Конструктор уроків
1
Тема: Коматозні стани. Гостра ниркова та печінкова недостатність.
Практичні навички та професійні вміння
визначення стану пацієнта за отриманими показниками медсестринського обстеження;
надання невідкладної допомоги в разі отруєння фосфорорганічними сполуками, чадним газом, припікаючими рідинами, кислотами, лугами, грибами;
надання невідкладної допомоги пацієнтам, що постраждали від укусів комах, змій і тварин;
застосування протиотрут відповідно до таблиці антидотів;
проведення промивання шлунка.
оцінювання стану свідомості пацієнтів з коматозними станами за отриманими показниками медсестринського обстеження;
надання невідкладної допомоги пацієнтам при коматозних станах, гострій нирковій та печінковій недостатності;
проведення катетеризації сечового міхура гумовим катетером. оцінювання стану свідомості пацієнтів з коматозними станами за отриманими показниками медсестринського обстеження;
надання невідкладної допомоги пацієнтам при коматозних станах, гострій нирковій та печінковій недостатності;
проведення катетеризації сечового міхура гумовим катетером.
Кома - патологічний стан організму який характеризується відсутністю свідомості,порушенням рефлекторної діяльності та функцій життєво важливих органів та систем.
Коматозний стан може розвинутись раптово або поступово. Причинами його можуть виступати: ендокринні захворювання, ендогенні і екзогенні інтоксикації(ниркова, печінкова недостатність, алколізм, наркоманії), отруєння, ураження мозку (ЧМТ, пухлини, інсульт, гіпоксія, тяжкі порушення метаболізму мозку). При ураженні мозку порушуються функції життєво важливих органів, зокрема, різко порушуються дихання і кровообіг, порушуються обмінні процеси, що призводить до ослаблення діяльності мозку і поглиблення коми. З іншого боку порушення функції органів, особливо печінки, підшлункової залози, нирок призводять до інтоксикації, порушень мікроциркуляції, метаболізму, депресії ЦНС. При гіпоксії підвищується проникність клітинних мембран мозку, порушуються транспорт іонів, ушкоджуються капіляри, форменні елементи крові, розвивається набряк мозку, утворюються мікротромби з подальшим погіршенням функції мозку внаслідок зтиснення дихального та судинно-рухового центрів. Порушення дихання при комі обумовлене також погіршенням прохідності дихальних шляхів, аспірацією мокротиння, блювотних мас, розвитком ателектазів, пневмоній, набряку легень, при виникненні судом.
Розлади серцево-судинної діяльності у коматозних станах обумовлені, окрім основної патології, тривалим перебуванням хворого у нерухому стані, пригніченням ЦНС, гіповолемією, недостатністю наднирників.
Кома може супроводжуватися значним порушенням функції органів травлення (динамічна кишкова непрохідність, парез шлунка), розладами сечовипускання, переповненням сечового міхура, приєднання висхідної інфекції і порушення функції нирок.
Найхарактерніші клінічні ознаки коми: відсутність свідомості, неврологічні симптоми, м’язова ригідність, зниження або підвищення рефлексів, судоми, порушення дихання, зниження АТ, оліго-або анурія, порушення ковтання, порушення ВЕБ і КОС, терморегуляції, нервово-трофічні порушення, приєднання інфекції.
Класифікація коми за ступенем важкості.
1. Легка кома – свідомість відсутня, захисні реакції, рогівковий і сухожильний рефлекси та реакція зіниць на світло збережені, дихання і кровообюіг не порушенні.
2. Виражена кома – свідомість відсутня, захисні реакції різко ослаблені, виражена гіпорефлексія, порушення ковтання, кровообігу, дихання.
3. Глибока кома – свідомість, захисні реакції відсутні, арефлексія, м’язова атонія, гіпотермія, виражені розлади, дихання, кровообігу, трофіки, внутрішніх органів.
4. Термінальна кома – критичний розлад життєво важливих функцій, для підтримання яких здійснюють ШВЛ, кардіостимуляцію.
Для оцінки глибини коми використовують шкалу неврологічної оцінки коми (Глазго).
І. Відкривання очей:
спонтанне 4;
у відповідь на прохання 3;
на больовий подразник 2;
не визначається 1.
ІІ. Спонтанна рухова активність:
- виконує команди 6;
- локалізує біль 5;
- відсмикує кінцівки 4;
- патологічне згинання 3;
- патологічне розгинання (симптом Бабінського) 2;
- ніякої реакції 1.
ІІІ. Вербальні реакції:
- орієнтовані 5;
- сплутана мова 4;
- неадекватні слова 3;
- нерозбірливі звуки 2;
- ніякої реакції 1.
Оцінка результату: 15 - повна свідомість, 7 – кома, 3 – смерть мозку.
Принципи лікування хворих у коматозному стані.
Одним з найважливіших принципів є постійне спостереження за хворим. Однією з основних задач лікування хворих у коматозному стані є профілактика та усунення гіпоксії мозку:
інгаляція зволоженого кисню;
підтримання прохідності дихальних шляхів (повітропроводи, відсмоктування мокротиння, інтубація трахеї);
введення шлункового зонда (декомпресія шлунка, ентеральне живлення);
налагодження надійного внутрішньовенного доступу (катетеризація підключичної, внутрішньої яремної вени);
підтримка кровообігу (кардіостимулюючі, плазмо замінники, при гіпотензії- гормональні засоби, дофамін);
при набряку мозку – дегідратаційна терапія (маніт, манітол, сорбітол, салуретики, фуросемід, еуфілін);
у разі виникнення судомного синдрому – сибазон, натрію оксибутират, барбітурати (останні з обережністю). Якщо судому не вдається усунути і виникає порушення дихання вводять м’язові релаксанти, інтубують трахею проводять ШВЛ;
для запобігання і лікування парезу кишківника його щодоби очищають (клізми, газовідвідна трубка, стимуляція перистальтики);
профілактика пролежнів;
попередження інфекції веденням антибіотиків, підвищенням імуно-захисних сил (гамаглобулін, левамізол, тімалін, т-активін і т.д.).
Діабетична (кетоацидотична) кома – є ускладненням цукрового діабету. Виникає внаслідок порушення режиму харчування, несвоєчасного введення або зміни дози інсуліну, психічної чи фізичної травми, хірургічного втручання, інфекційних хвороб, алкогольної інтоксикації, надмірних доз глюкокортикоїдів, салуретики, вагітності, гангрени, тромбозамезентеріальних судин, інфаркта міокарда.
Внаслідок абсолютної або відносної недостатності інсуліну, гіперсекреції контрінсулярних гормонів глюкоза не засвоюється тканинами, концентрація у крові збільшується. Це різко підвищує осмолярність крові. Збільшується глюкозурія і поліурія. Втрати глюзи організм конпенсуєглюконеогенезом – розпадом білків та жирів, втратою калію та накопиченням кетонових кислот, які ще більше підвищують осмолярність крові і виділення води нирками, втрати якої перевищують втрати калію, натрію, хлору. Розвивається гіповолемія, міжклітинна дегідратація, централізація ОЦК з ацидозом, зневоднення клітинного сектора, що зумовлює різке погіршення функції паренхіматозних органів.
Клініка. Комі можуть передувати сонливість, спрага, анорексія, нудота, блювання, головний біль. У разі розвитку коми хворий непритомний, обличчя бліде або гіперемоване, шкіра та слизові сухі. Тургор тканин знижений, очні яблука запалі, м’які. Дихання рідке, патологічне типу Кусмауля, тахікардія, гіпотонія, приглушення тонів серця. Зниження сухожильних рефлексів. Може бути запах ацетона з рота, блювання, іноді “кофейною гущею”, що у поєднанні із захисним напруженням м’язів черева зумовлює помилковий діагноз та безпідставне оперативне втручання. Лабораторно визначаються гіперглікемія, глюкозурія, підвищення залишкового азоту, лейкоцитоз.
Лікування починають з усунення гіповолемії, метаболічного ацидозу, порушень гемодинаміки. З цією метою в/в вводять 0,5 л 1,4% р-ну натрію гідрокарбонату з подальшою інфузією 2,5% р-ну глюкози, 0,9% р-ну натрію хлориду, реополіглюкіна. Одночасно з початком введення глюкози в/в вводять 50-100 од. Інсуліну, у розчин додають калій. Подальше лікування проводять під лабораторним контролем, коригуючи відповідно дози інсуліну, глюкози, калію, натрію хлориду. При гіпотонії додають глюкокортикоїди.
Гіпоглікемічна кома виникає у хворих на цукровий діабет при передозуванні інсуліну чи при вживанні недостатньої кількості їжи після ін’єкції інсуліна, передозуванні цукрознижуючих препаратів, внаслідок фізчного перенапруження, алкогольної інтоксикації, захворюваннях травної системи та нейроендкринних захворюваннях.
Зниження вмісту цукру у крові зумовлює погіршення метаболізму у ЦНС, в першу чергу- у клітинах кори головного мозку з швидким виникненням набряку, дегенерацією, некрозом.
Розвитку коми можуть передувати булімія, дратівливість, страх, іноді диплопії, галюцинації, тонічні і клонічні судоми. Збудження змінюється адинамією і навпаки. Хворий швидко непритомніє. Це супроводжується профузнимспітнінням. Шкіра бліда, волога. Дихання поверхневе, ритмічне. Незначна тахікардія, АТ в межах норми. Тризм щелеп, нерідко одно- і двобічний симптом Бабінського. У крові у гіпоглікемія. Якщо кома триває понад три години, то можливий розвиток грубих органічних ушкоджень ЦНС(декортикація).
Лікування. При збереженій свідомості дають солодкий чай, білий хліб, мед, цукерки, варення. У більш випадка негайно вводять внутрішньовенно 40-100 мл 40 % р-ну глюкози без інсуліну фракційно або крапельно. При відсутності ефекту призначають внутрішньовенно крапельно 5% р-н глюкози з глюкокортикоїдами, глюкагон, вітаміни, серцеві засоби, оксигенотерапію, проводять профілактику набряку мозку (маніт, магнію сульфат), протисудомні засоби.
Печінкова кома – важке захворювання самої печінки чи інших органів, внаслідок чого печінка не може задовольнити потреби організму. Причини цього стану різноманітні: гострий і хронічний гепатит, обтурація жовчних протоків, отруєння дихлоретаном, чотирихлористим вуглецем, ацетоном, блідою поганкою, різні види шоку, гостра ниркова недостатність, гемоліз тощо.
Клініка. Симптомами прекоматозного стану є сонливість, дратівливість, апатія, м’язовий тремор. Надалі настає загальмованість, швидка втомлюваність, відсутність апетиту, головний біль, нерідко спостерігаються блювання, гіпертермія, часто з’являється жовтяниця, приєднується оліго- і анурія, як прояв гепаторенального синдрому. Можливі профузні кровотечі з вен стравохода. Печінка болюча, розміри її зменшені.
Для коми характерні виражені зміни ЦНС внаслідок важкої печінкової недостатності. Часто спостерігається психомоторне збудження, хворі намагаються встати з ліжка, кудись бігти, маячення, нерідко кричать. Часом виникають клонічні судоми. Неспокій, рухове збудження чергуються з тривалим сном. Тони серця глухі, тахікардія, аритмія, систолічний шум, гіпотонія, посилення кровотеч – блювота, іноді з наявністю чистої крові, з носа, кишківника, крововиливи у шкіру у місці ін’єкцій.Температура тіла до 380 С або нормальна, кислувато – солодкий “печінковий” запах з рота.
Невідкладна допомога спрямована на усунення інтоксикації (внутрішньовенні інфузії сольових розчинів, неогемодезу, неокомпенсану), корекція електролітного обміну, ОЦК, психоневрологічних розладів(піпольфен, галоперидол, дроперидол), підтримаппя адекватної серцево – судинної діяльності.
Гостра ниркова недостатність – це патологічний синдром, зумовлений різними причинами і характеризується раптовим порушенням функції нирок (повним або майже повним), внаслідок чого виникабютьоліго- і анурія, затримка азотистих шлаків, порушення ВЕБ, КОС та інші порушення гомеостазу.
Останньою стадією ГНН є уремічна кома, якій передує тривала хронічна ниркова недостатність.
Причинами ГНН найчастіше виступають: шок, при якому зниження АТ обумовлює різке порушення внутрішньонирковогокровоплину, клубочкової фільтрації, аноксію з наступною загибеллю епітелію канальців; важкі , поширені пошкодження м’яких тканин. Коли із зони розчавлювання м’язів у кров поступають токсичні метаболіти, які викликають розвиток міоглобіну рійного некрозу; захворювання нирок (гострий гломерулонефрит, пієлонефрит, діабетичний гломерулосклероз тощо); гострі отруєння чотирихлористим вуглецем, солями важких металів, оцтовою кислотою, етиленгліколем, отруйними грибами та ін.; передозування чи індивідуальна підвищена чутливість до ліків; механічна перешкода відтоку сечі (нирковокам’яна хвороба, пухлини тазових органів поза очеревинного простору).
У початковому періоді ГНН провідним клінічним проявом є олігоанурія, коли добова кількість сечі не перевищує 300 мл .Характерними ознаками є підвищена втомлюваність, кволість, головний біль, нудота, свербіж шкіри, безсоння. У міру накопичення азотистих речовин (сечова кислота, креатинін, сечовина) розвивається уремічна інтоксикація: хворі загальмовані, адинамічні, порушується апетит, зростає спрага, шкірні покриви бліді, сухі, виникають розлади зору, сонливість, депресія, яка може змінюватися ейфорією, психозом з галюцинаціями, а пізніше – потьмаренням свідомості із судомними нападами. Згодом ці симптоми переходять у кому, при якій виявляються непритомність, блідість та сухість шкіри, набряки обличчя, повік і кінцівок. Зіниці звужені. Язик сухий, на слизовій порожнини рота крововиливи, фібрилярні посмикування мязів, зрідка – судоми. Сухожильні рефлекси підвищені. Дихання спочатку глибоке і шумнк, потім поверхневе, за типом Чейна-Стокса. АТ підвищений. Тони серця посилені, межі його розширені. Повторне блювання, часті рідкі випорожнення, метеоризм (уремічний гастроентероколіт), анемія.
Невідкладна допомога на до госпітальному етапі хворим з важкою ГНН або у стані уремічної інтоксикації полягає у проведенні заходів, спрямованих профілактику розладів серцево-судинної та дихальної систем, стимуляції діурезу, корекції ВЕБ. Хворих госпіталізують у спеціалізоване або реанімаційне відділення для проведення екстреної специфічної терапії (гемодіаліз, гемосорбція на активованому вугіллі, полііонітних смолах).
Тиореотоксична криза – загрозливий для життя хворого стан, який страждає дифузним токсичним зобом. Виникає під впливом провокуючих факторів: хірургічне втручання щитоподібній залозі, інтеркурентні інфекційні та запальні захворювання, психічна травма, груба пальпація щитоподібної залози, позатиреоїдна операція і травма, гестози вагітних, вживання симпатотропних препаратів, необґрунтована відміна антитиреоїдних засобів.
Тиреоїдину кризу можна розглядати як ендотоксичний шок, пов’язаний з гіперпродукуванням і викидом у кров великої кількості тиреоїдних гормонів.
У клінічному перебігу виділяють початкову (підгостру, прекоматозну) і гостру (коматозну) фази.
Пре коматозна фаза характеризується гострим початком і значним зростанням важкості симптомів тиреотоксикозу. Хворі скаржаться на сильний головний біль, біль у ділянці операційної рани. Температура субфебрильна або фебрильна. Шкіра обличчя, шиї,тулуба, гіперемована, кінцівки ціанотичні, мокрі від профузногоспітніння. Тахікардія, збільшення пульсового тиску. Зростає екзофтальм, збільшується щитоподібна залоза, можливі диспепсичні явища. Тривалість 1-2 дні.
Під час коматозної фази прогресують психоневрологічні розлади, можливим є розвиток гострого психозу з галюцинаторним і кататонічим синдромами, епілептиформними нападами. Характерними ознаками є потьмарення свідомості, дезорієнтація. Розвивається гіпертермія (40-41 градус), тахікардія, миготлива аритмія, гіпотензія, ядуха.
Перша допомога полягає у ліквідації зневоднення та інтоксикації (інфузія2-3 л ізотонічного розчину натрію хлориду чи глюкози), веденні кортикостероїдів ( преднізолон 200-300 мг/доб, гідрокортизон 300-600 мг/доб), бета-адреноблокаторів (індерал, анаприлін – до 300 мг/доб), серцевих глікозидів, тиреостатиків ( мерказоліл до 100 мг/доб) або йодних препаратів, які пригнічують секрецію тиреоїдних гормонів (в/в 1 мл р-ну Люголя чи 10% р-ну йодиду натрію кожні 8 год), інгібіторів протеаз ( контри кал 40000 од в/в крапельно на ізотонічному р-ні натрію хлориду); у разі психічного збудження – барбітурати, аміназин, транквілізатори. Госпіталізують хворих до відділень реанімації та інтенсивної терапії, транспортуючи хворого з піднятим головним кінцем, забезпечивши прохідність дихальних шляхів.
Гостра недостатність наднирникових залоз ( наднирникова кома ) – симптомокомплекс, який виникає при різкому зниженні або повному виключенні функції норинаднирників. Вона виникає внаслідок первинного ураження наднирниеових залоз (синдром Уотерхауза –Фрідріксена – крововиливі у наднирникові залози під час важких чи ускладнених пологів, при менінгококцемії, важкій септичній інфекції, тромбозі судин наднирників) або гострої декомпенсації їхньої хронічної недостатності.
Клінічними проявами гострої наднирникової недостатності є різка м’язова слабкість, синюшне забарвлення і похолодіння кінцівок, висока температура тіла, серцево-судинні розлади, зміни психіки у вигляді загальмованості, іноді галюцинацій, маячення, сильний біль у череві, тахікардія, малий частий пульс, гіпотензія. Прогресування цих симптомів призводить до розвитку коми. Важливою диференціальною ознакою наднирникової недостатності є гіперпігментація шкіри і слизових оболонок.
Невідкладна допомога на догоспітальному етапі передбачає інфузію 0,9% розчину натрію хлориду і 5% розчину глюкози для усунення зневоднення, негайному одномоментному в/в введенні 0,125-0,25 г гідрокортизону гемісукцинату. Надалі використовують водорозчинні форми гідрокортизону у добовій дозі 300-400 мг. Об’єм інфузії впродовж першої доби складає 3-4 л.
Набряк головного мозку – цеуніверсальна реакція мозкової тканини на різноманітні шкідливі впливи (гіпоксія, травма, порушення кровообігу, екзо– і ендогенні інтоксикації тощо). При набряку головного мозку відбуваються два процеси –набряк (збільшення рідини у міжклітинному просторі) і набухання ( збільшення кількості рідини у самих клітинах мозку). Набряк мозку може бути місцевим (фокальним), наприклад, у ділянці забою, який у подальшому може розповсюдитися на всю півкулю чи навіть на увесь мозок (генералізований набряк). Як при місцевому, так і при генералізованому набрякові спостерігається зміщення речовини мозку (дислокація), яке є грізним ускладненням, небезпечним для життя. Збільшуючись в об’ємі, мозок починає здавлювати сам себе, так як знаходиться у щільній кістковій порожнині – черепі. У здавленій і зміщеній мозковій речовині утруднюється кровообіг, що викликає порушення функцій розміщених у ній життєво важливих центрів і розвиток некрозу. Якщо здавлення триває 12-24 год, то некроз стає необоротним навіть при хірургічній ліквідації защемлення.
Для набряку годовного мозку характерні наступні симптоми:
головний біль, який іноді стає нестерпним, супроводжується боязкістю світла, болем при рухах очима у сторони;
блювання, яке посилює венозний і внутрішньочерепний тиск, що сприяє збільшенню набряку;
брадикардія, яка зростає у міру розвитку набряу мозку до 50-40 і менше за хв. При декомпенсації процесу брадикардія змінюється тахікардією;
непритомність, яка має декілька ступеней (оглушення, сопор,ступор (або кома).
Розвиток вогнищевих симптомів пов’язаний зі зміщенням півкуль мозку та мозочка, у подальшому –зі вклиненням та зтисненням його структур.
Внутрішньочерепна гіпертензія характеризується розвитком симптомів подразнення мозкових оболонок. При зміщенні і зтисненні речовини мозку розвиваються гіпертермія (40-41 градусів), епілептиформні судоми, порушення дихання (аж до зупинки), АТ спочатку може різко підвищуватися, а при декомпенсації швидко знижується.
Невідкладна допомога. Приступаючи до надання першої допомоги на догоспітальному, потрібно пам’ятати, що при комі больові патологічні імпульси досягають центральної нервової системи, а сама кома не є бар’єром, який захищає хворого від шоку. Тому всі медичні маніпуляції, які викликають больові відчуття, повинні виконуватися під знеболенням так само, як і хворих зі збереженою свідомістю.
При наявних грубих розладах дихання у першу чергу необхідно здійснити заходи для його відновлення, а уразі необхідності –перевести хворого на штучне дихання. Необхідно пам’ятати, що при переломі шийного відділу хребта слід уникати розгинання шиї з метою попередити можливе зміщення зламаного хребця і фатальну травму спинного мозку.У подібних випадках ШВЛ проводять способом рот до рота, рот до носа або за допомогою дихального мішка через маску. Підвищене положення голови зменшує об’єм крові у порожнині черепа і є важливим компонентом терапії набряку мозку. При лікуванні набряку мозку застосовують препарати для форсованого діурезу (фуросемід, урегіт), препарати, які регулюють електролітний обмін (верошпірон, бринальдикс) і препарати, які зменшують утворення спинномозкової рідини (діакарб). Гормональні засоби (преднізолон, дексазон) зменшують просочування рідкої частини крові, справляють церебропротекторний вплив при дегідратації. Близькі до глюкокортикоїдів за механізмом дії ноотропні препарати (ноотропіл, пірацетам). Осмотичні діуретини (манітол, сорбітол,гліцерин) більш ефективні при дифузних набряках. Для стабілізації клітинних мембран застосовують дицинон, андроксон, есенціале, токоферол. Трентал, курантил, компламін, кавінтон, серміон сприяють нормалізації мозкової гемодинаміки. У якості антигіпоксантів використовують натрію оксибутират, седуксен, тіопентал-натрій. Низькомолекулярні декстрани (реополіглюкін) застосовують після стабілізації клітинних та судинних мембран, інакше можливе посилення набряку мозку. Протипоказане застосування неогемодезу, 0,9% р-ну натрію хлориду, 5% р-ну глюкози щоби уникнути різкого підвищення ВЧТ з посиленням набряку–набрякання мозку. Гіпотермію застосовують для профілактики вторинних набряків. У хворих з вираженим набряком мозку терапію можна розпочинати у машині ШМД і продовжувати у реанімаційному відділенні стаціонара.
2
КОМАТОЗНІ СТАНИ
Кома є найглибшим рівнем порушення свідомості, виникає внаслі-
док гострої церебральної недостатності, основні причини якої наступні:
1) гіпоксія головного мозку (ГМ) будь-якого генезу, що неминуче
приводить до набряку мозку;
2) фармакологічні й токсичні (ендогенні й екзогенні) впливи на ГМ.
Рівні порушення свідомості
Усі розлади свідомості поділяють на 3 групи:
1) непродуктивні (оглушення, сопор, кома);
2) продуктивні (делірій, онейроїд, ступор й інші психіатричні синдроми);
3) паморочні стани (продуктивні й непродуктивні).
У цій главі розглядатиметься тільки перша група розладів, тому що
друга і третя належать до прерогативи психіатрів. Хоча ці стани можна
спостерігати й при екстрацеребральній патології, однак у цьому випадку
вони мають досить явну причину, після ліквідації якої купіруються.
Розрізняють 7 рівнів порушення свідомості:
1) ясна свідомість;
2) оглушення помірне;
3) оглушення глибоке;
504) сопор;
5) кома помірна;
6) кома глибока;
7) кома позамежна (атонічна, термінальна).
Ця класифікація заснована на ступені збереженості контакту із хво-
рим, жвавості рефлексів й якості реакції на біль (цілеспрямованою реакці-
єю на біль називають здатність хворого до прагнення уникнути контакту
з больовим подразником; для нецілеспрямованої характерна загальна реа-
кція у вигляді рухового та голосового збудження, гримаси страждання,
хворий не прагне уникнути контакту з больовим подразником).
Оглушення – поверхневий рівень порушення свідомості, для якого
характерне збереження усіх рефлексів, цілеспрямована реакція на біль.
Можливий двосторонній вербальний (словесний) контакт із хворим, однак
він утруднений і уповільнений, на питання хворий відповідає після паузи,
часто невлад і неправильно. Можлива дезорієнтація в просторі й часі. При
глибокому оглушенні можливість вербального контакту може різко обме-
житися, але хворий здатний виконувати прості команди.
Сопор характеризується різким обмеженням контакту з хворим. Як
правило, тільки при сильному подразнику (наприклад, голосно вимовлене
ім'я хворого, больовий подразник) пацієнт відкриває очі. Вербальний кон-
такт відсутній. Рефлекси й цілеспрямована реакція на біль збережені.
Помірна (поверхнева, неглибока) кома. При цьому рівні порушення
свідомості контакт із пацієнтом відсутній повністю. Звичайно в таких хворих
зіниці вузькі, хоча певні отрути можуть викликати й мідріаз, рефлекси (кор-
неальні, зіничні, сухожильні, ковтальний) і цілеспрямована реакція на біль
збережені, немає атонії м'язів м'якого неба, вітальні функції компенсовані.
Глибока кома. Для цього стану, крім відсутності контакту із хво-
рим характерно наступне: пригнічення рефлексів, зниження м'язового
тонусу, нецілеспрямованість або відсутність реакції на біль, поява патоло-
гічних рефлексів (Бабинського та ін.), пригнічення дихання й розвиток
гострої недостатності кровообігу, можлива гіпотермія. У ряді випадків
розвивається стан гіперрефлексії із судорожним синдромом, причиною
якого може бути специфічна дія отрути (тубазид, стрихнін), хоча частіше
воно є результатом глибокої гіпоксії.
Атонічна (позамежна) кома – необоротний стан, при якому від-
бувається різке пригнічення всіх функцій організму, найглибша гіпореф-
лексія аж до арефлексії, м'язова атонія (звідси назва коми). Атонічна кома
є результатом прижиттєвої загибелі головного мозку.
Крім цієї класифікації, дуже часто, особливо при черепно-мозковій
травмі (ЧМТ), рівень порушення свідомості оцінюють за шкалою ком
51Бали
Спонтанно 4
На звук 3
На біль 2
Відсутнє 1
Глазго (ШКГ): 15 балів відповідає ясній свідомості, 14–13 балів – оглу-
шенню, 12–9 – сопору, 8–3 – комі.
Основні патогенетичні механізми, що приводять до коми, наступні:
1) гіпоксія;
2) затримання метаболітів при порушеннях кровотоку;
3) дія ендо- і екзогенних токсичних продуктів.
Шкала ком Глазго (Glasgow Coma Scale)
Клінічні ознаки Відкривання очей
Відповіді на питання
Рухова активність
3–15
Орієнтовані відповіді 5
Хворий контактний, але дезорієнтований 4
Нескладні слова 3
Нечленороздільні звуки 2
Відсутнє 1
Виконання інструкції 6
Локалізація болю 5
Відсторонення від больового подразника 4
Згинання кінцівок на біль 3
Розгинання кінцівок на біль 2
Реакції немає 1
Сума балів
Діагностика коми
Діагностика коми ґрунтується на анамнезі й клінічному спостере-
женні. Кома, що раптово розвинулася з невідомої причини в колись здо-
рової особи, найчастіше викликана отруєнням з метою суїциду, субарах-
ноїдальним крововиливом, ЧМТ, у літніх – стовбурним інсультом. Посту-
повий розвиток коми звичайно обумовлений супратенторіальними об'єм-
ними процесами або посиленням метаболічної енцефалопатії.
При первинному огляді насамперед необхідно оцінити стан віталь-
них функцій і за необхідністю негайно їх коригувати. Потім слід встано-
вити факти ЧМТ, введення ліків, наявності гострого або хронічного за-
хворювання. Оцінюють наявність і виразність менінгеальних знаків,
а також основні характеристики неврологічного статусу (вербальні реак-
ції, відкривання очей, реакції зіниць та ін.).
52Клінічний перебіг коми може допомогти припустити локалізацію
патологічного процесу.
При оклюзії передньої мозкової артерії або крововиливі з аневриз-
ми передньої з’єднувальної артерії в лобову частку спочатку розвивається
кома, а через кілька днів – неспання з акінетичним мутизмом.
При двобічному ушкодженні таламуса виникає ареактивність, послаб-
ляються реакції зіниць, з'являється анізокорія, часто – парез погляду вгору.
При двобічних деструктивних поразках гіпоталамуса свідомість
порушується поступово, від поплутаної до ареактивної коми.
Зіничні реакції при комі
Фотореакції зіниць потрібно перевіряти за допомогою яскравого світла.
Ураження гіпоталамуса супроводжується іпсилатеральним міозом,
а також птозом й ангідрозом (симптом Горнера).
Симетричний міоз спостерігається при двобічному ушкодженні ді-
енцефальної ділянки, що є наслідком масивних супратенторіальних проце-
сів. Фотореакції зберігаються.
Ураження середнього мозку переривають зіничний рефлекс, реакція
акомодації може зберігатися. У результаті спостерігаються зіниці серед-
ньої величини (5–6 мм).
На зіничні реакції можуть впливати фармакологічні й метабо-
лічні фактори.
Атропін і скополамін у великих дозах стійко розширюють зіницю й
пригнічують фотореакції. Для диференціювання причини мідріазу можна
закапати в око 1% розчин пілокарпіну: якщо зіниця розширена через вве-
дення μ-холіноблокатора, в цьому випадку він не звузиться.
Опіати призводять до максимального звуження зіниць (вони ста-
ють точковими, як при крововиливі в міст).
Гіпоксія або ішемія викликають двобічний фіксований мідріаз, зви-
чайно це свідчення важкого необоротного ушкодження мозку.
Міоз спостерігають при багатьох дисметаболічних енцефалопатіях,
причому фотореакції зберігаються аж до термінального стану, що слу-
жить відмітною ознакою цього стану й дозволяє його диференціювати
його від локальних ушкоджень мозку.
Рухи очей при комі
Асиметричні порушення окорухових функцій при комі найчастіше
вказують на структурні ураження мозку.
Важливе значення мають такі реакції, як окулоцефалічний рефлекс
(ОЦР – очі ляльки, коли при повороті голови вертикально або горизонтально очі відхиляються в протилежну сторону) і окуловестибулярний рефлекс
(ОВР – при введенні крижаної води в зовнішній слуховий прохід у здоро-
вих розвивається ністагм, а при комі спостерігається поворот очей у бік
53подразника). Якщо стовбур мозку збережений, то ОЦР й ОВР позитивні,
якщо ж ці рефлекси змінені, наявні вогнищеві поразки головного мозку.
При дифузійному або двобічному ураженні півкуль без ураження окору-
хових шляхів очні яблука перебувають у середньому положенні або злегка розходяться; ОЦР й ОВР позитивні. При більшості дисметаболічних ком ОЦР й ОВР спочатку живі, потім пригнічуються (за винятком отруєнь барбітуратами).
При ушкодженні середнього мозку очні яблука нерухомі, а погляд
спрямований прямо.
Деякі рухові прояви коми
Декортикаційна ригідність проявляється згинанням рук, розгинан-
ням ніг, ротацією усередину й підошовною флексією. Спостерігається при
перерві кортико-спінальних шляхів у білій речовині півкуль.
Децеребраційна ригідність проявляється патологічним розгинанням рук
і ніг. Спостерігається при масивних двобічних ушкодженнях переднього мозку
внаслідок ЧМТ або інсульту. Можлива й при дисметаболічній комі.
М'язова атонія розвивається у випадку пригнічення центральних
рухових механізмів у медулопонтинних відділах ретикулярної формації й
при гострому перетинанні спинного мозку.
Деякі характерні риси клінічного перебігу ком різної етіології
Апоплексія: раптовий початок, часто літній вік, артеріальна гіпер-
тензія, гіперемія обличчя, шумне дихання, осередкові симптоми ураження
ГМ, кров у лікворі, менінгеальні знаки, судинний анамнез.
Цукровий діабет: поступовий початок, дихання Куссмауля, запах
ацетону, гіперглікемія й глюкозурія, кетонові тіла в крові й сечі.
Уремія: азотемія, аміачний запах, блювання, анурія, ретиніт, блі-
дість і набряклість обличчя й вік, сухість язика й шкіри, стоматит, судоро-
ги, іноді підвищення АТ.
Гострий гломерулонефрит: еклампсичні припадки, нейроретиніт,
артеріальна гіпертензія.
Гостра дистрофія печінки: жовтяниця, порушення або сонливість,
судоми, блювання, порушення білкового обміну.
Епілепсія: молодий вік, свіжі прикуси язика або старі фляки після
прикусів, характерний епілептичний припадок.
Алкогольне отруєння: алкогольний запах, гіперемія обличчя
й кон’юнктиви, брадикардія.
Отруєння CO: яскраво-рожевий колір обличчя, частий малий
пульс, пригнічення дихання.
Отруєння беладонною: мідріаз, тремор, гіперемія обличчя, сухість зіва.
Менінгіт: блювання, ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга,
Брудзинського, утягнений живіт, менінгеальна згинальна контрактура ніг,
брадикардія, гіпертермія, підвищення тиску ліквору, плеоцитоз у лікворі.
54ЧМТ: сліди травми на голові, кровотеча з носа і вух, кров'янистий
ліквор, брадикардія, можуть бути осередкові симптоми, блювання.
Сонячний удар: гіперемія обличчя, загальна гіпертермія, тахікардія,
розвиток коми після перебування на сонці.
Недостатність надниркових залоз: артеріальна гіпотензія, дихання
Куссмауля, блідість і ціаноз шкіри, гіпохлоремія, азотемія, профузні про-
нос і блювання.
Загальні принципи інтенсивної терапії коми
1. Забезпечення оксигенації ГМ, що неможливо без відновлення
2. Підтримання кровообігу для збереження адекватного мозкового
кровопостачання.
3. Введення глюкози при будь-якій комі (після узяття крові на аналізи)
50 мл 50% розчину, що дозволить запобігти гіпоглікемічному ураженню ГМ.
4. Зниження внутрішньочерепного тиску, яке швидше за все досяга-
ється при відновленні нормальної вентиляції (короткочасно допустима гіпервентиляція), оскільки зниження pCO2 викликає звуження мозкових судин.
Ефективно також введення гіпертонічного розчину (7,5%) NaCl – 200–500 мл.
5. Припинення судорожних припадків, які приводять до уш-
кодження ГМ. Ефективними для цього є бензодіазепіни.
6. Боротьба з інфекцією.
7. Корекція ВЕБ і КОС.
8. Нормалізація температури, тому що гіпертермія збільшує мета-
болічні потреби мозку.
9. Введення антидотів при отруєннях.
10. Зняття збудження (краще за допомогою бензодіазепінів) після
того, як з’явиться впевненість у відсутності структурної патології ГМ.
11. Профілактичний захист очей хворих, у яких при комі очі відк-
риті (за допомогою очної мазі й пасивним закриттям ока стрічкою).
Коматозні стани різної етіології
Гіперосмолярна гіповолемічна кома
Етіологія й патогенез. Гіповолемія з гіперосмолярним синдромом
розвивається внаслідок негативного водного балансу. Гіперосмолярність
обумовлена в основному гіпернатріємією, гіперглікемією, зростанням
рівня сечовини. Гіпернатріємія на тлі підвищення осмолярності є причи-
ною гіпернатріємічної гіперосмолярної коми, Na при цьому зростає до
160 ммоль/л і більше. При осмолярності плазми більше 360 ммоль/л про-
гноз несприятливий у більшості випадків.
55Клінічна картина. Переважають симптоми гіпогідратації. З боку
ЦНС: адинамія, занепокоєння, сплутаність свідомості, кома. Через зне-
воднення діенцефальної ділянки розвивається гіпертермія.
У лабораторних даних – явища згущення крові.
Інтенсивна терапія. Регідратація ізоосмолярними розчинами (5%
розчин глюкози з інсуліном). Ліквідація причини. При гіпернатріемії –
альдактон, бринальдикс, верошпірон. Варто втримуватися від введення
гідрокортизону (помітно збільшує рівень натрію) при необхідності замі-
няти його дексаметазоном.
Гіперосмолярна алкогольна кома
Етіологія й патогенез. Етіологія не вимагає пояснення, ця кома зу-
стрічається найчастіше. Осмолярність може підвищуватися до 340–
380 ммоль/л, причому тільки за рахунок етанолу. Кожен 1 мг/мл алкоголю
підвищує осмолярність на 22 ммоль/л.
Клінічна картина добре відома й не викликає труднощів при діаг-
ностиці, однак варто мати на увазі можливість отруєння іншими речови-
нами й ураження мозку іншої етіології на тлі алкогольного сп'яніння.
Інтенсивна терапія. Застосовують рутинний комплекс дезінтоксика-
ційної терапії, до якого входить промивання шлунка, масивна інфузійна
терапія. Варто пам'ятати, що промивання шлунка при комі здатне виклика-
ти аспірацію промивних вод, тому треба заздалегідь оцінити необхідність
інтубації трахеї (як правило, при глибокій комі це обов'язково).
Діабетична кетонова кома
Етіологія й патогенез розвивається через нераціональну терапію
цукрового діабету, зміну дієти, при збільшенні потреби в інсуліні (інфек-
ції, інтоксикації, запальні захворювання, хірургічні втручання, пологи,
психічні й фізичні травми, великі дози глюкокортикоїдів).
Основні ланки патогенезу. Нестача інсуліну сприяє тому, що глюкоза
із крові не проникає в клітину й накопичується в крові. Голодування клітин приводить до посилення розпаду глікогену, це збільшує гіперглікемію, яка веде до глюкозурії й осмотичної поліурії, а отже, до гіповолемії й гіпогідратації. При поліурії також втрачаються електроліти (K+Na+, Cl–). Ці зміни порушують нормальну роботу системи кровообігу.
Оскільки синтез глікогену з молочної кислоти порушений, накопи-
чується лактат і піруват, а накопичення останнього є однією із причин
діабетичних поліневритів.
Через порушення циклу трикарбонових кислот відбувається нако-
пичення кетонових тіл – надзвичайно токсичних сполук, які знижують pH
і збільшують додатково осмолярність плазми. Розвивається гіпертонічна
гіпогідратація спочатку позаклітинного, а потім і внутрішньоклітинного
сектора. Метаболічний ацидоз компенсується гіпервентиляцією (дихання
56Куссмауля). Важка внутрішньоклітинна дегідратація кліток ГМ врешті-
решт приводить до коми.
Клінічна картина. Розвиток повільний (від 12 год до декількох діб).
Спочатку посилюється спрага, поліурія, з'являються нудота, сухість у роті,
погіршується апетит, хворий відчуває розбитість, утомлення, скаржиться на головні болі. Потім порушується свідомість, виникають ознаки дегідратації,
пригнічення фотореакцій, міоз, запах ацетону, дихання Куссмауля.
Лабораторні дані: гіперглікемія (30 ммоль/л і вище), кетонемія
(100–300 мг/л), глюкозурія, метаболічний ацидоз (pH до 7,12), гіпока-
ліемія, гіпохлоремія. Нейтрофільоз зі зрушенням уліво, Ht підвищений.
Інтенсивна терапія. На першому місці – регідратація, що заповнює
ОЦК і знижує концентрацію токсичних продуктів. Введення інсуліну є
менш терміновим заходом, затримання перших доз до 1 год небезпечне.
Дефіцит рідини звичайно становить 3–7 л. Поповнення починають зі швидкістю 1 л/год, через годину її знижують до 0,5 л/год, а ще через 2 год кожен літр рідини вводять протягом 3–4 год.
При проведенні регідратації потрібно пам'ятати, що поповнення
внутрішньоклітинного сектора вимагає значно більше часу, ніж позаклі-
тинного, тому форсувати регідратацію не треба. Швидкість зниження глі-
кемії не повинна перевищувати 2,5–3,5 ммоль/л×год, а осмолярності – 1–
2 ммоль/л×год. Розчини, використовувані для регідратації, визначають за
натріемією і глікемією. При гіпернатріемії треба прагнути до обмеження
введення розчинів, що містять Na+. Для заповнення дефіциту в організмі
калію використовують глюкозо-калієво-інсулінову суміш (інсулін сприяє
переходу в клітину не тільки глюкози, але й калію).
Орієнтовні дози інсуліну, що зручно вводити за допомогою інфу-
зомата, наступні:
Глікемія (ммоль/л) Доза інсуліну (од/год)
4–7 1
7,1–11 2
11,1–17 4
17,1–27,9 6
> 27 8
Глікемію вимірюють раз на годину, за результатами коригують
швидкість введення інсуліну.
Варто особливо вказати, що введення, гідрокарбонату натрію, яке
раніше застосовували, зараз не рекомендують, тому що воно не ефективно
й може приводити до ускладнень. Кетоацидоз купірується самостійно піс-
ля припинення жирового катаболізму за допомогою інсуліну.
Природно, що в комплекс інтенсивної терапії повинні входити всі
заходи щодо лікування тих синдромів критичного стану, які виникають
у конкретного хворого.
Діабетична некетонова гіперосмолярна гіперглікемічна кома
Патогенез. Ця кома відрізняється від попередньої тим, що організм
не включає механізми глюконеогенезу, тому кетоз не розвивається. Гіпе-
росмолярність обумовлена гіперглікемією.
Клінічна картина. Комі передують спрага, поліурія, пронос, блювання,
пітливість, гострі інфекції. Найчастіше її провокують легеневі інфекції, панкреатит, запальні процесами нирок і тонкої кишки.
Принципи інтенсивної терапії такі, як при діабетичній кетоновій комі.
Діабетична гіперлактатемічна кома
Етіологічні фактори. Лікування бігуанідами, які стимулюють ана-
еробний гліколіз, що супроводжує недостатність кровообігу й дихання,
важкі інфекції, тривале голодування, гостре алкогольне отруєння, хроніч-
ні хвороби печінки й нирок – всі ці фактори підсилюють анаеробний глі-
коліз, внаслідок якого накопичується молочна кислота, тобто розвиваєть-
ся лактацидоз. Крім того, знижується здатність печінки переробляти мо-
лочну кислоту на глюкозу й глікоген.
Клінічна картина нагадує картину кетонової ацидотичної коми, але
відсутній запах ацетону. Відзначаються гіпотермія, артеріальна гіпотензія,
брадикардія, тахіпное, гіпогідратація.
Лабораторні дані: підвищення лактату й зниження пірувату (від-
ношення лактат/піруват зростає від 10/1 у нормі до 20/1), pH знижується,
помірна гіперглікемія. Підвищення лактату в 3–4 рази робить прогноз не-
сприятливим.
Інтенсивна терапія. Така кома важко піддається лікуванню. На-
самперед потрібно ліквідувати ацидоз, точніше – підвищити pH хоча б до
7,2. Застосовувати для цього гідрокарбонат натрію треба тільки в край-
ньому випадку (артеріальна гіпотензія, стійка до інфузійної терапії й ад-
реноміметиків), тому що можуть виникати небажані наслідки його вве-
дення: гіперосмолярність плазми, зниження серцевого викиду, можливе
підвищення рівня лактату. Переливання соди може сприяти й гіпоглікемії,
це треба враховувати, якщо призначений інсулін.
Гіпоглікемічна кома
Етіологічні фактори. Причинами даного стану є передозування інсу-
ліну й цукрознижувальних засобів, порушення режиму введення інсуліну й харчування, тривале голодування, фізичне й розумове напруження. Спонтанна гіпоглікемія може розвинутися при ураженні проміжного мозку або аденомі підшлункової залози.
Патогенез. Через зниження глікемії порушуються окисні й фер-
ментативні процеси в мозку. Пригнічується глікогеноліз, підвищуються
синтез глікогену й утилізація глюкози тканинами. Споживання клітинами
кисню порушується, розвивається гіпоксія, настає глибока кома. Як ком-
58пенсація глікемії збуджується симпатична нервова система, збільшується викид катехоламінів, соматотропного гормону, АКТГ, глюкокортикоїдів; зростає приплив крові до мозку, підвищується проникність мозкових судин, і утворюються периваскулярні екстравазати.
Клінічна картина. Ця кома розвивається гостро або підгостро,
є найбільш важкою з ком, пов'язаних із цукровим діабетом. Раптово з'яв-
ляються сильні відчуття голоду, різкої слабості, пітливість, блідість, збу-
дження, серцебиття, запаморочення й головний біль, тремор, оніміння
губ, парестезії, двоїння в очах, можуть бути судоми, дезорієнтовність,
зниження АТ, мідріаз, пригнічення фотореакцій, гіперрефлексія.
Лабораторні дані: виражена гіпоглікемія.
Інтенсивна терапія. Треба негайно ввести в/в струминно 20–50 мл
20–40% розчину глюкози (20 г і більше). При збереженні коми продовжу-
вати інфузію 10% глюкози, поки глікемія не досягне 5 ммоль/л. При нее-
фективності цих мір уводять 100 мг гідрокортизону й 1 мг глюкагону на
1 л 10% глюкози. На цьому фоні проводять заходи за всіма правилами
інтенсивної терапії критичних станів.
Загальні принципи лікування ком, пов'язаних із цукровим діабетом:
1. Максимально можлива швидка регідратація.
2. Ліквідація інсулінової недостатності й нормалізація вуглевод-
ного обміну.
3. Корекція водно-електролітного обміну.
4. Корекція кислотно-основного стану.
Уремічна (гіперосмолярна гіперазотемічна) кома
Розвивається при захворюваннях, що ведуть до гострої або хро-
нічної ниркової недостатності.
Провідними складовими патогенезу є гіперосмолярність до
360 ммоль/л, синдром ендогенної інтоксикації й метаболічний ацидоз.
Клінічна картина. У період прекоми мають місце слабкість, сонли-
вість, апатія, головні болі, шкірна сверблячка, геморагічні висипання, зни-
ження темпу діурезу, діарея, гіпотермія, анорексія, сухість у роті. Шкіра
бліда, зі слідами розчосів. Язик сухий, явища виразкового стоматиту. По-
ступово вгасає свідомість. Дихання Куссмауля, іноді – Чейна-Стокса. Мо-
жуть виникати клонічно-тонічні судоми. Артеріальна гіпертензія. Явища
полісерозиту.
Інтенсивна терапія. Основа лікування – гемодіаліз під контролем
кількісного і якісного стану плазми.
Кома при недостатності надниркових залоз
Етіологічні фактори. Гостре ураження (травма, інфекція) або хро-
нічна недостатність (хвороба Аддісона) надниркових залоз, різке скасу-
вання глюкокортикоїдів.
59Патогенез. Порушується регуляція водно-електролітного, вугле-
водного й білкового обмінів.
Клінічна картина. Провідний синдром – судинна недостатність.
Раптово з'являється різка блідість, холодний піт. Збудження змінюється
адинамією, що переходить у кому. На шкірі – прояви порушень мікроцир-
куляції, петехіальне висипання. Артеріальна гіпотензія, тахікардія. Потім
розвиваються дегідратація, олігурія, гіпотермія.
Лабораторні дані: метаболічний ацидоз, гіперазотемія, гіпогліке-
мія, гіпонатріемія, гіпохлоремія, лейкоцитоз, моноцитоз, еозинофілія.
Інтенсивна терапія. Замісне внутрішньовенне введення глюкокор-
тикоїдів, відновлення ОЦК і судинного тонусу.
Гіпохлоремічна кома
Етіологічні фактори. Гіпохлоремія внаслідок неприборканої блю-
воти, хронічного нефриту, токсикозу вагітності, гострого гастриту, енте-
риту, стенозу воротаря, кишкової непрохідності, діареї.
Патогенез. Гіпохлоремія, як правило, є наслідком причин, які ведуть
і до гіповолемії й гіпогідратації. Сукупність цих явищ із гіпохлоремічним
метаболічним алкалозом і визначає розвиток гіпохлоремічної коми.
Клінічна картина. Комі передує багаторазова неприборкана блюво-
та, понос, може поліурія. Шкіра суха, бліда. Явища недостатності кровоо-
бігу. Втрата свідомості супроводжується тетанічними судорогами (мета-
болічний алкалоз!).
Лабораторні дані: гіпохлоремія, гіпонатріемія (часто), азотемія,
метаболічний алкалоз, що приводить до гіпокальціемії (точніше – до зни-
ження концентрації його іонізованої форми), явища згущення крові.
Інтенсивна терапія. Комплексна корекція порушень водно-
електролітного обміну, кислотно-основного стану й кровообігу.
Тиреотоксична кома
Етіологічні фактори. Важкий тиреотоксикоз, особливо на тлі
фекції, операції, психічної травми.
Патогенез. Порушення свідомості пов'язані не до кінця з'ясованим
чином з ендотоксикозом, обумовленим гормонами щитоподібної залози.
Клінічна картина розвивається частіше підгостро. Перед комою
відзначаються адинамія, безсоння, анорексія, головний біль, гіпертермія,
гіперемія обличчя та інші симптоми, характерні для тиреотоксикозу.
Лабораторні дані: згущення крові, гіпокальціемія, гіпофосфатемія,
метаболічний ацидоз, збільшення екскреції 17-ОКС, підвищення в крові
рівня тиреоїдних гормонів.
Інтенсивна терапія. Інфузійна терапія кристалоїдами обсягом до 3–4 л,
120–180 мг преднізолону, 10–20 мг седуксена, 60–80 мг/доб мерказолілу.
Гіпотиреоїдна кома
Етіологічні фактори. Гіпотиреоз. Кома спостерігається рідко, зви-
чайно в літніх хворих на мікседему, комі сприяють охолодження, травма,
інфекційні захворювання, застосування препаратів, що пригнічують дія-
льність ЦНС.
Патогенез. Основні ланки: зниження швидкості метаболізму в мозку,
гіпоксія мозку через гіповентиляцію, гіпохромна анемія, обумовлена основним захворюванням, уповільнення мозкового кровопостачання.
Клінічна картина. Розвиток коми повільний. Поступово знижується
температура тіла, свідомість стає періодично сплутаною, потім пригнічується до коми, нерідко трапляються судоми. Спостерігаються всі симптоми, характерні для гіпотиреозу, у тому числі виражена гіпотермія (до 30 °C).
Лабораторні дані: зниження рівня тиреоїдних гормонів, тирео-
тропного гормону, респіраторний ацидоз; часто – анемія, збільшення
ШОЕ, гіпохолестеринемія, гіпонатріемія, гіпохлоремія.
Інтенсивна терапія. Череззондове введення трийодтироніну в дозі
100 мкг кожні 12 год до нормалізації температури тіла, потім 20-50 мкг
кожні 12 год до поліпшення стану. Введення 180–240 мг/доб преднізолону
в/в. Інфузійна терапія під контролем гемодинамічних показників і стану
водно-електролітного балансу.
3
Гостра ниркова недостатність – це патологічний синдром, зумовлений різними причинами і характеризується раптовим порушенням функції нирок (повним або майже повним), внаслідок чого виникабютьоліго- і анурія, затримка азотистих шлаків, порушення ВЕБ, КОС та інші порушення гомеостазу.
Останньою стадією ГНН є уремічна кома, якій передує тривала хронічна ниркова недостатність.
Причинами ГНН найчастіше виступають: шок, при якому зниження АТ обумовлює різке порушення внутрішньонирковогокровоплину, клубочкової фільтрації, аноксію з наступною загибеллю епітелію канальців; важкі , поширені пошкодження м’яких тканин. Коли із зони розчавлювання м’язів у кров поступають токсичні метаболіти, які викликають розвиток міоглобіну рійного некрозу; захворювання нирок (гострий гломерулонефрит, пієлонефрит, діабетичний гломерулосклероз тощо); гострі отруєння чотирихлористим вуглецем, солями важких металів, оцтовою кислотою, етиленгліколем, отруйними грибами та ін.; передозування чи індивідуальна підвищена чутливість до ліків; механічна перешкода відтоку сечі (нирковокам’яна хвороба, пухлини тазових органів поза очеревинного простору).
У початковому періоді ГНН провідним клінічним проявом є олігоанурія, коли добова кількість сечі не перевищує 300 мл .Характерними ознаками є підвищена втомлюваність, кволість, головний біль, нудота, свербіж шкіри, безсоння. У міру накопичення азотистих речовин (сечова кислота, креатинін, сечовина) розвивається уремічна інтоксикація: хворі загальмовані, адинамічні, порушується апетит, зростає спрага, шкірні покриви бліді, сухі, виникають розлади зору, сонливість, депресія, яка може змінюватися ейфорією, психозом з галюцинаціями, а пізніше – потьмаренням свідомості із судомними нападами. Згодом ці симптоми переходять у кому, при якій виявляються непритомність, блідість та сухість шкіри, набряки обличчя, повік і кінцівок. Зіниці звужені. Язик сухий, на слизовій порожнини рота крововиливи, фібрилярні посмикування мязів, зрідка – судоми. Сухожильні рефлекси підвищені. Дихання спочатку глибоке і шумнк, потім поверхневе, за типом Чейна-Стокса. АТ підвищений. Тони серця посилені, межі його розширені. Повторне блювання, часті рідкі випорожнення, метеоризм (уремічний гастроентероколіт), анемія.
Невідкладна допомога на до госпітальному етапі хворим з важкою ГНН або у стані уремічної інтоксикації полягає у проведенні заходів, спрямованих профілактику розладів серцево-судинної та дихальної систем, стимуляції діурезу, корекції ВЕБ. Хворих госпіталізують у спеціалізоване або реанімаційне відділення для проведення екстреної специфічної терапії (гемодіаліз, гемосорбція на активованому вугіллі, полііонітних смолах).
Тиореотоксична криза – загрозливий для життя хворого стан, який страждає дифузним токсичним зобом. Виникає під впливом провокуючих факторів: хірургічне втручання щитоподібній залозі, інтеркурентні інфекційні та запальні захворювання, психічна травма, груба пальпація щитоподібної залози, позатиреоїдна операція і травма, гестози вагітних, вживання симпатотропних препаратів, необґрунтована відміна антитиреоїдних засобів.
Тиреоїдину кризу можна розглядати як ендотоксичний шок, пов’язаний з гіперпродукуванням і викидом у кров великої кількості тиреоїдних гормонів.
У клінічному перебігу виділяють початкову (підгостру, прекоматозну) і гостру (коматозну) фази.
Пре коматозна фаза характеризується гострим початком і значним зростанням важкості симптомів тиреотоксикозу. Хворі скаржаться на сильний головний біль, біль у ділянці операційної рани. Температура субфебрильна або фебрильна. Шкіра обличчя, шиї,тулуба, гіперемована, кінцівки ціанотичні, мокрі від профузногоспітніння. Тахікардія, збільшення пульсового тиску. Зростає екзофтальм, збільшується щитоподібна залоза, можливі диспепсичні явища. Тривалість 1-2 дні.
Під час коматозної фази прогресують психоневрологічні розлади, можливим є розвиток гострого психозу з галюцинаторним і кататонічим синдромами, епілептиформними нападами. Характерними ознаками є потьмарення свідомості, дезорієнтація. Розвивається гіпертермія (40-41 градус), тахікардія, миготлива аритмія, гіпотензія, ядуха.
Перша допомога полягає у ліквідації зневоднення та інтоксикації (інфузія2-3 л ізотонічного розчину натрію хлориду чи глюкози), веденні кортикостероїдів ( преднізолон 200-300 мг/доб, гідрокортизон 300-600 мг/доб), бета-адреноблокаторів (індерал, анаприлін – до 300 мг/доб), серцевих глікозидів, тиреостатиків ( мерказоліл до 100 мг/доб) або йодних препаратів, які пригнічують секрецію тиреоїдних гормонів (в/в 1 мл р-ну Люголя чи 10% р-ну йодиду натрію кожні 8 год), інгібіторів протеаз ( контри кал 40000 од в/в крапельно на ізотонічному р-ні натрію хлориду); у разі психічного збудження – барбітурати, аміназин, транквілізатори. Госпіталізують хворих до відділень реанімації та інтенсивної терапії, транспортуючи хворого з піднятим головним кінцем, забезпечивши прохідність дихальних шляхів.
Гостра недостатність наднирникових залоз ( наднирникова кома ) – симптомокомплекс, який виникає при різкому зниженні або повному виключенні функції норинаднирників. Вона виникає внаслідок первинного ураження наднирниеових залоз (синдром Уотерхауза –Фрідріксена – крововиливі у наднирникові залози під час важких чи ускладнених пологів, при менінгококцемії, важкій септичній інфекції, тромбозі судин наднирників) або гострої декомпенсації їхньої хронічної недостатності.
Клінічними проявами гострої наднирникової недостатності є різка м’язова слабкість, синюшне забарвлення і похолодіння кінцівок, висока температура тіла, серцево-судинні розлади, зміни психіки у вигляді загальмованості, іноді галюцинацій, маячення, сильний біль у череві, тахікардія, малий частий пульс, гіпотензія. Прогресування цих симптомів призводить до розвитку коми. Важливою диференціальною ознакою наднирникової недостатності є гіперпігментація шкіри і слизових оболонок.
Невідкладна допомога на догоспітальному етапі передбачає інфузію 0,9% розчину натрію хлориду і 5% розчину глюкози для усунення зневоднення, негайному одномоментному в/в введенні 0,125-0,25 г гідрокортизону гемісукцинату. Надалі використовують водорозчинні форми гідрокортизону у добовій дозі 300-400 мг. Об’єм інфузії впродовж першої доби складає 3-4 л.
Набряк головного мозку – цеуніверсальна реакція мозкової тканини на різноманітні шкідливі впливи (гіпоксія, травма, порушення кровообігу, екзо– і ендогенні інтоксикації тощо). При набряку головного мозку відбуваються два процеси –набряк (збільшення рідини у міжклітинному просторі) і набухання ( збільшення кількості рідини у самих клітинах мозку). Набряк мозку може бути місцевим (фокальним), наприклад, у ділянці забою, який у подальшому може розповсюдитися на всю півкулю чи навіть на увесь мозок (генералізований набряк). Як при місцевому, так і при генералізованому набрякові спостерігається зміщення речовини мозку (дислокація), яке є грізним ускладненням, небезпечним для життя. Збільшуючись в об’ємі, мозок починає здавлювати сам себе, так як знаходиться у щільній кістковій порожнині – черепі. У здавленій і зміщеній мозковій речовині утруднюється кровообіг, що викликає порушення функцій розміщених у ній життєво важливих центрів і розвиток некрозу. Якщо здавлення триває 12-24 год, то некроз стає необоротним навіть при хірургічній ліквідації защемлення.
Для набряку годовного мозку характерні наступні симптоми:
головний біль, який іноді стає нестерпним, супроводжується боязкістю світла, болем при рухах очима у сторони;
блювання, яке посилює венозний і внутрішньочерепний тиск, що сприяє збільшенню набряку;
брадикардія, яка зростає у міру розвитку набряу мозку до 50-40 і менше за хв. При декомпенсації процесу брадикардія змінюється тахікардією;
непритомність, яка має декілька ступеней (оглушення, сопор,ступор (або кома).
Розвиток вогнищевих симптомів пов’язаний зі зміщенням півкуль мозку та мозочка, у подальшому –зі вклиненням та зтисненням його структур.
Внутрішньочерепна гіпертензія характеризується розвитком симптомів подразнення мозкових оболонок. При зміщенні і зтисненні речовини мозку розвиваються гіпертермія (40-41 градусів), епілептиформні судоми, порушення дихання (аж до зупинки), АТ спочатку може різко підвищуватися, а при декомпенсації швидко знижується.
Невідкладна допомога. Приступаючи до надання першої допомоги на догоспітальному, потрібно пам’ятати, що при комі больові патологічні імпульси досягають центральної нервової системи, а сама кома не є бар’єром, який захищає хворого від шоку. Тому всі медичні маніпуляції, які викликають больові відчуття, повинні виконуватися під знеболенням так само, як і хворих зі збереженою свідомістю.
При наявних грубих розладах дихання у першу чергу необхідно здійснити заходи для його відновлення, а уразі необхідності –перевести хворого на штучне дихання. Необхідно пам’ятати, що при переломі шийного відділу хребта слід уникати розгинання шиї з метою попередити можливе зміщення зламаного хребця і фатальну травму спинного мозку.У подібних випадках ШВЛ проводять способом рот до рота, рот до носа або за допомогою дихального мішка через маску. Підвищене положення голови зменшує об’єм крові у порожнині черепа і є важливим компонентом терапії набряку мозку. При лікуванні набряку мозку застосовують препарати для форсованого діурезу (фуросемід, урегіт), препарати, які регулюють електролітний обмін (верошпірон, бринальдикс) і препарати, які зменшують утворення спинномозкової рідини (діакарб). Гормональні засоби (преднізолон, дексазон) зменшують просочування рідкої частини крові, справляють церебропротекторний вплив при дегідратації. Близькі до глюкокортикоїдів за механізмом дії ноотропні препарати (ноотропіл, пірацетам). Осмотичні діуретини (манітол, сорбітол,гліцерин) більш ефективні при дифузних набряках. Для стабілізації клітинних мембран застосовують дицинон, андроксон, есенціале, токоферол. Трентал, курантил, компламін, кавінтон, серміон сприяють нормалізації мозкової гемодинаміки. У якості антигіпоксантів використовують натрію оксибутират, седуксен, тіопентал-натрій. Низькомолекулярні декстрани (реополіглюкін) застосовують після стабілізації клітинних та судинних мембран, інакше можливе посилення набряку мозку. Протипоказане застосування неогемодезу, 0,9% р-ну натрію хлориду, 5% р-ну глюкози щоби уникнути різкого підвищення ВЧТ з посиленням набряку–набрякання мозку. Гіпотермію застосовують для профілактики вторинних набряків. У хворих з вираженим набряком мозку терапію можна розпочинати у машині ШМД і продовжувати у реанімаційному відділенні стаціонара.
4
Печінкова енцефалопатія
Залежно від механізмів розвитку виділяють три форми печінкової енцефалопатії і печінкової коми:
ендогенну (печінково-клітинну);
екзогенну (портосистемну, портокавальну або шунтову);
змішану.
Печінково-клітинна або справжня енцефалопатія
Етіологія:
— гострі та хронічні гепатити;
— цирози печінки;
— пухлини;
— травми печінки;
— отруєння гепатотропними отрутами, грибами.
Безпосередньою причиною ендогенної печінкової коми є масивні некрози. Сприяють розвитку печінково-клітинної недостатності:
- зловживання алкоголем;
- гепато- і церебротоксичні засоби (туберкулостатичні, седативні, снодійні, діуретики, анальгезивні);
- наркоз;
- операційна травма;
- загострення хронічних інфекційних захворювань;
- метаболічний алкалоз;
- хронічна ниркова недостатність.
Екзогенна портосистемна енцефалопатія зумовлена надходженням токсичних продуктів з кишок в обхід печінки в кров, а відтак у мозок, що спричинює мозкові розлади.
Змішана кома виникає в разі розвитку некрозів паренхіми у хворих на цироз печінки з вираженим колатеральним кровотоком.
Основним у розвитку печінково-клітинної і портосистемної енцефалопатії є токсичний вплив на центральну нервову систему (ЦНС) продуктів метаболізму азотистих сполук, які інактивуються печінкою у здорових людей. Найбільше значення мають амоніак, меркаптани і феноли.
Гостра печінково-клітинна недостатність
Основними її критеріями вважають:
• наявність жовтяниці шкіри і слизових оболонок;
• збільшення, а відтак зменшення розмірів печінки;
• геморагічний синдром;
• лихоманку;
• печінковий запах з рота, від поту та сечі;
• розлади травлення (нудота, гикавка, відсутність апетиту, біль у животі, метеоризм, порушення дефекації);
• дихальну недостатність;
• розлади серцево-судинної системи;
• лабораторні зміни (збільшення вмісту загального білірубіну в сироватці крові понад 100 мкмоль/л, підвищення активності індикаторних ферментів аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланінамінотрансферази (АлАТ), лактатдегідрогенази (ЛДГ);
• зниження протромбінового індексу до 60 % і нижче;
• наявність та прогресування явищ енцефалопатії.
Розрізняють 4 стадії печінково-клітинної недостатності.
Стадія І (продромальна): поступовий початок з появою емоційної нестійкості, відчуття тривоги, нудьги, апатії, періоди заціпеніння з фіксацією погляду або ж ейфорії з психомоторним збудженням, безсоння вночі, сонливість удень; знижується апетит, хворі втрачають масу тіла; характерні порушення поведінки й емоційного статусу: зниження розумової активності, здатності концентрувати увагу, сповільнення мислення і мовлення.
Стадія II: хворі дезорієнтовані в часі і просторі, впадають у депресію, сонливі; характерні деліріозні стани із судомами і моторним збудженням, під час яких хворі роблять спроби вибігти з палати, стають агресивними; відзначається тремор пальців рук, губ, повік, атаксія; значно порушується почерк.
Стадія III характеризується психозом, вираженим тремором; пацієнти не можуть виконувати команду і продемонструвати її; розвиваються ступор, нетримання сечі, скрегіт зубів; посмикування і судоми м’язів, гіперрефлексія або гіпорефлексія; відтак з’являються гіпомімія, дизартрія, порушення координації рухів, характерний печінковий запах з рота.
Стадія ІV — це, власне, печінкова кома. Спочатку вона неглибока, іноді з періодами ясної свідомості або й збудження. Відтак з наростанням коми прогресують жовтяниця, артеріальна гіпотензія, з’являється задишка, від хворого поширюється печінковий запах; відзначаються дихання Куссмауля або Чейна—Стокса, мідріаз, відсутність реакції зіниць на світло; зникають рефлекси, больова чутливість.
ПРОТОКОЛ НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ
В РАЗІ ПЕЧІНКОВОЇ КОМИ
Критерії діагностики:
захворювання печінки;
отруєння гепатотропними отрутами;
специфічний печінковий запах з рота;
порушення психіки;
біль у правому підребер’ї, блювання, жовтяниця;
геморагічний синдром
Обсяг медичної допомоги:
забезпечити прохідність дихальних шляхів — повітропро¬від, в-подібна трубка;
інгаляція кисню;
при неадекватній вентиляції — ШВЛ, інтубація трахеї;
зв’язок з веною;
глюкоза 40 % до 100 мл;
вітамінотерапія;
глюкокортикостероїди;
антидоти: при отруєнні солями важких металів: унітіол 5 % 5 мл в/в, при отруєнні солями срібла, свинцю — натрію тіосульфат 20 % 5-10 мл в/в;
протипоказані морфін, сечогінні, барбітурати
Госпіталізація:
у реанімаційне відділення;
у разі отруєння гепатотоксичними отрутами — у токсикологічне відділення.
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 0
Так: 0