Читання мовчки 4 клас 1 семестр

Опис, який учні побачать перед початком тестування

Прочитай текст.

"ПОКИНУТЕ ГНІЗДО"

У Матросовому яру поросли густі, колючі кущі терну. Усі чомусь їх обходять. А мені захотілося дізнатись, що між ними, адже дзвінко співає там якась голосиста пташка. Той спів не раз я слухав, а тепер не чути.

Розгорнув кущ, другий. Нічого, тільки кропива внизу жалка — попекла ноги. Розгорнув третій кущ, а перед моїм обличчям якась пташка як пурхне, аж душа заніміла. Дивлюсь: гніздечко маленьке, а в нім— п'ятірко голубих, як намистинки,

яєчок. Про свою знахідку я розповів Миколці.

— Не вигадуй,— зблиснули Миколчині очі. — Злови пташку, тоді повірю.

— Як зловити? Адже вона пташенят висиджує.

— Отож і зловити її в цей час найлегше, яєчок своїх вона не покине.

Послухався я Миколки. Став стежити за пташиним гніздечком. Одного разу підкрався до куща, у якому звила пташина гніздечко, а вона сидить, ніби й не помічає мене. Простягнув руку й накрив долонею пташину. Аж тільки тоді вона затріпотіла з переляку. Але я, радий, що тепер доведу Миколці, пташку не випускав. Вона пручалася, щипала дзьобиком за пальці, а я забрав її та й поніс додому. А тут сусідський хлопець:

— Так ти — справжній живодер! — каже. — Покажи пташку батькові.

Як на лихо, тут і батько підходить. Я до нього:

— А в мене ось пташка!

— Звідки вона в тебе? — не повірив батько.

Я й признався, де її зловив. Дісталося ж мені тоді на горіхи!

— Зараз же віднеси її до гнізда! Це ж мати, вона виведе маленьких пташенят, і її сім'я буде більша. Розумієш?

З великою досадою ішов я в Матросів яр. Ось і кущі терну. Садовлю пташину в гніздо, а вона — кулею в небо, більше я й не бачив її. Відбилася вона від свого гнізда. А блакитні яєчка так і пропали.

Тепер я не ходжу тією стежкою, що біля тернових кущів, але мені й досі щемлять пальці, які щипала пташка, вириваючись на волю. Так легковажно я її скривдив! Отож недарма кажуть: «Не слухай чужого розуму...» Я вже нікого й не слухаю. Хоч би там що! З тих пір я ніколи не заглядаю в пташині гнізда, бо збагнув: то велика таємниця.

(Іван Складанний) (331 слово)