Пропоную вашій увазі урок з історії для якого створено 7 класу НУШ.
Урок створено за підручником: Історія: Україна і світ (інтегрований курс) 7 клас (Васильків, Паршин, Димій, 2024)
Конструктор уроків
Пропоную вашій увазі урок з історії для якого створено 7 класу НУШ.
Урок створено за підручником: Історія: Україна і світ (інтегрований курс) 7 клас (Васильків, Паршин, Димій, 2024)
Бажаю успіху!
Урок не містить жодного завдання. Додайте завдання.
Щоб додати завдання, оберіть категорію завдання на панелі запитань.
№1:
Теоретичний блок
«Люди, що моляться»
Від раннього Середньовіччя серед «людей, які моляться», розрізняли «білих» (священників і мирян, які допомагали під час богослужінь) та «чорних» (ченців, що жили в монастирях). Вони посідали особливе місце в суспільстві, бо «відповідали» за душі вірян. Нащадки селян, городян, ремісників, знатних феодалів поповнювали лави служителів церкви. Заможні та впливові люди були в цьому зацікавлені, адже за правом майорату титул і майно успадковував старший син. Молодших дітей часто віддавали на навчання до монастирів, де вони завдяки сімейним зв’язкам робили духовну кар’єру. Хоча виховання там було жорстким, воно вважалося гарною «інвестицією у майбутнє»: дитина все життя молитиметься за душі батьків, що допоможе їм потрапити до раю. Кількісно духівництво становило малий відсоток від усього населення. Але довкола церков гуртувалися громади вірян, які становили парафію – церковно-адміністративну одиницю. Парафіяльні священники опікувалися храмами, у яких проводили богослужіння. Коли більшість міських споруд ще були дерев’яними, храми зводили з каменю. Випереджаючи час, поставали величні собори – головні храми єпископств з престолами єпископів (катедрами). Будівництво катедральних соборів набуло поширення як у західних християн, так і в східних.
Катедральний собор у місті Ечміадзин (Вірменія) — один із найдавніших соборів у світі, початок IV ст.
Собор в м. Аахен, збудований за Карла Великого у IX ст.
Собор в м. Шартр, Франція, XII-XIII ст.
№2:
Теоретичний блок
Тривалий час єпископів у своїх володіннях призначали світські правителі за власним вибором. Королі використовували право інвеститури (призначення на посаду) і до підлеглих чиновників, і стосовно місцевого духівництва. Феодали вважали церкви та монастирі, що розташовувалися в їхніх володіннях, своєю власністю. Поширеною стала симонія — продаж церковних посад. Нерідко духівниками ставали не достойні, а найспритніші. Після того як збори єпископів у Римі в 1059 році засудили практику інвеститури, настав період суперечок між світською та духовною владою.
Не все духівництво розумілося на Біблії та богословських теоріях. Латину, якою велося богослужіння, теж знали слабко, а простолюд її зовсім не розумів. Безперечно, серед «тих, хто моляться», були надзвичайно освічені люди, наприклад Аврелій Августин, Григорій Турський, Бригіда Шведська та чимало інших. Проте подекуди єпископи скаржилися, що висвячують священників, які ледь читають найпоширенішу молитву «Отче наш» (латиною «Pater Noster»).
Духівництво — релігійні провідники, виконавці релігійних обрядів, служб, практик (у християнстві — папа, патріархи, кардинали, архієпископи, єпископи, прелати, священники, диякони, монахи і монахині; в ісламі — імами, кадії, муфтії, мулли, аятоли; в юдаїзмі — рабини або хазани; в індуїзмі — брахмани; в буддизмі — бонзи; в язичництві — жерці, шамани.
№3:
Теоретичний блок
Монастирі й ченці. Чернецькі ордени.
Усамітнені поселення монахів (з грецької — відлюдників) виникли в Єгипті ще в III ст. У Європі монастирі стали укріпленими фортецями, центрами багатогалузевих господарств і власниками земель. Вони також були осередками розвитку освіти і науки. Ченці переписували твори латинських класиків, ставали авторами нових богословських та історичних праць, місіонерами. Так, появою слов’янської абетки — кирилиці — завдячуємо монахам Кирилу та Мефодію, які поширювали писемність на теренах південно-східної Європи в IX ст.
У VI ст. Бенедикт Нурсійський на горі Монте-Кассіно в Італії створив перший чернечий орден (товариство монахів, які дотримуються загального особливого статуту, живуть і працюють у монастирях, укладають обітниці за нормами церковного закону). Керуючись статутом ордену бенедиктинців, ченці та черниці утворювали нові товариства.
Святого Бенедикта шанує і західне, і східне християнство. Його послідовники, ірландські місіонери, діяли в VII ст. також на слов’янських теренах Ромейської імперії. Бенедиктинці першими заснували християнську єпархію на території Русі-України. Єпископа Боніфаціо Папа Римський скерував до Києва для організації чоловічого монастиря. Місія тривала в 977-979 роках. «Повість минулих літ» вказує, що християнство в Києві офіційно запровадили десять років потому.
Абатство бенедиктинців Сен-Ремі в м. Реймс, XI ст.
Святий Григорій Великий з писарями, рельєф зі слонової кістки, кінець X ст.
У XIII ст. Франциск Ассизький в Італії і Домінік в Іспанії майже водночас започаткували дві найвідоміші спільноти монахів, названі жебручими орденами (ченці та черниці, які жили з милостині, проповідуючи бідність, відмову від власності, повагу до простої праці). Проповідуючи в мандрівках, домініканці та францисканці набули популярності серед простих людей.
Грек Теодор Студит у IX ст. склав чернечі правила для послушників монастиря Святого Іоанна Предтечі в Студіоні (Візантія), очільником якого він став. Спершу Теодор організував будівництво різних майстерень, щоб забезпечити самодостатність ченців, потім створив скрипторій і бібліотеку. Правила студитів приймали інші монастирі, як-от Велика Лавра, заснована в 963 році в Греції на горі Афон, що стала важливим центром східного чернецтва.
Святий Теодор Студит, мозаїка, XI ст.
Основоположниками українського чернецтва вважають Антонія та Феодосія Печерських. Антоній, уродженець Любеча, був послушником на Афоні, звідки повернувся в рідні краї. Відвідав місцеві чернечі обителі, яких вже на той час було чимало, але оселився відлюдником у печері біля села Берестове, що неподалік тодішнього Києва. Її перед тим викопав собі для усамітнення й молитв Іларіон (той, що згодом став Київським митрополитом). Потім Антоній перебрався до печер на сусідній горі. До 1057 року поруч оселилося ще 12 ченців. Князь Ізяслав Ярославович віддав цю гору для створення монастиря. Його ігуменом (настоятелем) став Феодосій, уродженець Василькова. Він вважав, що ченці мають жити громадою в обителі, і 100 осіб переселилися до новозбудованого наземного монастиря. На основі Студійського статуту Феодосій створив правила чернечого життя, додавши власні нововведення. Так, на території Київського печерного монастиря не заборонялося перебування прочан і навіть жінок.
Свенська Богородиця (Печерська) з Антонієм і Феодосієм, кін. XI — поч. XII ст.
Князі та знатні люди охоче жертвували на користь обителі, тож незабаром вдалося налагодити переписування й написання книг. Цікаво, що 26-й припис статуту зобов’язував ченців займатися читанням книг у вільні від виконання послуху дні, а книги вони мали отримувати в монастирській бібліотеці в ченця-бібліотекаря. Князь Ізяслав Ярославович близько 1070 року приймав в Києві домініканів-ірландців. У «Житті Святого Маріана» згадано про дорогоцінні хутра та 100 фунтів сріблом, якими князь обдарував ченців. На ці кошти вони розбудували абатство в Регенсбурзі. Наприкінці XII ст. домінікани заснували в Києві монастир Святої Марії, який діяв до приходу монголів.
№4:
Теоретичний блок
Релігійний орден ― спільнота ченців, священників, які дотримують певних правил.
№5:
Вільне введення тексту
Яка роль монастирів у розвитку середньовічної культури?
№6:
Теоретичний блок
Клюнійська та григоріанська реформи
Бенедиктинці ініціювали обмеження втручання світської влади в церковне життя, відоме як Клюнійський рух Х—ХІ ст. В абатстві французького містечка Клюні, яке напряму підпорядкували Папі, розробили особливі правила чернечого життя з урочистими літургіями та розпорядком молитов. Зокрема, монахи мали суворо дотримуватися целібату (заборони одружуватися) й аскетизму (заборони розкошувати). Також вони повинні були забезпечувати себе всім необхідним і, що найголовніше, дбати про рукописну спадщину. Тому саме ченці взялися створювати скрипторії – майстерні для написання книг. Рукописні книги оздоблювали унікальними малюнками – книжковими мініатюрами, сприяючи цим розвиткові образотворчого мистецтва. Згодом усі монастирі з-під опіки феодалів перепідпорядкували Папі Римському. Посиленню влади пап сприяли зміни в стосунках світських і церковних володарів, що відбулися в другій половині ХІ ст. Відомі вони як Григоріанські реформи (за іменем Папи Григорія VII). Енциклікою (документом) «Диктат Папи»
(«Dictatus papae») 1075 року було закріплено право Папи Римського призначати, зміщувати та судити всіх світських володарів, навіть імператорів. Його рішення вважалися непомильними і не підлягали обговоренню чи запереченню. Звісно, що призначення, переміщення, зняття з посад єпископів (інвеститура) теж проголошувалося виключним правом Папи. Саме за право інвеститури в ХІ ст. розгорівся найзначніший конфлікт між церквою й світською державою в середньовічній Європі, який тривав упродовж майже 50 років.
Папа Григорій VII (1073—1085 рр.) відлучив від церкви німецького короля Генріха IV (*1050—1106 рр.) і звільнив його підданих від васальної присяги. Відчуваючи неминучу поразку, Генріх IV у 1077 р. прибув до італійської фортеці Каносса, де саме перебував Папа. Простоявши три дні босоніж на снігу, король добився церковного прощення. Відтоді з’явився вираз «піти в Каноссу», тобто «покірно просити миру». Згодом Генріх IV силою вигнав Папу з Рима, призначив «свого» папу, від якого в 1084 році отримав імператорський титул. Лише в 1122 р. було укладено Вормський конкордат (угоду у Вормсі). Згідно з цим договором вище німецьке духівництво висвячував Папа Римський, але феоди вони отримували від німецького імператора. Упродовж 1103—1107 років боролися за інвеституру папа Пасхалій II і англійський король Генріх I.
Інвеститура ― від латинського слова «інвестіо» ― «одягати»; урочиста процедура надання васалові феоду чи посади.
Незадовго до проголошення «Dictatus papae» в Рим до Папи Григорія VII прибули з Києва Ізяслав Ярославович із сином Ярополком. Вони шукали підтвердження свого права князювати в Києві, де саме завершився період тріумвірату. Папа коронував Ярополка, про що свідчать і письмові, й візуальні джерела. У буллі (листі) Григорія VII від 17 квітня 1075 року Папа звертається до Ізяслава Ярославовича за його хрещеним іменем, використовуючи королівський титул, «Demetrio regi Ruscorum»: «Дмитру, королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду, передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра». Згодом Папа в листі до польського князя Болеслава ІІ (Bolezlao duci Poloniorum) писав, що треба допомогти руському королю Ізяславу відновити його володіння в Києві.
№7:
Завантаження файлу
Складіть схему церковної структури в Середньовіччі. (прикріпи фото)
№8:
Тестування
Виконати тест!
Супер!
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Зрозумілий:
Потрібні роз'яснення: