Людина створена не для поразки. Людину можна знищити,здолати її неможливо.
Е. Хемінгуей
Джек Лондон був золотошукачем на Півночі, відчув на собі суворий північний клімат. Золота не знайшов, проте познайомився з чудовими людьми, які вміли дружити й у важку хвилину вчасно приходили на допомогу. Про них він писав у своїх «Північних оповіданнях».
Оповідання „Любов до життя” вийшло друком у 1906 році і переносить нас до далекої Півночі, де йдуть двоє щасливих золотошукачів...
Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. — Агов, Біле! Я підвернув ногу!
Біл так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід.— Біле! — гукнув він ще раз. Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся...
.png)
