Особливості культурних та мистецьких традицій Русі-України.

Які історичні події сприяли поширенню книгописання на території Русі-України?

Книжковий світ Русі-України

Перші книги завозили до Русі з Болгарії чи Візантії. У спеціальних майстернях-скрипторіях їх перекладали та переписували освічені монахи. Пізніше, в ХІ ст., з’явилися місцеві русько-українські твори. Одним із відомих авторів був уже згадуваний митрополит Іларіон, який у «Слові про закон і благодать» звеличував князя Володимира за прийняття християнства. Його світський патрон, князь Ярослав Мудрий, заснував при Софійському соборі першу бібліотеку, зібравши до неї чимало книг. На той час це був справжній скарб! Книжки коштували надзвичайно дорого. Переписувати їх доводилося довго, і за день вдавалося «подолати» лише кілька сторінок. Чимало коштували також матеріали. Якщо грамоти подекуди писали на бересті (кора берези), то для книг використовували пергамент – тонко вичинену телячу шкіру. Спеціальні чорнила виготовляли з дубової чи вільхової кори, для письма використовували гусячі пера. Тодішні обкладинки могли бути творами мистецтва – їх робили зі шкіри, прикрашали малюнками, золотом, сріблом чи дорогоцінним камінням. До наших днів збереглося, на жаль, не так багато пам’яток. Одна з найдавніших руських книжок – Остромирове Євангеліє, написане в 1056—1057 рр. в Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. Напевно, більше книг мали середньовічні бібліотеки Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, Володимира, які загалом втрачені.

Окрім релігійної літератури, відомими також були світські твори. Серед них – «Повчання дітям» Володимира Мономаха та «Слово про Ігорів похід». Потреба в знаннях спонукала до створення своєрідних енциклопедій, якими стали «Ізборники» князя Святослава, складені в 1073 і 1076 роках. З них можна було почерпнути відомості з граматики, риторики. Відомо, що Євпраксія, онука князя Володимира Мономаха, написала трактат про лікувальні мазі. Також набула розвитку історична література, репрезентована літописами, укладеними при княжих дворах. Важливою їх складовою були народні легенди та перекази про давні руські часи (наприклад, легенда про євшан-зілля). Повчальні твори мали релігійне спрямування. Так, про життя і чудеса ченців розповідає «Києво-Печерський патерик», написаний на початку ХІІІ століття.

«Євангеліст Лука», Остромирове Євангеліє, мініатюра, 1056-1057 роки

До кінця Середньовіччя підручниками були церковні книги. Уже наприкінці XV ст. з’явилося книгодрукування церковнослов’янською мовою. Німець Швайпольт Фіоль у 1491 р. в Кракові надрукував кирилицею чотири книги для церковної служби в православних церквах: «Октоїх», «Часослов», «Тріодь Постна», «Тріодь Квітна». Однак до русько-українських земель книгодрукування прийшло пізніше. Популярною повчальною збіркою був «Ізмарагд», перекладали окремі твори про Троянську війну, походи Олександра Македонського. У Львові, Луцьку, Острозі створювали нові літописи («Короткий Київський літопис», «Волинський короткий літопис») тощо.

Назвіть найвідоміші твори релігійної та світської літератури Русі-України.

Особливості архітектури Русі-України

Найдавніші будівлі зводили з дерева. Лише з прийняттям християнства поштовх отримало кам’яне будівництво. Зі спеціальної цегли-плінфи зводили церкви і собори. Взірцями для них слугували візантійські релігійні споруди. Князь Володимир Великий зорганізував спорудження першого кам’яного храму в Києві. Ним стала церква Успіння Богородиці, або Десятинна церква (989-996 рр.) (макет-реконструкцію розгляньте в підпараграфі 13.3). За свідченням німецького хроніста Титмара, у ній поховали князя-засновника з дружиною, візантійською принцесою Анною.

Надалі кам’яних споруд ставало щораз більше. За князя Ярослава Мудрого в Києві побудували славнозвісні Золоті ворота, а 1037 р. — завершили спорудження Софійського собору. Цей величний храм має символічну основу: 12 його куполів вказують на апостолів, а тринадцятий, найбільший, присвячений Христу Вседержителю (Пантократору). Розвиток релігійного життя зумовив будівництво монастирських храмів. Успенський собор Києво-Печерського монастиря зводили в 1073-1078 роках з ініціативи ігумена Феодосія Печерського. За зразком цього храму в Києві був споруджений у 1108-1113 роках Михайлівський Золотоверхий собор.

Храмове будівництво охопило інші міста — Переяслав і, особливо, Чернігів. Уже в XI ст. за князя Святослава Ярославовича в Чернігові завершено Спаський (Спасо-Преображенський) собор (див. §§ 14.1). У XII ст. тут з’явилися Іллінська церква, Борисоглібський собор, Єлецький монастир, а на початку XIII ст. — П’ятницька церква. Хоча ці пам’ятки перебудовували в наступні століття, їхня велич вказує на розмах та уяву тогочасних архітекторів. Ці релігійні споруди також оздоблювали мозаїками і фресками.

Володимирське князівство також славилося своїм будівництвом. У 1160 р. освячено Успенський собор у Володимирі. Єдиною збереженою церквою давнього Галича є церква Святого Пантелеймона. Спорудження храму завершилося в 1194 р. Князь Данило Романович у заснованому ним Холмі звів чимало споруд, серед яких вирізнявся собор Івана Златоуста, прикрашений фресками та розписами. Важливо, що у Волинсько-Галицькій державі відбувалося гармонійне поєднання візантійського і романського стилів.

Європейський досвід враховували при зведенні укріплень. Якщо Київ та інші міста мали переважно дерев’яні стіни, то в XIII ст. для спорудження фортифікацій намагалися використати камінь (як пригадуєте, княжий Холм не могли взяти штурмом навіть монголи). До того ж, з’явилися донжони — великі вежі, збудовані з тесаного каменю. Щоправда, дерево не зникло з ужитку: виявом майстерності будівничих була дерев’яна наскельна фортеця Тустань, поблизу села Урич у Карпатах.

Унікальною пам’яткою вірменської середньовічної архітектури в Україні є ансамбль Вірменського собору у Львові, що його почали будувати в XIV ст. Водночас від другої половини XIV ст. німецькі колоністи «доправили» готику на терени України. Чудовим її взірцем слугує Латинський кафедральний собор у Львові. Його будівництво розпочато в XIV ст., проте основний етап зведення припав на XV ст. Архітекторами були будівничі із міста Вроцлав (Бреслау). Серед інших пам’яток готичної архітектури, що збереглися на території України, але також частково втратили первинні форми, варто згадати споруджені в XV ст. латинські собори Дрогобича, Кам’янця-Подільського тощо. Кам’яне будівництво розвивали не тільки іноземці. Князі з династії Гедиміновичів причетні до зведення двох потужних замків XIV-XV ст. — Мукачівського та Луцького. З XIV ст. в документах згадується Камянець-Подільська фортеця, яка, вочевидь, була споруджена значно раніше.

По селах та містечках України віддавна зводили дерев’яні церкви. Час, війни, пожежі, людський фактор знищили чимало з них. Але досі збереглися десять дерев’яних церков XV століття. Решта з-понад 2,5 тисяч дерев’яних храмів України дещо молодші. Найдавнішою дерев’яною церквою в Україні є храм Святого Миколая в закарпатському селі Колодне, заснований 1470 року.

Мистецтво Русі-України

Основними жанрами образотворчого мистецтва Русі-України були мозаїка, фрески, іконопис, книжкова мініатюра. Мозаїки коштували надзвичайно дорого, тому з часу усобиць почали використовувати фрески. З останньої чверті XII ст. від цього теж відмовилися, вдаючись до білення стін та прикрашання їх візерунками. На жаль, до нашого часу збереглися лише окремі зразки. Найвідоміша русько-українська мозаїка XI ст. із зображенням Богоматері Захисниці (Оранти) виконана в Софійському соборі в Києві. Це зображення вражає своїми розмірами (висота мозаїки — 5 м!) і деталізацією (для неї використали смальту, що мала 177 кольорових відтінків!).

Важливим мистецьким напрямом був іконопис. Перші ікони доправляли з Ромейської імперії, проте згодом у Києві, Чернігові, Галичі почали діяти руські майстерні. Ікони писали на дереві мінеральними фарбами, які розводили квасом та яєчними жовтками. Однією з найвидатніших була іконописна майстерня Києво-Печерського монастиря. У «Києво-Печерському патерику» вказано на майстра Аліпія (Алімпія). Вважають, що дві ікони, виконані тут, збереглися до наших днів — «Печерська Богоматір зі святими Антонієм і Феодосієм» (див. 23.2) і «Богородиця Велика Панагія (Всесвята)». Однією з найвідоміших ікон Русі є «Вишгородська ікона Богородиці» (див. §§ 38-39.2). У першій половині XII ст. її подарував константинопольський патріарх князю Мстиславу Великому, сину Володимира Мономаха. Водночас окремі дослідники припускають, що цю ікону створив сам майстер Аліпій (Алімпій).

Особливим видом мистецтва Русі-України була книжкова мініатюра. Найдавніші мініатюри збереглися в складі Остромирового Євангелія, де є три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Луки, Марка. В «Ізборнику» 1073 р. князя Святослава міститься його зображення разом із сім’єю. Цю мініатюру вважають першим груповим портретом в українському мистецтві (див. §§ 27.1). Справжнім мистецьким витвором є Радзивіллівський літопис XV ст., прикрашений численними мініатюрами — неоціненними джерелами для вивчення побуту, вбрання та історії Русі. Окремі з них ви неодноразово бачили в попередніх параграфах.

Зразком західноукраїнського малярства середньовічного часу є ікона Богородиці з Успенської церкви в с. Дорогобуж на Волині, створена у XIII ст. Упродовж XIV-XV ст. українські землі зазнали певного впливу європейського гуманізму, тож ікони почали прикрашати зображеннями рослин, архітектурних композицій, побутовими речами тощо. Серед зразків такого іконопису — ікона Богородиці з пророками із церкви в Підгородцях, ікона Святого Юрія-Змієборця (де втілено образ християнського воїна-героя).

Назвіть відомого середньовічного іконописця Русі-України. Які його твори збереглися до наших днів?

Вправа «Хмаринка слів». Створіть хмаринку зі слів-асоціацій про розвиток середньовічного книгописання на території України.

Виконати тест!