(Копія) (Копія) (Копія) Складне речення з різними видами зв'язку

Чорнява його голівонька була закустрана, очі заспані, зате молоде личко пашіло здоров'ям, грало краскою.

Що за літо заробить Мотря, те за зиму і проживуть.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить її на волю.

Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному чи другому до голови.

Собор Святої Софії як духовний та громадський центр Київської Русі був осереддям, де невпинно відбувалося формування людини, наповнення її серця вірою та надією.

Так це ім’я прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище Черемшина, яке взяв від назви річки Черемош.

Але малюнком тоскним і недбалим не хоче годувати листопад, і мріють зорі:
ми серця запалим; радіє місяць: повернувсь назад.

Тож з’ясуймо, якими бувають однорідні члени речення і в чому полягають їх особливості.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Я відриваю голову від землі, а біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимось напакована торбинка, і дівчинка кладе її на те саме місце, до якого тиснулось моє вухо.

Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь.

Вбрання у беріз начебто не з окремих листочків виткане, а склепане з шарудливих монеток, і ця невойовнича жіноча кольчуга постійно в русі, постійно в шелесті, постійно в живій сумовитій музиці.

День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

Складносурядне речення — це складне речення, що складається з рівноправних частин.

Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість. де-не-де блимають далекі вогники.

Мовчала трава, мовчало віддалік громадддя копиць, схожих на вершників, що поснули з піднятими забралами, усе потонуло в безобрійній німій тиші.

Набравши висоту, літак знову почав відриватися від реального світу, хоч і не міг маневрувати, бо праворуч і ліворуч тяглися білі траси повітряних доріг, а часом виринав на овиді якийсь інший швидкохідний літак.

Довго ще говорили обоє обмірковуючи прочитане, то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному, чи другому до голови.

Тільки що Марія розпалила в печі й приставила горщики, у вікнах замиготіла чорна смушева шапка, й блиснули чорні брови.