Конструктор уроків
1
Шановні десятикласники!
«Что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?» (М.Заболотний)
Питання про те, що таке краса і в чому її цінності для людини було одним із актуальних питань європейської літератури, починаючи з середини ХІХ століття. Чи замислювалися ви над тим, що дає людині найбільшу радість? Це питання усе життя бентежило одного з найобдарованіших представників англійськомовної ірландської літератури кінця ХІХст. Оскара Уайльда, ознайомившись з творчістю якого на цьому уроці, долучимося до скарбниці класики світової літератури.



Оскар Фінгал О'Флаерті Вілс Уайльд - Орфей кінця ХІХ ст, Король життя, Принц Парадоксу, " шахерезада салонів", " законодавець моди", "апостол естетизму".... Людина, зіткана з протиріч!
Бліде, безкровне обличчя, широкі вилиці, виголене обличчя, хоча в ту пору модними були пишні вуса й бороди — еспаньйолки. З-під важких повік дивляться темно-сірі очі. в яких криється іронія... Ще за життя його називали Принцем Парадоксом.
Ще підлітком Оскар мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона суперечила загальновизнаній. Навчаючись у дублінському коледжі, дванадцятирічний хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри ровесників — футболу. У святкові дні носив високий циліндр на своїх дівочих кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками. Якось увечері, коли він урочистою ходою велично проходив повз них, вони накинулися на нього, зв’язали йому руки і ноги, поволокли на високий пагорб. Забруднений, подряпаний до крові Оскар прийняв позу захопленого глядача і промовив: «Який звідси, з горба, чудовий краєвид!». Народжений в інтелігентній ірландській родині (батько — відомий лікар, мати — письменниця), Уайльд змалку прагнув до вишуканого стилю в усьому. «Добре зав’язана краватка — перший у житті серйозний крок»,— це тільки один із численних його афоризмів, що завжди мали іронічний підтекст. Закінчивши у 1878 році Мадлен-коледж, Оскар Уайльд віддається творчості. «Найбільша праця для творчої уяви митця — створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку»,— стверджує Уайльд. Лондон наповнюється чутками про естетизм Уайльда. «Апостол естетизму», «естет» — це стало начебто його професією, визначенням його громадського статусу. Та й одягався він відповідно: оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи; вільну сорочку з відкладним коміром пов’язував бантом, часто мав квітку у руках, носив каштанові кучері до плечей — так не було прийнято у доброчинних англійців. Навколо його естетизму завжди панувала атмосфера якогось легкого скандалу. Він начебто умисне дбав про те, щоб зробити із своєї «релігії краси» комедію. Розповідають, наприклад, що, обурений неестетичним лахміттям жебрака, якого Уайльд постійно бачив за вікном, він поїхав з тим нещасним до найкращого кравця й одягнув його за останньою модою, а потім позначив місця на новому одязі, де треба було прорізати дірки і зробити симетричні, гармонійні плями.
Уайльд — людина, зіткана з протиріч. Його шлях митця був складним, трагічно суперечливим. Його поведінка також була суперечливою: скільки разів Уайльд твердив, що не сприймає чужого нещастя, а десятки його сучасників згадують, як він і співчував людям, і приходив їм на допомогу. Допомагав з посмішкою, жар-туючи, щоб не думали, начебто це для нього важко.
Поклоніння красі не обмежувалося тільки прагненням оточити себе вишуканими речами, меблями, картинами, носити елегантний одяг, мати смачну і гарну на вигляд їжу, водитися з вродливими людьми. Культ краси в Уайльда — це насамперед благоговійне ставлення до мистецтва. Ще у шкільні роки він добре вивчив класичні мови, захоплювався античністю; читав багато і швидко: Есхіл, Евріпід, Софокл, Чарльз Діккенс. Уїльям Теккерей, англійські поети…Крім того, як зазначав Уайльд, на його творчість мали вплив Едгар По, Шарль Бодлер, Теофіль Готьє, Стефан Малларме, Жоріс Карл Гюїсманс. Цих видатних художників об’єднували неприйняття буржуазного прагматизму, зацікавленість особистістю людини, її духовним світом, уболівання за справжнє мистецтво і його творців, прагнення зберегти традиційні уявлення про гуманізм.
Саме до цієї когорти приєднався у 80-х роках Оскар Уайльд. Та він не був просто глашатаєм їхніх естетичних ідей. Ставши фанатиком культу краси, «апостол естетизму» зробив для себе мистецтво єдиним сонцем Всесвіту. Коли при ньому починали розмову про жахи мілітаризму, Уайльд радив: «Почніть служити мистецтву, і війна сама собою припиниться». Він вважав, що люди мають сказати: «… ми не будемо вести війну проти Франції, тому що проза її досконала». Письменник вірив, що мистецтво, створюючи спільну духовну атмосферу для всіх народів, могло б зблизити людей настільки, що вони ніколи не воювали б одне проти одного.
Він став найпарадоксальнішою фігурою в історії, його життя було суцільним протистоянням офіційності, він повставав проти громадської думки, і всією своєю творчістю давав йому дзвінкий ляпас. Він ненавидів нудьгу, вульгарність і монотонну одноманітність, і намагався сховатися від них у Мистецтві (саме так, з великої літери), яке обожнював. У ньому він бачив притулок від усіх чвар і жахів світу.

В очах сучасників Уайльд був Королем життя. Таким він і почував себе, коли познайомився з тим, хто відіграв фатальну роль у його житті.

То був молодий нащадок лордів Альфред Дуглас, Тридцятишестилітній Уайльд подружився із цим зухвалим, цинічним і корисливим двадцятидвохрічним молодиком. Насолодою було для Уайльда спілкуватися з людиною ангельської краси. Проти їхньої дружби виступив батько Альфреда, звинувативши Уайльда в моральних збоченнях - гомосексуалізмі. Саме це звинувачення було пред’явлено письменникові англійським судом, що відбувся у 1895 році. Перед усім світом Уайльд постав як змій-спокусник, який підштовхнув у безодню гріха безневинного юнака. Друзі радили Уайльду виїхати у Францію, але він був упевнений, що суд його батьківщини виявиться справедливим і «покарає брехуна та нахабу». Та сталося зовсім не так, як гадалося. Юний Альфред Дуглас, він же Бозі, фактично своїми руками відправив закоханого письменника на каторгу - перед цим зруйнувавши його сім'ю, посваривши з друзями, зламавши кар'єру, розоривши до нитки і виснаживши ревнощами.
Судовий процес перетворився на знущання над письменником. Суд засудив його до дворічного ув’язнення. Ненависть до викривача лицемірної моралі, що нагромаджувалася роками в англійському респектабельному суспільстві, вихлюпнулася повною мірою. Короля життя було скинуто із трону. Мати Оскара померла з горя. Дружина з дітьми пішла з дому. Його п’єси було знято зі сцени. Умови перебування у в’язниці були жахливими.Тільки тут, у в'язниці, до письменника починає доходити, як цинічно скористався його добрими намірами юнак, якого той спочатку вважав втіленням всього найпрекраснішого у світі.
Оскар Фінгал О'Флаерті Вілс Уайльд — один із найславетніших письменників свого часу , глибокий , оригінальний мислитель , який запропонував нове розуміння мистецтва та його ролі в житті людини і суспільства, увійшов до історії світової літератури як співець прекрасного, шанувальник усього естетично довершеного в житті та мистецтві. У його творчості сформувалася своєрідна теорія естетизму, яку митець розглядав як протиставлення бездуховному й недосконалому світові. На думку романіста, художник має відображати прекрасне, але мистецтво, незалежно від волі творця, відображає душу людини, її життя. Мистецтво — це вічна краса, її сила в тому, щоб показати людині саму себе. А якщо світ і людство подивляться на себе в магічне дзеркало, яке відображає не тільки принадні, але й жахливі риси, вони стануть кращими. Така гуманістична ідея звучить у романі «Портрет Доріана Ґрея».
Традиції й новаторство О. Уайльда в жанрі роману.
Створюючи «декоративний роман», О. Уайльд, «апостол естетизму», несподівано навіть для себе виступив як мораліст, оцінюючи й засуджуючи поведінку персонажів.
Роман «Портрет Доріана Ґрея» було створено як підтвердження теорії естетизму, але насправді став її запереченням, оскільки твір побудований як певна моральна притча про молоду людину, яка поставилася до життя як до експерименту й знехтувала загальнолюдськими нормами моралі. Отже, ідея естетизму про несумісність мистецтва й моралі не підтвердилася в романі О. Уайльда. На початку роману Доріан Ґрей, усвідомивши свою красу завдяки портрету, висловлює егоїстичне бажання, аби змінювався портрет, а він залишався непідвладним впливу життя. Основна частина роману присвячена опису різних стадій цього експерименту. Егоїзм Доріана, його палке бажання лише насолоджуватися життям, відмова нести будь-яку відповідальність за власні вчинки перетворюють його на безжалісного вбивцю. У зображенні деградації героя автор теж удається до притчевих прийомів: тричі Доріан має можливість покаятися й змінити своє життя, але він не робить цього. Так відбуваються злочини проти Сібіл Вейн, її брата Джеймса, художника Безіла Голворда. Проте ні розпачу, ні каяття герой не відчуває.
О. Уайльд відкрив нову фазу роману. Тяжіння до розкриття складних філософських проблем, розумові рефлексії героїв та автора, зображення протиборства ідей є ознаками інтелектуального роману, який набув розвитку у XX ст. У романі «Портрет Доріана Ґрея» перетинаються різні погляди щодо мистецтва, його природи й мети. Ці точки зору уособлюють естет-художник Безіл і гедоніст лорд Генрі. Але особливість їхніх суперечок полягає в тому, що вони, відстоюючи засади естетизму, борються не стільки один з одним, скільки разом проти загальноприйнятого, усталеного, традиційного погляду на мистецтво, життя, мораль. Думку про самодостатність мистецтва стверджує художник, який відчуває красу, творить її, віддає їй свою душу. Лорд Генрі проповідує насолоду від життя й мистецтва. Практичне втілення естетичних ідей у життя уособлює Доріан Ґрей.
Бездумне наслідування ідей, як і одягу чи модних аксесуарів, завжди небезпечне. Пам'ятаючи про парадоксальне мислення О. Уайльда, можна припустити, що життя Доріана Ґрея — це не тільки заперечення зв'язків мистецтва з моральними принципами, як доводив естетизм, а й доказ основної ідеї письменника про розвиток мистецтва за власними законами, які не збігаються із законами життя. Ідеолог Генрі Воттон не робить нічого аморального, власне, сам по собі естетизм — це не шлях до злочину. Фантастичний поворот сюжету доводить хибність позиції Доріана Ґрея, котрий естетичними ідеями виправдовує власні злочини.
«Портрет Доріана Грея» можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця XIX століття.
«Не приписуйте митцеві нездорових тенденцій: йому дозволено зображувати все» (О. Уайльд).
О. Уайльд збагатив світову романну традицію не тільки новими проблемами, а й незвичайними шляхами її вирішення. Парадоксальність мислення письменника поширилася на зображення естетичних проблем та їх етичне осмислення. Балансування на межі звичайного та незвичайного, усталеного й зухвалого дало змогу авторові привернути увагу публіки до таких питань, які здавалися давно вирішеними.
Окрім інтелектуалізму, роман О. Уайльда характеризується нетрадиційною поетикою, що свідчить про появу модернізму — нового художнього напряму, що відрізнявся від реалізму. У романі О. Уайльда порушено межі між дійсним і фантастичним, об'єктивним і суб'єктивним, свідомим і несвідомим. Зміни на портреті відображають духовні стани героя, а не його зовнішність. У зображенні автора світ почуттів, вражень, насолод виявляється більш значущим, аніж реальний світ. Нерідко читач втрачає відчуття того, де герой мислить, а де марить, занурюється в химерні мрії. Існування Доріана Ґрея перетворюється на вигадане уявою життя, жахливість якого доводять ганебні вчинки героя.
У центрі роману постає особистість. Дослідження її психології становить головну мету автора. О. Уайльд використовує імпресіоністичний стиль, фіксуючи непомітні, на перший погляд, порухи людського серця. У процесі становлення Доріана Ґрея важливе все: не тільки те, що він побачив і почув, а навіть натяки, окремі враження, настрої, асоціації. Героя поступово захоплює стихія власних почуттів і вражень, з яких він робить культ. Письменник майстерно відтворює моральну деградацію героя. Урешті-решт, він не може вже дивитися на портрет — свою грішну душу.
Ранній модернізм був тісно пов'язаний із романтизмом. У романі О. Уайльда відчувається відгомін романтичних традицій, але в парадоксальній інтерпретації. Герої шукають для себе нові ідеали, протиставлені реальній дійсності. Доріан Ґрей знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл — у творенні прекрасного, лорд Генрі — у вільному самовиявленні, Сібіл Вейн — у коханні. Усі вони так чи інакше прагнуть утекти у світ своїх уподобань. Однак якщо в романтичній літературі світ — жахливий, а романтичний ідеал — прекрасний, то в О. Уайльда немає певної визначеності. Особистість постає в нього в складному поєднанні протиріч, розв'язати які не в змозі навіть саме життя.
Роман О. Уайльда насичений різними, іноді суперечливими думками, образами, ідеями, які викликають у читачів власні асоціації, роздуми, настрої. Це створює ефект плину свідомості «як вона є», що, за словами автора, «має полонити всю увагу».
2
Тема краси в романі «Портрет Доріана Ґрея»
Більшість героїв письменника проходять через випробування красою — це своєрідний засіб перевірки їхнього внутрішнього стану, духовної сутності. Якщо між зовнішньою принадністю героя та його моральними якостями виникає глибокий дисонанс, то це стає свідченням загального розладу духовної атмосфери епохи. Автор закликає повернути красу в душі та в життя людей, зробити його більш змістовним і гармонійним.

Головним героєм роману є Доріан Ґрей, якого природа наділила божественною красою. Усе в його зовнішності, манері поведінки, одязі було прекрасним. Художник Безіл Голворд, захоплений красою Доріана, написав його портрет, який набув чарівної сили. Він був своєрідним ідеалом краси й вразив своєю довершеністю навіть Доріана. Художник вклав у нього ввесь свій талант, усю свою душу і прагнув привернути Доріана до світу високих і світлих ідеалів. Але у двобої за душу юнака перемагає цинічний лорд Генрі. Його екзальтований гімн молодості, грізне застереження про те, яка вона коротка, «гострим болем, наче ножем, пронизали Доріана, і кожна жилка в ньому затремтіла... Немов льодяна рука лягла на серце». За бажанням Ґрея, який хотів довічно бути молодим і привабливим, старіє та відображає його моральні вади портрет, а Доріан залишається юним і прекрасним. Однак гріхів на совісті Доріана Ґрея стало так багато (смерть актриси Сібіл Вейн, розпусне життя, пристрасть до гри й наркотиків, убивство художника Безіла, постійний обман та ін.), що портрет перетворився на жахливе видовище. Навіть Доріан не витримує зображення своєї потворної душі й кидається на портрет з ножем, але чарівний витвір мистецтва знову стає прекрасним, а герой, отримавши справжню зовнішність, що відповідає його віку й вчинкам, помирає.
Фантастичний прийом створення чарівного портрета допомагає письменникові розкрити у творі важливі естетичні проблеми: краса зовнішня й духовна, роль краси в житті, краса в мистецтві та ін. О. Уайльд стверджує, що краса дуже важлива для суспільства. Вона має особливу цінність, бо здатна надихнути на прекрасне. Так, художник Безіл створює не тільки чарівний портрет Доріана, а й інші шедеври. Але коли краса втрачає свою духовну сутність, то стає нищівною силою. Протягом життя Доріан Ґрей поступово втрачав моральні ідеали, і його краса виявилася зброєю диявола. З привабливого юнака він перетворився на розпусника й убивцю, несучи людям тільки зло і смерть. Портрет — це символ душі, яка стає дедалі страшнішою, з моральної точки зору, це символ порожнього життя героя та його втраченої совісті.
Отже, тема краси допомогла письменникові показати духовну деградацію людини. Коли не збігаються зовнішня та внутрішня краса, це, на думку О. Уайльда, може призвести до трагічних наслідків. Портрет у романі став відображенням не тільки гріхів окремої людини, а й вад усього суспільства. Не даремно лорд Генрі говорить: «У нашому житті не залишилося нічого прекраснішого та яскравішого за вади...»
На становлення Доріана Ґрея дуже впливають зовнішні обставини, а особливо цинізм лорда Генрі. У зовнішньому світі юнак не знаходить ніяких цінностей, бо все скрізь фальшиве, нецікаве, надто буденне й прагматичне. Він намагається прикрасити своє життя вишуканими речами, шукає всіляких засобів для отримання задоволення. Служіння красі й насолоді Ґрей зробив сенсом свого існування. Його підштовхують до цього парадоксальні висловлювання й цинічні зауваження лорда Генрі, але автор не знімає особистої відповідальності за вчинки зі свого героя, адже саме Доріан винен у смерті кількох людей, саме він через своє прагнення до естетичного задоволення продав душу дияволу.
Утверджуючи цінність краси у світі, письменник водночас змушує замислитися про духовний зміст прекрасного, про його зовнішню та внутрішню сутність. Роман насичений парадоксами, які спонукають до активного мислення, пошуку істини, однак найбільшим парадоксом є те, що письменник, який усе життя служив красі, виносить вирок тій красі, яка не має моральної основи.
Отже, естет Оскар Уайльд, проголошуючи незалежність мистецтва від моралі, водночас стверджує своїм твором: не можна безкарно порушувати норми людського життя. Втрата моральних устоїв веде людину до загибелі. У цьому — гуманістичний смисл роману.
3
Складіть схему еволюції (точніше — деградації) головного героя роману О. Уайльда “Портрет Доріана Ґрея”.
4
Дайте відповідь на питання
У людини завжди є вибір: піддатися чи опиратися спокусі. Як ви гадаєте, чому Доріан Грей піддався їй?
5
Теорія "нового гедонізму " в романі.

Лорд Генрі як виразник ідей гедонізму
Гедонізм (від грецьк. hedone — насолода) — тип етичних вчень, а також система моральних поглядів, за якими насолода проголошується найвищим благом і критерієм людської поведінки. Відповідно до філософсько-етичних принципів і критеріїв моралі гедонізму метою людського існування проголошується прагнення до насолоди і уникнення страждань.
Естет і цинік лорд Генрі Уоттон говорить аморальні речі, але ніколи не чинить аморальних вчинків, він проповідує "новий гедонізм" і вважає, що Доріан може стати його "наочним символом". "Красиві" слова Уоттона Доріан сприймає як програму дій, реалізує їх на практиці. Лорд Генрі "грав думкою", він "підкидав її у повітря й перевертав її, випускав її з рук і знову ловив, прикрашав її райдужними фарбами фантазії та окриляв парадоксами". Його можна назвати ідеологом естетизму. Лорд Генрі кохається у красі, робить її джерелом насолоди. Він байдужий до того, чому бракує вишуканості, і в житті, і в смерті шукає лише красу. Він зізнається, що співчуває всьому, окрім людського горя, адже співчувати треба красі. У дусі уайльдівського естетизму лорд Генрі вважає, що "краса, справжня краса, закінчується там, де починається одухотвореність". "Краса - один з видів Генія, вона ще вище Генія... Вона має найвище право на владу і робить королями тих, хто нею володіє". А кого з читачів не приваблюють блискучі парадокси лорда Генрі: "Закоханість починається з того, що людина обманює себе, а закінчується тим, що обманює іншого"; "Між примхою і "вічним коханням" різниця лише у тому, що примха триває дещо довше"; "Чоловіки одружуються через втому, жінки виходять заміж через цікавість"; "Єдиний спосіб позбутися спокуси -- Піддатись їй"; "У нашому житті не залишилось нічого яскравого, крім пороку"; "Сім смертних доброчесностей" "Єдине, про що ми ніколи не жаліємо, це наші помилки"..Саме під його впливом Доріан перетворюється в аморального марнотратника життя і стає злочинцем. Сам лорд Генрі, до речі, говорить Доріану, що "доброго впливу" не існує: "кожний вплив уже сам по собі є аморальним".
Однак вважати його -- чистого теоретика "нового гедонізму" -- таким, що не несе провини за злочинний шлях Доріана, не можна. Є провини юридичні, але є провини й моральні. Жоден суд не зміг би засудити лорда Генрі -- юридично він не скоював жодного злочину. Але його моральна провина така ж беззаперечна, як і у багатьох героїв-ідеологів у романах Достоєвського.
6
Створіть сторінку в будь-якій соцмережі від імені Доріана Грея ( з фото, статусом, друзями, постами тощо). Посилання на створену сторінку розмістіть у полі " Відповідь учня"
Рефлексія від 10 учнів
Сподобався:
Так: 9
Ні: 1
Зрозумілий:
Так: 10
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 10
Так: 0