Читання мовчки, ІІ семестр

Уважно прочитайте текст і дайте відповіді на питання.

Уривок з роману “Полліанна”

Пів на дев'яту Поліанна поклалася до ліжка. Сітки ще не привезли, і її задушна кімнатчина нагадувала грубку. Поліанна з жадобою дивилась на щільно зачинені вікна, але відчинити їх не наважилася. Вона роздяглася, охайно склала одяг, помолилася, задула свічку і вляглася в ліжечко.

Бозна-скільки вона пролежала без сну в гарячій постелі з заплющеними очима, перекидаючись з боку на бік. Їй здалося, що минуло кілька годин, перш ніж вона підвелася з ліжка, підійшла до дверей і прочинила їх.

На горищі стояла оксамитова чорнота, і тільки місяць проклав срібну стежку на підлозі — від східного слухового вікна.

Рішуче зневажаючи страхоту темряви ліворуч і праворуч, Поліанна зробила швидкий вдих і почапала по срібній стежці до вікна.

Вона чомусь сподівалася, що хоч на цьому вікні будуть сітки, та ба! Натомість там був казково гарний широкий світ і, як вона знала, м'яке свіже повітря, якого так прагли розпашілі щічки та руки.

Поліанна підійшла ближче і почала вдивлятися в широчінь. І тут вона побачила неподалік під вікном бляшаний широкий дах солярію тітоньки Полі понад входом до будинку. Це видовище виповнило її бажанням: ото б зараз туди потрапити!

Вона боязко озирнулась. Десь там лишилася розпечена кімнатчина зі ще розпеченішим ліжком. Але її вже відокремлювала від того страшна чорна пустка, крізь яку можна пройти лише навпомацки, витягнувши руки... натомість попереду — дах солярію з місячним світлом і прохолодним, м'яким нічним повітрям.

Якби ж то її ліжечко стояло тут! Люди ж іноді сплять на вулиці. Ось, наприклад, Джоуль Гартлі з її рідного містечка хворів на сухоти й змушений був спати надворі,

Поліанна раптом пригадала, що недалеко від цього вікна вона бачила низку довгих білих мішків, що висіли на цвяхах. Ненсі казала, що в них улітку провітрювали зимовий одяг. Наївшись дрижаків, Поліанна допнулася туди, вибрала один гарний натовчений м'який мішок (у ньому була котикова шуба міс Полі), що мав правити за матрац, другий — тонший — вона склала як подушку, а третій — ніби напівпорожній — видався їй схожим на ковдру. Спорядившись таким чином, втішена Поліанна повернулася до осяяного місяцем вікна, підняла раму, спустила мішки на дах, потім спустилася сама і обережно зачинила за собою вікно, — Поліанна не забула про мух із неймовірними лапками, на яких вони переносять всіляке страхіття.

Яка приємна тут прохолода! Поліанна аж вистрибом пішла по даху, вдихаючи на повні груди свіже повітря. Їй так подобався ляск бляхи під ногами. Аж вона два-три рази пройшлася із кінця в кінець — так любо відчувати просторінь після розжареної кімнатчини; дах широкий, плоский — не впадеш. Нарешті вдоволено зітхнула та згорнулася коточком на матраці з котикової шуби, підмостила під голову другий мішок, вкрилася третім, наче ковдрою, і налаштувалася спати.

"Я така рада, що сіток від комах іще не привезли, — бурмотіла вона, блимаючи на зорі, — інакше я ніколи не мала б цього".