Тема: Літературна казка.
Мета: Поглибити знання учнів про літературну казку;
Навчити аналіз тексту;
Розвивати логічне мислення, творчу уяву, усне зв’язне мовлення;
Сприяти вихованню у школярів високих моральних цінностей
Обладнання: малюнки учнів до казок Братів Грімм, Г. К. Андерсена; Мультимедійні засоби.
Хід уроку
I. Оголошення теми, мети та завдань учнів
Літературна, або авторська казка, жанр порівняно з народною творчістю, є молодою: налічує трохи більше трьох століть. Вона пройшла шлях розвитку від переказу народних казок - до витончених літературних новел та фантастичних феєрій. Жанр літературної казки виокремився не відразу. На початковій стадії зародження казка часто вживалася як синонім до байки, повісті, бувальщини, переказу тощо. З моменту появи збірок, що містили записи народних казок, починає з'являтися розмежування народної казки та її літературної обробки. Літературна казка частіше всього розумілася як літературна обробка тим чи тим автором фольклорного твору, яка, на думку деяких критиків, спотворювала народний жанр. Тож спочатку здійснюється максимально наближений переказ усної народної казки, потім на ґрунті цих матеріалів виникає авторська казка або інші жанри, у яких здійснюється переосмислення казкових сюжетів.
Різниця між літературною казкою і народною казкою
Відмінними між народними й літературними казками є:
усна і писемна форма побутування
Літературна казка – авторський твір на відміну від народної казки, яка виникла як малий епічний жанр в результаті колективної творчості етносу.
Літературна казка – жанр художньої літератури, в той час як народна казка – один із фольклорних жанрів, особливість якого – усний переказ.
Літературна казка може мати придуманий автором вільний сюжет. У народній казці сюжетна лінія строго підпорядкована певній схемі, якої повинен дотримуватися оповідач, щоб зберегти канву розповіді.
Система образів у літературній казці довільна, в народній – обумовлена традиціями і уявленнями про добрі і злі сили.
Народна казка в художній формі відображає глибинний пласт колективної свідомості і відноситься до найдавнішого виду усної народної творчості. Літературна казка може продовжувати національні традиції, але є плодом авторської уяви і в жанровому плані близька до сучасних видів пригодницької та фантастичної літератури.
У літературній казці наявні розлогі описи (місця подій, описи природи, описи зовнішності). У народних казках розлогі описи відсутні.
Виникла авторська казка в епоху романтизму у XVII столітті на основі записів фольклористів, коли з'явився пильний інтерес до всього народного, національного. Романтики вбачали у літературних творах народної творчості зразки для наслідування, вважаючи їх своїми естетичними ідеалами. Отцями літературної казки, вважають Шарля Перо і братів Грімм. Проте їхні казки більшою мірою представляли собою літературну обробку народних казок, де немає ще повного усвідомлення авторства. Таким чином літературна казка є похідною від казки народної, ґрунтується на фольклорних джерелах, запозичуючи у них ті чи інші ознаки. Тобто це є синтетичний жанр, що ввібрав у себе як риси народного фольклору, так і елементи літературних жанрів.
Літературна казка формується поступово, переймаючи на себе основні ознаки народного жанру. Науковець Л. В. Дереза виділяє кілька етапів у вивченні літературної казки:
1) перший етап, на якому відбувається початкове накопичення матеріалу, коли основна увага зосереджується переважно на описі фольклорної і літературної казки. На цьому етапі ще не відбувається розмежування двох жанрів, зіставлення їх, порівняння, пошук спільних і відмінних ознак;
2) другий етап - розмежування двох видів творчості, поступове формулювання загальних та спільних ознак. Л. Дереза зазначає, що «на даному етапі відбувається критичне ставлення до літературної казки, з одного боку, вона вважається обробкою фольклорної казки, з іншого - цілком самостійним, оригінальним, довершеним твором» [9, с. 16].
3) третій етап - період теоретичного осмислення власне літературної казки як самостійного жанру художньої літератури, визначення її місця в жанровій системі того чи того періоду літературного розвитку.
II. Актуалізація опорних знань учнів
Перевірка Д/З
Пригадати літературні казки, які вивчали на уроках зарубіжної літератури
III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
1) Вступне слово вчителя.
«Мабуть, не помилюся коли скажу, що немає на світі людини, котра не знала б таких казок дуже відомих митців. Хто вони? Усі ці люди дуже любили дітей. Тому ці казки – добрі, яскраві, цікаві. А кожен прочитаний твір залишає у душі читача не тільки спогади про героїв, а дає певну інформацію, розкриває таємниці буття, робить нас розумнішими, змушує замислюватися над вчинками і їх наслідками. Казки дуже повчальні. А ми спробуємо зіграти невеличку виставу. Для цього нам потрібен вчитель та учні (вибрали дійових осіб). Починаємо подорож до країни казок.»
2) Учитель: «Усі ми читали казку братив Грімм «Пані Метелиця», Андерсена "Снігова Королева".
Бесіда:
а) назвіть головних героїв казки
б) Про,на на вашу думку, ця казка? (про жадібність, покарання, добро і зло)
в) Якими, на ваш погляд, зображені герої?
г) Як ви гадаєте, чи справедливим було покарання для бабиної доньки?
д) Чого повчає казка?
3) Учитель: «А тепер розглянемо малюнки до казки Г. К. Андерсена «Снігова Королева»»
а) Які ваші враження від цієї казки?
б) Чим пояснити дивну поведінку Кая?
в) Як на вашу думку, чому Герда виявляється сильніше від Кая? (тому, що у неї була сильніша воля й вона могла боротися навіть із чарами, а Каю цього не вистачало)
г) У чому полягає виховних зміст казки? (Автор повчає читачів бути сміливими, наполегливими в досягненні мети, уміти цінувати дружбу й щирі людські відносини)
IV. Підсумок уроку
Літерату рна ка зка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей.
Як відомо, казки в дописемний період передавали з уст в уста, від покоління до покоління. Хоча фольклорні твори ставали довершеними в результаті колективної творчості народу, але в кожного твору був автор — той, хто першим придумав і розповів своїми словами про ту чи іншу подію. Потім до цієї розповіді люди додавали щось своє (тому їх можна назвати співавторами), і казка отримувала тривале життя в часі й просторі. Однак імена людей, які були творцями народної казки (як і інших народних творів), уже ніхто не знає й не пам’ятає, тому ці твори називають анонімними. Протягом кількох століть різні види усної народної творчості (прислів’я, приказки, загадки, пісні, казки тощо) переповідали одне одному. Коли в різних країнах поширилася писемність, той, хто знав грамоту, міг їх записати, але тільки власноруч, бо ще для цього не існувало ніяких спеціальних приладів.
У XV ст. відбулася подія, важлива для культурного життя всього світу: було винайдено друкарський верстат і з’явилася можливість не переписувати, а друкувати книжки. Слухач поступово перетворювався на читача. З’являлося більше людей, які хотіли зафіксувати власні художні твори, породжені їхньою фантазією та натхненням.
Твір, що належить не багатьом, а одній людині, називають авторським, а саму цю людину називають автором (творцем) художнього твору. В історії літератури відомі випадки, коли в деяких творів було навіть два автори, вони є співавторами. Однак це буває рідко, адже створення літературного твору є справою індивідуальною, творчою. Авторські твори виникли дуже давно, тоді, коли ще не було можливості друкувати книжки. У кожну добу й у кожній країні автор мав своє уявлення про прекрасне, про призначення митця та його творчість у світі.
Народні казки дали поштовх для фантазії багатьом митцям, які створювали власні художні твори за фольклорними зразками. Так народилася літературна казка. Її творці (письменники) брали за основу усну народну творчість: зверталися до поширених у різних народів казкових подій та образів, використовували традиційну казкову будову (зачин, основну частину, кінцівку), а також усталені звороти, повтори, оцінки, прислів’я та приказки.
Разом з тим літературна казка багато отримала від свого творця — автора. Використовуючи готову схему подій (наприклад, про мачуху й пасербицю, про героя та його випробування, про боротьбу добра і зла та ін.), автор ускладнював їх, додавав до звичних поворотів щось своє. Крім того, він більше звертав увагу на характеристику персонажів, за допомогою спеціальних художніх засобів робив їх більш виразними, складними й об’ємними за їхніми психологічними якостями. У літературній казці персонажі відрізняються один від одного не тільки зовнішніми описами, своїм внутрішнім світом, а й мовою, що характеризує їх як цілком конкретних людей з індивідуальними рисами. Автор може також вигадати нових персонажів за зразком казкових, дати їм імена, увести їх в особливий, створений ним, художній світ, прямо висловити свою оцінку подій та героїв.
Оскільки кожен автор є представником свого народу або нації, то в літературній казці він використовував ознаки національної самобутності тієї чи іншої культури. Через автора в казці поєднувалося національне й загальнолюдське, тобто ті цінності, що є важливими для всіх людей світу. Якщо в народних казках не було розлогих описів природи, то в авторській казці ці описи вже з’являлися, вони відігравали в кожному випадку різну роль (посилювали характеристику персонажів, готували до сприйняття певних подій, створювали емоційний фон оповіді тощо). Крім описів, у літературній казці значно посилено інші зображальні особливості твору: місце подій та самі події, зовнішність персонажів, предмети вжитку змальовані детальніше, конкретніше та яскравіше, аніж у народних казках. Отже, на відміну від народної, літературна казка втілює не колективне, а індивідуальне, авторське, світосприйняття й розуміння життя, що можуть збігатися з фольклорними цінностями, але кожний автор прагне висловити й власні думки, уявлення про світ, ідеали.
Народна казка існує тільки в одній формі — прозовій: розповідь від третьої особи про події, які неначе самі по собі розгортаються, без участі автора. А літературна казка має різні форми викладу. Автор може вести розмову про події не тільки як спостерігач, але і як їхній безпосередній учасник. Автор твору може навіть придумати образ вигаданого розповідача, «сховатися» за ним або «доручити» йому висловити власні думки й оцінки. Нерідко в літературних казках використовується форма оповіді від імені «я», що не було притаманне народним казковим творам. Літературні казки можуть бути написані не лише прозою, а й віршами, існувати в драматичній формі, призначеній для втілення в театрі, кіно тощо.
Коли ж виникла літературна казка як жанр і які письменники стали видатними казкарями? Формування літературної казки розпочалося у Франції в XVII ст. У 1679 р. французький письменник Шарль Перро видав збірку літературних казок (написаних віршами й прозою) «Казки матінки моєї Гуски, або Історії й казки минулих часів із повчаннями», призначену не тільки для дітей, а й для дорослих. Письменник вплинув на багатьох інших казкарів, зокрема Жан де Лафонтен написав «Казки і оповідання у віршах». На основі стародавніх казок про тварин Й. В. Ґете створив літературну казку «Райнеке-лис» (1793).
Особливий інтерес до народної творчості й до створення літературних казок виник в Європі у XVIII-XIX ст. Це був час, коли європейські народи боролися за незалежність, обстоювали рідну культуру й мову, тому збирання й обробка фольклору, а також наслідування фольклорних творів було надзвичайно важливою справою для розвитку націй та національностей. Дехто вважає, що «Казки для дітей і родини» (1812-1815) братів Я. і В. Ґрімм є літературними казками, але вони тільки збирали й друкували народні тексти. Поет Василь Жуковський зробив обробку й видав багато російських народних казок («Казка про Івана-царевича, Олену Прекрасну та сірого вовка» та ін.), він також переказав віршами та прозою деякі казки братів Я. і В. Ґрімм і Ш. Перро, що відтоді стали відомими в Росії.
У XIX ст. літературні казки створювали такі письменники, як Ганс Крістіан Андерсен, Ернст Теодор Амадей Гофман, Вільгельм Гауф, Олександр Пушкін, Петро Єршов, Всеволод Гаршин, Василь Одоєвський, Сергій Аксаков, Карло Коллоді, Оскар Уайльд та ін.
Видатними казкарями XX ст. вважають Джозефа Редьярда Кіплінга, Алана Александра Мілна, Джанні Родарі, Сельму Лагерлеф, Астрід Анну Емілію Ліндґрен.
V. Домашнє завдання
Відповіді на питання:
1. Яку казку називають літературною?
2. Що спільне між народною та літературною казкою?
З Чим відрізняється літературна казка від народної?
4. Наведи приклади літературних казок.
.png)