Однорідні члени речення. Розділові знаки при однорідних членах речення

Усі українські музичні інструменти поділяються на ударні-духові та струнні.

Крім того для створення шумових ефектів використовували деякі предмети побуту як-от підкову рубель качалку тощо.

В обручі робили прорізи куди вмонтовували маленькі дзвіночки металеві пластини-брязкальця усе, що могло видавати дзвін.

Інші ударні інструменти тулумбаси бугаї набули великого поширення на Запорозькій Січі.

Наш народ створив також цілий ряд духових інструментів наприклад сопілку трембіту ріг сурму трубу волинку.

… але не терплю холодних листопадових.

… зі щебетанням птахів у нашому саду.

… тоді так мріється про щось небуденне.

… напоєні пахощами яблуневого цвіту.

… хоча й червневі мають свої принади.

Січ дала видатних полководців славних державних діячів Наливайка Сагайдачного Хмельницького Сірка (З підручника).

Шевченкові були підвладні всі жанри літератури поезія проза драматургія
(О. Ющенко).

Несуть пани осаули козацькую збрую литий панцир порубаний шаблю золотую (Т. Шевченко).

Козацтво було озброєне вогнепальною зброєю мушкетами пістолями рушницями (О. Апанович).

Іван Богун Данило Нечай Максим Кривоніс ці підручні гетьмана були відомі всім (А. Кащенко).

За лісом сонце сходило й розсіювалося біле плетиво хмар.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

Дерево переплелося вітами, кущі шипшини порозросталися.

Хочеш їсти калачі - не сиди на печі.

У небі то розгораються, то погасають сліпучі ракети.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить у віконнім склі.

Вітер у гаї нагинає лозу й тополю.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

Тоді він запустив блискавкою руки в воду, піймав рибу коло голови і заклав пальці в її зябра.

То золоте дитинство дзвонить дзвіночками в гаях, синіми волошками зоріє в полях, бризкає водою на Ворсклі...

Кость радо слухатиме її простеньке, невибагливе, провінційне оповідання.

Не мав за своє життя бідолаха ні подяки, ні доброго слова.

Любить він такі ночі безвітряні, і цю тишу, і якусь таємничість, і гармонію у всій природі.

То золоте дитинство дзвонить дзвіночками в гаях, синіми волошками зоріє в полях, бризкає водою на Ворсклі...

День не хмарний, не сонячний, не золотий, а якийсь ніби срібний.

Не мав за своє життя бідолаха ні подяки, ні доброго слова.

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

Тихо було навкруги: і над широким плесом лиману внизу, і позаду, і під урвищами гори.

Лози, кручі, висип, ліс – усе блищить і сяє на сонці.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї.

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Тиша була наповнена дзвінкою піснею жайворонка, і дзижчанням польових мух, і тихим шелестом стиглого жита.