Статті
автор/ка
Ольга Халепа
11561
3 лютого 17:29

«Дивувати подряпаною дошкою і шматком крейди весь рік не вийде»: вчителька про занепад сільської освіти

Реалії сучасного сільського менталітету такі, що учень знаходиться на останньому місці, зазначає Ольга Халепа.

Чи задумувались ви колись над тим, наскільки освіта сільської місцевості відрізняється від освіти у містах? Які фактори та чинники впливають на її розвиток та за яким принципом відбувається освітній процес у сільських закладах освіти?

Поетеса, письменниця, блогерка та у минулому вчителька біології Ольга #Халепа на своїй фейсбук-сторінці поділилася болючими проблемами сільської освіти та у чому вони проявляються.


Село знищують

Сільська освіта тужиться, що її руйнують навмисно: одні зсередини, своїм споживацьким, а часом паразитичним відношенням, а інші ззовні: байдуже спостерігають конання, щоб довершити знищення споконвічної сільської спадщини – передавання з покоління в покоління пам'яті про національну ідентичність людини.

Сьогодні всім зрозуміло, що село знищують, йде тиха війна проти селянства, прикрита оболонкою толерантності та вседозволеності тими, хто керує школами, хто знищує їх зсередини, користуючись дармовими подачками держави.

Найгірше те, що селяни й самі не розуміють цієї руйнації, маючи більшу терпимість чи сором'язливість ніж містяни, які категорично відсікають подібне. Сьогодні у нас, грам за грамом, забирають наше село, але не треба знову шукати винних, бо лише ми господарі всього що маємо.

Ми маємо бути пильні та суворі

Своєю мовчазною згодою ми все одно з року в рік даємо руйнувати сільську хату, й у такий спосіб дозволяємо нашим школам стояти обшарпаними. Ми боїмося ступити зайвий крок, аби зробити дім для власних дітей затишним та неповторним. Ми мовчки спостерігаємо, як по цеглинках руйнується пам'ять про славні шкільні роки, як нахабно грабують у нас те, що створювало, будувало старше покоління, задля процвітання нашого села. Ми маємо бути сьогодні пильні та суворі, а не толерантні й слабохарактерні.

Існує лише одна схема виживання сільської школи: батьки – староста – спонсорство людей – талановитий керівник закладу – зразкова будівля школи – професійний колектив – якісна освіта для сільського учня. Якщо хоч щось випадає з цього ланцюжка, школу буде знищено.

Підтримка важлива

Добре, якщо староста щиро вболіває за кожен куточок свого господарства і школу зокрема, а якщо ні? Якщо головна цінність – це очікування щомісячної зарплати й принцип «мене це не стосується». Тоді біда…

Добре, якщо батьки відгукуються надати допомогу і летять докласти власних фізичних та моральних зусиль для розвитку школи. А якщо тільки повна байдужість, якщо тільки марнослівні сільські розмови, без конкретних дій, а ще й недовіра керівництву школи? То біда…

Школа тримається на фінансових вкладеннях сільських підприємців, які часто є її випускниками. Які колись виховувались в повноцінній сільській освітянській сфері й сьогодні щедро діляться з дітьми своїм нелегким заробітком. Але це в ідеалі. А якщо їх вкладення зникають, ледве потрапивши в школу, як пісок крізь пальці, а приміщення закладу схоже на революційний штаб? Тоді підприємці мовчазно бойкотують спонсорство і це біда.

Керівник має бути лідером

Керівник сучасної української школи має бути креативним менеджером: черпати зразки директорства з сучасних яскравих прикладів інших шкіл, нести в собі коріння тих управлінців, які заклали основу традицій конкретного закладу освіти минулих директорів. Такий директор пропонує учням не терор і пригноблення, а партнерство, новітні методи заохочення, мотивації. Сучасний керівник має створити не стільки шкільну родину, як міцний колектив, де кожна особистість вмотивована на перемогу так, як пси, що біжать в єдиній упряжці, висолопивши язики. Але для них головне – це досягнення мети. І керівник має бути тільки попереду: ведучим, лідером, зразком.

Та якщо він сидить на санях, присвоївши собі надбання інших, до яких він не має жодного відношення, надуває щоки, від власних амбіцій, і лише б'є батогом учасників упряжки, аби бігли від болю, від страху, від голоду, то врешті-решт той, хто тягне на собі освіту і зажерливого, знахабнілого, корисного, жадібного паразита-керівника, почне повільно знищуватись, один за одним. І рух зупиниться, прямо посеред крижаного поля складного сучасного життя. І тоді буде біда…

Про педагогів окремо...

Сучасний педагог має дивувати учня і поки школяр сидить, відкривши рота від захоплення, вчитель має великими лопатами педагогічних методів кидати туди знання та вміння зі свого предмету. Але дивувати подряпаною дошкою і шматком крейди весь рік не вийде, дивувати принципом «Я вчитель, значить я Бог» теж не вийде.

У сучасних дітей немає Богів, є лише кумири, які надихають власним прикладом. Але вчителю, який не приходить на урок, залишає дітей самих та з методів приносить лише «прочитати параграф» кумиром не стати. Не навчить і той вчитель-заробітчанин, який не знаючи предмету, бере години лише задля того, аби щомісячно заробляти за мовчазною згодою сільських дітей та їх батьків. Не стати взірцями тим педагогам, які під час дистанційного навчання, відривалися на дітях, даючи десятки завдань, не спромігшись навіть написати завдання від руки без помилок чи зробити якісне фото з затертих посібників.

Соромно за таких педагогів. За тих, хто ходить до школи тільки заради зарплатні. Вони не мають власної думки, гідності, вони безхарактерні, безхребетні пристосуванці, які, наче сіра «жижа», розпливаються перед начальством, навіть тоді, коли воно харкає їм в обличчя своїм свавіллям і власними амбіціями. І лише раз на місяць на їхньому обличчі з'являється щира емоція «зарплатня прийшла!» і тут же «І чого вона у нас така маленька?»

Селян часто зраджує те, що всі один одного знають, є родичами, кумами, рідними, а це тягне за собою мовчання, сором'язливість та страх зробити зауваження. Селяни не розуміють, що як тільки педагог переступає поріг школи, він має стати вчителем, без родинних стосунків, без ниття, без сільських зв'язків.

Вчитель не Бог, його найняла держава, оплативши йому відпустку, лікарняні, оздоровчі, курси підвищення кваліфікації, забезпечивши класи ремонтом, технікою, електроенергію, меблями, теплом, заробітною платою, врешті-решт.

Про найголовніших учасників освітнього процесу

І нарешті думка про найголовнішого учасника освітнього процесу: УКРАЇНСЬКУ ДИТИНУ. Я навмисне поставила її в кінець ланцюжка, бо реалії сучасного сільського менталітету такі, що учень на останньому місці. Чомусь всі в останню чергу згадують школяра, починаючи від старости села закінчуючи навіть власними батьками.

Сільська школа сьогодні – це часто задоволення власних амбіцій окремих особистостей, притулок для суспільства ЗЕРО. Це місце сільських пліток-баталій, джерело збагачення власної кишені, доповнення до мізерної пенсії пенсіонерами, але на жаль не місце для якісної освіти майбутнього громадянина.

Дитина, як істота, для якої первісно створена освіта, школи, уроки, педагогічні методи, сьогодні відійшла навіть не на другий план, а випала з системи взагалі. І найстрашніше, що власні батьки школяра не ставлять його на перше місце. Вони переживають за власну репутацію, працевлаштування, мають страх перед знахабнілими освітянами, закривають очі на прогалини у навчанні та вихованні власних дітей.

Настав час рятувати село

Сільська освіта занепадає і за усім цим спостерігають ті, кому це вигідно. Але рятівник з Києва не прийде, не прилетить з Марса, не спуститься Христос з небес і навіть керівник з району рятувати не приїде. Спасителя не буде! Тільки ми самі можемо витягти себе за волосся з болота, яке самі дозволили утворити.

То ж батьки, добрі та довірливі селяни, настав час вам рятувати село, встати на захист власних дітей, дати їм можливість прожити таке щасливе безтурботне дитинство, яке було у вас, в рідній сільській школі. Змінюйте те, що вам не до вподоби, робіть рішучі кроки. Вибір за вами! Тільки за вами.

Але не забувайте, що сільська освіта у «передсмертних конвульсіях» і рахунок іде на хвилини. Ще сьогодні можна зробити їй штучне дихання і відродити, прибравши те і тих, хто їй заважає, а завтра вже може бути пізно.


Вас також може зацікавити: Учитель за кадром: як живуть освітяни за межами школи

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.