Шановні вчителі! Цей текст учням не показується. Його можна вивести на екран монітора чи роздрукувати та роздати учням.
Олександр Потебня
У середині ХІХ ст. на передові рубежі вийшла українська філологія. Найавторитетнішим її представником був Олександр Панасович Потебня, якого однаковою мірою можна вважати і мовознавцем, і філософом – філософом мови. Олександр Потебня походив з українського дворянського роду. Народився він у родині штабс-капітана на Полтавщині. Хлопчикові не виповнился й двох років, коли батьки переїхали до Ромен. Відмінно закінчивши гімназію, Сашко вступив на юридичний факультет Харківського університету, проте вже наступного року перевівся на історико-філологічний факультет. По закінченні університету (дисертацію було захищено на тему “Перші роки війни Богдана Хмельницького”) Олександр викладав у Харківській гімназії, тоді повернувся до університету для наукової праці. Дослідницькі інтереси молодого вченого зосереджувалися в галузі слов’янознавства. Гострі дискусії у той час викликало питання про місце у системі слов’янської спільноти українців. Офіційна російська наука не визнавала українців окремим народом, тоді як українські вчені, в тому числі й найавторитетніші (серед них М.Костомаров і М.Максимович) відстоювали тезу про те, що український народ ніяк не є менш особливим народом, аніж російський, польський, чеський чи болгарський. Олександрові Потебні вдавалось одночасно плідно працювати в найрізноманітніших сферах науки, переважно на перетині мовознавства, філософії та історії. Підтвердженням цього стала публікація 1862 р. його праці “Думка й мова”. Ця робота відразу поставила двадцятисемирічного науковця врівень із провідними філологами тієї доби. Мову О.Потебня розглядав як механізм, що породжує думку, і відокремлював її від мовлення. Під мовою він розумів сукупність засобів, за допомогою яких створюються тексти. Мовленням, на йому думку, є сам процес слухання, говоріння, писання.
На думку О.Потебні, у мові споконвічно закладено творчий потенціал, що містить досвід народу, який її створив. Особливу увагу науковець приділяв фольклору та етнографії. Для харківського мислителя мова не була чимось ізольованим: вона була нерозривно пов’язана з культурою народу. Була витвором народного духу і водночас тим, що зумовлює специфіку світосприймання та світогляду кожного народу. Зрозуміло, що осторонь соціально-політичних проблем народу Олександр Потебня бути не міг. І хоч безпосередньої участі в революційнодемократичній діяльності, що саме розгорнулася серед студентської молоді Харкова й Києва, він не брав, все ж був активним членом Харківської громади, брав участь у фольклорних експедиціях у Полтавській та Харківській губерніях. Саме тоді О.Потебня узявся до віршованого перекладу українською мовою Гомерової “Одіссеї”, розпочав редагування й публікації творів українських класиків першої третини ХІХ ст. – Г.КвіткиОснов’яненка та П.Гулака-Артемовського. Характерною для тієї доби стала трагічна доля молодшого брата Олександра, підпоручика Андрія Потебні, який у переддень польського повстання (1863-64 рр.) організував і очолив комітет російських офіцерів у Польщі. Члени комітету підтримали ідеї повстанців і з початком бойових дій перейшли на їхній бік. Перебуваючи у перших лавах борців, Андрій загинув у бою. Погляди брата викликали схвалення Олександра. Доля Андрія, безумовно, кинула тінь на його подальшу кар’єру. Усі наступні роки життя О.Потебня перебував під наглядом поліції. Від прямих переслідувань врятувало те, що на момент повстання Олександр перебував у науковому відрядженні за кордоном. У Берлінському університеті науковець вивчав санскрит, порівнюючи його з іншими відомими йому індоєвропейськими мовами: старослов’янською, давньогрецькою, латиною. Мандруючи Європою, він удосконалив раніше опановані ним чеську, словацьку і сербо-хорватську мови. Після повернення з-за кордону О.Потебня захистив докторську дисертацію і став професором історії російської мови і літератури Харківського університету. Невдовзі його обрали членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Олександр Панасович Потебня – автор численних праць із мовознавства, фольклористики, літературознавства, етнографії, низки досліджень про походження мови, в галузі фонетики, граматики й етимології української та російської мов. Праці науковця та його учнів було визнано в авторитетних колах лінгвістів усього світу. Зовсім в іншій сфері, ніж у батька, виявився талант його сина – Олександра Олександровича Потебні, провідного ученого-електротехніка, професора Томського, пізніше Харківського електротехнічних інститутів.
Світові він відомий як автор праць з теорії електричних машин, переважно електродвигунів. У науково-філософському плані Олександр Панасович Потебня значно випередив свій час. Загостривши питання про співвідношення мови і мислення, мови і мовлення, харківський учений підготував грунт для вирішення багатьох проблем, що постали перед світовою наукою пізніше. Ідеї ученого щодо зв’язку особливостей кожної мови із особливостями психології й культури народу-творця цієї мови дістали розвиток у працях багатьох видатних учених світу. Останнім часом праці О.Потебні викликають дедалі більший інтерес філософів та лінгвістів (За Л.Семакою; 570 сл.).