Складні речення з різними видами зв'язку

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались у яр, Сіроманцеві доводилося похекати та попріти.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися темно-червоними ягодами, що їх у народі звуть вовчими.

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора.

Коли ми йшли удвох з тобою густою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива ніжна наречена.

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він.

Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо, але по тому, як вони час від часу засмолювали негусті дрібні зорі і як ті зорі знову ненадовго з’являлися, Климко здогадувався, що хмари біжать.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники, що тьмяно поблискують крізь вікна будиночків.

Великі сині очі, обрамлені чорним віями, дивились здивовано, ніби перелякано; тонкі брови вигнулись запитливо, а обличчя палахкотіло чи від хвилювання, чи від вечірньої заграви.

Небесам слава за ласку, землі слава за міць, повітрю слава за добро бо дивимося на світ очима сонця, бо дихаємо вітром, бо дух наш є повітря, бо тіло наше є земля.

Можливо, та сосна ввійшла в моє життя і поселилась в якихось там клітинах мозку ,тому що саме з її вершини я вперше в житті заглянув у свою долю, побачив усю велич і красу життя.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця таємниця постала переді мною наяву.

На гілках не було й найменшого натяку на зелене, ніякого натяку на молодий листок, і старий учитель, недбало накинувши на плечі плаща увечері виходив у сад торкався пальцями тоненьких гілочок яблуні, грів долонями захолоджений стовбур і слухав, чи пульсують живі соки, чи жебонить живий голос .

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися та дозрівали на вітах ламкої крушини темно – червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

Кому не мріялось, що є незнана Муза — прекрасна дівчина, привітна і струнка.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке одразу ж випустить її на волю.

Небо чисте, на заході якісь дві-три хмари, а гримить на грозу.

Йому здавалося, що живе він споконвіку на цій безмежній, широкій землі: таке було життя, сповнене думами й спогляданнями великого таємничого світу.

Запахло сонцем, воском і зелом, у колихання теплого повітря летить бджола.

Як затихнуть громи стоголосі, як замовкне музика й слова, серце мови огняної просить і в душі мовчання ожива…

Вишнево – яблуневі садки, що сьогодні зранку були такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, і село звеселіло, людські обличчя світлішими стали.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка.

Таємниці природи всюди, тільки розпізнати їх зумій, і неодмінно збирати треба їх до схід сонця, коли зілля ще в росі, коли воно чисте.

Як затихнуть громи стоголосі, як замовкне музика й слова, серце мови огняної просить і в душі мовчання ожива…

8

7

6

5

8

7

6

5

7

6

5

4

Невеликі струмки живляться водою з трьох основних джерел дощу льодовиків і підземних вод.

Деякі птахи втратили здатність до польоту серед них великі довгоногі пернаті які ведуть наземний спосіб життя.

У пінгвінів крила перетворилися на ласти за допомогою яких цей птах швидко плаває в холодних водах Антарктики шукаючи рибу.

Здатність тварин боротися за існування залежить від уміння знаходити корм сховище й партнерів і переважну роль тут відіграє їхня сила.

Більшість приматів живе на деревах сильними гнучкими лапами вони можуть тримати їжу та різноманітні предмети й маніпулювати ними.

Море шуміло, і хвилі його скакали далеко на берег, щоб змити низькі береги, покриті травою.

Уранці сніг заблищав так, ніби зима жменями посипала блискіток, і вони сяяли й променилися.

Я охоплюю двома руками берізку, притуляючись до неї вухом, але вона мовчить, бо ще не розмерзся під корою сік, ще мертво в лісі.

Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають "невісточкою", і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати зачарувало його.

Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом.

Його образ, світ думок і почувань, прагнень та ідеалів постає перед нами насамперед з того, що він писав, чим збагатив духовну скарбницю людства.

Вона ще молода, усміхається святково й чисто, в її ледь чутному диханні - збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується й відроджується...

Роззирнулася, сподіваючись, що все це сон, який зараз мине, і з усіх вулиць посуне люд, стануть навколо церкви, засвітять свічечки, і вдарять великодні дзвони...