Павло Тичина. Феномен «кларнетизму»

Тема: Павло Тичина. Феномен «кларнетизму». «Арфами,арфами…», «О панно Інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить?» 

...Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей талантами.

Павло Тичина - надзвичайно талановита людина:  вільно володів п’ятнадцятьма мовами , чудово малював , грав на кількох музичних інструментах, був прекрасним співаком і диригентом , писав музику. Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який підтримав молоду людину. А ще, можливо, доленосний вибір зумовлювався тим , що саме слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: слово може і змалювати, і озвучити, і розказати.

— Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу  життя і поезії Павла Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити.

Постать Павла Тичини в українській літературі – знакова. Адже з його поезією асоціюється початок новітньої доби в національному мистецтві.  Про трагізм долі поета ми дізнаємося, почувши його біографію.

Загальна характеристика збірки «Сонячні кларнети»

Перша книжка поезій Павла Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Соняшні»), вийшла друком у 1918 р. На обкладинці соняшники .

Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського слова clavus, що означає ясний. Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.

Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту.

«Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. Василь Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «компліменти були великі».

У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки Павло Тичина включив 44 найкращих своїх твори, поєднаних між собою змістом і стилем. «Сонячні кларнети» відзначаються організованістю і поділяються на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші (відомі вже нам) «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та такі, які прочитаєте вперше: «Подивилась ясно», «О люба Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів справді можна назвати «світлою нотою збірки».

Друга група — це вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною: «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...». У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція («Одчиняйте двері...», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Ці дві групи називають «скорботними нотами» збірки.

Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики

Поет Микола Бажан: «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев'ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров) і читали, і п'яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою нечуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги. Мені здається, що я стрибком рвонувся до глибшого розуміння владності й таїнства української поезії...»

Критик Леонід Новиченко: «Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок, внаслідок якого постало явище з певних поглядів рідкісне у всій слов'янській поезії тих часів. Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах, ці пульсуючі ритми, що вібрують якоюсь космічною напругою і дають підстави назвати автора так, як був колись названий Ван Гог, — «художником світових ритмів»? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».

Письменник Василь Барка: «Тичина-«клярнетист», можливо, був найвизначніший лірик світу в свої «клясичні» роки (1914-1924)».

Критик Юрій Лавриненко: «Автор «Соняшних кларнетів» став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу... твору: відчував ритм як «порядкуючу силу»,... як засіб... антихаосу в творчості — житті — Космосі».

Запишіть!

Аналіз поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»

Павло Тичина відомий поезіями неймовірної краси. Їх навіть класифікують за окремим, унікальним стилем, який називають «кларнетизм». Найвідоміший твір поета – «Ви знаєте, як липа шелестить...»

Прослухайте  аудіозапис поезії

«Ви знаєте, як липа шелестить?..»

Ви знаєте, як липа шелестить

у місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…

«Я твій» – десь чують дідугани,

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

6 травня 1911

Ідея вірша «Ви знаєте, як липа шелестить...» – оспівування краси ночі, напоєної любов'ю.

Тема поезії – зображення кохання, природи.

Жанр твору «Ви знаєте, як липа шелестить...» – ліричний вірш.

Вид лірики – інтимно-пейзажна.

Стиль, у якому написаний вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» – модернізм з елементами символізму та імпресіонізму, «кларнетизм».

Цей термін був запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою на позначення стилю поезій Павла Тичини раннього періоду. Особливостями цієї концепції є засоби, які поет використовує у своїх творах: звуконаслідування, асонанси, алітерації, неологізми, епітети, метафори, а також розміщення строф на сторінці і рядків у них.

Віршовий розмір: 4 (5)-стопний ямб. Дві шестивіршові строфи з перехресним і суміжним римуванням. Кільцева композиція строф – повернення наприкінці строфи до її початку.

Художні засоби

• паралелізм: поруч із зображенням природи («липа шелестить», «у місячні весняні ночі», «сплять старі гаї», «Ось місяць, зорі, солов'ї…») паралельно йде мова про кохання («"Я твій" – десь чують дідугани», «Піди збуди, цілуй їй очі»);

• алітерація:«у місячні весняні ночі», «Ви знаєте, як сплять старі гаї? //Вони все бачать крізь тумани»;

• асонанс:«Ви знаєте, як сплять старі гаї? // Вони все бачать крізь тумани»;

• повтори:«Кохана спить», «липа шелестить», «солов'ї», «сплять (старі) гаї»;

• анафора (єдинопочаток): «Ви знаєте, як...» («Та ви вже знаєте, як...»);

• звертання до уявного співрозмовника:«Піди збуди, цілуй їй очі»;

• уособлення (персоніфікація): «сплять старі гаї»;

• риторичне питання:«Ви знаєте, як липа шелестить // у місячні весняні ночі?».

• твір побудовано на засадах діалогізму: ліричний герой звертається до уявного співрозмовника.

Загалом вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» є гарним прикладом інтимно-пейзажної лірики. Це поетична атмосфера української ночі, осяяна срібною палітрою місяця, увиразнена духмяним запахом липи та її тихим шелестом, озвучена співом солов'я та голосом ліричного героя.

Мотив: єдність людини з природою, захоплення мудрістю, красою і доцільністю світобудови (світле й радісне почуття кохання весняної ночі).

Перегук із поезією Олександра Олеся («Чари ночі»).

Аналіз поезії «О, панно Інно…»

Поезія «О панно Інно…» - https://www.youtube.com/watch?v=QzY1TXhxUVE

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915

Вірш було написано 1915 року. Поет включив його до другого видання збірки «Сонячні кларнети» (1920 р.)

Цей твір є автобіографічним, тому для того, щоб зрозуміти його непростий зміст, потрібно з’ясувати, які саме події в житті митця надихнули його на написання цієї поезії.

Дослідники творчості Павла Тичини висували різні версії щодо того, ким була та дівчина, яку поет називає «панною Інною». На сьогодні найбільш достовірним видається таке пояснення: у 1913 р. Павло без тями («дитинно, злотоцінно») закохався в дочку чернігівського літератора Івана Коновала Поліну (їх познайомив її брат Віктор, разом з яким Павло навчався в Чернігівській духовній семінарії) –  красуню, що чудово співала, займалася музикою.

Вони певний час зустрічалися, проте Поліна не поставилася серйозно до почуттів юнака, досить швидко кинула його (згодом, у 1917 р., вийшла заміж за іншого). Павло дуже болів душею через цю зраду. Поліна мала молодшу сестру Інну (саме до неї поет і звертається у вірші).

Інна була скромною та лагідною, вона палко закохалася в Павла, мріяла замінити сестру в його серці й навіть наважилася освідчитися йому в коханні. Можливо, саме про те її освідчення йдеться в рядках:

«Зимовий вечір.Тиша. Ми. // Я Вам чужий — я знаю // А хтось кричить: «Ти рідну стрів!».

Іноді, зустрічаючись із Інною, він нібито бачив у ній сестру, і тоді призабуте кохання поверталося знову («…Сестра чи Ви? — Любив…»).

Художні засоби

Неповторність і швидкоплинність спалаху кохання та самотність після його згасання поет виражає за допомогою численних художніх засобів та символів.

Так, на початку вірша з’являються два символи: вікно та сніги. Вікно, швидше за все, асоціюється з розлукою, адже коли кохана людина йде від нас, ми часто дивимось їй услід у вікно. Сніги (це слово повторюється у вірші чотири рази), напевне, символізують холод на душі, самотність, безнадію, викликані нещасливим коханням.

Серед художніх засобів твору можна виокремити:

• метафору: «Любові усміх квітне раз – ще й тлінно»;

• порівняння: «…Ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів»;

• персоніфікацію (уособлення): «шепіт гаю…»;

• авторські неологізми: дитинно, злотоцінно;

• риторичне питання: «…Сестра чи Ви?».

Наспівність, музичну тональність вірша досягнуто завдяки рефренам, а також широко використаним прийомам звукопису: асонансу (повторення однакових голосних: приміром, «Дитинно, злотоцінно»)  та алітерації (повторення однакових приголосних:  «О, панно Інно, панно Інно!»).

Домашнє завдання

Прочитайте статтю підручника ст. 16 - 25

1.Скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів»

2.Визначте найголовнішу ознаку поезій збірки «Сонячні кларнети»

3.Розкрийте особливості творчої манери, поетичного новаторства П. Тичини