Новгород. Московія. Українські землі в складі Московії.

Новгородська республіка – спроба створення європейської держави

На півночі найпотужнішим руським містом був Новгород. Цей ремісничий, торговий і культурний осередок розташувався на березі річки Волхов, неподалік від озера Ільмень. Упродовж Х-ХII ст. великі князі київські намагалися контролювати це давнє місто, відправляючи туди синів на правління. Однак усобиці, які відбувалися на півдні, «відчужували» новгородців. Вони почали налагоджувати зв’язки, насамперед торговельні, зі Швецією, Німеччиною, Англією. Туди продавали мед, віск, рибу, хутро, коштовне каміння (очевидно, бурштин). Натомість купляли ремісничі дивовижі, срібло, вино, пиво тощо. У XIV-XV ст. новгородські купці активно співпрацювали з Ганзою, що забезпечувало їм сталі прибутки, а владі міста — розширення впливу на довкільні землі.

Головні суспільні ролі в місті відігравали бояри, які володіли неозорими вотчинами. Проблеми повсякдення, питання оголошення війни і миру обговорювало віче — зібрання повноправних громадян. Саме на вічах запрошували або виганяли князів, яким суттєво обмежували можливості. По суті, князі тільки командували військом, тоді як бояри і «народ» призначали посадовців та судили за провини. Отже, місто Новгород можна називати боярською республікою.

Монгольська навала майже не зачепила містян. Болота з трясовинами захистили їх — ворожі кіннотники просто не змогли туди потрапити і показати свої бойові вміння. Однак місто згубили свої. У XIV-XV ст. бояри повністю «розпоряджалися» вічем, яке підтримувало (галасом) або заперечувало (гулом) заздалегідь погоджені рішення. Боярство також помилилося з вибором союзників, заграючи, як виявилося, зі смертельним ворогом. Після серії невдач у 1478 р. в місто Новгород вдерлися московити. Багатьох бояр вирізали, а тих, які вціліли, примусово переселили до закутків Московії. Республіканськими традиціями новгородців та їхніми освітніми здобутками новоспечені «господарі» вирішили знехтувати.

Занепад Золотої Орди і зростання Московського князівства

Упродовж усобиць на Русі удільні князі розвивали власні віддалені володіння. Шостому синові Володимира Мономаха, Юрію Долгорукому, дісталися північно-східні землі з центром у м. Суздаль. Його син, Андрій Боголюбський, без дозволу батька переїхав з Вишгорода до міста Владимир на річці Клязьма. Згодом, витіснивши братів, він об’єднав під своєю владою терени Владимиро-Суздальського князівства. Ці землі, відмежовані від Києва лісистою місцевістю (дебрями), через що називалися Заліссям, тепер уже відділялися від Русі політично. Там, у Заліссі, на березі багнистої річки Москва виникло містечко з такою ж назвою, на «відстані» понад 700 років і 860 км від столиці теперішньої України.

Після нашестя монголів північно-східні руські уділи майже добровільно підкорилися ханам Золотої Орди. У XIV ст. під її зверхністю значно посилилися позиції Тверського та Московського князівств, які протистояли одне одному, плетучи хитромудрі інтриги. Московське князівство впродовж правління Івана І Калити виконувало всі забаганки ординців і тим самим заслужило особливі привілеї. Їхня суть полягала в тому, що тільки московські князі збирали данину із сусідніх земель та везли її в місто Сарай. Частину зібраного залишали собі, що дозволяло їм упевнено почуватися.

Коли Золота Орда занепала, її влада над підлеглими народами ослабла. Московський князь Дмитро Донський у 1380 р. здобув перемогу над монгольськими військами в битві на Куликовому полі, яку тривалий час вважали вирішальною у позбавленні від півторастолітньої залежності. Однак насправді у цій битві поразки зазнав другорядний монгольський воєвода Мамай. Натомість престол посів Тохтамиш, нащадок Чингісхана, який через два роки до краю пошарпав території Московії, понищивши її столицю. Тож князі збирали для ханів кошти та виконували їхні забаганки.

Ще з 1363 р. з’явилася назва Велике князівство Московське. Користаючи з «післякуликовського» затишшя, його державці почали «збирати», а насправді підкупом і насильством приєднувати й поневолювати руські землі.

Активну участь у цьому взяв Іван IIІ (1462-1505). Насамперед бояри переконали його одружитися зі Софією Палеолог — небогою останнього візантійського імператора. Такий шлюб надавав символічне право претендувати на спадок Візантії, герб (двоголовий орел) якої став візитним знаком Московського князівства. Далі, у 1478 р., Іван III упокорив Новгородську боярську республіку. У 1480 р. його війська зустрілися з монгольськими поблизу річки Угра. Битва не відбулася, бо обидві сторони поводилися нерішуче. Але у виграшній ситуації опинилися московити, які немовби перемогли й скинули чужоземне ярмо.

Софія Палеолог, судово-медична реконструкція обличчя за черепом, 1994 рік

Межі володінь Івана III розширювалися, а його становище зміцнювалося. Він, хоча і вважав себе самодержцем (монархом), ще мусив радитися з боярами, які збиралися в боярській думі. При дворі запровадив пишний церемоніал. Особливо підтримував духівництво, сприяв Московській православній церкві. За його відома укладено «Судебник» — перший збірник законів. Велике князівство Московське поступово набирало рис, притаманних державам, які називають східними деспотіями. У таких централізованих монархіях необмежене свавілля правителя, підтримуване релігійно, поєднується з безправністю підданих. Отож заходи, втілені Іваном III, сприяли пізнішому перетворенню його князівства в Московське царство, опісля — в Російську імперію.

Охарактеризуйте правління Івана III.

Українські землі в складі Московського князівства

Політика польських королів стосовно православних у Польщі та Великому князівстві Литовському призвела до того, що частина бояр та знаті ладні були відділитися від Польсько-Литовської держави. Водночас у другій половині XV ст. впливи Московського князівства в Чернігово-Сіверщині значно зросли. Поступово почався перехід дрібних князів, нащадків стародавніх Рюриковичів, на службу до Івана III. Причому васальну зверхність Москви вони визнавали, віддаючи також свої володіння.

Велике князівство Литовське в тривалих війнах 1493-1500 рр. втратило чи не усе давнє Чернігівське князівство, включно з найбільшими містами — Черніговом, Новгород-Сіверськом, Брянськом, Путивлем, Глуховом, Стародубом. Місцеве населення спробувало противитися московським військам, за що бунтівників жорстоко покарали, вивезли до Московії чимало полонених. Чернігово-Сіверщину поділили на частини, очолювані воєводами, які посіли місце тамтешніх князів.

Московські апетити зростали. Розгорілася нова, десятилітня Литовсько-московська війна 1512-1522 років, пов’язана з намаганням Москви «повернути» собі всю «давньоруську спадщину». У 1514 р. майже 80-тисячне московське військо зайняло Смоленськ. Назустріч йому вирушило 30-тисячне русько-литовське військо на чолі з князем Костянтином Острозьким. Обидві армії зійшлися в битві біля Орші — важливого стратегічного міста на перетині торговельних шляхів між Києвом, Мінськом, Вільно і Москвою. 8 вересня 1514 р. русько-литовське військо розбило московську армію. Хоча експансію московських князів вдалося спинити, перемога не завершила московсько-литовське протистояння.

Охарактеризуйте систему управління українськими територіями, що були підпорядковані Москві.

Поміркуйте, чому Новгород став «ласим шматком» для Москви.

Виконати тест!