Католицька та православна церкви в Середньовіччі.

Коли християнська церква розділилася на католицьку та православну гілки?

Шляхи розвитку католицької та православної церков у Середньовіччі

У 1054 р., як вам уже відомо, між східною і західною церквами відбувся розкол. Патріархи залежали від влади візантійських імператорів, тоді як папи римські спиралися на свої сили та намагалися впливати на монархів. Коли «західні» ієрархи вирішили підкорити «східних», стався розкол, що триває донині. Православні очільники орієнтувалися на політику цезарепапізму (система влади, коли глава держави є главою церкви). Особливістю розвитку східного християнства було також те, що в богослужіннях допускалося використання національних мов. Деякі православні досягали навіть повного унезалежнення від Константинополя. Так, у 1346 р. статус патріархату отримала Сербська православна церква. Окремі спроби здійснювали також у Київській митрополії – поставлення митрополита Іларіона без відома константинопольського патріарха здійснив князь Ярослав Мудрий. Після захоплення хрестоносцями Константинополя в 1204 р. взаємини між двома гілками християнства остаточно зіпсувалися. Періодично проблему об’єднання обговорювали, а в 1439 р. на соборі у Флоренції дійшло до укладання церковної унії. Ця угода пожвавила діалог між західними і східними християнами, але після падіння Візантії в 1453 р. він припинився.

Католицьке духівництво володіло просторими земельними наділами, управляло великими коштами, виплітало хитромудрі інтриги. Західна церква взялася продавати індульгенції – письмові грамоти, які гарантували звільнення від гріхів. Спочатку на отримані гроші споряджали хрестові походи, але згодом, у XIV—XV ст., фінанси осідали в Римі. Зміцненню папської влади сприяла Клюнійська реформа Х—ХІ ст.

У Середньовіччі мало хто наважувався заперечувати вчення та правила церкви. Це могло бути смертельно небезпечним. Тих, хто проповідував християнську віру інакше, ніж учили духовні особи, йменували єретиками. Їх цькували і нещадно карали однаково у Візантії та Європі. Єретиків або нерозкаяних грішників відлучали від церкви, проголошуючи анафему (довічне прокляття).

Охарактеризуйте розвиток католицизму в Середні віки.

Боротьба з єретиками. Інквізиція. Альбігойські війни

Розхитувало єдність церкви «народне християнство» — поєднання язичництва з християнством. Старі вірування продовжували існувати та впливати на життя селян, межуючи із забобонами та по-простому пояснюючи складні церковні вчення. Натомість єресі були переконаннями, які суперечили загальновизнаним церквою поглядам та ідеям. Наприклад, потужною єрессю було богомильство. Його прихильники були особливо активними в Малій Азії та на Балканах, зокрема в Болгарії. Богомили заперечували церковний ритуал й відкидали церковну ієрархію. Вони твердили, що це суперечить принципам раннього християнства. Особливо ненавиділи патріархів, архієпископів, єпископів, вважаючи їх привілеї шкідливими для служіння Богові. Незважаючи на гоніння, ця єресь продовжувала існувати у Візантії аж до другої половини XV ст.

«Святий Домінік головує над Auto-da-fe» (оголошення вироку інквізиції), художник Педро Берругете, кінець XV ст.

Богомильство залишило свій слід також у Європі, куди потрапило внаслідок хрестоносного руху. Так, у першій третині XIII ст. на півдні Франції винищили катарів (альбігойців). Вони проповідували, що для спасіння душі достатньо поводитися скромно, уникати земних спокус і насолод, а не звертатися до священників. Римські ієрархи оголосили проти незгодних хрестові походи, так звані Альбігойські війни (1209-1229). Після їх закінчення створили інквізицію — особливу церковну службу, що боролася з єресями, по суті, своєрідну поліцію та суд. Інквізиторів наділили повноваженнями проводити розслідування і допити, визнавати винних. Вироки виконували уповноважені від світської влади.

Однак не тільки єретики ризикували життям. Будь-хто, хто поводився дивно, міг дорого заплатити за свою дивакуватість. Також особливо вперто переслідували юдеїв, які оселялися в містах відчуженими общинами й майже не контактували з християнським світом. їхню мову та релігію не розуміли в тодішній Європі. Подекуди юдеям наказували носити спеціальний одяг, за яким їх упізнавали на вулиці. Зафіксовані випадки, коли через релігійну нетерпимість юдеїв виганяли з країни.

У «групі ризику» також перебували жінки, на яких «полювали» за відьомство. Пійманих «відьом» катували, вимагаючи зректися нечистої сили. Часто їх кидали в річку. Якщо підозрювана тонула, вину з неї знімали. Якщо виживала, її судили і спалювали на вогнищі. Інквізитори вважали, що, вбиваючи тіло, вони рятують душу, тому не переймалися кількістю невинних жертв. Але, що дивно, авторитет церкви був настільки непохитним, що, незважаючи на її злочини, віряни не відверталися від релігії та духівництва.

Із зібрання законів про єретиків, XIII століття:

«...«Єресь»... означає поділ, і звідси походить слово «єретик», тобто християнин, який відійшов від католицької релігії. Існує дуже багато... категорій єретиків, але дві з них найголовніші. До першої належать ті, хто вірує, але його вірування розходяться зі справжньою вірою, яку Римська церква звелить сповідувати й оберігати. До другої категорії належать ті, хто не вірує, і це дуже негідні люди, які вважають, що душа вмирає разом із тілом і що ні за добро, ні за зло, яке людина робить у цьому світі, вона не дістане ні нагороди, ні кари...

Єретики можуть бути звинувачені будь-якою людиною з народу перед місцевим єпископом. І якщо трапиться, що будуть чинити опір, то їх треба судити... і передати їх потім світським суддям, і ті повинні покарати їх так: якщо проповідував єресь, був затятим, то його треба спалити на вогні так, щоб він помер. І на таке ж покарання заслуговують невірні, котрі, як ми вказали вище, в попередньому законі, не вірять ні в кару в іншому світі...»

Укладіть ментальну ману на тему «Становище католицької церкви в Середні віки». До ключових гілок мани запишіть короткий текст-висновок.

Виконати тест!