Бароко як доба і художній напрям у європейській літературі й мистецтві. Видатні представники європейського бароко. Із лірики європейського бароко. Джон Донн. «Священні сонети» (19 сонет). Напруга почуттів ліричного героя. Символіка. Поетична мова.

Перегляньте та перечитайте теоретичний матеріал. Далі виконуйте завдання УРОКУ!!!

Бароко. Презентація доби.

Англійський поет Джон Донн порівняв цю епоху зі страшною морською бурею. ХІІ століття – трагічний час в історії Європи, коли палали війни й вибухали революції. Здавалося б, що може похитнути церкву та віру в Бога? Та німецький богослов Мартін Лютер звинуватив самого Папу Римського в аморальності і злочинності, швейцарський богослов Жан Кальвін робив спроби побудувати республіку і в ній відродити в усій його чистоті і правдивості християнство, яке ніби занапастили католики за півтора тисячоліття. Де ж шукати пересічній людині душевні сили, кому вірити? Усе більше людей зневірювалось. Саме цю добу ми і будемо сьогодні досліджувати, шукаючи відповіді на одвічні питання.

XVII ст. - доба абсолютизму, час формування монархій. боротьби із свавіллям феодалів, жорстоких битв за перерозподіл територій. Утверджуються капіталістичні відносини, розвивається виробництво, наука, техніка, торгівля, мореплавство. Великі наукові відкриття зумовлюють появу перших наукових товариств. Людство сколихнули відкриття італійського вченого Галілео Галілея, німецького математика і астронома Йогана Кеплера, англійського природознавця і лікаря Вільяма Парацельса, французького філософа, фізика і математика Ісаака Ньютона. Усе це спричинило справжню світоглядну революцію , яка зруйнувала традиційне уявлення про Всесвіт.

Особливістю мистецтва XVIIст. було панування двох художніх систем, двох напрямів у межах однієї епохи – бароко і класицизму. Бароко втілило безмежність і суперечливість світу й людини, той вічний «хаос», який не підлягає раціональному пізнанню, боротьбу різних сил, таємницю сущого. Класицизм прагнув знайти логіку в усьому, він висував розум як критерій оцінки й засіб пізнання світу і людини, засвідчив прагнення до завершених і досконалих форм, до гармонії на противагу дисгармонії буття.

БАРОКО

Бароко- стиль у мистецтві XVIIст., художній напрям цієї доби і назва епохи, коли розвивався цей напрям. Термін «бароко» пов’язують з італ. вarocco- «дивний, химерний, вибагливий» та португ. perrola barroca – «перлина неправильної форми».
Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. У поетиці бароко поєдналися різні контрасти, релігійні та світські мотиви, античні та християнські образи, традиції Середньовіччя та Відродження.

Бароко як синтез традицій

( за автором О. М. Ніколенко )

Характерні особливості

- рухливість - гнучкість
- динамізм - мінливість
- любов до складної кривої лінії - примхливість
- емблематичність - контрасність
- символіка -барвистий декор
- алегорії - метафоричність
- перебільшення, антитези

В літературі пишномовний стиль, тяжіння до красивих вишуканих форм, широке застосування тропів, символіки, метафоричності , мовлення.

Дж.Маріно: «Мета поета – здивувати, вразити».
Мета мистецтва бароко – розбурхати, пробудити людську душу, спонукати її до пошуку вічних істин, себе, Бога.

Людина у мистецтві бароко – це багатогранна особистість, яка відзначається суперечливістю духовного буття, силою пристрастей, постійно розв’язує внутрішні конфлікти.
«…Наділена і розумом, і пристрастями, вона безперервно воює сама з собою…

вона завжди страждає, її роздирають суперечності»,- Б.Паскаль.
Головним сюжетом стає духовне випробування людини.

АРХІТЕКТУРА

Відзначається масштабністю, широтою форм, неврівноваженістю композиції, хвилястими лініями. Архітектурні ансамблі органічно вписуються в оточуюче середовище, стаючи частиною рухливого, мінливого світу.

Найвідомішим майстром архітектури бароко був італійський архітектор Франческо Борроміні. Його церква Сан Карло алле Куатро Фонтане (1665-67) є мініатюрним символом архітектури бароко: уникнення прямих ліній та кутів, прихильність до багатогранників та хвильоподібна стіна – все це робить споруду неповторною.

Талановитим архітектором пізнього бароко був Бартоломео Франческо Растреллі (1700-1771). Урочиста монументально-декоративна єдність його споруд вражає своїм розмахом.

ЖИВОПИС

Художники використовували релігійні та міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. На полотнах великих майстрів бароко люди, що живуть складним духовним життям, охоплені пристрастями і суперечностями.

Мікеланджело Меріді де Караваджо – представник італійського живопису. Доля і слава його митця нагадує історію життя французького поета Франсуа Війона.
Його композиції сповнені неспокою і складного руху, відрізняються надзвичайною метафоричністю. Постаті на полотні часто зображені в несподіваних ракурсах. Митець шукав прихований смисл як у людині, так і в світі, тому його полотна відзначаються глибоким філософським змістом. На обличчях героїв часто відбиваються сильні пристрасті і переживання. І завжди залишається щось несказане, незрозуміле.

Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) – належить до фламандських художників.

Звертався до античних сюжетів, також втілював на своїх полотнах відомі біблійні мотиви та образи. Зображував оголені або напівоголені фігури, котрі були у постійній борні, змаганні, погоні, полюванні. Його персонажі відзначаються здоровою життєрадісністю, пишністю тілесних форм. Вражає величезне напруження сил, пристрастей.

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669) – представник живопису Голландії XVIIст.

Зображував людину «зненацька». Герої його картин у невимушених позах, усміхнені або охоплені смутком. Художник уважно придивлявся до внутрішнього світу своїх героїв, зображуючи їх у момент боротьби добра і зла, світла і темряви, любові і ненависті. У художніх образах митець відтворив багатогранність людського буття у його зв’язку з вічністю.

МУЗИКА

Музичні твори доби бароко характеризуються прагненям відобразити внутрішній світ людини, драматизм її почуттів, пишністю, декоративністю, емоційністю музичних картин.

Представники Г.Ф.Гендель, Й.С.Бах, А.Вівальді. Італійський композитор Антоніо Вівальді (1678-1741 ) створив понад 40 опер, кантат, ораторій. Надав яскравість формальній та ритмічній структурі концерту, винайшов інноваційні мелодії і теми. Його музика вийшла за межі елітних концертних залів. Одним із найбільш відомих шедеврів є «Пори року».

Композитор Георг Фрідріх Гендель (1685-1759) німець за походження жив у Великобританії, написав понад 40 опер, більше 20 ораторій, органні концерти, церковні хорали. У Лондоні Гендель не тільки займався творчістю, а й керував оперними театрами. Сучасники дуже цінували його гру на клавесині та органі.

Німецький композитор Йоганн Себастьян Бах (1685-1750)- неперевершений майстер поліфонії. Написав понад 1000 композицій, 320 кантат, багато мес, ораторії, чисельні хорали. Його музика відзначається технічною досконалістю, інтелектуальною глибиною. Народився у родині музикантів, працював скрипалем у оркестрі, органістом у церкві, писав музику для органа, клавіру, хору, оркестру. В останні роки життя втратив зір, жив у бідності. Безсмертя його творінь полягає у їх високому моральному змісті, зверненні до внутрішнього світу людини.

УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО

В українській культурі бароко набуло значного розвитку у XVI-XVIIІст. Ґрунтувалося на власних національних джерелах, пов’язане з національними проблемами. Значний вплив на розвиток українського бароко справила історія і культура козацтва, тому його часто називають козацьким. Художники бароко поетизували духовний світ козака, героя, який віддано служить вітчизні.

Барокова культура розвивалася в Україні в різних жанрах. У поезії вона пов’язана з іменами Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди.

До вашої уваги експрес-урок

про Бароко та творчість Джона Донна

Джон Донн

Біографія

ДОНН, Джон (Donne, John — 22.01. або 12.02 1572, Лондон — 31.03.1631 там само) — англійський поет. Народився в сім'ї заможного купця. Його дідом по материнській лінії був популярний драматург і композитор Джон Хейвуд. Донн доводився родичем відомому англійському письменнику та державному діячеві Томасу Мору. Сім'я була католицькою за своїм віросповіданням, що за часів королеви Єлизавети становило чималу небезпеку. Так, брат Донна був ув'язнений лише за те, що прихистив на своїй квартирі під час навчання в університеті католицького проповідника; у в'язниці він і помер. Сам Донн через свою належність до католиків не зміг здобути ступінь магістра, хоча навчався, як припускає багато біографів, і в Оксфорді, і в Кембриджі. Врешті-решт, він змушений був закінчити школу юриспруденції у Лондоні. У 1596 і 1597 pp. взяв участь у військових експедиціях англійського флоту у Кадікс і до Азорських островів, які в той час належали Іспанії. Після повернення з походу став секретарем у Томаса Еджертона — Лорда Хранителя печатки. Очевидно, в цей час він і змінив віросповідання — залишаючись католиком, він не міг зробити серйозної кар'єри.

У грудні 1601 р. Донн таємно повінчався з Анною Мор, племінницею Еджертона. Коли про це дізнався тесть Донна, він домігся його звільнення з дому Еджертона та ув'язнення. Суд попри це визнав шлюб дійсним, і незабаром Донн був визволений. Батько Анни спробував вирішити ситуацію, що склалася, на свою користь: він повернув дочку молодому чоловікові, але відмовив у посагу. В наступні роки Донну разом із сім'єю, яка швидко збільшувалася, довелося жити спочатку в родичів, а потім за рахунок милостей вельможних покровителів. Іноді залежність Донна від волі інших людей призводила до сімейних конфліктів. Якщо вірити першому біографу поета — Волтону, приводом до написання одного з найвідоміших віршів Донна "Розлука без туги" ("A Valediction: Forbidding Mourning") стала його сварка з дружиною. Причиною сварки була необхідність для поета вирушити у подорож Європою разом зі своїм патроном Робертом Дрюрі, тоді як Анна чекала народження дитини. За легендою, яку наводить Дрюрі у своїй книзі, того ж дня, коли в дружини Донна були важкі пологи і вона перебувала на грані смерті, її привид з'явився перед поетом, котрий у той час перебував в Парижі.

У 1615 р. Донн прийняв сан священика. Пропозиції стати священнослужителем він отримував і раніше. У 1607 р. таку пропозицію зробив йому Т. Мортон, настоятель одного із соборів, на знак вдячності за допомогу в роботі над теологічним трактатом. Донн відмовився, очевидно, не забувши своїх ранніх віршів, поміж яких було чимало фривольних (прикметно, що деякі з цих віршів не друкувалися з цензурних міркувань аж до XIX ст.). Але в 1615 р. він зважився на цей крок не без тиску з боку короля Якова І, на якого велике враження справив трактат Донна, спрямований проти католицької церкви. У 1621 р. Донн став настоятелем собору Св. Павла і займав цю посаду до кінця життя. У цей період він прославився як блискучий проповідник. Свої проповіді Донн ретельно редагував і готував до видання, оскільки саме з проповідями, а не з віршами він пов'язував надії на посмертну літературну славу. Останню проповідь Донн проказав за декілька тижнів до смерті, пізніше вона була названою "Дуель зі Смертю". Помер Донн 31 березня 1631 p., похований у соборі Св. Павла.

За життя Донна було опубліковано лише кілька віршів, решта були відомими у списках. Уперше зібрання віршів Донна було видане вже після його смерті у 1633 р. Точне датування створення багатьох віршів раннього періоду творчості невідоме. Донн звертався до багатьох популярних жанрів єлизаветинської літератури: сатир, сонетів, елегій, пісень, послань і т. д. Але багато традиційних жанрів під його пером зазнають суттєвих змін. Як одну з найхарактерніших тенденцій його творчості можна відзначити відмову від музичності єлизаветинської лірики та орієнтацію на розмовну мову. І хоча Донн міг створювати й дуже мелодійні вірші, особливо в жанрі пісні, все ж у його поезії домінують інтонації розмовної мови, а багато віршів нагадують драматичні монологи.

Близькістю до драматичних монологів визначається і своєрідність доннівських сатир. В якості головного героя в них виступає іронічний і дотепний оповідач, здатний кількома штрихами намалювати картини з життя Лондона, портрети сучасників і подати в комічному або гротескному світлі — залежно від ситуації — їхні вади.

Інакше підходить Донн і до традиційної для єлизаветинців теми кохання. У багатьох його ранніх віршах звучить виклик багатьом поняттям, притаманним любовній ліриці того часу, але які від багаторазових повторень утратили життєву силу. Так, надмірній ідеалізації любовних стосунків він протиставляє навмисну еротичність своїх віршів, наприклад, у таких, як "Наука кохання" ("Nature's Lay Idiot"), "На роздягання коханої" ("То His Mistress Going to Bed"), "Любовна війна" ("Love's War"). На противагу рицарській вірності в коханні, Донн закликає до постійної зміни партнерів ("Зміна" — "Change"). Водночас поет не зводить кохання лише до фізичних стосунків; справжнє кохання, на його думку, неможливе без духовного зв'язку, який часто розглядається ним під впливом філософії неоплатонізму як єднання душ ("Екстаз" — "The Ecstasy", "Доброго ранку" — "The Good Morrow"). Охоче пародіює Донн і поетичні звороти, що стали штампами в сучасній йому ліриці. Якщо В. Шекспір у 130-у сонеті викриває пустопорожність поетичних штампів, показуючи, що з їхньою допомогою неможливо створити образ реальної живої людини, то Донн вже користується іншими прийомами. Так, у вірші "Анаграма" ("The Anagram") автор пропонує поміняти місцями традиційні епітети жіночої краси: очі зробити маленькими, а рот — великим, червоним кольором змалювати не щоки, а — волосся, чорним — не брови, а зуби і т. п. Така гра була характерною для літератури бароко, розквіт якої припадає саме на XVII ст. У літературі бароко народився й особливий вид метафори — концепт, або кочетті, — яка досить часто зустрічається в поезії Донна. У такій метафорі важливе не порівняння одного предмета чи явища з іншим, а важлива сама несподіваність зіставлення далеких і нічим не схожих, здавалося б, понять і хвиля асоціацій, яка народжується у свідомості читача, котрий намагається відшукати цю схожість. Із концептів Донна найвідомішим є концепт з вірша "Розлука без туги", побудована на уподібненні душ закоханих до ніжок циркуля:

Отак зрослись моя й твоя душа,Мов циркуля дві ніжки золоті:Одна душа в дорогу вируша,А друга знає всі її путі.(Пер. В. Коптілова)Концепти Донна зазвичай вирізняє інтелектуальність і розгорнутість (іноді один концепт займає увесь зміст вірша).

У пізніший період своєї творчості Донн звертається до релігійних тем. Близько 1610 р. він створив цикл віршів під назвою "Священні сонети" ("Holy Sonnets"). Цим творам властива така ж пристрасність і напруга почуття, яка була характерною для ранньої любовної лірики Донна, лише тепер його кохання звернене не до земної жінки, а до Бога. У "Священних сонетах" поет використав також досвід релігійної медитації, яку розробив і ввів у релігійну практику християнської церкви засновник ордену єзуїтів Ігнатій Лойола (1491—1556). Для того, хто практикував таку форму медитації, необхідно було відтворити у своїй уяві якусь сцену з Нового Заповіту, помістити себе серед дійових осіб, а потім проаналізувати свої переживання і зробити моральний урок. Іноді Донн у "Священних сонетах" використовує цю ж схему.

Окрім значної кількості проповідей, до прозових творів Донна належать також памфлети "Псевдомученик" ("Pseudo-martyr", 1610), "Ігнатій і його конклав" ("Ignatius, His Conclave", 1611) і трактат "Біатанатос" ("Biathanatos", бл. 1611).

Донн вважається засновником школи "метафізичної поезії" в англійській літературі. Першими щодо поезії початку XVII ст. цей термін використали Дж. Драйден (1631—1700) і С. Джонсон (1709—1784), але вони вкладали в нього негативний смисл: під "метафізичною" вони мали на увазі надмірно ускладнену, позбавлену логічної зрозумілості і гармонійності поезію. Попри це, термін закріпився в історії літератури. Окрім Донна, до поетів-метафізиків відносять Е. Марвелла, Дж. Герберта, Г. Воена, Р. Крешо та деяких інших поетів.

Українською мовою окремі твори Донна переклали Д. Павличко, В. Коптілов, Л. Череватенко. Переспів із Донна здійснив Б. Мозолевський (вірш "Таїна" у зб. "Веретено" — К., 1980). В. Ганін

Вірші Джона Донна

Мету я втратив. Жити без мети...

Мету я втратив. Жити без мети,

Коли ти боягуз, – не зможеш ти.

За кожний хибний крок, за день в борні

На нас чекають муки престрашні,

Нам доля заздрісна готує кари,

А ми не відведем її удари.

Чи нам про вітер на морях благати?

Чи ще снігів на полюси додати?

Який нещасний нині чоловік!

А ким він був у попередній вік?

Він був ніщо! Та й ми – на що ми годні?

Хіба здолать нам злигодні природні?

Священні сонети. 19-й сонет "Щоб мучить мене..."

Щоб мучить мене, крайнощі у всім

Зійшлися; я — клубок із протиріч;

В душі моїй зустрілись день і ніч;

Веселий щойно — враз стаю сумним.

Впадаю в гріх й розкаююсь у нім.

Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;

Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;

Німий в мольбі, великий у малім.

Я зневажав ще вчора небеса —

Молюсь сьогодні й Богові лещу,

А завтра вже від страху затремчу —

Й набожність потім знов моя згаса.

Коли тремтів від страху я — ті дні

Спасіння, може, принесуть мені.

(Переклад Віктора Марача)

Невже мене створив Ти, щоб стлівав?..

Невже мене створив Ти, щоб стлівав?

Направ мене, о поспіши ж бо знов,

Надійде смерть, не випустить з оков,

Де втіхи, що їх вчора скуштував;

Незрушний, безнадійний стежить став,

Як смерті погляд по мені пройшов,

І жахом плоті ріс, і вис, мов ров,

Спустошивши аж до пекельних лав.

Зна Тебе у висотах моя душа,

Молю їй встати, хай же знову зрить!

Та хитро ворог давній спокуша,

Що мені не в силі звестись ні на мить;

Покрова Ласко! – можеш тільки Ти

Магнітом серце з криці притягти!

Божественність любові

Я розмовляв з любові древнім духом,

Що вмер до того, як родивсь Амур,

Й не думаю, щоб те, що власним вухом

Почув, сприйматись мало б вже, як дур, –

Бо хто любові краще суть збагне.

Свій присуд доля в цих словах верне:

Любить слід ту, що любить не мене.

Й тоді вже знали: щоб міг розгоріться

Вогонь любові, й час не загасив, –

Повинні антиподи два зустріться,

З активом поєднати слід пасив;

Й тут недостатнім буде щось одне:

Любов іще сповна не осяйне,

Як ту люблю, що любить і мене.

Прогрес вже в нас, торкнувсь він і любові;

Старих богів заміщують нові,

Й поблажливі вони більш у розмові,

Та лиш сумбур від цього в голові;

Сум'яття серце й розум огорне

Й колишню ясність з думки прожене:

Любить слід ту, що любить не мене.

Вагання й сумнів можуть погубить –

Не знаю уже й сам я, що робить:

Або її, невірну, розлюбить,

Або ж мене заставить полюбить;

Вона ж тоді лиш вдавано зітхне,

Ту, що любив, як змушу і мене

Кохати – й неодмінно обмане.

Розпад

Вона мертва; а мруче

Верта до витоку стихій;

Та ми із цих стихій складали нас,

Одним були ми цілим.

І плоть моя тепер у ній

І те, з чого складався я болюче

Зросло у мені тягарем і враз

Ледь не зійшов під тілом.

Мій пал вогню, ковтки повітря, та й

Ці води сліз, та ще й земний одчай

Усе, що служить складником,

Любов, спустошила в мені нишком,

Та знов звела, переступивши край,

Я б довго жив ще серед сліз

Та пал, що спопеляв мене все ріс.

Як в тих загарбників царів,

З привезених чужих скарбів,

Чим більше, – й тратять їх чимдуж, і мруть:

Оця (що вражено відкрила суть),

Ця смерть, така багата

До вичерпу ж.

Так і душа звільняється чимдуж

Наввиперед отій; бо лиш ядро з гармати –

Пороховите, в силі друге наздогнати.

Анаграма

Женись на Флавії – в ній все те маєш,

Що поодинці як красу сприймаєш:

Хоч очі впалі, але пухлі губи;

Хоч бляклі брови, зате чорні зуби;

Хоч крок важкий – поводженням легка;

Худющі перса – тілом же гладка;

Хоч щоки жовті, та руде волосся;

Свою віддай – їй цноти б додалося.

Це – складові краси: варт поєднатись

Їм правильно – і буде зір втішатись;

Як в судженій сплелися кольорами

Вони, то не питай уже, як саме.

В духах когось цікавить, чи знайде

В них амбру й мускус, а не скільки й де.

Всі складові ввійшли в ній в протиріччя

Й краси лиш анаграма – це обличчя.

Коли ми переставим букви в слові,

Що значитиме вже воно в розмові?

Хтось наспів скомпонує з нот у гамі,

А інший, ноти маючи ті самі,

Не гірший створить, аніж попередній:

Як речі добрі, то як хоч поєднуй.

Якщо на інших схожа, то красива

Така ж вона, як ні – то особлива;

Любов – це диво, то ж не зневажай,

А дивною її також вважай.

Краса зника – й перестаєм любити:

Її ж лице вже гіршим не зробити.

Жінки мов ангели: красиві схожі

На тих, що впали; а вона – як божі,

Що не піддатливі бісівським впливам;

Гріх менший буть потворним, ніж красивим.

На бал вдягаєм шовк, тонке сукно,

А в мандрах – шкіру й грубе полотно.

Краса безплідна: часто гірший шлях

Веде до кращої землі в полях.

В ній вірності наочність перед нами,

Бо навчена минулими гріхами;

І євнухів не треба приставляти,

Як навіть з ворогами оставляти:

Коли суціль оточене болотом –

Для міста це найкращим є оплотом;

А їй лице за оберіг так буде,

Якщо у справах муж кудись відбуде.

Чи ж є ще хтось, що в ніч так день схиляє,

Й хто більш, ніж море, й мавра відбіляє?

Та, що жила в борделі років сім,

Черницею тепер здається всім;

Стогнатиме в пологах від натуги:

"Метеоризм," – зітхнуть лиш повитухи.

Кому ще віриш менш, хоч і клянеться,

Ніж відьмі, як в чаклунстві зізнається?

Що у безпеці з нею лиш – збагнув?

Річ модну б кожен чоловік вдягнув.

Парфуми

Лиш раз нас, один раз удвох застали

Й на мене всю вину за гріх поклали;

Як злодія, нам'явши добре боки,

Винять в крадіжках й за минулі роки, –

Так і мені, хоч сам створив цей клопіт,

Обрезклий батько твій вчиняє допит.

Вже як він не вистежував, із блиском

В очах, мов має справу з василіском;

Як не базікав про своє бажання –

Краси осердя й палива кохання –

Позбавить тебе спадку, нас заставши, –

Та ми таїлись, вміння все доклавши.

І мати – хоч вже з ліжка не встає,

Сама не вмре й нам жити не дає;

Вдень виспиться, щоб вистежить, як слід,

Вночі твій кожен вихід і прихід;

Й, за руку взявши, враз не відпускає:

Слід персня чи браслета там шукає;

Цілуючи – щік колір примічає,

Обнявши – щупає живіт, вивчає;

Про кисле й про солоне річ заводить:

Жде, чи нудоти це в тобі не зродить;

В своїх забавах юних зізнається,

Щоб підіграти, як це їй здається.

Ти ж чари вже любові зрозуміла

І матір обдурити все ж зуміла.

Ще й братики твої такі проворні,

Що все помітять, ночі хай і чорні;

Та з-за гостинця в батька на коліні

Не видали ні разу нас донині.

А ваш слуга – крикун мідноголосий,

Подібний до Родоського Колоса;

В нім футів вісім, всяк його страшиться,

Й він бога згадує лиш, як божиться;

Й вже пекло – хай ті муки хто й забуде –

Жахатиме лиш тим, що він там буде, –

Й хоч батьком він був найнятий для цього,

Та не доніс і він про нас нічого.

Та – о! – вже не розстатись із журбою,

Бо зрадника привів я із собою:

Той аромат, що на собі приніс,

Волав з порога вже старому в ніс;

Й він затремтів, мов полководцем був

Й іще, як пахне порох, не забув;

Будь неприємним дух той – думать міг,

Що йде із рота в нього чи від ніг.

Як зріть лиш пса й свиню біля порога,

То чудо вже – уздріти однорога;

Й він теж так благовонного гостинця

В повітрі затхлім визнав за чужинця.

Мій плащ новий не шелестів ні разу

Й каблук – ні скрипу! – підкоривсь наказу,

А зрадили мене лиш ви, парфуми,

Що довірявсь вам в радості і в сумі;

Не згодні, щоб тайком вас зустрічали,

З доносом на мене ви в тьму помчали.

О, покидьки землі, де поєдналось

Святе з порочним, зло з добром змішалось!

Й це ваші чари лиш кидають нас

В обійми шлюх заразних повсякчас;

І чи не ви прищеплюєте нам

Манірності і флірту бабських страм?

Недаром в залах почесть вам така,

Де владарює суєта людська;

Й богам, як вас на вівтарях палили,

Був звичай люб – вони ж вас не любили.

Чи ж варто й нам те в суміші любити,

Що буде, взяте порізно, смердіти?

Із доброго не робиться погане:

Чи ж благо ви, як аромат ваш тане?

Парфуми б ці віддав – й не їх одні, –

Щоб умастити батька вже в труні.

Заповіт Джона Донна

О, перш ніж відійде від мене дух,
Любове, прихили востаннє слух:
Хай Аргус зір візьме із віч моїх,
Коли ж осліпну, в дар Любове їх.
Послам держав я радо слух віддам;
А сльози морю, чи жінкам;
О, навчи, Любов, прохаю!
Вгодити тій, що й двадцять покохає,
І щось подарувати тим, хто вже це має.

Мою постійність я планетам дам,
А правду – тим, хто відданий верхам,
Мою відвертість, щирість їй услід
Дам єзуїтам; блазню – сум в одвіт.
Мовчання – тим, хто бачив чужину,
Хай капуцин візьме казну.
Тепер, Любове, я б навчивсь
Кохати тільки ту, з ким не здруживсь,
Обдарувавши всіх безсилих цього, чимсь.

Римо-католикам – віру мою,
Схизматикам амстердамським я шлю
Діла благі, в них зичливість моя
– Вертаю університету я.
Нестримним воям – скромність і поштивість,
Ну, а гравцям – терпеливість.
Навчи отак, Любов, мене
Не рівним кохати лиш ту, і одне
Щось тим в дарунок скласти, хто геть його жбурне.

Друзям про себе думку дарую,
Ворогу промисел мій зискую,
Сумнів заповідаю схоластам;
А лікарям – недугу, з баластом.
Природі – все те, що в віршах сказав;
Колегам – мій розуму сплав:
Уславити б любов хотів,
Ту, що зродила в мені пал любощів,
З виглядом, наче це дар, повернулих дарів.

За ким дзвенить вже так прощально дзвін,
Хай рецептурну книгу візьме він;
Моральні настанови — хай Бедлам,
Медалі бронзові – дай бідарям;
Тим, хто далеко живе від краю,
Англійську заповідаю.
Любове, ти лиш ту любить
Велиш, хто дружбу легко розділить
Хотів би і цей дар мій знецінити в цю ж мить.

Здаривши все, я ціль відкрию вслід:
Помру – зі мною вмре й любови світ.
І буде не цінніш оцих красот,
В забутих штольнях злиток позолот;
Граційність ваша знадобиться там
Як дзиґар сонячний гробам:
Любове, велиш мені ти
Любити ту, в чиїх очах зіскніти,
Для винаходу й спроби шлях, – щоб трьох їх зжити.

Дайте відповіді на запитання:

1. Коли виник стиль бароко? У культурі яких країн він представлений? 

2. Традиції яких епох поєднувала у собі культура бароко?

3. Яким зображували світ і життя митці бароко?

4. Назвіть характерні ознаки культури бароко.

   Літературний диктант "Вставте пропущені слова"

Митці бароко мали на меті викликати не спокійне релігійне чи естетичне почуття, а … людську душу, спонукати її до … . Барокові твори залишають враження неспокою, бентежать… . Цьому сприяє система …, перебільшень, іносказань. Твори бароко відзначаються підкресленою… .Їх не варто сприймати розумом, бо вони розраховані не на… , а передовсім на… . Барокова символіка відзначається … смислів. Основою поетики бароко є … .

Використайте всі слова з довідок( кожна вставка виділена крапкою з комою): роботу уяви; пошуку вічних істин, себе, Бога; контрастність; розбурхати, пробудити; тропів, символів; логічне сприйняття; багатозначністю; розум і серце, хвилюють уяву; метафоричністю і символічністю.