Національне відродження на українських землях.

У січні 1846 р. в Києві сформувалася таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Біля її витоків були вчитель Василь Білозерський, службовець Микола Гулак, історик Микола Костомаров, письменник і вчений Пантелеймон Куліш, знаний етнограф Опанас Маркович. Участь у діяльності товариства брав також видатний поет Тарас Шевченко. Микола Костомаров написав головний документ товариства — «Книгу буття українського народу» (1846 р.), у якій обґрунтував, чому українці повинні боротися за свободу. Автор вважав, що головною причиною поневолення України було знищення козацтва — сили, яка захищала волю народу. Братчики вірили, що слов’яни можуть жити разом у справедливій демократичній федерації, де кожна нація матиме рівні права (у тому числі й українці). У різних частинах такої федерації мали би існувати однакові основні закони й права, кріпацтво і рабство мали би бути знищені в будь-якому вигляді. Єдина центральна влада забезпечувала би дипломатичну діяльність, управляла б спільним військом і флотом. Натомість внутрішні митниці належало ліквідувати, мала існувати свобода торгівлі. Справи кожної автономної частини щодо управління, судочинства й народної освіти залежали би від рішень місцевої влади. Щоправда, вже 1847 р. поліція викрила організацію, заарештувала її членів і провела суворе слідство. На три роки було ув’язнено М. Гулака, один рік за ґратами провів М. Костомаров. Найтяжче покарали Т. Шевченка — під час обшуку в нього знайшли поему «Сон», за що поета було заслано на проходження солдатської служби в Середню Азію.

Ситуація. Ви — творча команда учнів-істориків, яка готує інтерактивну виставку до річниці Кирило-Мефодіївського братства. Експозиція має 4 зали. У кожній — своє завдання. Опрацюйте текст і виконайте завдання.

Зал 1. «Паспорт братства». Уявіть, що ви створюєте інфографіку для відвідувачів. Складіть "паспорт" організації: коли і де виникла, хто був біля витоків, який документ став головним, хто з відомих митців долучився. Додайте 1 символ/емодзі, який, на вашу думку, найкраще передає суть братства, і поясніть його.

Зал 2. «Небезпечні ідеї». Визначте з тексту три ідеї, які влада Російської імперії могла вважати небезпечними. Для кожної стисло поясніть: чому саме вона загрожувала тогочасному порядку? Яка з цих ідей, на вашу думку, була найрадикальнішою? Обґрунтуйте.

Зал 3. «Голос Костомарова». Уявіть, що Микола Костомаров має виступити перед селянами-кріпаками. Складіть коротку промову (5–7 речень), у якій він пояснює ідеї братства: рівні права, скасування кріпацтва, справедлива демократична федерація. Промова має бути зрозумілою селянам, без складних термінів, але з опорою на факти з тексту.

Зал 4. «Спадщина і сучасність». Проведіть уявний круглий стіл: «Чи актуальні ідеї Кирило-Мефодіївського братства у XXI столітті?» Дайте відповідь у форматі тези + 2 аргументи + приклад із сьогодення. Окремо зазначте, яку ідею братчиків ви вважаєте найбільш актуальною для сучасної України, а яку — такою, що потребує переосмислення.

У 1798 р., як ви пригадуєте, вийшла друком «Енеїда» Івана Котляревського, яка стала першим твором нової української літератури й засвідчила появу сучасної української літературної мови. Щоправда, ще від 1780-х років у Новгород-Сіверському нащадки козацької старшини (під керівництвом Василя Капніста) заснували гурток дворян-автономістів, об’єднаних довкола ідеї відновити козацькі вольності та адміністративно-політичний устрій у кордонах Російської імперії. Члени гуртка пропагували тезу про споконвічність української шляхетської верстви, що вища за російське дворянство. Із доповіді прусського кабінет-міністра до імператора Фрідріха Вільгельма II дізнаємося про його таємну зустріч із Василем Капністом у 1791 році (через те, що ім’я українського візитера у документі не було вказано, історики довгий час аналізували, хто із братів-Капністів здійснив поїздку до Берліна). Під час переговорів Капніст охарактеризував безправне становище своїх земляків, які втратили всі колишні привілеї, та клопотав про підтримку прусського правителя, якщо спробують «скинути російське ярмо». Конкретної відповіді на своє прохання Василь Капніст не отримав.

Із Новгород-Сіверським гуртком пов’язують створення й поширення уже згадуваної «Історії Русів». Вважають, що її автором міг бути Григорій Полетика. Твір містив опис минулого в Україні від найдавніших часів до 1769 р., критикував російське самодержавство, підкреслював окремішність українців і росіян, наголошував на тому, що саме українці є спадкоємцями Русі. «Історію Русів» поширювали у рукописах до 1846 р., коли імперські цензори вперше дозволили її надрукувати.

Розвивали інші напрямки «українознавства» навіть у самій Росії, хоча такі зацікавлення не вітались імперською владою. Подібно до того, як відбувалося національне відродження інших слов’янських народів у Європі, на східноукраїнських землях інтелектуали цікавилися історією, літературою, фольклором, народною культурою. Українську фольклористику започаткував Микола Цертелєв, який 1819 р. у далекому російському Петербурзі опублікував збірку «Спроба зібрання старовинних малоросійських пісень», що складалася лише із 10 текстів. Однак, першу цеглину було закладено, і вже Михайло Максимович уклав три збірки народних пісень: «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849).

Пробудження національної самосвідомості спонукало до зацікавлення минулим. Дмитро Бантиш-Каменський написав «Історію Малої Росії», що вийшла в світ у чотирьох томах 1822 р. в Москві. Автор зміг узагальнити історію України від найдавніших часів до кінця XVIII ст. із особливим наголосом на Козаччині. Олексій Павловський у 1818 р. опублікував «Граматику малоросійського наріччя», що містила стислий опис фонетичних і морфологічних особливостей української мови, а в додатку — невеликий словник.

У 1805 р. створено університет у Харкові, який фундували Василь Каразін й місцеве дворянство, купецтво та городяни. Цей перший і єдиний на той час заклад вищої освіти у підросійській Україні став осередком дослідження українства. Власне, замість «малоросійський» тут подекуди почали позначати «український» — так з’явилося видання «Український вісник» (друкувалося упродовж 1816-1819 рр.). Харківське студентство та інтелектуали швидко захопилися ідеями популярного в тогочасній Європі романтизму. Тож література, краєзнавство, етнографія, історія, фольклористика стали наріжними предметами для наукового зацікавлення. Філолог та етнограф, професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський очолив місцевий гурток романтиків. За його сприяння виходив журнал «Запорозька старовина» (усього 6 випусків у 1833-1838 рр.)

У 1834 р. у Києві розпочалося навчання в університеті Святого Володимира, який замінив закриті після польського повстання 1830-1831 рр. Віленський університет та Кременецький ліцей.

З «Історії Русів»: «Народ руський, від природи вільний, ніколи не терпів ярма чужоземного і завжди боровся за свою свободу. Коли ж московський цар, під виглядом захисту, почав обмежувати права та вольності, руський народ неодноразово повставав, прагнучи відновити свою давню славу та незалежність».

1. Яка основна думка цього уривка?

2. Які історичні події могли спонукати автора до написання цих рядків?

3. Чому, на вашу думку, важливо вивчати такі історичні джерела сьогодні?

Сприятливі умови для національного відродження українців створено реформами австрійських правителів Марії-Терезії та Йосифа II. Підвищення авторитету греко-католицького духовенства, представники якого були освіченими й поважними людьми і зберігали українську мову й культуру, перетворило його на провідну верству українського суспільства в Галичині, здатну організувати та очолити національний рух. Європейські ідеї Просвітництва також мали великий вплив.

Закарпатські землі зазнавали відчутного впливу угорської еліти. Проте єпископ Андрій Бачинський сприяв зростанню культурно-освітнього рівня у середовищі закарпатського духовенства. Він домігся від Марії-Терезії відкриття у Відні Барбареуму для навчання греко-католицького духівництва. В Ужгороді він заснував духовну семінарію, заклав велику бібліотеку, сприяв організації шкіл при церквах. Серед місцевого греко-католицького духовенства також знайшлися інші патріоти, які працювали над популяризацією національної спадщини. Зокрема, місцевими будителями називали Олександра Духновича, Михайла Лучкая, Іоаникія Базиловича та інших. Вони впроваджували рідну мову в освіту, історію, літературу, сприяли розширенню зв’язків закарпатського населення із Галичиною та Наддніпрянщиною.

У Галичині центром національного руху тривалий час був Перемишль. У 1816 р. з ініціативи греко-католицького митрополита Михайла Левицького та священника Івана Могильницького тут утворили просвітницький гурток «Перемишльське Товариство галицьких греко-католицьких священників для поширювання письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії» (Товариство греко-католицьких священників). Учасники займалися упорядкуванням шкільної літератури, видавали перші граматики української мови (Іван Могильницький, Йосип Лозинський), за церковні кошти засновували школи з українською мовою навчання. Головною метою було поширення освіти та культури серед українського народу. Товариство активно виступало за допущення української мови до початкової школи. З ініціативи Івана Могильницького в 1817 році в Перемишлі було створено Дяко-вчительський інститут — перший у Галичині навчальний заклад для підготовки вчителів народних шкіл. Діяльність цього інтелектуального осередку сприяла усвідомленню українцями своєї етнічної та культурної самобутності, закладаючи фундамент для подальшого національного руху. Члени товариства наполягали на тому, що «русини» Галичини є представниками того ж слов’янського народу, що живе по обидва боки Дніпра в Російській імперії.

У 1830-1840-х роках у Галичині почався новий етап боротьби за українську мову і культуру. Центром цього руху став Львів. Саме тут троє друзів — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький — створили гурток під назвою «Руська трійця». Вони були студентами Львівського університету й одночасно — вихованцями греко-католицької духовної семінарії. Їх об’єднувала любов до української мови, історії та народної творчості. Навколо трійчан, неформальним лідером яких був М. Шашкевич, об’єдналися майже два десятки молодих священників, семінаристів та представників світської інтелігенції. Ідеї романтизму вплинули на діяльність цього гуртка. «Руська трійця» збирала народні пісні, казки, старовинні речі, а також писала книжки українською мовою. Маркіян Шашкевич навіть створив перший український підручник для дітей — «Читанку». У 1837 р. друзі видали в місті Буді (сучасний Будапешт) книжку під назвою «Русалка Дністровая». Це був перший літературно-науковий альманах (збірка творів), надрукований українською мовою в Галичині. Він показував, що галицькі українці мають спільне коріння з українцями з Наддніпрянщини. Щоправда, австрійська влада не схвалила цю книжку: більшість примірників було знищено (врятували лише 200 примірників). Попри це, «Русалка Дністровая» стала символом любові до рідної мови й першим великим кроком до національного відродження. Водночас через переслідування влади гурток «Руська трійця» припинив існування.

1. «Редакційне досьє: чому це стало можливим?»

Визначте три сприятливі чинники, які створили умови для національного відродження українців. Для кожного чинника наведіть конкретний приклад із тексту.
Дайте відповідь: який із цих чинників був найважливішим? Обґрунтуйте свою думку 2–3 реченнями.

2 «Уявне інтерв’ю з будителем»

Оберіть одного діяча з тексту: Андрій Бачинський, Іван Могильницький або Маркіян Шашкевич.
Складіть 4–5 запитань для уявного інтерв’ю, які розкривають його роль у національному русі.
Потім дайте одну можливу відповідь від імені цього діяча (3–4 речення), спираючись на факти з тексту.

3. «Пост для соцмереж про “Русалку Дністровую”»

Напишіть короткий журналістський пост або допис для соцмереж (5–7 речень) про альманах «Русалка Дністровая». У ньому поясніть:

• чому цю книжку називають першим великим кроком до національного відродження;

• чому австрійська влада знищила більшість примірників;

• яку головну ідею вона доводила щодо галицьких українців і Наддніпрянщини.

Додайте 1 влучний хештег, який передавав би історичне значення цієї події.

1848 р. в Австрійській імперії почалася революція, яка охопила й українські землі — Галичину, Буковину, Закарпаття. У Львові відбулися великі демонстрації. Понад 12 тисяч мешканців підписали петицію до імператора Фердинанда І з вимогами політичних змін. Подібні події відбулись і в Чернівцях — там люди підтримували нову конституцію. Під тиском революційних подій у квітні 1848 р. австрійська влада ухвалила рішення про скасування панщини в Галичині з травня, а в Буковині — із серпня 1848 р. Однак у власності поміщиків залишилися угіддя (ліси і пасовиська), за користування якими селяни мусили платити або ж відробляти. Селяни Закарпаття, як і всієї Угорщини, отримали звільнення від панщини аж у 1853 р.

Під час революції активізувався і національний рух українців, хоча у Львові першими організувалися поляки, створивши Центральну раду народову (13 квітня 1848 р.). Від імені українського населення Галичини греко-католицьке духовенство подало петицію з вимогами запровадити українську мову в установах, дати доступ українцям до державної служби та надати рівні права священникам усіх віросповідань. 2 травня 1848 року у Львові була створена Головна Руська Рада на чолі з перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем. Вона вимагала вільного розвитку українського народу та створення автономії для Східної Галичини. Рада мала місцеві осередки, видавала першу українську газету «Зоря Галицька» (почала виходити від 15 травня 1848 р.). З’їзд українських учених та діячів культури (Собор руських учених) у жовтні 1848 р. ухвалив рішення про створення Галицько-Руської Матиці. Коли австрійський імператор дав дозвіл на створення місцевих підрозділів національної гвардії, українські діячі вирішили організувати свої військові формування. Головна Руська Рада створила національну гвардію в Бережанах, Жовкві, Стрию, Тернополі та Яворові, а на Прикарпатті — народну самооборону. На прапорі Руської національної гвардії, що діяла в квітні-листопаді 1848 р., був золотий лев на синьому тлі. У «Зорі Галицькій» надрукували перший український словничок військових термінів — «Випис з руководства до вправи для стражи народної», який склав Михайло Коссак. Було створено підрозділ українських гірських стрільців, який мав охороняти галицько-угорський кордон. Також за рішенням Головної Руської Ради на львівській ратуші в червні 1848 року підняли синьо-жовтий прапор. Своєрідним символом національного відродження галицьких українців став вірш Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всім приносим» (мелодію до нього згодом написав М. Вербицький).

Центральна рада народова, щоби впливати на український рух, створила «Руський собор» за участі полонізованої української інтелігенції. Водночас, зважаючи на розмах культурно-національного руху українців, австрійський уряд дав згоду на проведення навчання українською мовою в народних школах і викладання української мови як обов’язкового предмета в гімназіях. При Львівському університеті дозволили створити кафедру української мови та літератури, яку очолив Яків Головацький. Важливо, що 17 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на п’ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії.

У липні 1848 р. розпочав роботу австрійський парламент, у виборах депутатів якого вперше взяли участь українці. З 383 послів парламенту Галичину представляли 96, з-поміж яких — 39 українців. Із восьми депутатів Буковини п’ять були українцями. Серед депутатів опинилося чимало селян (що для Австрійської імперії не було дивиною), які погано або й зовсім не володіли німецькою. Роль перекладачів виконували греко-католицькі священники, зокрема уже згадуваний Григорій Яхимович та священник Григорій Шашкевич (родич М. Шашкевича). У парламентських дебатах українці відстоювали поліпшення становища українського населення, покращення його освіти й адміністративного поділу Галичини на Східну і Західну.

Кульмінацією революції стало повстання 1-2 листопада 1848 р. у Львові. Причиною стали дії австрійського війська, яке намагалося встановити владу в місті. Повстання проти нього очолив польський студентський легіон, у складі якого були й українці. До них приєдналися національна гвардія, робітники та ремісники. Після боїв на барикадах австрійська армія придушила повстання. У місті заборонили політичні організації, газети, почалися репресії. У січні 1849 р. воєнний стан ввели по всій Галичині.

У Північній Буковині українці боролися за збереження єдності краю з Галичиною, але нова австрійська конституція 1849 р. лише закріпила існуючий поділ. У Закарпатті українці також прагнули об’єднання з Галичиною: делегація на чолі з Адольфом Добрянським передала імператору відповідну петицію. Хоча у відповідь було дозволено створити окремий український округ з навчанням рідною мовою, після придушення виступу у краї лише посилилася мадяризація.

Революційні події в Європі вплинули й на Російську імперію. Імператор Микола І вважав їх загрозливими. Вже в березні 1848 р. в Польщі, Литві, Білорусі та Україні був введений надзвичайний стан. Проте в українських губерніях з’явилися надії на зміни. Через кордони та порти до України надходили революційні листівки, зокрема з Франції, Німеччини, Угорщини, Австрії. У Києві, Житомирі, Рівному революційні ідеї підтримувала молодь.

Тож, хоча революції 1848-1849 років зазнали поразки і більшість здобутих прав була скасована, існуючий монархічний лад вже не мав колишньої сили.

Уривок із маніфесту Головної Руської Ради, 10 травня 1848 р.:

«...Пробудився уже й наш лев руський і красну нам ворожить прийшлість. Вставайте ж, Браття, вставайте з довгого сну вашого, бо уже час! Встаньте! Але не до звади і незгоди! Але двигнімся разом, щоби піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи. Пожиткуймо з тої спосібности, абисьмо не покрилися ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання поколінь наступних. Поступаймо з другими народами в любові і згоді! Будьмо тим, чим бути можем і повинні. Будьмо народом!».

1. Прочитайте уривок із маніфесту Головної Руської Ради, Що із його тексту ви дізналися про співвідношення прагнень українців та вимог інших слов’янських народів Європи?