Зараз в ефірі:
Кабінет психолога:
«
Здатність до саморегуляції – основа духовного розвитку. Нові інструменти й підходи
»
Взяти участь Всі події

Золота доба Персько-таджицької лірики, її характерні особливості, видатні представники. Омар Хайям. Рубаї. Лаконізм і місткість жанру рубаї. Основні теми й мотиви творчості омара Хайяма.

Зарубіжна література

Для кого: 8 Клас

30 проходжень

5 запитань

03.12.2021

1453

0

Опис уроку:

Мета уроку

навчальна: опрацювати матеріал про виникнення та розвиток класичної персько-таджицької літератури, ознайомити з її головними темами та образами; познайомити учнів з особистістю Омара Хайяма, увести у світ його поезії; повторити відомості з теорії літератури, опрацювати нові терміни;

розвивальна: розвивати образне мислення та увагу до художнього слова;

виховна: виховувати інтерес до філософської лірики Омара Хайяма та до східної літератури загалом; сприяти етичному та естетичному вихованню.

Джерела:

  1. https://zarlit.com/lesson/8klas_2/29.html

  2. https://vseosvita.ua/library/prezentacia-do-urok-zolota-doba-persko-tadzickoi-liriki-omar-hajam-136137.html

  3. https://gdz4you.com/prezentaciyi/svitova-literatura/omar-hajyam-matematyk-i-poet-8217/

  4. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=584

Завдання №1 Теоретичний блок

Четыре строчки источают яд,

Когда живет в них злая эпиграмма,

Но раны сердца лечит Рубайят —

Четверостишья старого Хайяма.

С. Я. Маршак

Напевно серед нас нема людини, яка б не чула імені Омара Хайяма — відомого мислителя середньовічного Сходу. Омар Хайям залишив по собі величезну кількість наукових трактатів і досліджень, та все ж у світі його знають більше як поета, ніж як ученого. Його дивовижні чотиривірші (рубаї) й досі захоплюють читачів своєю філософською глибиною, щирістю почуттів, лаконічністю, вишуканою простотою зображувальних засобів і водночас гнучкістю форми, яскравою ритмомелодикою. Саме про митця та епоху, у яку він творив, ми сьогодні й поговоримо.

Переглянь теоретичні матеріали уроку.

Занотуй у робочий зошит відомості

про Золоту добу персько-таджицької поезії,

її представників,

життя та творчість Омара Хайяма!!!

Попрацюй з презентацією, повтори матеріали попередніх уроків!!!

Особливості персько-таджицької літератури

Словникова робота

Фарсі — мова, якою створювалась персько-таджицька література; її розквіт припадає на X-XV ст., які називають «золотою добою» в історії культури Сходу.

Рубаї (збірна форма — рубайат) — найпоширеніша жанрова форма класичної поезії, чотиривірш філософського або любовного змісту; іноді рубаї міг мати певний сюжет. Зазвичай в них римуються перший, другий і четвертий рядки, в кожному рядку — від 11 до 13 складів.

Іноді у віршах трапляється редиф — незмінне слово (або група слів), що повторюється наприкінці рядка після рими; за законами східної поетики редиф має логічно продовжувати зміст рядка, а не бути просто додатком.

Касиди — урочистий вірш-панегірик (хвала), у якому уславлюється високий покровитель поета або якась важлива подія. Виник в арабській поезії ще до появи ісламу (тобто до VI ст. н. е.); у Х-ХІ ст. касида була чи не найпоширенішою поетичною формою, тому цей період в історії персько-таджицької класичної поезії називають періодом касиди. Касида має своєрідну композицію:

1) ліричний вступ, де описують красу природи або любовні почуття; 2) перехід до панегірика; 3) основна частина; 4) заключна частина, де поет нагадує про себе (натяк на винагороду) і благословляє свого покровителя.

Газель — вірш любовного змісту, у якому уславлюють красу жінки, кохання, вино, квіти, весняну природу. Часто в газелях йдеться про нещасливе кохання, про страждання й муки, які вона несе, звучать мотиви туги й суму, спричинені розлукою, тощо. Газелі завжди виконували під музичний акомпанемент.

Завдання №2 Теоретичний блок

Знайомство з особистістю Омара Хайяма

Переглянь відео!!!

Омар Хайям народився у Хорасані, у давньому місті Нішапурі, в сім’ї ремісника, можливо, старійшини цеха ткачів, що виготовляли тканини для шатрів та палаток. Звідси і прізвище поета — Хайям, що походить від слова хайма — шатро, палатка.

Хто з вас може назвати імена своїх прапрадідів? Складно! Проблема сучасності, коли все більше втрачаються родинні зв’‎язки й родова пам'ять. Чи не веде це до втрати родової та національної пам’‎яті? Можливо, варто зберігати свої генетичні коди, як це прийнято на Сході? Отже, ім’‎я Омара Хайяма вже багато чого розповіло нам.

Як ви вважаєте, Омар Хайям за життя зажив більшої слави як учений чи як поет? Що виявилося важливішим для нащадків? Чому? (Наукові досягнення Омара Хайяма зробили відомим його ім’‎я за життя й не втрачають своєї вагомості й дотепер у галузі математики, медицини, географії, астрономії, астрології. Проте це вузькоспеціальні галузі. Для нащадків вагомішою є його поетична спадщина, що не має ніяких обмежень і доступна для розуміння й естетичної насолоди будь-якій людині у світі, яка прагне вдосконалення своєї духовності.)

- Що вам відомо про відкриття творчості Омара Хайяма європейцями? (Народження поетичних шедеврів Хайяма (ХІ-ХІІ ст.) і їх відкриття європейцями (XIX ст.) відділяють майже сім століть. 1859 року англійською мовою було перекладено всього 100 рубаї. Європа відразу ж зачарувалася яскравістю образів поезії Хайяма, її простотою й оптимізмом в уславленні буття й людини. Надзвичайна милозвучність, що не втратилася навіть у перекладах. Приваблива й проста форма рубаї, сповнена глибокого смислу, нерозривна єдність людини й природи вразили європейців. Переклади й переспіви лірики Хайяма у Європі з ’‎явилися відразу англійською, німецькою та французькою мовами.)

- Кому ми завдячуємо знайомству з віршами Омара Хайяма українською мовою? (Кращими україномовними перекладами є переклади Василя Мисика, хоча цікаві знахідки перекладу є й у Агатангела Кримського, а Дмитро Павличко здійснив низку переспівів.)

Переглянь презентацію або відскануй QR-код

про життя та творчість Омара Хайяма.

Підготуйся до виконання практичних завдань уроку!!!

Презентація "ОМАР ХАЙЯМ" 8217-prezentaciya-na-temu-omar-hayyam-matematyk-i-poet.pptx

Завдання №3 Вільне введення тексту

Читання та обговорення рубаї Омара Хайяма.

Ім’‎я Омара Хайяма стало окрасою персько-таджицької літератури, а його рубаї - шедеврами в цьому жанрі. Спробуємо глибше з’‎ясувати жанрову специфіку рубаї.

Рубаї - традиційна перська поетична форма, чотиривірш лірико-філософського змісту.

- У нашій країні тривалий час вважалося, що Хайям-математик і Хайям-поет - дві різні людини. Як ви думаєте, що стало причиною такого непорозуміння? (Омар Хайям писав свої наукові праці арабською мовою, яка в ті часи була офіційною мовою наук та державних документів. Натомість поезії Хайяма зазвичай з’‎являлися на полях його наукових трактатів і, як вважав і сам автор, були своєрідною забавкою, відпочинком у проміжках між заняттям серйозними справами, тобто наукою. Написані вони були близькою до розмовної фарсі. Цей факт використання однією людиною різних мов і вводив наших співвітчизників в оману.)

Рубаї Омара Хайяма — класика середньовічної східної поезії, яка і в наш час приваблює усіх поціновувачів мудрого слова.

Провідні ідеї усіх рубаї Омара Хайяма — ідея свободи особистості.

Провідні мотиви усіх рубаї Омара Хайяма:

• мотив добра і зла;

• мотив справедливості і кривди;

• мотив філософських роздумів про життя людини, її призначення на цьому світі;

• мотив швидкоплинності часу;

• мотив перевтілення душі;

• мотив злиття природи та людини.

Для Хайяма-поета людина — це найвища й найдосконаліша істота на землі. Поет високо цінує її розум, натхнення, допомагає позбутися невпевненості, звільнитися від духовного рабства. Поет вважав, що тільки вільна людина може відкривати закони природи, розгадувати таємниці Всесвіту.

Прочитай рубаї та дай відповідь на запитання!!!

Рубаї Омара Хайяма в перекладі Василя Мисика

1

Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

Ще жодному із нас не підживляв надій:

Де знайде зігнуту під тягарем людину,

Іще один тягар він накидає їй.

2

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

3

Як жалко, що мені, прихильнику вина,

Дістався цей калам* і келія тісна!

Ти висох молячись, а я в шинку промок.

Зате для мокрого й геєна не страшна!

* Очеретяне перо.

4

Коли єство моє ліпив Творець із глини,

Зарані відав він про всі мої провини.

Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

В день суду ввергнути в палаючі глибини?

5

Настало свято. Злих думок воно

Немало зборе.

Підчаший ллє у піалу вино,

Ясне й прозоре.

Намордник посту, молитов оброть

Це свято зніме

Із тих ослів, що ждуть його давно...

О горе, горе!

6

Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;

Є й під землею бик, що бачить не дається.

Хто ж оком розуму погляне, той помітить,

Що посередині табун ослів пасеться.

7

Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі — ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

8

Шукай людину скрізь: на бідному постої,

У закутку нужди і в пишному покої.

Одна душа жива за сто Кааб дорожча!

Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!

9

Коли у небуття і ймення наше кане,

Не згасне сонечко у небі полум'яне.

Нас не було, та світ не був від того гірший;

Він не погіршає й тоді, як нас не стане.

10

Хіба не дивно, що пани чиновні,

Самим собі нудні, хоч горді зовні,

До кожного, хто здирство зневажає,

Такого пишного презирства повні?

11

У кого кожний день в запасі півкоржа,

У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.

12

О світе! Знаєш сам, які твої діла!

Сидиш недвигою у башті гніту й зла!

Одним добро даєш, а іншим — лихо! Тільки

Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!

13

О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!

Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!

Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,-

Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!

14

Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам,

Бо служать шахраям, шахрайський возять крам

І найдивніше те, що під покровом віри

Живуть кафірами* і продають іслам!

* Кафір — "невірний" у мусульманському світі.

15

В Каабі, в капищах,— дух рабства і покори.

Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,

Міхраби*, храми, хрест — та це ж усе ознаки

Терпіння рабського, його міцні підпори!

* Міхраб — заглиблення в стіні мечеті.

16

Ви думкою найвищого сягнули,

Про Всеблагого теревені гнули,

А в тайне прозирнути не змогли:

Налепеталися — й навік заснули.

17

Ви в себе всесвіту ввібрали силу

I судите про нього — з небосхилу,

А суть пізнавши — наче небосхил,

Сягаєте чолом земного пилу.

18

I юних, і старих — всіх поглинає час,

I невеликий нам дається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

19

Не буде рож — є колючки над яром;

Погасне світло — вдовольнишся жаром;

Не буде шейха й ханаки* — ну що ж:

Здобріємо дзвіницею й зуннаром**.

* Ханак — місце молитви, монастир.

** Зуннар — пояс, який носили християни в мусульманських державах.

20

Ти з глини сам зліпив мене, о Боже!

Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе.

Ніхто у голову мені, крім тебе,

Ані добра, ні зла вписать не може!

21

Той, хто усмішку дав устам дитячим,

Хто темряву послав очам незрячим,

Нічого нам не дав! Та ми не плачем,

Бо тільки горе навкруги ми бачим.

22

Як жаль, що молодість безслідно протекла,

Що в ступі Неба нас потовчено до тла!

О горе, горенько! I оком не змигнувши,

У прах вернулися, покинувши діла!

23

Хоч гарні щоки й кучері я маю

І станом кипарис переважаю,

Але спитайте, нащо Майстер вічний

В земнім саду зростив мене? Не знаю.

24

Від хліба, що Творець нам посилає,

Ніхто й малої скибки не відкрає.

Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,

I не турбуйсь про те, чого немає.

25

Не бійсь, як серце я покину без керма:

Воно — як океан, у нього меж нема.

А суфій* — глек вузький, пітьми по вінця повний:

Дай крапельку йому — і вже він без ума!

* Суфій — послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві.

26

Як жалко, що весна моя скінчилась

I книга юності навік закрилась!

Та пташечка, що молодістю зветься,

Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

27

Якби мені до рук — скрижалі Долі,

Я розписав би їх по власній волі!

Із світу вигнав би всі смутки, болі,

Чолом небес досяг, не жив би долі!

28

Твій ворог — небеса коловоротні.

Без друзів ти, всі дні твої самотні.

Будь сам собою, не гадай про завтра,

В минуле не дивись, живи сьогодні!

29

Минають весни, зими пробігають,

Листочки книги нашої гортають.

Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,

Ніяких ліків од журби не знають.

30

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

Тебе вщасливлює, бо головне,

Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!

Як ти захочеш, так воно й мине.

31

Що глина гончарам? Не варт нічого!

Нікчемний прах! А розсудили б строго,

Вони б її не м'яли й не топтали:

Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

32

Наказують: "Не пий, тепер у нас шабан!"

I знов: "Тепер раджаб, не заглядай у жбан!"

Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,

Ми надолужимо у місяць рамазан!

33

Чому, о небеса, у недотепи-скнари

Є лазня, млин і сад, є табуни й отари,

А праведному й корж нелегко дістається?

Не шани варті ви, а злого глуму й кари!

34

Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;

Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;

Із рук не випускай ні серця, ні коханки,

Будь завжди з келихом — і не марнуй життя!

35

Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.

З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком —

I ворога в ньому зумієш розпізнати.

36

Що знаєш ти? Адже ти сам — ніщо!

Ти вітер, дим, і весь твій крам — ніщо!

З обох боків у тебе небуття,

Ти весь в ньому, ти й тут і там — ніщо!

37

Ми загубили все, що назбирали;

Нам кігті смерті серце роздирали;

Ніхто не повернувся з-за могили

Розповісти про тих, що змандрували.

38

Вино й пихатому додолу шию гне,

Вузли розв'язує, розплутує складне.

Налий Іблісові* — і він перед Адамом

Дві тисячі разів чолом землі сягне.

* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.

39

Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,

О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.

Дрібненька курява, очей моїх відрада,

Встає роями сонць від підошов твоїх!

40

Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

41

Я не шукаю втіхи у вині,

Аж поки горе не наллє мені;

В чужу сільницю не вмочу я хліба,

Аж поки серце не спряжу в вогні.

42

Я за Джемшідів трон і черепка не дам.

Вино поживніше за страви Маріам*.

Зітхання вранішнє з грудей п'яниці краще,

Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам**.

* Мати Ісусова.

** Суфійський шейх.

43

До гончара недавно я забрів,

Що з глини й Бога б виліпить зумів.

Та бачив я (сліпий хіба не бачив),

Що він не глину мне, а прах батьків.

44

Як скажуть вам, що я лихий пияк,

Невірний і найгірший із гуляк,-

Це правда. В кожного своя вподоба.

I в мене теж. Такий у мене смак!

45

Навіщо хмуриться і день у день журиться?

На цім шляху тобі не трапиться криниця.

Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі

Скорися загодя — так мудрому годиться.

46

Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,

За тиждень схиляться і спорохніють долі.

Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —

I не зоглядишся — як стануть луки голі.

47

Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.

Той світ надійніший за це життя обманне.

Дав душу в позику мені Господь — і я

Знов поверну її, коли мій строк настане.

48

Цей світ — прихилище для звірів і людей,

Світань і сутінків стобарвний мавзолей,

Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,

Кістки Баграмові, що поглинає глей.

49

Що я живу й помру — хто з того користь має?

З верстата нашого хто полотно знімае?

Небесне полум'я найкращим людям очі

Щодня випалює — й хоч би димок! Немає.

50

Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,

Ніхто не розбере письмо незнане.

Є наша бесіда біля завіси:

Завіса упаде — і нас не стане.

51

В житті недовгому не сподівайсь відради:

Тут кожна грудочка — Джемшіди й Кай-Кубади.

Цей світ — та що цей світ? Увесь великий всесвіт —

Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.

52

Чи діждемо жаданого спокою,

Чи дійдемо до хати над водою?

О, як я хочу після тисяч років

Зійти з землі хоч травкою малою!

53

Найкращу з гурій дай, замість вина налий

Живущої води у келих золотий,

Дай слухати Зухру, з Ісою* розмовляти —

Навіщо це мені, коли мій дух смутний?

* Зухра — легендарна красуня, Венера, "небесний музикант" Іса — Ісус.

54

Немов на грищі м'яч, тебе життя ганяє.

Корись, бо виходу в нас іншого немає!

Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,

Один керує всім, один про все гадає.

55

Шукав поради я у зошитах сторіч —

I скорбний друг мені таку промовив річ:

"Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа

На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!"

56

Часу скороминущого не бійся.

Змагає смерть найдужчого — не бійся:

Цю мить, що ти живеш, віддай утіхам!

Забудь старе — й грядущого не бійся!

57

Боюсь, що більше ми не вернемось додому,

Ні з ким не стрінемось у обширі земному.

Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!

Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.

58

Вино нам вічність одкриває — пий!

Від нього серце оживає — пий!

Хоч палить, як вогонь, зате турботи,

Немов жива вода, змиває — пий!

59

Не знаєм істини — то й що ж? Хіба сердезі

Отак і мучитись, немов на гострім лезі?

Тримайся келиха, не випускай із рук —

I добре житимем, не п'яні й не тверезі.

60

Хвилину радості в турботах не губи,

На порох не стирай під жорнами журби!

Немає жодного, хто б угадав майбутнє.

Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

61

Фортуні попелу на голову насип,

З місяцевидою гуляй і пий! Звели б

Тебе давно у гроб думки, якби піддався.

Нікого не вернув землі холодний глиб!

62

Хіба у всесвіті найкращий твір — не ми?

В очах у розуму зіниця й зір — не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір,— це ми.

63

Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,

З тюльпановидими, веселими впивайся.

Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:

Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.

64

Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,

Хай дівчина тобі всміхається кохана!

Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірве

Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

  1. Хто уперше використав жанр рубаї?

  2. Що таке рубаї?

  3. Які факти з життя О. Хайяма вам запам’яталися найбільше?

  4. Майстром якого поетичного жанру вважається Хайям?

  5. Які головні теми його поезій?

  6. Чому творчість всесвітньо відомого майстра рубаї Омара Хайяма посідає особливе місце в поезії Східного Відродження?

  7. Яким є ставлення поета до бідності, смерті, зла, втрати гідності? У чому полягає гуманність бачення Хайямом людини? Підтвердьте свою думку цитатами.

  8. Якою є життєва філософія ліричного героя Хайяма? Випишіть з рубаї три цитати з цієї проблеми, які, по- вашому, могли б стати афоризмами.

  9. Який настрій переважає в рубаї Омара Хайяма: оптимістичний чи песимістичний?

  10. Що є спільного в розумінні маленького людського щастя у творах персько-таджицького поета Омара Хайяма та китайського поета Ду Фу?

Завдання №4 Тестування

Тестування пройти Обов'язково та зробити роботу над помилками!!!

16 грудня 2020
Зарубіжна література
8 Клас
12 запитань
217 проходжень
715

Завдання №5 Теоретичний блок

Висновки

Як ви розумієте слова С. Я. Маршака щодо поезії Хайяма в епіграфі нашого уроку?

Маршак хоче привернути увагу читача до мудрості поета, його філософського погляду на світ. Хайям, розуміючи усю недосконалість світу, прагне заспокоїти свого читача хоча б тим, що безліч поколінь до нього і після нього будуть так, як і він, радіти і страждати, розгадувати таємниці Всесвіту. Поет закликає нас радіти кожній миті життя, бо воно швидкоплинне й повернути його неможливо.

Рефлексія від 13 учнів

Сподобався

12 1

Зрозумілий

13 0

Потрібні роз'яснення

12 1
Схожі уроки