Джордж Ноел Гордон Байрон (1788–1824). Вплив творчості Дж. Байрона на розвиток романтизму в Європі. Протиставлення мрії і дійсності у ліриці поета. «Хотів би жити знов у горах…»

Джордж Гордон Байрон

1788—1824 рр.

Вплив творчості Дж. Байрона на розвиток романтизму в Європі. У кожній країні романтизм мав свої специфічні ознаки. Англія також не є винятком. На англійському ґрунті плідно розвивалися такі романтичні течії, як рання (універсальна, філософська) — В. Блейк, С. Колрідж; народно-фольклорна — В. Вордсворт; утопічна — П. Б. Шеллі; «вальтер-скоттівська» (історична) — В. Скотт; релігійно-містична — В. Вордсворт, Р. Сауті; байронічна — Дж. Байрон та його послідовники.

Розквіт творчості Дж. Байрона прийшовся на першу третину XIX ст., коли в Англії та Європі посилилися настрої розчарування після Французької революції та періоду наполеонівських війн. Тому в його літературній спадщині переважають теми, пов’язані з неприйняттям навколишньої дійсності та її гострою критикою, яскраво виявився контраст між реальним життям і мріями героя.

Байронічний герой розчарований у принадах світу, його не радує ані багатство, ані слава, ані кохання. Основний його духовний стан — це нудьга. Він не задоволений навколишнім середовищем, не може знайти місце в ньому; відчуває світову скорботу, загальну невлаштованість людства. Його душа протестує проти неволі, духовної ницості, обмеженого існування, прагне полинути у світ чистих і світлих почуттів, краси природи, високих ідеалів, але світ надто жорстокий до нього. Байронічний герой самотній і відчужений. Його страждання та почуття — головний предмет дослідження автора. Герой Дж. Байрона — песиміст і водночас егоїст. Він нерідко несе загибель усім, хто його любить. Це грішний янгол, демон, який ніде не знаходить розради, але й сам страждає від цього.

Вплив творчості Дж. Байрона на англійську й інші літератури Європи був таким значним, що інші письменники наслідували його теми, мотиви, стиль, а широка публіка — тип поведінки, відчування, ставлення до світу, навіть одягу.

Дж. Байрон був дуже популярним автором доби. Тому в ті часи сформувалося поняття «байронізм». Це ідейно-естетична концепція в європейській культурі XIX ст., пов’язана з творчістю Дж. Байрона, властива й іншим митцям. Основні ознаки байронізму — тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, заперечення недосконалої дійсності. Дж. Байрон у своїх героях відтворив риси, характерні для пореволюційної доби, часу великих розчарувань, душевної смути, коли жили й страждали так звані «зайві люди».

Україна і світ

В Україні байронізм позначився на «Історії русів», творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. Боровиковського й інших представників Харківської школи романтиків, згодом — П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки та ін.

Джордж Ноел Гордон Байрон народився 22 січня 1788 р. в м. Лондоні (Англія). Його батько Джон Байрон належав до аристократичного, але збіднілого англійського роду. Він був легковажною людиною. Одружившись із матір’ю Байрона Кетрін Гордон Гайт, дочкою багатих землевласників, батько поета розтринькав увесь її спадок і втік від кредиторів у Францію, де помер 1791 р.

Дитячі роки хлопчика минули в Шотландії, у містечку Ебердіні. З дитинства він відчував себе самотнім. Мати любила його, але болісно переживала бідність і гнівалася на чоловіка, який залишив її з боргами, тому нерідко виливала відчай на сина. Його внутрішній біль посилювала й фізична вада — кульгавість, з якою він боровся все життя, зміцнюючи своє здоров’я за допомогою спорту (фехтування, плавання, бокс тощо).

Після смерті двоюрідного діда Джорджа — лорда Вільяма Байрона — майбутній поет успадкував титул лорда. Становище сім’ї Байронів змінилося на краще.

1801 р. юнак вступив до школи закритого типу в Гарроу, де навчалися діти з багатих аристократичних сімей. Тут він захопився літературою та історією, почав писати вірші. Після закінчення школи Дж. Байрон вступив до Кембриджського університету. У 1806 1808 рр. вийшли друком перші його збірки, що характеризуються щирістю перших почуттів і благородством душі.

У 1809-1811 рр. Дж. Байрон побував у Португалії, Іспанії, Албанії, Туреччині, Греції. Поет вивчав історію, особливості культури й життя суспільства різних народів. Роздуми про людину та світ відображено в поемі «Паломництво Чайльд Гарольда», перші дві пісні якої написано під час мандрівки (вийшли друком 1812 р.). Твір із захопленням сприйняла вся Європа. Скрізь читали й цитували Дж. Байрона, він став почесним гостем у літературних салонах і світських товариствах.

Повернувшись до Англії, Дж. Байрон вирішив зайнятися суспільною діяльністю. Як лорд, він посів місце в парламенті, став на захист тих, кого державні діячі прирікали на бідність і загибель.

У 1813-1816 рр. поет створив цикл східних поем: «Гяур» (1813), «Абідоська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Облога Коринфа» (1816), «Паризина» (1816). У цих творах автора цікавить передусім виняткова особистість і надзвичайні обставини, у які вона потрапляє.

У січні 1815 р. Дж. Байрон одружився з Аннабеллою Мілбенк, яка походила з багатої аристократичної родини. Проте через рік після одруження, народивши доньку Аду, Аннабелла розлучилася з ним.

Літературна прогулянка

Ньюстедське абатство

Після смерті двоюрідного діда Дж. Байрон успадкував титул лорда й родовий маєток — Ньюстедське абатство. Хлопцеві на той час виповнилося десять років. Поет присвятив Ньюстедському абатству вірші «Прощання з Ньюстедським абатством», «Елегія на Ньюстедське абатство» та ін., у яких виявилося захоплення старовиною, історією, життям предків.

Ньюстедське абатство

З 1816 по 1823 р. Дж. Байрон жив в Італії. Там він завершував «Паломництво Чайльд Гарольда» (остання пісня поеми створена 1818 р.), написав поему «Мазепа» (1818) і драму «Каїн» (1821), розпочав роман у віршах «Дон Жуан» та ін. В Італії Дж. Байрон жив у різних містах — Венеції, Равенні, Генуї та ін. На тлі живописної природи відбулося його знайомство з юною Терезою Гвічіолі. Тереза та Джордж покохали одне одного й, незважаючи на різні перешкоди, були щасливими.

У 1822 р. Дж. Байрон вирішив узяти участь у визвольній боротьбі грецького народу проти Туреччини. Озброївши на власні кошти загін грецьких повстанців (для цього від продав свій маєток Рочдейл), поет вирушив до Греції. Там, у таборі патріотів у м. Месолонгіоні, він тяжко захворів.

Дж. Байрон помер 19 січня 1824 р. в м. Месолонгіоні (Греція). Похований неподалік від Ньюстедського абатства (Англія).

Лірика

Ключі до твору

Провідні теми й мотиви лірики Дж. Байрона. Поетичні твори митця характеризуються виразною позицією ліричного героя, який не сприймає свого оточення та прагне полинути у світ природи, дитячих спогадів, мрії. У багатьох його віршах простежується контраст між реальним та ідеальним простором. Провідними темами лірики є боротьба за свободу, кохання, природа як вияв вільного й стихійного буття, туга за нездійсненним ідеалом. Ліричний герой є виразником не тільки власних переживань, а й усього покоління людей, що були розчаровані суспільною дійсністю початку XIX ст. та шукали шляхів оновлення світу.

«Хотів би жити знов у горах...». Вірш увійшов до збірки «Оригінальні вірші та переклади» (1807). В одному з листів Дж. Байрон назвав збірку «сміливим експериментом», який не можуть не помітити. Він утверджував ідею необхідності відображення в мистецтві духовної атмосфери доби та почуттів особистості.

За основу вірша взято 55-й псалом Старого Заповіту. Цей псалом, за легендою, належить біблійному героєві Давиду.

У вірші потужно звучать біблійні мотиви. Душа ліричного героя страждає від насильства й омани. Вона волає і плаче від невимовного болю та туги самотності. Замість абстрактного зображення світу в біблійному псалмі письменник конкретизує реальність, «гріх», що переслідують ліричного героя. За допомогою романтичної іронії був створений узагальнений образ байронівської епохи — пихатої, раболіпної, лицемірної, жорстокої.

Ліричний герой вірша Дж. Байрона прагне духовного притулку серед чарівної природи. Його ваблять гори, скелі, ліси, розбурхані хвилі, що є символічним утіленням свободи. Водночас він поринає у світ спогадів. Мотив дитинства і юності відіграє у вірші роль природного, чистого та світлого начала. Прекрасні спогади про минуле поєднуються з гіркими роздумами про сучасність. Ліричний герой кохав, але ті, кого він кохав, померли. Він мав друзів, але друзі дитинства пішли від нього. Його «самотнє серце» відчуває страшний смуток, бо всі колишні надії «мертві». У душі ліричного героя так «холодно», що навіть усмішки гарної жінки набридли й не хвилюють його.

Ліричний герой Дж. Байрона — мислитель, філософ, здатний не тільки до глибокого аналізу дійсності, а й до самоаналізу. Він заглиблюється у свій внутрішній світ і саме там знаходить «крила» для «голубки» — символу його душі. Цей вірш завжди актуальний, бо в ньому утверджено вічний порив людини до ідеалу.

«ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ...» (1807)

Хотів би жити знов у горах

Дитям безжурним, як колись,

Блукать між скель, в морях суворих

Між хвиль розбурханих нестись.

Моя ж душа, мов птах прип’ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,

На лоно урвищ і горбів,

Забудь всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан, —

Верни в дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Я спав, я снив про щастя, доки

Не заступив тих марень гніт, —

То, Правдо, промінь твій жорстокий

Вернув мене у ниций світ.

Кого любив — давно нема вже,

Та й друзі розійшлись, як дим.

Надію втративши назавше,

Вже й серце стало крижаним. (...)

Де ж друзів коло? Чом не склалась

Та приязнь вірна і свята?

Набрид мені вертепний галас

І втіх нещирих марнота.

А ти, о Жінко, світоч вроди,

Й тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів.

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,

На те безлюддя, до стихій!

Волію пустку дику й хмуру,

Таку ж, як дух похмурий мій.

О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти,

В кочівлю сонця та орла!

(Переклад Дмитра Паламарчука)

1. Виразно прочитайте вірш «Хотів би жити знов у горах...». Наведіть цитати, які характеризують стан ліричного героя. 2. Що крає його серце? 3. Знайдіть у вірші контрасти, з’ясуйте їхню роль у тексті. 4. Назвіть символічні образи, розкрийте їхній зміст.

Творче завдання. 5. Опишіть (усно) світ мрії ліричного героя вірша «Хотів би жити знов у горах...». Що вас особисто приваблює в цьому світі?