Читання мовчки

Ознайомтеся з текстом нижче.

Ікона

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні по-домашньому буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице охайне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою серветкою. На столі пишалася дешева, темно-синього скла ваза, лежав Псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко попрямував геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна й нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати якийсь сувенір з рідної України - їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний, хоч ікону. І гроші вони за це чималі ладні заплатити...

Роздивившись принесену Романом ікону, “канадець” Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, підколупнув ікону із зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер: “...під впливом інженери... згідно з якими архітектурний стиль...”

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім покрив лаком. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли ввечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні Романові очі.

- Давно. З рік тому, в місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч усьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато кинув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати стояли один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно гукнула до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти мої... мабуть... до ранку не доживу, – з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я... ходила... по цій землі. Живіть і ви довго... Ікону бережіть... І вона... вас.... оберігатиме...

Увійшовши до бабусиної кімнати, Роман не побачив її:

Зі столу Роман крадькома взяв:

Цю річ він узяв, щоб її:

Односелець Романа Павлуша Ханенко переселився:

Бабусину ікону Роман хотів:

Ікона виявилася:

У крадіжці справжньої ікони Роман відразу запідозрив:

Гроші, виручені за бабусину святиню, злодій витратив:

До ікони бабуся ставилася:

Викритий у крадіжці Антон відчував:

Через свою готовність продати родинну реліквію обидва брати виявили:

Сучасне значення слова духовність таке:

Висловіть власну думку щодо прочитаного. Що думаєте про вчинок хлопців? Як гадаєте, чи знала бабуся про нього? (мін. обсяг 50 слів)