Протягом XIV–XVII століть українські землі пройшли складний шлях розвитку спочатку у складі Великого князівства Литовського, а згодом — Речі Посполитої. У литовську добу українська автономія та традиції здебільшого зберігалися, проте Люблінська унія 1569 року об’єднала Польщу і Литву, посиливши інтеграцію України в європейський простір. Водночас це викликало гострі релігійні та соціальні суперечки, зокрема через спроби полонізації та запровадження Берестейської унії. У відповідь на ці виклики на історичну арену вийшов національно-визвольний рух, який спирався на активність церковних братств. Ключовою рушійною силою українського суспільства стало козацтво із Запорозькою Січчю, яке сформувало новий тип політичної свідомості та стало ядром майбутньої державності.























