевладдя краще обмежувати. Його ідеї великою мірою визначали перебіг подій у середньовічній Європі.

Цікаво, що твори Арістотеля також вивчали арабські мислителі. Уродженець мусульманської Іспанії Абуль-Валід Мухаммед ібн Ахмед ібн Рушд, або Аверроес (1126-1198), прославився своїми коментарями до багатьох робіт видатного грецького філософа. Міркування над античною спадщиною спонукали його до власних узагальнень. Він називав філософію молодшою сестрою релігії, доводив хибність креаціонізму (творення світу з нічого), відстоював ідеї єдності індивідуального інтелекту із загальним божественним. На жаль, чимало його творів втрачено під час Реконкісти та подальшої боротьби з маврами.

У вченнях Абеляра, Бернарда Клервоського, Томи Аквінського поєднувалося християнське богослов’я з логікою Арістотеля. Таку філософську систему називають схоластикою. З XII століття схоластика поширюється в університетському середовищі.

Схоластика — система середньовічної філософсько-теоретичної думки, якій притаманне панування теології над іншими формами пізнання; знання, засновані на абстрактних міркуваннях, що не перевірялися досвідом, відірвані від життя.

Франциск Асизький та Домінік Гусман

Видатним середньовічним діячем і шанованим святим вважають Франциска Асизького (1181-1226). Він народився в заможній родині, прагнув стати рицарем, проте у видіннях почув інший заклик. Франциск розпродав усі тканини з батькової крамниці, щоби здобути кошти на побудову церкви. Батько позивався на нього до суду, але на міській площі той віддав усі кошти, відмовився від свого майна, навіть одягу. Своє служіння Богові Франциск проводив, проповідуючи убогість і радість, відбудовував церкви, доглядав за хворими на проказу. Його постать привертала увагу, тож за прикладом Франциска заможні городяни також відмовлялися від майна та присвячували себе служінню. У 1209 р. він заснував Орден францисканців, учасники якого багато мандрували й проповідували Біблію (про діяльність цього ордену ви мали змогу дізнатися в матеріалах § 23). Франциск вважав «братами» і «сестрами» тварин, птахів, рослин і всі земні стихії. Він закликав звільняти птахів з кліток, не знищувати комах і хробаків, поважати свійських тварин й лишати трохи місця в доглянутих садах для дикої трави. Його канонізували в 1228 р.

Домінік Гусман (1170-1221) походив зі шляхетного кастильського роду. Він поступив на службу до місцевого короля, брав участь у його дипломатичній службі. У складі одного з посольств опинився в Південній Франції та побачив, наскільки великим тут був вплив катарів. Домінік постав проти цього. У 1206 р. він заснував потужну жіночу громаду зі знатних дівчат і жінок, які відмовилися від єресі. Разом з однодумцями він залишився у Франції та активно проповідував під час хрестових походів проти альбігойців. Завдяки цьому, вже 1216 року Папа Римський затвердив статут Ордену домініканців, а самого Домініка канонізували 1234 року. Вважають, що саме Святий Домінік започаткував звичай носити вервиці.

«Святий Домінік Гусманський», художник Клаудіо Коельо, XVII ст.

Пригадайте, хто такі катари та чому для боротьби з ними організовано хрестові походи.

Богословська думка в православному світі

Православний світ збагатив християнство ідеалами чернечого послуху. Зокрема, Василь Великий (329-379) отримав блискучу римську освіту, приятелював з іншими східними богословами. Після навчання вів суворе аскетичне життя, започаткувавши основи чернецтва. Василь Великий заохочував монахів до роботи, активно виступав проти аріанства. Чернечий устав Василія Великого удосконалив його наступник Феодор Студит. Уже в такому зміненому вигляді ці настанови потрапили в Русь-Україну, де їх використовував Святий Феодосій (помер до 1031 р.) для організації Києво-Печерської чернечої громади.

Найвідомішим філософом Русі вважають Іларіона (помер близько 1088 р.), першого митрополита з русів-українців, якого поставив князь Ярослав Мудрий. До 1050 р. Іларіон написав «Слово про закон і благодать». У цій найдавнішій руській літературній пам’ятці він підкреслив самостійність Русі і руської церкви, заперечив повноваження Візантії щодо Києва. Водночас «законом» він вважав давню юдейську релігію, а «благодаттю» — християнство. Хрещення Києва, у його розумінні, стало виявом Божої опіки, свідченням того, що Русь нічим не гірша від будь-якої іншої країни.

Одним із реформаторів православ’я був грек Григорій Палама (1296-1359). Він активно захищав ісихазм (ідею обожнення людини, її єднання з Богом ще за земного життя «за благодаттю», але не за сутністю). Його вчення схвалив Константинопольський собор 1351 р. Важливість цього рішення полягала також у тому, що відтепер життя ченців-пустельників повинні були офіційно наслідувати усі християни, що мало змінити ставлення до метушливого повсякдення.

Вправа «Сенкан». Створіть сенкан на тему «Середньовічна схоластика»

Бажаю успіху!