Русь за Володимира Мономаха

Хто започаткував укладення «Руської правди», першого писаного збірника законів на теренах Русі?

Любецький з’їзд князів 1097 року та непопулярний Святополк Ізяславович

Пам’ятник Любецькому з’їзду князів, створений до 900-літнього ювілею), скульптор Г. Єршов, архітектор В. Павленко

Після співуправління (тріумвірату) братів Ярославовичів для Русі настали кризові часи. Рід Рюриковичів розрісся, і молодші князі династії за підтримки місцевої знаті намагалися правити відособлено. Усвідомлюючи небезпеку, Великий князь київський Святополк Ізяславович та переяславський князь Володимир Всеволодович скликали в 1097 році великий снем (князівський з’їзд) у замку в місті Любечі (Чернігівщина). Шестеро найвпливовіших Рюриковичів визнали, що усобиці, які послаблюють державу, слід припинити, адже чвари робили Русь вразливою перед половцями. Вирішили також, що кожен князь та його нащадки повинні тримати свої князівства-отчини і не боротися за престоли інших. Проте необхідної системи покарання порушників не розробили. Київський князь Святополк Ізяславович (правив у 1093— 1113 рр.) посів великокняжий престол після смерті дядька Всеволода Ярославовича як найстарший з онуків Ярослава Мудрого. Він успішно протистояв половцям, хоча спочатку зазнав відчутної поразки (битва біля річки Стугни в 1093 році) і змушений був на знак миру одружитися з донькою половецького хана. Діючи спільно з Володимиром Всеволодовичем, він на початку ХІІ ст. розбив кочовиків у кількох битвах. Однак Святополк Ізяславович виявився поганим гарантом внутрішнього миру. Одразу по завершенні Любецького з’їзду він підтримав волинського князя Давида, який хотів відібрати Теребовльську землю в князя Василька Ростиславича. Давид полонив та осліпив свого конкурента. На Витичівському снемі 1100 року князі засудили жорстокість і віроломство Давида та відібрали в нього Волинське князівство. Однак князь Святополк зумів захистити союзника, надавши йому інші землі. «Парламентський» спосіб вирішення конфліктів виявився неефективним, усобиці продовжилися.

Загалом літописці охарактеризували князя Святополка Ізяславовича як непередбачливого, жорстокого і корисливого правителя. Він запам’ятався також продажем солі за завищеними цінами, відбиранням майна в безневинних киян. Проте князь Святополк став фундатором церкви Святого Михаїла (нині – Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир), де його поховали. Після смерті князя в 1113 році в Києві спалахнув народний виступ.

Князювання Володимира Всеволодовича (Мономаха)

Князь Володимир Всеволодович (1113—1125) був сином Всеволода Ярославовича та дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. В українській історії він відомий насамперед як київський князь Володимир Мономах, хоча княжив й у Смоленську, Чернігові, Переяславі. Народився він ще за життя Ярослава Мудрого, а свою політичну діяльність розпочав у віці 12—13 років, коли виконував різні доручення батька. Упродовж півтора десятка років він упокорював бунтівних князів, протистояв половцям. Дехто з руської еліти хотів, щоби саме він успадкував владу після смерті князя Всеволода, але Святополк Ізяславович був старшим у роді, тож київський престол дістався йому. Володимир Мономах успадкував Переяславське князівство й мирно співіснував із київським володарем. Коли ж бунтівні кияни 1113 року закликали його правити в столиці, князь вагався. Тоді київські бояри почали погрожувати нищенням храмів, і він погодився. Посівши київський стіл у віці 60 років, князь Володимир Всеволодович показав себе умілим управителем. Найперше, він доповнив «Руську правду» новими нормами, відомими як «Устав Володимира Мономаха». Князь обмежив вплив лихварів, урегулював становище залежних селян, заборонив перетворювати на раба боржника, якщо той не зміг сплатити борг внаслідок нещасного випадку. Володимир Всеволодович відновив єдність Русі. Подібно до свого діда Ярослава Мудрого, він підніс статус київського князя як вищої влади над усіма молодшими князями.

Князь Володимир Мономах вів активну зовнішню політику. Ще князюючи в Переяславі, провадив успішні походи супроти половців, зокрема в 1103, 1007, 1109 і 1111 роках, загалом відкинувши їх далеко в степ. У 1116 році він встановив владу своїх посадників у залежних від Візантії дунайських містах, проте потім помирився з ромеями. Мав напружені стосунки з поляками та угорцями. Наприкінці життя князь Володимир Всеволодович написав «Повчання дітям» (або «Повчання Володимира Мономаха»). Як видатний мислитель свого часу, він хотів передати свій величезний досвід нащадкам, прагнучи, щоби вони підтримували мир і не повторювали його помилок. Після смерті князя Володимира в 1125 році його владу успадкував син Мстислав (1125—1132), якого сучасники прозвали Великим. Він розбив та відігнав половців аж за Волгу, встановлював свою владу над усією Руссю, контролював Новгород, де сидів його син Всеволод, та воював із литовськими племенами. Князь Мстислав також використовував шлюбну дипломатію: серед його зятів – королі Норвегії, Данії, Угорщини та майбутній візантійський імператор Андронік Комнін! Однак після смерті Мстислава Великого усобиці відновилися і міць держави похитнулася. Русь поступово розколювалася на окремі удільні князівства, володарі яких активно воювали між собою та за київський престол.

Який напрям діяльності Володимира Мономаха ви вважаєте найуспішнішим?

Переглядаємо відео

Виконати тест!