«Безсмертя достойний лиш той на землі, хто любить свою Батьківщину.»

Є таке прислів’я: «Людина без Батьківщини-як соловей без пісні». А й справді, у кожного з нас є свій рідний край, який ми любимо, шануємо та пишаємося. Рідний  край… Як багато містять ці слова.  Ми звикли вважати рідним краєм те село, місто, де народилися, зростали. І, власне, географічний принцип тут не є головним, адже багато  важить,  як людина бачить, розуміє, сприймає все багатство рідної  землі. Як сприймають нашу  чарівну сторону, неповторні світанки й рожевий  захід  сонця, і як вболівають  за рідний  край земляки – поети, як вони  це передають нашим душам?  Та  далеко не один поет доклав зусиль до створення «слова» і не  останні десять років працюють люди над розвитком літератури рідного краю, збереженням її. Дуже багато поетів оспівували раніше й нині оспівують любов до Батьківщини, до рідного дому. Сьогодні на уроці ми познайомимося з двома патріотами, поетами, на яких рівнялись передові люди, з яких брали і продовжують брати приклад наші сучасники. Тож станемо у лави прихильників нашої гуляйпільської поетеси Лариси Верьовки та «шотландського барда» Роберта Бернса.

Матеріал про поетесу (за статтею І. Кушніренка)

 Поетеса й журналістка, лауреат Міжнародної літературної премії імені Володимира Винниченка Лариса Степанівна Верьовка – дочка  поета Степана Дорофійовича Піщанського - народилася 31 січня 1938 року в місті Гуляйполе Запорізької області. Після закінчення десятирічки вступила на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1955-1960 рр.). У 1956 їздила піднімати цілину. Поетична біографія Лариси Степанівни почалася на Гуляйпіллі, де у районній газеті друкувалися її вірші. В 1956 році дебютувала поетеса в обласній газеті «Червоне Запоріжжя» (нині – «Запорізька правда»).По закінченні університету працювала у видавництві, в академічному журналі. Друкувалася в журналах «Дніпро», «Жовтень», «Ранок», «Україна», мала публікації в часописах Австралії, Ізраїлю. На слова поетеси написана низка пісень композиторами Олександром Білашем, Іваном Сльотою, Сергієм Козаком, Романом Калецьким. Анатолій Сердюк виконує чи не найкращі шедеври її пісенної творчості.Основна тема творчості Лариси Верьовки - патріотизм і любов до рідного краю, до життя.

Влітку 1999 року Лариса Степанівна у співавторстві з двоюрідним онуком Н. І. Махна Віктором Івановичем Яланським випустила у світ історико-документальну книгу «Нестор і Галина. Розповідають фотокартки», присвячену Несторові Махну та його дружині Галині Кузьменко.

З нагоди 80-річчя утворення Гуляйпільського району Ларису Степанівну Верьовку - поетесу й журналіста було нагороджено регіональною медаллю «За заслуги перед Гуляйпільським краєм», а пісня «Єднаймося, гуляйпільці» на слова землячки (музика Анатолія Сердюка) стала переможцем літературного конкурсу на кращу пісню про Гуляйпільський край.

 Після прослуховування учні дають відповіді на запитання:

• Де ви вже зустрічались з цією піснею?

• Чому на важливих міських та районних заходах звучить цей музичний твір?

• Які слова пісні, на вашу думку, є головними? Чому?

• Як ви розумієте слово «шануймося»? Поясніть його значення.

• Про які наші місця згадується у поезії? Хто із вас живе у цих районах міста? Опишіть природу нашого краю.

1. Робота з текстом.

Стали, мов наречені, понад Гайчуром вишні,

У Гуляйполі ріднім найпишніші сади.

В нас меди найсолодші і дівчати найліпші,

Найвідважніші хлопці, наймудріші діди.

Приспів:

Єднаймося гуляйпільці, Єднаймося гуляйпільці,

Єднаймося біля коша свого!

Шануймося гуляйпільці, Шануймося гуляйпільці,

Шануймося, бо варті ми того!

Береже Гуляйполе, береже Гуляйполе

Запорожської волі, клейноди святі.

То моє Гуляйполе, розтриножену волю

Ізбочан і Херсонків понесло у світи.

Приспів.

Щоб в степах Гуляйпілля не загасли світанки,

Щоб і гідність, і волю ми несли з роду в рід,

Простелила тачанка, гуляйпільська тачанка 

У історію людства незапилений слід.

Приспів.

І тече в наших жилах кров козацька гаряча,

Що дали нам у спадок Гуляйполе й батьки.

Наші корені тут, і ніколи й нізащо

Всохнуть їм не дамо, дорогі земляки! 

Прийом «Гронування». Учні підбирають епітети-асоціації до словосполучення «Моя мала Батьківщина», записують їх у 1-й стовпчик.(неосяжні поля, блакитне небо, квітучі сади, бабусині пироги, мамина пісня, рожеві мальви, весняні аромати, щедрі лани …)

Під час роботи на екран проектуються світлини з видами Гуляйполя.

• А які епітети використовує Л. Верьовка? Випишіть їх у другий стовпчик.

( У Гуляйполі ріднім, найпишніші сади, меди найсолодші,  дівчата найліпші, найвідважніші хлопці, наймудріші діди, запорозької волі, клейноди святі, розтриножену волю, гуляйпільська тачанка, незапилений слід).

Пісня Лариси Верьовки стала для нас народною, тому що… учням пропонується закінчити речення (інтерактивна вправа «Мікрофон») .

Український кобзар Тарас Шевченко назвав Роберта Бернса «поетом народним і великим». А заслужив він таку високу похвалу тому, що писав про найважливіше для кожного народу - про свободу, любов до Батьківщини, людську гідність, що не залежить ні від матеріального стану, ні від походження. 

Рядки його віршів стали крилатими висловами. Вони увійшли в приказки, прислів’я та пісні, які і досі співаються народом. Бернс прийшов у шотландську літературу наприкінці ХVІІІ століття. Країна, яка ще у ХV столітті мала чудові поетичні твори, в 1707 р. остаточно втратила свою незалежність, свій парламент, навіть свою літературну мову. Офіційною мовою стала англійська. І народу, що, як і раніше, розмовляв шотландською, залишилися лише старі пісні, легенди і казки. Шотландці чекали на свого поета – і він народився у самій гущині народу, і став його голосом, його совістю, його серцем. У селищі Алловей збереглася глиняна мазанка під солом’яною стріхою, де 25 січня 1759 року народився Роберт Бернс.

Поезію Бернса перекладено на десятки мов світу. С. Маршак здійснив переклади на російську мову, І. Франко, Леся Українка, М. Лукаш, В. Мисик перекладали українською.

А спадкоємець британського престолу принц Чарльз випустив на радіо запис вірша Р. Бернса « Моє серце в верховині» у своєму виконанні. Запис пролунав 25 січня 2012 року в День народження поета. 

1. Запитання та завдання:

• Ви почули мову оригіналу. Пригадайте, що ми називаємо оригінальною та перекладною літературою.

• Прочитайте вірш в українському перекладі М. Лукаша.

• Випишіть епітети з вірша Р. Бернса( у третій стовпчик).

• Якою є тема поезії? (любов до рідного краю).

• Як поет називає свою Батьківщину? («Честі й слави Батьківщина, вольності розмай»)

• Знайдіть метафори у творі («Моє серце в верховині і душа моя», «Моя дума в гори лине наздогін вітрам»…)

      Ліричний герой-образ автора в ліриці, його поетичне «я». Ліричний герой багато в чому схожий на автора, але, як і будь-який персонаж, містить елементи художньої вигадки.

  -Яким постає перед читачем ліричний герой?

  -Які думки ліричного героя перегукуються з авторськими?

• Поезію Р. Бернса часто покладають на музику. Як ви гадаєте, чому?

  -Порівняйте епітети, виписані до зошитів. Які з них можуть використовуватись у народних піснях?

  -Чи близькі вірші «Єднаймося, гуляйпільці» та «Моє серце в верховині» до фольклорних пісень?

  - Знайдіть повтори у даних поезіях. Де використовується цей художній засіб?( у народних піснях)

  - Що об'єднує українську поетесу Л. Верьовку та шотландського барда Р. Бернса?

• Знайдіть спільні риси у поезіях «Моє серце в верховині» та «Єднаймося, гуляйпільці».

• Інтерактивна гра «Займи позицію».

  На дошці написано: " Любов до Батьківщини- це..."

• Повага традицій, духовних цінностей, культурних надбань, історичної пам'яті.

• Мій внесок у процвітання, захист та розбудову оновленої європейської України.

• Інші варіанти.

  Учні займають відповідну позицію і обґрунтовують свій вибір.

Y. Підбиття підсумків уроку