К.Симонов "Жди мене"

Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай…

Тема: Вірші зарубіжних поетів про дружбу і кохання. К.М.Симонов  

       «Жди мене…». Поетизація високого почуття, розкриття його                  

   сутності. Моральна  актуальність теми в сучасному світі.

Епіграф:

Ми виграли війну не тільки зброєю, а й силою людських почуттів.                        

                                                                                           Олесь Гончар

Будемо працювати за таким планом 

                                        План уроку

1.К.М.Симонов- письменник вогненних років.

2.Історія створення та аналіз вірша Симонова «Жди мене».

3.К.М.Симонов і сьогодення Присвячується українським військовим і їх родинам.

«Жди мене…»- ці слова – це поетична молитва Констянтина Симонова. Молитва про любов і вірність.В роки війни вони звучали як заклик, як гімн любові... Цих поетичних рядків більш ніж достатньо для того, щоб увічнити ім'я Констянтина Симонова...Актуальні вони і в наш час. Тому на підтримку українських військових та їхніх родин телеканал 1+1 підготував кліп де відомий вірш К.Симонова «Жди мене»…в українському перекладі Юрія Гончаренка виконують відомі українські актори, міністр культури та ведуча ТСН.

А також дуже відомою в наш час є програма "Жди мене", яка допомагає людям розшукувати їхніх рідних і близьких, котрі загубилися в різні роки і з різних причин. Кожен бажаючий може звернутися в редакцію програми, розповісти про свою втрату і після цього почнеться пошук людини. Тепер щопонеділка телеглядачі 105 країн світу з нетерпінням чекають на ефір програми. У наших героїв з’явилася унікальна можливість не лише розповісти свою історію, але й, перебуваючи у різних країнах(!), нарешті побачитися через екран або безпосередньо у студії "Жди мене" зустрітися з рідними, яких вони розшукують.

        Адже сьогодні у стрімкому світі, де все так швидко змінюється, є цінності, які ніколи не втрачають своєї вартості. Це -  дружба і кохання- це справжні коштовності, які допомагають людині залишитися людиною й вижити в найскладніших випробуваннях. Кожне покоління має свої уявлення про дружбу та кохання, проте незмінним залишається те, що ці почуття дають людям велике натхнення, жагу до життя й відкриття світу. Генріх Гейне писав: «Кохання дарує особливе бачення, це наче чарівна призма, крізь яку ми зовсім поіншому сприймаємо все довкола. Однак ця призма подібна до крихітного кришталю — її дуже легко розбити, і тоді вже ніколи не зібрати друзки… Той, хто знайшов кришталеву призму кохання, повинен дбайливо зберігати її у своєму серці». Вірші великих поетів про дружбу та кохання відлунюють у нашому часі. Адже поки ми живемо, ми будемо любити одне одного! .        Отже,   мова сьогодні піде про Констянтина Симонова – письменника вогненних років.

«Симонов- поет війни і любові»

це відомий поет, прозаїк, драматург і журналіст. Він був людиною своєї епохи - часу, в якому жив і про який розповідав. Його лірична поезія, проза та драматургія зайняли особливе місце в літературі ХХ століття.

        Народився Костянтин 28 листопада 1915 в Петрограді. Але перші роки свого життя прожив у Саратові, Рязані. Батьками був названий Кирилом, але потім змінив своє ім'я. Виховувався вітчимом - викладачем військового училища. У 1930, після закінчення семирічки в Саратові, пішов вчитися на токаря. Потім  у біографії  Костянтина Симонова відбулися зміни:  в 1931 році відбувся переїзд до Москви, після чого він працював на заводі до 1935. Приблизно в той же час були написані перші вірші Симонова, а надрукували його твори вперше в 1936 році. Після отримання вищої освіти в Літературному інституті імені Горького і закінчення аспірантури, відправився в Монголію.

2.        Головною темою творчості Симонова була війна. І це не випадково - з перших днів Великої Вітчизняної війни Костянтин Симонов перебував у діючій армії: був власним кореспондентом газет "Червона Зірка", "Правда", "Комсомольська правда", "Бойовий прапор" та ін У 1942 Костянтину Симонову було присвоєно звання старшого батальйонного комісара, в 1943 - звання підполковника, а після війни - полковника. В якості військового кореспондента побував на всіх фронтах, був у Румунії, Болгарії, Югославії, Польщі, Німеччині, був свідком останніх боїв за Берлін.

      Одними з відомих військових творів Симонова стали: «Жди мене», «Війна», «Живі і мертві». Його репортажів з фронту чекали в тилу, вірші читали на передовій між боями, записували і переписували у друзів.

«Жди меня, и я вернусь,  Только очень жди…», - ці рядки стали найзнаменитішими й у жінок в тилу, й у чоловіків на всіх фронтах  війни. В історії військової поезії важко знайти інший вірш, що би так відгукнувся у серцях мільйонів людей.

           За багатьма творами Симонова були зняті фільми. 

           Після війни для Костянтина Симонова в біографії настав період відряджень: він їздив до США, Японії, два роки жив у Ташкенті. Працював головним редактором «Літературної газети» , журналу «Новий світ»(рос.), входив до складу Союзу письменників. 

                  Помер Костянтин Симонов 28 серпня 1979 в Москві.

        Прах Симонова за його бажанням був розвіяний над місцями особливо пам`ятних йому боїв періоду Великої Вітчизняної  війни.

3.27-го листопада 2015 року, в Київському Будинку Книги за підтримки телеканалу "Інтер" відбулися  літературні читання, присвячені 100-річчю Костянтина Симонова. Навряд чи серед письменників воєнного часу відшукається людина, яка б пройшла стільки фронтових доріг, скільки Симонов -"Майже весь матеріал - для книг, написаних під час війни, і для більшості післявоєнних - мені дала робота кореспондентом на фронті" ,- писав автор.

         На творчому вечорі ведучі телеканалу "Інтер" Анастасія Даугулє, Ірина Юсупова, Михайло Тішин і Валерія Микульська прочитали улюблені твори поета різних періодів його життя, творіння, які допомагали солдатам вижити серед нескінченних боїв і всюдисущої смерті, дарували в хвилини затишшя тепло, віру в любов і надію на зустріч з коханими.

          До останніх хвилин життя Костянтин Симонов залишався дослідником і літописцем Великої Вітчизняної війни, і не втомлювався повторювати: "Письменник, який не хоче, щоб все людство було втягнуто в нову війну, повинен нагадувати людям, що таке війна... Думаючи про світ, необхідно пам'ятати про уроки війни".

4.Творчість Костянтина Михайловича Симонова і сьогодні залишається найбільш глибоким художнім дослідженням Великої Вітчизняної війни.

Про К. Симонова видано  книги І. Вишневської, С. Фрадкін, Л. Фінка, Д.А. Бермана, Б. М. Толочінської. Про нього глибоко і серйозно писали такі відомі дослідники, як А. Абрамов, Г. Біла, А. Бочаров, З. Кедріна, Г. Ломідзе, В. Новіков, А. Макаров, В. Піскунов, П. Топер. Л. Лазарєв - автор декількох літературно-критичних книжок про К. Симонова: «Драматургія К. Симонова» (1952); «Поезія воєнного покоління» (1966); Військова проза Костянтина Симонова (1974); «Костянтин Симонов. Нарис життя і творчості »(1985, 1990). 
      Велика кількість статей про життя і творчість К. Симонова публікувалася і до цих пір публікується в журналах, де працював К. Симонов - «Прапор» і «Новий світ».

5.Перу К.Симонова належать ліричні вірші й історичні поеми, нариси й оповідання, повісті та романи, п'єси та сценарії. Постійно виступав він як публіцист і літературний критик. Багато займався документалістикою в літературі, в кіно, на телебаченні. Його завжди захоплювало одне : почав свій літературний шлях як поет, потім як  драматург та журналіст; в останній період життя справжнім своїм покликанням вважав прозу. Перекладав поезії Тараса Шевченка («Чи не покинуть нам, небого» — 1939 рік), Юліана Тувіма, Расула Гамзатова та інших. 

     .Історія створення  вірша «Жди мене ...»

Наша група досліджувала історію створення вірша «Жди мене ...» .

Ми дізналися, що вірш Костянтина Симонова, опубліковано в січні 1942 року в газеті «Правда». Він присвячений відомій російській актрисі Валентині Сєровій - одній з яскравих зірок радянського кіно, яка була його музою і сильним коханням. Цей вірш став життєво необхідним мільйонам людей у ​​найважчий для них час.

Зірку радянського кінематографа тридцятих-п'ятдесятих років глядачі обожнювали. Але в той час не існувало «глянцевих» журналів, здатних задовольнити інтерес шанувальників до особистого життя актриси, тому вакуум неминуче заповнювався безліччю міфів і легенд. Актриса рано овдовіла (її першим чоловіком був Герой Радянського Союзу льотчик Анатолій Сєров) і незабаром вона пов'язала свою долю з відомим поетом Костянтином Симоновим. Вони познайомилися в 1939 році на виставі, де Сєрова грала головну роль. Симонов ходив майже на кожну її виставу, але підійти не наважувався. Вона підійшла сама. Зав`язався бурхливий роман. Навіть Велика Вітчизняна війна не могла їм перешкодити. Саме вона надихнула його на створення знаменитого вірша «Жди мене», який став всенародно улюбленим в роки Великої Вітчизняної війни. У 1941р. К. Симонов прочитав вірш лише найближчим друзям і не збирався його друкувати. Проте пізніше поет змінив рішення, коли один із друзів назвав цей вірш «ліками від туги за коханою». Уперше твір з’явився в фронтовій газеті «Правда»  в лютому 1942 р.  Його знав напам`ять кожний солдат, який захищав Батьківщину, кожна жінка, яка чекала чоловіка, брата, сина з війни, він знаний і сьогодні, в наш час.     

             У 1943 р. за сценарієм К. Симонова був знятий фільм з однойменною назвою «Жди мене» (режисер О. Стоплер), де головну героїню зіграла Валентина Сєрова. 

Аналіз вірша Симонова «Жди мене».

                   Як бачимо  вірш Симонова «Жди мене» завоював серця читачів.

         Солдати вирізали його з газет, переписували, сидячи в окопах, заучували 

        напам'ять і посилали в листах дружинам і нареченим. Його знаходили в 

        нагрудних кишенях поранених і вбитих ... В вірші оспівувалася вірність жінки 

        чоловікові-фронтовику.  Валентина Сєрова - жінка поза часом. Сєрова  просто 

        жила і любила. І її любили. Любили відчайдушно, самозабутньо, любили так,

як багато жінок тільки мріють бути коханими.     

         Зараз прозвучать ці слова із вуст наших захисників, які знаходяться в зоні Ато….   ПЕРЕГЛЯНУТИ

https://www.youtube.com/watch?v=eYU0W635hIA

Домашнє завдання

Вивчити напам`ять вірш "Жди мене"

Дайте письмову відповідь на питання

. Робота з текстом твору.   

-Якому історичному періоду присвячений цей твір?

-У чому таємниця виживання бійця на війні? Дайте відповідь рядком з поезії.

-На що саме поет звертає особливу увагу?

-Чому вміння “ждати” так необхідне солдату-фронтовику?

До чого закликає нас поет?

- Чому, на вашу думку, вірш К. Симонова «Жди мене…»  мав таку шалену популярність в роки війни ?