Підсумкова контрольна робота з читання за І семестр для 7 класу (ГР 1-2)

Прочитайте тексти і виконайте завдання, подані після них.

ТЕКСТ А

КРИЛА БЕНТЕЖНИХ ВІТРІВ

«Аж у вухах вітер свище»... У Японії це не просто вислів, а звичний стан погоди. Вітри з’являються зненацька – і за мить ти опиняєшся в центрі негоди. Аби дістатися своєї затишної оселі, потрібно подолати вітер, який майже збиває з ніг. Проте навіть удома борвій (сильний вітер, буревій) свистить крізь широкі балконні двері та сперечається в могутності з вхідними дверима, які видають неритмічне тремтіння у відповідь.

Пояснення таким погодним дивам звичайно існує: Японія розташована на островах посеред океану на шляху в ураганних вітрів і сезонних тайфунів. Тож про зачіски можна забути, бо вітер зробить із волоссям усе, що йому заманеться. І частенько в метро можна побачити, як люди причепурюються, розчісують во­лосся, особливо підлітки, для яких це важлива частина іміджу.

Земля під ногами теж у постійному русі, адже країна перебуває в сейсмічно активній зоні. Щоправда, до малих землетрусів звикаєш швидко. А про небезпе­ку тебе завчасно попередять повідомленням на смартфоні або по телевізору. У мене також є TV, але я жодного разу ним не користувалася, якось вистачає інтернету (українська звичка).

Але є й інші винуватці борвіїв. Райдзін – бог грому й блискавок, ще відомий як Райден, та бог вітру – Фудзін. їхні образи можна побачити в храмах або музеях. Але імена цих божеств точно знайомі гравцям «Mortal Combat» чи фанатам манги та аніме «Наруто». Або, може, ви дивилися мультсеріал «Оні: легенда про богиню грому».

Японці призвичаїлися до надзвичайних обставин (Тоня Твіст. Із журналу «Однокласник»).

ТЕКСТ Б

ЯК СПІЛКУВАЛИСЯ ЛЮДИ, КОЛИ НЕ БУЛО ВАЙБЕРУ

Відтоді, як люди винайшли мову, вони переймалися тим, як обмінюватися повідомленнями через великі відстані й робити це так само швидко, як обмінюються репліками під час розмови. Сьогодні, коли говорять про телекомунікації, то мають на увазі радіо, телебачення, інтернет. Але як люди обмінювалися по­відомленнями до цього?

Слово «телекомунікація» походить від двох слів із двох різних мов. «Теле» має грецьке походження й означає «відстань» (звідси й телевізор, телепатія). «Комунікація» походить від латинського слова «comunicare», що означає «ділитись, передавати».

Найдавніша форма передавання повідомлень на великі відстані – це димові сигнали. Ними користувалися, щоб передати новини, повідомити про небезпеку або зібрати людей в одному місці.

На Великій китайській стіні побудували спеціальні маякові башти. У кожній башті чергував солдат. Коли він бачив небезпеку, то розпалював багаття в башті – дим помічали солдати в сусідніх баштах і розпалювали свої вогнища. За допомо­гою маякових башт можна було передати сигнал на відстань 7300 кілометрів.

Корінні мешканці Північної Америки так само користувалися димовими сиг­налами. Кожне плем’я мало власну систему димових сигналів, яку не розуміли інші племена. Багаття розпалювали на схилах пагорбів: дим із вершини й дим із підніжжя пагорба мали різне значення.

Австралійські аборигени подавали димові сигнали, коли заходили на землі чужих племен. Вони також уміли змінювати колір диму (від чорного до блакит­ного й білого) та форму, у якій піднімався дим, – стовп, куля, кільце. Різні ко­льори й різна форма несли різні повідомлення (Тарас Фролов. Із журналу «Одно­класник»).

ТЕКСТ В

ІНТЕРНЕТ ПО-ФРАНЦУЗЬКИ

Коли думаєш про Францію, то думаєш про красу й почуття. Прикметник французький гарно «пасує» до слів мода, кулінарія, мистецтво, література, пое­зія, комікси, кінематограф... «Французький» незвично бачити поруч із словами вчений, експеримент, наука, техніка. Тому історія мінітелу*, французької аль­тернативи інтернету, видається науково-фантастичною вигадкою. Але це факт.

Насправді, Францію можна вважати однією з передових країн у тому, що сто­сується розвитку науки й техніки. Луї Себастьян Ленорман створив сучасний дизайн парашута. Перше фото зробив француз Жозеф Ньєпс у 1822. Кінематограф винайшли брати Люм’єри. А ще французи винайшли шрифт Брайля, яким корис­туються люди з вадами зору, повітряну кулю, на якій можна подорожувати, тощо. Тож що дивного в тому, що французи першими стали користуватись інтер нетом?

Гаразд, не зовсім так. Протягом майже тридцяти років французи дізнавалися про погоду, робили покупки, читали новини, знайомились і заробляли гроші онлайн завдяки мінітелу. Їх звинувачували в тому, що вони не вміють користува­тись інтернетом, але їм було байдуже. «Ми користуємося мінітелом», – казали вони (Із журналу «Однокласник»).

_{*Мінітел (Minitel (фр.) – онлайн-служба, що активно розвинулась у Франції у 1970-1990-х роках, а також назва терміналів для доступу до цієї служби. З’єднання здійснювалося через проводову телефонну мережу. Остаточно сервіс закрили 2012 року.. Систему вважають однією з найуспішніших серед тих, що з’явилися до виникнення інтернету (З вікіпедії).}

Яка мікротема є спільною для всіх трьох текстів?

Прочитайте тексти і виконайте завдання, подані після них.

ТЕКСТ А

КРИЛА БЕНТЕЖНИХ ВІТРІВ

«Аж у вухах вітер свище»... У Японії це не просто вислів, а звичний стан погоди. Вітри з’являються зненацька – і за мить ти опиняєшся в центрі негоди. Аби дістатися своєї затишної оселі, потрібно подолати вітер, який майже збиває з ніг. Проте навіть удома борвій (сильний вітер, буревій) свистить крізь широкі балконні двері та сперечається в могутності з вхідними дверима, які видають неритмічне тремтіння у відповідь.

Пояснення таким погодним дивам звичайно існує: Японія розташована на островах посеред океану на шляху в ураганних вітрів і сезонних тайфунів. Тож про зачіски можна забути, бо вітер зробить із волоссям усе, що йому заманеться. І частенько в метро можна побачити, як люди причепурюються, розчісують во­лосся, особливо підлітки, для яких це важлива частина іміджу.

Земля під ногами теж у постійному русі, адже країна перебуває в сейсмічно активній зоні. Щоправда, до малих землетрусів звикаєш швидко. А про небезпе­ку тебе завчасно попередять повідомленням на смартфоні або по телевізору. У мене також є TV, але я жодного разу ним не користувалася, якось вистачає інтернету (українська звичка).

Але є й інші винуватці борвіїв. Райдзін – бог грому й блискавок, ще відомий як Райден, та бог вітру – Фудзін. їхні образи можна побачити в храмах або музеях. Але імена цих божеств точно знайомі гравцям «Mortal Combat» чи фанатам манги та аніме «Наруто». Або, може, ви дивилися мультсеріал «Оні: легенда про богиню грому».

Японці призвичаїлися до надзвичайних обставин (Тоня Твіст. Із журналу «Однокласник»).

ТЕКСТ Б

ЯК СПІЛКУВАЛИСЯ ЛЮДИ, КОЛИ НЕ БУЛО ВАЙБЕРУ

Відтоді, як люди винайшли мову, вони переймалися тим, як обмінюватися повідомленнями через великі відстані й робити це так само швидко, як обмінюються репліками під час розмови. Сьогодні, коли говорять про телекомунікації, то мають на увазі радіо, телебачення, інтернет. Але як люди обмінювалися по­відомленнями до цього?

Слово «телекомунікація» походить від двох слів із двох різних мов. «Теле» має грецьке походження й означає «відстань» (звідси й телевізор, телепатія). «Комунікація» походить від латинського слова «comunicare», що означає «ділитись, передавати».

Найдавніша форма передавання повідомлень на великі відстані – це димові сигнали. Ними користувалися, щоб передати новини, повідомити про небезпеку або зібрати людей в одному місці.

На Великій китайській стіні побудували спеціальні маякові башти. У кожній башті чергував солдат. Коли він бачив небезпеку, то розпалював багаття в башті – дим помічали солдати в сусідніх баштах і розпалювали свої вогнища. За допомо­гою маякових башт можна було передати сигнал на відстань 7300 кілометрів.

Корінні мешканці Північної Америки так само користувалися димовими сиг­налами. Кожне плем’я мало власну систему димових сигналів, яку не розуміли інші племена. Багаття розпалювали на схилах пагорбів: дим із вершини й дим із підніжжя пагорба мали різне значення.

Австралійські аборигени подавали димові сигнали, коли заходили на землі чужих племен. Вони також уміли змінювати колір диму (від чорного до блакит­ного й білого) та форму, у якій піднімався дим, – стовп, куля, кільце. Різні ко­льори й різна форма несли різні повідомлення (Тарас Фролов. Із журналу «Одно­класник»).

ТЕКСТ В

ІНТЕРНЕТ ПО-ФРАНЦУЗЬКИ

Коли думаєш про Францію, то думаєш про красу й почуття. Прикметник французький гарно «пасує» до слів мода, кулінарія, мистецтво, література, пое­зія, комікси, кінематограф... «Французький» незвично бачити поруч із словами вчений, експеримент, наука, техніка. Тому історія мінітелу*, французької аль­тернативи інтернету, видається науково-фантастичною вигадкою. Але це факт.

Насправді, Францію можна вважати однією з передових країн у тому, що сто­сується розвитку науки й техніки. Луї Себастьян Ленорман створив сучасний дизайн парашута. Перше фото зробив француз Жозеф Ньєпс у 1822. Кінематограф винайшли брати Люм’єри. А ще французи винайшли шрифт Брайля, яким корис­туються люди з вадами зору, повітряну кулю, на якій можна подорожувати, тощо. Тож що дивного в тому, що французи першими стали користуватись інтер нетом?

Гаразд, не зовсім так. Протягом майже тридцяти років французи дізнавалися про погоду, робили покупки, читали новини, знайомились і заробляли гроші онлайн завдяки мінітелу. Їх звинувачували в тому, що вони не вміють користува­тись інтернетом, але їм було байдуже. «Ми користуємося мінітелом», – казали вони (Із журналу «Однокласник»).

_{*Мінітел (Minitel (фр.) – онлайн-служба, що активно розвинулась у Франції у 1970-1990-х роках, а також назва терміналів для доступу до цієї служби. З’єднання здійснювалося через проводову телефонну мережу. Остаточно сервіс закрили 2012 року.. Систему вважають однією з найуспішніших серед тих, що з’явилися до виникнення інтернету (З вікіпедії).}

На яке запитання НЕМАЄ відповіді в жодному з текстів?

Прочитайте тексти і виконайте завдання, подані після них.

ТЕКСТ А

КРИЛА БЕНТЕЖНИХ ВІТРІВ

«Аж у вухах вітер свище»... У Японії це не просто вислів, а звичний стан погоди. Вітри з’являються зненацька – і за мить ти опиняєшся в центрі негоди. Аби дістатися своєї затишної оселі, потрібно подолати вітер, який майже збиває з ніг. Проте навіть удома борвій (сильний вітер, буревій) свистить крізь широкі балконні двері та сперечається в могутності з вхідними дверима, які видають неритмічне тремтіння у відповідь.

Пояснення таким погодним дивам звичайно існує: Японія розташована на островах посеред океану на шляху в ураганних вітрів і сезонних тайфунів. Тож про зачіски можна забути, бо вітер зробить із волоссям усе, що йому заманеться. І частенько в метро можна побачити, як люди причепурюються, розчісують во­лосся, особливо підлітки, для яких це важлива частина іміджу.

Земля під ногами теж у постійному русі, адже країна перебуває в сейсмічно активній зоні. Щоправда, до малих землетрусів звикаєш швидко. А про небезпе­ку тебе завчасно попередять повідомленням на смартфоні або по телевізору. У мене також є TV, але я жодного разу ним не користувалася, якось вистачає інтернету (українська звичка).

Але є й інші винуватці борвіїв. Райдзін – бог грому й блискавок, ще відомий як Райден, та бог вітру – Фудзін. їхні образи можна побачити в храмах або музеях. Але імена цих божеств точно знайомі гравцям «Mortal Combat» чи фанатам манги та аніме «Наруто». Або, може, ви дивилися мультсеріал «Оні: легенда про богиню грому».

Японці призвичаїлися до надзвичайних обставин (Тоня Твіст. Із журналу «Однокласник»).

ТЕКСТ Б

ЯК СПІЛКУВАЛИСЯ ЛЮДИ, КОЛИ НЕ БУЛО ВАЙБЕРУ

Відтоді, як люди винайшли мову, вони переймалися тим, як обмінюватися повідомленнями через великі відстані й робити це так само швидко, як обмінюються репліками під час розмови. Сьогодні, коли говорять про телекомунікації, то мають на увазі радіо, телебачення, інтернет. Але як люди обмінювалися по­відомленнями до цього?

Слово «телекомунікація» походить від двох слів із двох різних мов. «Теле» має грецьке походження й означає «відстань» (звідси й телевізор, телепатія). «Комунікація» походить від латинського слова «comunicare», що означає «ділитись, передавати».

Найдавніша форма передавання повідомлень на великі відстані – це димові сигнали. Ними користувалися, щоб передати новини, повідомити про небезпеку або зібрати людей в одному місці.

На Великій китайській стіні побудували спеціальні маякові башти. У кожній башті чергував солдат. Коли він бачив небезпеку, то розпалював багаття в башті – дим помічали солдати в сусідніх баштах і розпалювали свої вогнища. За допомо­гою маякових башт можна було передати сигнал на відстань 7300 кілометрів.

Корінні мешканці Північної Америки так само користувалися димовими сиг­налами. Кожне плем’я мало власну систему димових сигналів, яку не розуміли інші племена. Багаття розпалювали на схилах пагорбів: дим із вершини й дим із підніжжя пагорба мали різне значення.

Австралійські аборигени подавали димові сигнали, коли заходили на землі чужих племен. Вони також уміли змінювати колір диму (від чорного до блакит­ного й білого) та форму, у якій піднімався дим, – стовп, куля, кільце. Різні ко­льори й різна форма несли різні повідомлення (Тарас Фролов. Із журналу «Одно­класник»).

ТЕКСТ В

ІНТЕРНЕТ ПО-ФРАНЦУЗЬКИ

Коли думаєш про Францію, то думаєш про красу й почуття. Прикметник французький гарно «пасує» до слів мода, кулінарія, мистецтво, література, пое­зія, комікси, кінематограф... «Французький» незвично бачити поруч із словами вчений, експеримент, наука, техніка. Тому історія мінітелу*, французької аль­тернативи інтернету, видається науково-фантастичною вигадкою. Але це факт.

Насправді, Францію можна вважати однією з передових країн у тому, що сто­сується розвитку науки й техніки. Луї Себастьян Ленорман створив сучасний дизайн парашута. Перше фото зробив француз Жозеф Ньєпс у 1822. Кінематограф винайшли брати Люм’єри. А ще французи винайшли шрифт Брайля, яким корис­туються люди з вадами зору, повітряну кулю, на якій можна подорожувати, тощо. Тож що дивного в тому, що французи першими стали користуватись інтер нетом?

Гаразд, не зовсім так. Протягом майже тридцяти років французи дізнавалися про погоду, робили покупки, читали новини, знайомились і заробляли гроші онлайн завдяки мінітелу. Їх звинувачували в тому, що вони не вміють користува­тись інтернетом, але їм було байдуже. «Ми користуємося мінітелом», – казали вони (Із журналу «Однокласник»).

_{*Мінітел (Minitel (фр.) – онлайн-служба, що активно розвинулась у Франції у 1970-1990-х роках, а також назва терміналів для доступу до цієї служби. З’єднання здійснювалося через проводову телефонну мережу. Остаточно сервіс закрили 2012 року.. Систему вважають однією з найуспішніших серед тих, що з’явилися до виникнення інтернету (З вікіпедії).}

Який із засобів передавання інформації не згадано в жодному тексті?