Цей урок присвячений вивченню перших держав народів Центральної Європи. Ми розглянемо історичні події та процеси, які сприяли формуванню державності на території сучасних Чехії, Польщі, Угорщини та Болгарії.

Перші держави на території сучасної Чехії постали ще в ранньому Середньовіччі. У VII столітті на території сучасної Чехії постала країна Само, названа на честь напівлегендарного полководця Самона. Само в кількох битвах розбив аварів, однак після його смерті розпочалися усобиці, що погубили це перше слов'янське утворення. У VIII — на початку X століття виникло князівство Велика Моравія, яке тривалий час протистояло наступу Східно-Франкського королівства, відокремленого в результаті поділу імперії Карла Великого. Великоморавські князі запросили з Візантії проповідників, серед яких були брати Мефодій і Кирило. Упродовж 863—867 років вони створили слов'янську абетку, започаткували писемність, проводили богослужіння, але під тиском німецького духівництва згорнули діяльність. Найбільшим впливом Велика Моравія користувалася за часів правління Святополка I (870—894), проте уже наприкінці життя він змушений був скоритися владі німецького духівництва. Уже на початку X століття ця держава впала під ударами німців та угрів, поступившись місцем Чехії, Угорщині і частково Польщі. Велика Моравія мала також певне значення для Русі-України завдяки своєму культурному впливу.

Першим достовірним польським правителем вважають Мєшка І (960—992), який належав до династії П’ястів. У 966 році Мєшко І охрестив країну та розширив її межі на захід і схід, приєднуючи землі на узбережжі Балтійського моря, у Сілезії та Малопольщі зі столицею в місті Краків. Його наступники втяглися в протистояння зі Священною Римською імперією, Чехією, Руссю. Рід П’ястів швидко розростався, тому сварки за престол спалахували чи не щоденно. Упорядкувати успадкування влади намагався Болеслав ІІ, який у 1138 році заповів розподілити повноваження між синами. Так утворилися Краківське, Сілезьке, Мазовецьке, Великопольське та Сандомирське князівства. Однак спадкоємці теж "перегризлися" і Польща поринула у вир міжусобних воєн, які з деякими перервами тривали упродовж XIII століття.

Наприкінці VII століття до північно-східної частини Балканського півострова переселилися болгари, яких очолював хан Аспарух. Протидіючи місцевим слов’янам, які проживали тут раніше, та Ромейській імперії, він у 681 році заснував державу, відому як Перше Болгарське царство. Його наступники значно розширили початкові володіння, запанувавши над землями сучасних Болгарії, Румунії і частини Угорщини. Під впливом Візантії та уже згадуваних Кирила і Мефодія болгарський цар Борис І у 864 році прийняв християнство. У час піднесення держави, який припав на період правління царя Симеона (893–927), розквітла місцева культура. У столиці Преславі зводилися палаци і церкви. При дворі царя збиралися освічені люди, які перекладали релігійні тексти та твори візантійських авторів. Так з’явився "Ізборник" – середньовічна болгарська енциклопедія, у якій містилися відомості з богослов’я, історії та філософії. Зростання впливу знаті за наступників Симеона призвело до усобиць. Ромейські імператори вирішили скористатися внутрішнім протистоянням і викликали проти болгар київського князя Святослава, який упродовж 968—971 років завдав їм відчутних поразок. Перше Болгарське царство впало 1018 року під натиском візантійського імператора Василія II Болгаробійця. У 1185 році болгари повстали та створили Друге Болгарське царство, яке зміцніло настільки, що планувало захопити Константинополь. Однак ця держава загинула в боротьбі з турецькою навалою наприкінці XIV століття.

У ІХ столітті племена угрів переселилися з території між Уральськими горами та річкою Волга до колишньої давньоримської провінції Паннонія. Завойовницькі війни велися під командуванням Арпада – напівміфічного засновника династії Арпадів. Ці представники династії воювали з німцями, візантійцями, слов’янами, аж доки в 955 році не зазнали поразки від Оттона І, майбутнього першого імператора Священної римської імперії. Слава середньовічної Угорщини відродилася за правління Іштвана (Стефана) І, який близько 1001 року отримав з рук Папи Римського королівську корону, охрестився та охрестив підданих. Він здійснив територіальні перетворення: розподілив країну на комітати, керівниками яких поставив ішпанів, утворив дорадчу раду при дворі, що її очолював палатин. За наказом Іштвана І скасували рабство, населення змусили дотримуватися законів, розпочали карбувати монети. Упродовж ХІ — першої половини ХІІІ століття Угорське королівство охоплювало території сучасних Хорватії, Трансильванії, Словаччини та Закарпаття. У 1222 році король Андраш ІІ видав "Золоту буллу" – документ, що звільняв від податків титулованих осіб і закріплював за ними набуті власності. У монгольській навалі на початку 1240-х років країна зазнала спустошення, кількість населення зменшилася вдвічі. Для відновлення господарства всіляко залучали іноземців. Валлонці, італійці, німці закладали поселення вздовж річки Дунай, освоювали віддалені пустки. Угорщина приймала також половців, які тікали від монголів і в другій половині ХІІІ — на початку XIV століття відіграли руйнівну роль у внутрішніх конфліктах.

Велика Моравія мала значний культурний вплив на Русь-Україну завдяки діяльності місцевих князів, які частково християнізували землі Галичини та Волині ще на початку X століття. Деякі дослідники вважають, що перекази про походження слов'ян з Дунаю, які збереглися в "Повісті минулих літ", є визнанням важливого значення Великої Моравії для усього слов'янства. Польща в ХІ-ХІІІ століттях також мала свої особливості розвитку. Рід П’ястів швидко розростався, тому сварки за престол спалахували чи не щоденно. У 1138 році Болеслав ІІ заповів розподілити повноваження між синами, що призвело до утворення кількох князівств, серед яких були Краківське, Сілезьке, Мазовецьке, Великопольське та Сандомирське князівства. Однак спадкоємці також "перегризлися", і Польща поринула у вир міжусобних воєн, які з деякими перервами тривали упродовж XIII століття. Це остаточно закріпило роздробленість Польщі і на тривалий час поховало сподівання на її політичне об’єднання.

4 з 24 балів

Напишіть коротке есе (3-4 абзаци) на тему "Вплив християнізації на розвиток держав Центральної Європи".