Людина і держава

Мета: вивчити поняття громадянство і розрізняти статус громадянина, іноземця, апатрида та біпатрида; розвинути знання учнів про важливість та правове значення юридичного зв’язку особи та держави. ознайомити курсантів з поняттями «права і свободи людини», «конституційні обов’язки»; визначити основні етапи формування прав людини й розрізняти їх види; формувати навички захисту власних прав і свобод, уміти протистояти порушенням прав і свобод людини у повсякденному житті; надати інформацію про основні положення Загальної декларації прав людини, також познайомити учнів з обов’язками громадянина України.

Тип заняття: комбінований

Хід заняття

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Вивчення нового матеріалу.

План заняття

1. Відносини « людина-держава»

2. Верховенство права

3. Права і свободи людини

4. Позитивні та негативні зобов’язання держави.

1. Люди, які живуть на певній території, утворюють державу – організацію для вирішення спільних справ, її складають громадяни (у монархіях піддані).

Громадянство – це стійкий політико-правовий зв'язок особи і держави, який передбачає наявність взаємних прав та обов’язків. А громадянин держави – це особа, яка знаходиться у стійкому правовому зв’язку з державою.

Права людини — це невід’ємні права, якими володіє кожна людина Згідно з Конституцією України, держава виступає гарантом дотримання прав і свобод людини й громадянина. Реалізація цього відбувається через систему органів державної влади.

Цей зв'язок виражається взаємних правах, обов’язках і відповідальності людини перед державою, а держави – перед людиною.

Статті Конституції України в якій держава гарантує громадянинові забезпечення його прав: Стаття 25 Конституції України

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

У демократичній державі права і свободи людини гарантуються всім особам, які знаходяться на її території. Але не громадяни держави не мають більшості політичних прав (обирати, бути обраним, займати державні посади, бути членом політичних партій) та деяких інших

Біпатриди– особа, що є громадянином одночасно двох держав.

Біженці— особи, які внаслідок обґрунтованих побоювань стали жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебувають за межами своєї країни та не можуть або не бажають користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань

Іноземці — громадянин, підданий іншої держави, країни.

Апатриди— особи без громадянстватобто особи, що не мають громадянства будь-якої держави , їхнє правове становище визначається законодавством держави перебування і, за деякими винятками, прирівнюється до правового статусу власних громадян.

2. Верховенство права — передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Принцип верховенства закону встановлює ієрархію норм права і вказує на те, що жоден підзаконний акт (наказ, розпорядження, інструкція тощо) не може суперечити правовим актам вищого порядку — Конституції та законам, які прийняв парламент.

На національному (державному) рівні в Основному Законі - Конституції України зазначено: Стаття 3. Людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

3. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Конституція України ст.24 Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Таким чином, Україна як держава закріпила за собою головний обов’язок — забезпечувати і захищати права і свободи людини.

Стаття 29. Загальної декларації прав людини При здійсненні своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановленнi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi . Попри те, скільки би не було фактів порушення прав людини з боку державної влади, жоден з них не може бути визнаний, якщо ніхто не заявить про його порушення.

Обов’язки громадянина:

1. Обов’язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України

2. Обов’язок шанувати державні символи України

3. Обов’язок додержуватися Конституції України та законів України

4. Обов’язок чоловіків відбувати військову службу

5. Обов’язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині

6. Обов’язок сплачувати податки

7. Обов’язок отримати повну загальну середню освіту –

8. Обов’язок батьків піклуватися про своїх дітей

9. Обов’язок дітей піклуватися про своїх батьків

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності

4. Зобов'язання держави в галузі прав людини - це невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння їх реалізації, а також вживання державою усіх можливих заходів для уникнення порушень прав людини, захист від таких порушень, застосування санкцій за їх скоєння та належна компенсація особам, які постраждали.

Юридичні права і свободи є близькими й по суті тотожними поняттями. Закріплені в Конституції вони визначають міру можливої поведінки, тобто межі можливих дій, можливість користуватися благами для задоволення своїх потреб та інтересів. Юридичні обов'язки є мірою належної поведінки. Вони визначають вид і міру суспільно необхідної поведінки громадян, висувають обов'язкові вимоги до поведінки, дій особи.

Витоки доктрини позитивних зобов'язань держави — в поділі самих прав людини на негативні та позитивні залежно від механізму реалізації свободи особи та засобів її забезпечення з боку держави.

• Негативні права людини визначають негативний аспект свободи та охороняють людину від небажаного втручання з боку держави у сферу її особистих прав і свобод . До них належать більшість громадянських та політичних прав, наприклад: право на життя, свободу думки, слова, віросповідання, право на недискримінацію, право не піддаватися тортурам, право на мирні зібрання та об'єднання тощо. Негативні права людини передбачають негативні зобов'язання держави та її агентів (представників) утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або незаконне обмеження.

• Позитивні права людини закріплюють позитивний аспект свободи, їх реалізація неможлива без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій. До них включають соціальні права, економічні та окремі культурні права, наприклад: право на працю, відпочинок, соціальний захист, охорону здоров'я, гідний рівень життя та ін. Ці права забезпечені позитивними зобов'язаннями держави, які в найбільш широкому вигляді передбачають активні дії держави, спрямовані на їх утвердження, захист та сприяння реалізації.

Метою, та основною ціллю позитивних зобов'язань є:

-захист осіб;

-забезпечення достатніх юридичних засобів реагування на випадки порушення прав людини;

-гарантія проведення ефективного, оперативного та невідкладного розслідування випадків порушення прав людини незалежними компетентними особами

-сприяння реалізації та забезпечення ефективного механізму юридичного, передусім судового захисту основоположних прав людини;

-запобігання порушення прав людини із боку третіх осіб.

Нормативна основа позитивних зобов'язань

Основною нормативною базою є — Конвенція про захист прав людини, і основоположних свобод. Позитивні зобов'язання виводяться з положень деяких статей Європейської конвенції, що містять відповідне право (зокрема, положення щодо охорони законом права кожного на життя (ст. 2 Конвенції), щодо забезпечення умов у місцях позбавлення волі, які не можуть бути нелюдськими (ст. 3 Конвенції), щодо надання безоплатної правової допомоги та безоплатних перекладачів у контексті право на справедливий суд ( ст. Конвенції) , щодо проведення вільних виборів (ст. 3 Першого Протоколу).

Загальною юридичною підставою позитивних зобов'язань держави в межах європейської системи правозахисту виступає ст. 1 «Зобов'язання поважати права людини» Європейської конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Види позитивних зобов'язань держави

Субстантивні— це зобов'язання, які вимагають предметних засобів, необхідних для повного володіння та користування гарантованими правами людини, наприклад, закріплення належних правил (інструкцій), які регламентують випадки втручання з боку поліції, забороняють жорстоке поводження чи примусову працю, передбачають належне обладнання закладів пенітенціарної системи.

Процедурні — це зобов'язання, які вимагають належної організації національних юридичних процедур із метою кращого захисту осіб, забезпечення достатніх юридичних засобів реагування на випадки порушення прав людини, наприклад, проведення ефективного, оперативного та невідкладного розслідування випадків порушення прав людини незалежними компетентними особами.

Виконайте вправу. Та прикріпіть фотозвіт з результатом її виконання.

Позначте вірні зображення, які стосуються вивчених понять та прикріпіть фотозвіт.

Уважно перегляньте відео:

Виконайте вправу та прикріпіть фотозвіт з результатом.