Франческо Петрарка. Сонети № 61, 132. Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя і героїні. Втілення гуманістичних ідеалів у поезії митця. Структура сонетів Ф. Петрарки.

Матеріал опрацювати для підготовки до тестування

Біографія поета - http://svitliteraturu.com/_ld/4/401_jpg2pdf.pdf

Анкета збірки - http://svitliteraturu.com/_ld/10/1082_jpg2pdf.pdf

УВАГА!!!Наступний матеріал бажано записати в робочий зошит

Дата проведення

Класна робота

Франческо Петрарка (1304–1374). Сонети № 61, 132. Історія кохання в сонетах Ф.Петрарки. Образ ліричного героя та героїні. Втілення гуманістичних ідеалів у поезії митця.

Істинно благородна людина не народжується

з великою душею, але сама себе

робить такою чудовими справами.

(Франческо Петрарка)

Франческо Петрарка — поет і історик, один із найосвіченіших людей свого часу. Його вирізняла особлива любов до класичної давнини, пристрасна віра у відродження Риму та Італії, нечуваний авторитет, який дозволяв йому наставляти пап та імператорів і навіть робити їм суворі догани. Петрарка був увінчаний лавровим вінком римським сенатом, офіційно визнаний великим поетом, істориком і римським громадянином.

1304 р. — народився в Ареццо у сім’ї Петракколо ді Паренцо та Елетти Каниджані. Батько-флорентієць; після приходу до влади гібеллінів (у 1302 р.) був вигнаний із Флоренції. Слід зазначити, що Петрарка, на відміну від Данте, не дуже страждав через це.

1316 р. — в університеті Монпельє вивчає право протягом 4-х років.

1326 р. — помирає батько Петрарки. Франческо разом із братом Джерардо обирають духовне поприще. Отримавши сан «світського каноніка», від подальшої церковної кар’єри відмовляється.

1327 р. — у церкві Св. Клари зустрічає Лауру, яку покохав із першого погляду і на все життя. Це кохання буде нещасливим для Франческо, але саме завдяки йому з’являються на світ його поетичні твори народною (італійською) мовою, що отримають назву «канцоньєре», або «Книга пісень».

1340 р. — одночасно надходять пропозиції про увінчання лавровим вінком від Паризького університету та Римського сенату. Петрарка, що мріє про повернення колишньої величі Риму, його відродження, обирає пропозицію Римського сенату. Король Роберт Анжуйський благословляє його вибір та дарує йому пурпурову королівську мантію.

1341 р. — Петрарка увінчаний лавровим вінком на Капітолійському холмі у Римі.

1348 р. — під час епідемії чуми помирає Лаура.

1374 р. — Петрарка помирає в Аркуа.

Відомості про «Книгу пісень» Петрарки

«Книга пісень», або «Канцьоньєре»,— збірка сонетів та віршів, написаних італійською мовою. Роботу над цією книгою Петрарка почав, коли закохався у Лауру, і продовжував протягом усього життя. Сонети народжувалися і тоді, коли двадцятирічної Лаури не стало. Книга має два розділи: «На життя мадонни лаури» та «На смерть мадонни лаури». Кохання не залишило поета, воно лише стало просвітленим і трагічним водночас.

Літературознавчі терміни

Сонет — ліричний вірш, що складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, двох чотиривіршів та двох тривіршів. Як жанр сонет з’явився у XIII ст. в Італії та був розроблений Данте і Петраркою.

Домашнє завдання: Вивчити один з сонетів Петрарки, обравши самостійно зі збірки "Канцоньєре"

Збірка "Канцоньєре"

Повний текст збірки: petrarka-franchesko-knyha-pisen-(kantsoniere)594.docx

Посилання на перегляд та скачування файлів: https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=594

Теорія літератури

Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

Історія сонета

Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. Барберіні й А. Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка (1304 — 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (16 ст.) та В. Шекспіра в Англії (17 ст.).

Зневажений класицизмом, сонет відродився в добу романтизму, став улюбленою формою «парнасців» (Жозе-Маріа де Ередіа, Шарль Леконт де Ліль) та символістів.

В українській поезії сонет відомий із 1830 (вірш Сапфо і сонети Адама Міцкевича в переспіві Опанаса Шпигоцького). Далі він зустрічається в поезії Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, У. Кравченко, Степана Чарнецького.

Особливого поширення набирає він на кінець 19 — початок 20 ст. Видатну роль у розробці сонету відіграв Іван Франко: «Сонети» (1882), цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писали Леся Українка і Микола Чернявський («Донецькі сонети», 1898).

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків М. Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

З початку 30-их pp. майстерні зразки сонетів з'являються в галицькій поезії (цикл Б. І. Антонича «Зриви й крила» та ін.), натомість в УРСР під тиском репресій сонет зазнає занепаду і дещо оживає із середини 50-их рр.

В українській поезії в еміграції сонет набув значного поширення і в багатьох випадках високої майстерності. Серед інших зустрічається він у творчості Ю. Клена, М. Ореста, Б. Кравцева, С. Гординського, Яра Славутича, Остапа Тарнавського, Ігоря Качуровського, Емми Андієвської, Дмитра Павличка й інших.

Вам уже відомо, що головна тема поезій Петрарки з «Книги пісень» — це оспівування кохання до Лаури.

Запитання та відповіді:

1. Як ви думаєте, про що мріє ліричний герой збірки? (Він прагне, щоб його кохання було високим. Лише таке почуття є найбільшим щастям.)

2. Яке ставлення героя до цього світу? (Він обожнює світ, адже у ньому живе кохана Лаура. Кохання відкриває душу героя назустріч красі.)

3. Яким постає перед читачем ліричний герой? (Замріяним, заглибленим у себе. Але це не аскет, він любить життя.)

4. Які питання хвилюють ліричного героя? (Героя турбує, чи достатньо благочестиве його кохання до Лаури. Його непокоїть те, що його душею оволоділо земне кохання. Але він кохає Лауру як ідеал жінки, тобто це кохання романтичне.)

5. Якою є любов у сонетах Ф. Петрарки? (Вона не є гріховною: це благо, що посилається людині. Любов очищує душу, облагороджує її, допомагає відчути красу реального світу.)

6. Якою є мова сонетів? (Живою, образною, пристрасною. Відомо, що сонети Петрарка писав живою італійською мовою, а не латиною.)

7. Якою зображена Лаура? (Ми бачимо її очима закоханого поета. Вона реальна й нереальна водночас. Це прекрасний ідеал.)

Але, окрім цих поезій, у збірці є ще й інші, присвячені темі патріотизму, поета і поезії, недосконалості людської натури. Ми б збіднили власне уявлення про творчість Петрарки, якби не звернули уваги на інші його сонети.

Сонет І Вступ
До вас, слухащих, ці мої рядки
Незграйні, із любовними жалями.
На себе озирнусь: яка нетяма
Стає в очу мені віддалеки.

Хай рвучий, а зворушливий таки
Мій голос залунає поміж вами,
І обізветься не ворожим гамом,
А спочуванням, юнки й юнаки.

Я бачу, що від люду відтепер
За суєту мені лише ганеба.
І сам сміюся з себе, вітрогон.

Ось підсумок гордині і химер:
Покута й розуміння — так не треба,
Бо світські втіхи всі — короткий сон.

Запитання та відповіді:

1. В якому віці, на вашу думку, поет написав цей сонет? (У зрілому віці,бо поет згадує юність, що промайнула.)

2. Якими словами поет згадує свою юність?(«Незграйні, із любовними жалями. На себе озирнусь: яка нетяма
   Стає в очу мені віддалеки.».)

3. Назвіть художні засоби, які використовує автор для створення образу свого вірша? (Епітети — «рвучий, а зворушливий голос», метафору — «Я бачу, що від люду відтепер за суєту мені лише ганеба», звертання - "слухащих", "юнки й юнаки")

4. Якого висновку доходить поет? («Бо світські втіхи всі — короткий сон».)

5. Чому Петрарка саме цей сонет вирішив зробити першим у збірці «Канцоньєре»? (Цей сонет — звертання до читачів, в якому автор віддає на розсуд шанувальників його творчості плід своєї багаторічної праці. Поет сподівається, що його вірші знайдуть відгук у душах читачів, свідомо принижує свої достоїнства, демонструючи лише у кінці сонета особисту життєву мудрість.)

Сонет VII Другові з закликом працювати над собою
Прожера, ледацюга і лежуг
Занапастять у світі добре діло
Відтоді, як усе в нас зледащіло
Й до голосу природи всяк оглух.

На небі світ благих світил потух,
І людську форму геть життя роз'їло,
І серед нас нема таких, хто сміло
Підтримує живим пісенний дух.

"Вітати мирт, кохатися в лаврині?
А любомудріє таке убоге!" —
Заводить звичну пісню добродбай.

З тобою, друже, цим шляхом не многі:
Тим паче без вагань по нім рушай
І так уже й держись його віднині.

Аналіз сонету 61 «Благосло­венні будьте, день і рік…»

Автор – Франческо Петрарка

Жанр – сонет

Вид лірики – інтимна

Тема – уславлення краси коханої ліричного героя

Ідея – кохання – благотворна сила та найвища цінність

Настрій – піднесений

Ліричний герой по-справжньому кохає, відчуває внутрішнє пробудження, піднесення, жагу до життя

Художні засоби виразності

анафора: благословенні;

епітети: сяйливі очі, ясний потік, солодкий біль, ім’я ніжне і кохане;

метафори: лук Амура, серця рани, зав’язали світ;

звертання;

окличні речення – Й ти, неподільна радосте моя!

Оксюморони: «Але ж муки ці солодкі…»; «Живлюща смерте…»; «Втіхо навісна…»; «Палаю в стужу…»; «В спеку весь дрижу…»

Про­тиставлення, оксюморони, риторичні запитання, риторичні окличні речення — дуже влучні, виразні художні засоби для відтворення почуттів, допомагають глибше розкрити супе­речливість такого багатогранного почуття, як любов.

Цей сонет своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки. Петрарко сприймав любов, то як найвище благо, то як гріховне почуття. Ці суперечливі погляди на кохання позначилися на вірші. Кохання – це найвища цінність , а водночас і «солодкий біль», «серця рана». Але ліричний герой приймає все це й не відмовляється від кохання. Він по лицарські милується прекрасною Лаурою. Жодної зухвалої думки немає в нього. Це поклоніння коханій. Думки про кохану виливаються у гімн цьому високому почуттю. Він говорить про Лауру з піднесенням, схиляється перед нею.

Композиція твору відтворює кохання дорогоцінне, крихке і милозвучне як кришталь. Воно прозоре, але може відтіняти різні барви, як грані кришталю. Це кохання нескінченне, як пісок, що відлічує нескінченність часу. Серце Петрарки обпалене вогнем кохання, покрите ранами благоговенними, тому увінчене трояндами кохання, які як стріли Амура пронизують його серце, але це не завдає йому смертельних ран, а наповнює солодким болем кохання.

Петрарка СОНЕТ 61

“Благословенні будьте, день і рік”

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне,—

Й ти, неподільна радосте моя!

***

Благословенні місяць, день і рік,

Пора, година, край, містина мила,

Коли краса її очей сп’янила

Мене, і став я бранцем їх повік.

Благословенні: біль, що в душу вник,

Що об’явилась ним Ерота сила,

Лук і стріла, що серце проразила,

І рана, що пройшла в його тайник.

Благословенні всі рази, коли я

Ім’я моєї пані називав,

Мої зітхання, порив, плач і мрія.

Благословенні і рядки, що склав

Я їй на честь, і мисль моя: до неї

Вона іде, до неї однієї.

Переклад Д. Павличка.

Аналіз сонету 132 “Як не любов, то що це може бути…”

Автор – Франческо Петрарка

Рід літератури – лірика

Вид лірики – інтимна

Жанр – сонет

Тема – що таке кохання

Ідея – показ суперечливого, подвійного характеру земного кохання

Ліричний герой хоче розібратися в своїх почуттях. Він суперечить сам із собою про природу його кохання.

Образи-протиставлення: “живлюща смерть”, “втіха навісна”

Художні засоби виразності

епітети -скорбота нищівна, морську безкраю

оксиморон – муки солодкі, живлюща смерте, втіхо навісна!, палаю в стужу, в спеку весь дрижу.

порівняння – Неначе в просторінь морську безкраю,

риторичні запитання: Як не любов, то що це бути може?, А як любов, то що таке вона?, Добро?, Зло?, Горіти хочу?,

Не хочу?, Хто твій тягар здолати допоможе?, Чужій чи власній волі я служу?

риторичні оклики: Але ж муки ці солодкі, боже!, Бідкатись негоже, То даремна скарг луна, Живлюща смерте, втіхо навісна!

антитеза – добро – чи зло, горіти хочу – не хочу?, власна воля – воля чужа, але ж муки ці солодкі – та в ній скорбота нищівна, Як не любов, то що це бути може? – А як любов, то що таке вона?

В сонеті відбилася суперечка Петрарки зі самим собою про природу його кохання. Якщо любов – це благо, то чому воно несе журбу? А якщо зло, то чому кохання таке солодке? Якщо закоханий образ «зло», то чому він скаржиться на свою долю. А якщо «добро», то звідки його скарги. Петрарка підкреслює суперечливий, подвійний характер земного кохання. Земна любов ставить перед людиною низку моральних проблем. Тож людина, яка не керується у своїх пристрастях розумом, подібна до човна без керма. Петрарко- поет благословляє все, що пов’язане з Лаурою, що пробудило в ньому кохання, що зранило його серце і водночас принесло неподільну радість.

В основі композиції протиріччя, які хвилюють поета. Це і свіча кохання, яка яскраво горить, але оповита смутком. Це й ніжні квіти саккури, які символізують чисте, непорочне почуття, але смуток і тягар, який крає серце поета, очорнює їх білосніжні пелюстки. Не зважаючи на без відповідне кохання, Петрарка обожнює свою кохану, тому що у кохання немає мудрості, а є лише пристрасть, розчарування і сумніви. Але вогонь кохання затмарює все.

Образ хиткого човна в безкрайому морі ще з часів античності виражав долю людини, яка втра­тила надійну опору в житті.

І справді, любов до Бога гармонійна і просвітлена, їй невідомі такі суперечності. Земна любов ставить перед людиною цілу низку моральних проблем. Серед них — проблеми розуму і пристрасті. Він не звертається до Бога і залишається наодинці зі своєю пристрастю. Людяна, що не керується у своїх пристрастях розумом, подібна до човна без керма.

СОНЕТ 132

“Як не любов, то що це може бути…”

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? — Але ж муки ці солодкі, боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма —

Чого я хочу — й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.

Переклад Г. Кочура

Тестування проходь лише в той момент,

коли відчуєш впевненість у своїх знаннях!

Завдання: підготувати виразне читання сонета, пояснити його зміст, тему та ідею, визначити художні засоби, «намалювати» сонет (символи, образи), порівняти словесне пояснення та художнє; довести, що даний вірш — сонет.

Завдання до сонету №7 ( текст сонету шукайте в 2 теоретичному блоці)

Дайте відповіді на запитання

1. Які людські недоліки критикує поет у сонеті?

2. Якими словами описує автор недосконалість людського суспільства?

3. Що радить своєму другові, читачеві поет?

4. А як вважаєте ви? «Чи варто плекати у собі чесноти, вчитися, працювати над собою, коли інші не поділяють такої точки зору?» Твір-мініатюра 8-10 речень