56. Лірика Т. Шевченка періоду арешту, заслання і після повернення з нього. Мотиви поезії «Доля» (1858). Поезія Т. Шевченка «Росли укупочці, зросли...»

СЛАВА УКРАЇНІ!

Продовжуємо вивчення творчості геніального КОБЗАРЯ.

Сьогодні на уроці прочитаємо та проаналізуємо лірику періоду заслання та після повернення з нього.

Тема нашого уроку:

ПОВТОРЕННЯ

Пограйте в гру "Перший мільйон", пригадайте біографію Т. Шевченка.

ЗАСВОЄННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Особистісна лірика Т.Г.Шевченка преіоду арешту і заслання та після повернення з нього 1814 -1861роки

Заарештованого у квітні 1847 р. Т. Шевченка доправили в Петербург у каземат Третього відділу царської канцелярії. Одначе навіть у похмурих застінках тюрми поет потайки писав вірші. Шедевром поетової лірики цього періоду вважають написаний у казематі автологічний вірш-ідилію «Садок вишневий коло хати...».

У його рядках - і Шевченкова дитяча мрія про щасливу родину, і закладений у фольклорі архетип єдності різних поколінь роду, і біблійне відлуння святого сімейства. Це - основа української світобудови, українського доброго ладу, побудованого на гармонії в душі, родинних взаєминах, стосунках людини з довкіллям, іншими людьми.

«... Перший рядок торкає смисл зору, другий - слуху, третій - зору і дотику, четвертий - зору і слуху, а п'ятий - знову зору і дотику; спеціально-кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість - український весняний вечір - встає перед нашою уявою з усіми своїми кольорами, контурами й гуками як жива».

Іван Франко

Автологічний вірш - це така поезія, у якій усі слова вжиті поетом тільки в прямому значенні, тому художні засоби, зокрема епітети й метафори, практично відсутні.

Незважаючи на це, автологічні вірші переважно функціонують лише завдяки архетипним образам - таким найстарішим сакральним і природним для окремої нації деталям пейзажу, побуту, етики, родинних стосунків, які збуджують уяву й спонукають читачів сприймати зображене близько до серця. Саме ці поезії найбільш милі серцю і найзрозуміліші для представників нації. Такими рідними, своїми, тобто майже генетично закладеними, а тому архетипними образами у вірші «Садок вишневий коло хати...» є розквітлий сад, мати, яку поважають і слухаються всі в родині, спів дівчат і тьохкання соловейка.

Центр усього дійства, що нагадує зміну кадрів, указаний кілька разів: події відбуваються коло хати. У цій невеличкій за розміром поезії, як у зерні, з якого виростає колос, уміщене ядро української моделі життєустрою: поет звеличує родину, природний лад життя з насущними потребами праці й відпочинку.

У невольничій поезії Шевченка мотиви самотності, туги за Україною набувають ще вищої тональності. Вони звучать і в низці віршів, написаних унаслідок звернення до народної пісні, і творах на історичну тематику, і віршах автобіографічного характеру.

Поезія «Самому чудно. А де ж дітись?» (1847) сповнена гірких і тривожних роздумів про неволю й власне майбутнє. Своє безталання ліричний герой ототожнює з долею інших засланців - «невольників і сиріт». Мотив самотності межує з відчаєм: два змістові центри вірша - «на чужині на самоті» - посилюють відчуття замкнутого простору - «взаперті», водночас контрастуючи із безмежжям «степу безкрайого за Уралом».

До виразно автобіографічних літературознавці відносять поезії трагічно-драматичного звучання «І виріс я на чужині...» (1848) та «Якби ви знали, паничі...» (1850), адже образи найближчих родичів Тараса Григоровича - батька і матері - у цих творах списані поетом із власних батьків. Думки про Україну приходять до поета то з гіркими спогадами про тяжке дитинство, то зі згадками про побачене там під час першої поїздки на Батьківщину. Поезія «І виріс я на чужині...» переповнена враженнями від перебування в рідній Кирилівці в 1843 р. Контрастом до чудової природи постає у вірші земне пекло, створене на «славній Україні» лукавими панами.

Триптих «Доля», «Муза», «Слава» - вірші, що становлять емоційно-смислову єдність, написані в одному творчому пориві 9 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді. Ліричний герой у цих художніх текстах виразно еволюціонує і піднімається до висоти філософа життя.

"РОСЛИ У КУПОЧЦІ"

• Перегляньте відеоурок:

• Прослухайте поезію:

• Прочитайте її аналіз:

  “Росли укупочці, зросли” аналіз вірша

  Вірш “Росли укупочці, зросли” є зразком лірики інтимної.

  Рік написання – 25 липня 1860

  Автор – Тарас Шевченко

  Жанр – інтимна лірика

  Тема: звернення поета до Бога, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися.

  Ідея: возвеличення гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки, що є обов’язковою передумовою для подальшого подолання труднощів тим, хто побрався.

  Основна думка: Не плач, не вопль, не скрежет зуба — / Любов безвічную, сугубу / На той світ тихий принести.

  Віршований розмір: Ямб.

  Сюжет : ідилічна картина любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом “тяжку дорогу” й не розгубити свого кохання.

  “Росли укупочці, зросли” художні засоби

  Повтори: «росли-зросли», «розійшлись … зійшлись», «на той світ тихий».

  Риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», «Подай же й нам, всещедрий боже!»

  Епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна».

  Звертання: «Подай же й нам, всещедрий боже!»

  Автор вважає що саме благополуччя в родині — міцність держави! Щасливе подружнє життя — злагода — довіра — щирість — повага — любов — порозуміння — готовність піти на поступки.

БЕСІДА за поезією "Росли у купочці"

Дайте письмові відповіді на питання:

1. Про які періоди в житті людини розповідає поет?

2. Яким чином дружні стосунки між молодятами стають серйозними?

3. Від чого залежить щасливе подружнє життя?

4. Чому не кожна пара «доживала укупі до самої домовини»? Що є перешкодою для цього?

5. З яким проханням звертається поет до Бога?

6. Як повинні поводити себе члени родини, коли сім’я опиняється у скрутному становищі.

7. Про які життєві страждання зазначає поет у творі?

8. Чим пояснити те, що поет прагне зберегти любов між людьми і у потойбічному світі?

9. Чому вважають: благополуччя в родині — міцність держави.

"ДОЛЯ"

• Перегляньте відеоурок:

• Прослухайте виразне читання поезії:

• Прочитайте її аналіз:

  “Доля” аналіз вірша Тараса Шевченка

  “Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.

  Автор: Тарас Шевченко

  Жанр: філософська лірика

  Рік написання – 9 лютого 1858

  Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.

  Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.

  Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».

  Віршовий розмір: Ямб.

  “Доля” художні засоби

  Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».

  Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»

  Риторичне запитання: «Які з нас люде?»

  Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»

  “Доля” історія написання

  Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.

  “Доля” Шевченко

  У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.

  У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.

  По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.

  В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.

Бесіда за поезією "Доля"

Дайте письмові відповіді на питання:

1. Що ви розумієте під словом «доля»? Від яких чинників вона залежить?

2. Як склалася доля самого поета, коли він осиротів?

3. Чому, на думку поета, доля не лукавила з ним?

4. Яких труднощів зазнав Тарас Григорович, залишившись сиротою?

5. Чому навчання для хлопця було нестерпною мукою?

6. Про яку славу мріяв поет? Що він заповідав нащадкам?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити напам'ять поезію "Доля":

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3992