(Копія) Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знаю осінь над гаями жовтим листом сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Економте час вчіться на чужих помилках.

А слово скаже з пам’яті не викинеш.

Поїзд пішов згасли вогні .

Зустрілося слово спинилося слово зникало назавжди й приходило знову .

якщо друга частина виражає різку зміну подій

якщо друга частина виражає наслідок або висновок із того, про що йдеться у першій

якщо зміст частин протиставляється

якщо друга частина виражає причину того, про що йдеться у першій, або розкриває зміст попередньої

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

Часто сняться мені Карпати – в долах маки жаріють рясні.

З золота зіткане сяєво ллється – ліс в нім купається, листя сміється.

Він вважав себе дуже багатим – є молодість, є сила, є нестримне бажання працювати.

На годину спізнишся – за рік не наздоженеш.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

далекі за змістом

виражають доповнення

мають свої розділові знаки

дуже поширені

виражають пояснення

У житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею за ними прокльовуються зорі.

Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває.

Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

Шевченко застав лисянського дяка-маляра за роботою: він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого.

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов було тихо.

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори.

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше

стало чути навіть політ бджоли.

пролунав дзвоник на урок.

навіть дерева стоять безшелесно.

навколо запанувала дзвінка тиша.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

Знаю з попелу сходять квіти.

Вірю з каменю б’є джерело.