— Згідно з правилами класицистичної комедії, образна система «Міщанина-шляхтича» вирізняється чіткістю й симетричністю побудови. Негативним персонажам протистоять позитивні. Образи об’єднані в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков’єль і Ніколь. При цьому кожен із персонажів є художнім типом: Журден — тип міщанина, втілення марнолюбства; Дорант — лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден — тип сварливої дружини; Ков’єль — розумний і кмітливий слуга; Клеонт — тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання.
Граф Дорант — зубожілий аристократ, людина без моральних норм. Він обдурює Журдена, не гребуючи жодними засобами, аби видурити в того гроші. Удаючи з себе друга Журдена, Дорант живе за його рахунок і за його гроші робить подарунки Дорімені. У Доранта немає нічого, окрім його титула. Він збіднів не тільки матеріально, а й духовно. « Образ маркізи Дорімени подано в сатиричному плані. Вважаючи графа Доранта багатим, вона погоджується вийти за нього заміж, радіючи, що заволодіє не тільки його серцем, а й майном. Проте Дорімена потрапляє у тенета власної розбещеності, її вади обертаються проти неї самої.
Здоровий глузд втілений в образі пані Журден. Вона розуміє всю безглуздість поведінки чоловіка, викриває Доранта й Дорімену, щиро хоче щастя для своєї дочки з чесним Клеонтом. Однак пані Журден не є позитивним ідеалом драматурга, оскільки вона надто сварлива, брутальна й обмежена.
Люсіль і Клеонт — освічені, чесні й добрі молоді люди. Вони не соромляться свого походження, понад усе цінують в людях моральні якості, чисті й високі почуття, борються за своє щастя. Клеонт не дворянин, але веде чесний спосіб життя й віддано служить державі. За свої високі моральні якості Клеонта винагороджено в п’єсі шлюбом з Люсіль. Дочку Журдена змальовано у творі менш виразно, але добре показано її привабливі риси — красу, людяність і здатність до високого кохання. Автор утверджує силу взаємних почуттів, що важать більше за титули і багатство.
Слуги Ніколь і Ков'єль представляють народні типи. Ці образи протиставлені егоїзму буржуазії та ницості дворянства. Слуги тверезо оцінюють події та людей, вони активніші від своїх хазяїв. Те, що всю «режисуру» розіграшу автор віддає Ков’єлю, підкреслює глибоку віру Моль’єра в народ, у його розум і творчі можливості, у здатність відновити справедливість.