Складні речення з різними видами зв'язку

День уставав повільно, важко, ранкова зоря освітила похмурі громади темних хмар, і вже перед самим сходом сонця раптом пішов сніг.

Розтоптані гострими копитами вихорів, хмари крадькома тікали в ліси, небо прояснювалось, день знову розплющив олов’яні очі, і все живе зітхнуло з полегшенням.

Зграї ворон і галок летіли високо-високо, так що насилу можна було розрізнити їх оком, і вухо ледве ловило їхнє дике жалібне каркання.

Уже зовсім розвиднилося, вогонь у печі згас, і крізь трохи відталі шибки лився білий, холодний блиск снігів.

У млистій далечині не можна було відрізнити неба від землі, тільки ліси ледве помітно синіли в снігах, наче на обрії висіла хмара.

Удосвіта періщив дощ, але зійшло сонце – і трохи розпогодилося, хоч небо було вкрите сірими хмарами, а над низинами снувався туман.

Темрява густішала так швидко, що вже ледве можна було побачити коня, дощ ніби вщух, і нависла сіра мла, у якій важко дихалося.

Тихо було в хаті, тільки цвіркун виспівував за комином та в печі потріскували сухі дрова.

Проти ночі добре підморозило, земля тріщала під ногами, а на дахах біліла паморозь і вже посипала сивиною дерева.

Закотився місяць за обрій, зблідли зорі, з лісу війнув вітер, і, здавалося, що це він розганяє поріділий морок.

Вихорі все бушували, і мороз дедалі дужчав; від його подиху позамерзали річки й струмки, став укрився блакитним льодом.

День хилився до заходу, і мороз, видно, дужчав – дзвінкіше рипіли по снігу полозки саней.

Вечір, тихий, морозний, насувався чимраз швидше, зірок дедалі прибувало, наче хто їх розсівав повними пригорщами.

З-за лісу поволі зводився місяць уповні, і небо променіло над ним загравою, наче в лісі бушувала пожежа.

Сніг ледве помітно іскрився, усі звуки завмерли, і тільки шелест миготливих зірок тремтів у морозному повітрі.