9-А 03.12.25 Тире між частинами складносурядного речення.

Десь кличе щастя дальній спів дівочий і у ставку відбився молодик.

Дай людині владу і вона себе покаже.

І вже бреде сліпий кобзар і Гонта кличе на пожар.

Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани але до скону їй служив без зради й без омани.

Рвонулось дерево і брила піднялась.

Сміливі кують душу без вагання і з часом їм підкорюється світ.

У дворі під старою сосною горіло багаття і варилась у старовинному чумацькому казанку вечеря.

За лісом дим підвівся по спіралі і ти ображена застигла у вікні.

Чи це буття принижує людину чи ми себе принижуємо самі?

А десь цвіли сади і дивно пахли трави.

То сніг кружляє то цвіт рожевий має то в золоті яскріє далина.

Сінешні двері розчинилися і висунулася кочерга.

Меланка щось прошепотіла але ніхто нічого не почув.

Хитнув нежданий вітер верховіття і падає на землю пташеня.

Бездонне небо і безмежний світ!

Летять метелики квітчасті і дебютують солов’ї.

Приходить пісня і душа захмарена усе на світі може зрозуміти.

Неба в’яне просинь і мете жовтокоса осінь листя золоте.

Грім все гуркоче і руда хмара лівим крилом обіймає небо.

Знов зацвітуть лани широкі гарячим золотом пшениць і прийде в край наш мир і спокій у сяйві зір і дзвоні птиць.

На наше щастя перша гілка була не високо і Ксеня вхопилася за неї.

Вітер скуб солому по стріхах а на розриті городи спускались хмари ворон.

Струмки нишпорили по левадах по луках і один з них вирішив навіть побігти під землю.

Спробуйте примружити очі і відразу побачите ці кульки.

Вдарю я по хвилі золотим веслом й зашумлять похилі верби над піском.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

А пройдуть весни і гаряче літо похилить кленів ковану красу.

Хвилина ще і мрії всі здійсняться.

Пропало літо й осінь одсмутніла в дощах солоних.

Ударив дятел міцно по корі ще раз ударив і луна горою пішла, пішла.

Віддощила розлука і я знов з тобою, моя Україно.

Вивчай і шлях розвесниться до мови української.

Рясніє цвітом кущ і все яснішає.

Давно Шевченко серцем пломенів але ще й досі кожен припадає до джерела його вогненних слів.

Торкнешся хвіртки і заплаче в тобі дитяче щось дитяче.

Старий схилився тихо і нараз на вії чистий затремтів алмаз.

Рипнуть двері і душа заб’ється.

Поет стає жокеєм і привіт.

Сонце ще не зійшло і по сивуватій воді стелився туманець.

Окунь заплямкає по-хижому і рибки розсиплються сріблястим водограєм.

Відвідувач з солідним виглядом пройшов у кабінет лікаря але відразу очі в нього розбіглися по всіх стінах і кутках кабінету.

Поплавець затанцював зненацька і вся душа напружилась рибацька.

Сонце сховалося і все навколо вкрилося пітьмою.

Несподіваний поштовх і ми падаємо на землю.

Пройшла гроза і знову літня проза.

Ще мить і вже дзвенять-гудуть струни його гусел.

Подаруй мені хвилину і забудуться жалі.

Хмарка похмурніла і раптом великими дощовими краплями почала падати вниз.